Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №736/854/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

25 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 736/854/26

Головуючий у першій інстанції – Кутовий Ю. С.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1782/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Луговця О.А., Стельмаха А.П.

секретар: Хілик М.О.

Заявник: ОСОБА_1

Суб`єкт оскарження: приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Приходько Юрій Михайлович

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»)

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу на ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця (суддя Кутовий Ю.С.), постановлену у м.Корюківка,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою про визнання протиправними дій та бездіяльності приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 06 квітня 2026 року у виконавчому провадженні №80683294 про стягнення з неї 5500 грн витрат на правову допомогу на користь стягувача – ТОВ «Дніпрофінансгруп», та скасування вказаної постанови. Скарга мотивована тим, що відповідно до Закону України №3048-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану» заборонено в період дії воєнного стану в Україні відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території Корюківської міської територіальної громади, яка входить до Переліку територій, на яких ведуться активні бойові дії або тимчасового окупованих Російською Федерацією. За доводами заявниці, на території Корюківської міської територіальної громади вона не лише зареєстрована, проживає, працює, але й раніше в касі Ощадбанку або банкоматі отримувала свої кошти. ОСОБА_1 вважає, що приватний виконавець Приходько Ю.М. всупереч визначеним законодавством заборонам протиправно відкрив виконавче провадження про стягнення з неї 5500 грн витрат на правову допомогу на території зони активних бойових дій та виніс постанову про арешт коштів боржника. Також звертає увагу, що стягувачем у справі виступало саме ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», проте в оскаржуваній постанові від 06 квітня 2026 року стягувачем зазначено ТОВ «Дніпрофінансгруп», яке в справі №736/1003/24 стягувачем не виступало, будь-яких рішень суду на його користь не ухвалювалось, як і переходу прав стягувача від ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ТОВ «Дніпрофінансгруп» судом не приймалося.

Ухвалою Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року у задоволенні скарги відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Юрія Михайловича 4000 грн 00 коп. витрат на правову допомогу. Ухвала суду мотивована тим, що винесення оскаржуваних постанов в рамках виконавчого провадження №80683294 було здійснено із використанням автоматизованої системи виконавчого провадження за місцезнаходженням приватного виконавця (проспект Перемоги, 139, офіс 420 м. Чернігів), територія якого не віднесена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Таким чином, заходи примусового виконання рішення не здійснювалися на території, щодо якої законом встановлено відповідні обмеження. Стягуючи із скаржника понесені приватним виконавцем судові витрати, суд виходив з того, що за час розгляду скарги скаржниця також отримувала клопотання про стягнення з неї витрат на правову допомогу, про що свідчать відповідні квитанції про отримання документів в підсистемі «Електронний суд», однак заяв про зменшення суми судових витрат від неї не надходили.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить визнати протиправною та нечинною і скасувати вказану ухвалу суду, ухвалити нове рішення про задоволення вимог її скарги, стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. витрати на правову допомогу при поданні нею апеляційної скарги в розмірі 5000 грн, а також постановити окремі ухвали щодо: незаконного звернення приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. до Корюківського районного суду Чернігівської області із клопотанням від 13 червня 2026 року про стягнення з неї вигаданих судових витрат, а саме правничої допомоги в розмірі 4000 грн; допущення суддею Корюківського районного суду Чернігівської області Кутовим Ю.С. багаточисельних грубих зумисних порушень норм матеріального та процесуального права при постановленні ухвали Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року у справі №736/854/26 (номер провадження 4-с/736/7/26) під час розгляду її скарги Корюківським районним судом на протиправні дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд у вступній частині ухвали послався на новий вигаданий номер справи без зазначення необхідної обов`язкової інформації про склад учасників справи. При цьому, постанова про примусове виконання виконавчого листа №736/1003/24 повинна виконуватись в межах справи №736/1003/24, а не у справі №736/854/26. Заявниця стверджує, що стягувач ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» з 27 грудня 2025 року припинило своє існування, а судове рішення про вступ неіснуючого ТОВ «Дніпрофінансгруп» відсутнє, тоді як проведені ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» зміни в найменуванні, організаційно-правовій формі та інших реєстраційних даних не можуть бути підставою для отримання ТОВ «Дніпрофінансгруп» статусу стягувача у виконавчому провадженні. Водночас приватний виконавець протиправно у винесених ним десяти постановах від 22 січня 2026 року у виконавчих провадженнях самостійно змінив назву сторони виконавчого провадження та зміну (доповнення) реєстраційних даних стягувача з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на ТОВ «Дніпрофінансгруп», перебравши на себе повноваження Корюківського районного суду. Боржниця зазначає, що у справі відсутні докази про належне повідомлення стягувача ТОВ «Дніпрофінансгруп» про дату, час і місце розгляду справи. За доводами ОСОБА_1 , у постанові від 06 квітня 2026 року приватного виконавця Приходька Ю.М. про відкриття виконавчого провадження зауважено, що документ вступив у законну силу (набрав чинності) 18 лютого 2026 року, але набрання чинності документа повинно було бути 23 лютого 2026 року - у день складення повного судового рішення. Тому вважає, що постанова від 06 квітня 2026 року у ВП № 80683294 не має законного обов`язкового реквізиту та є нечинною. ОСОБА_1 вказує, що в оскаржуваній ухвалі суду зазначено про те, що на території Корюківської міської територіальної громади лише зареєстровано її місце проживання, в той час як у своїй скарзі вона вказувала, що на цій території вона не лише зареєстрована, проживає, нещодавно працювала, а раніше в касі Ощадбанку або банкоматі отримувала свої кошти. Заявниця також не погоджується з витратами на правничу допомогу, наданими адвокатом Прокоф`євим Б.І., вважаючи їх завищеними та не підтвердженими належними та допустимими доказами.

Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Приходько Ю.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін; стягнути з ОСОБА_1 понесені ним судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. Зазначає, що всі його дії щодо примусового виконання рішення суду були здійсненні у відповідності до чинного законодавства України. Законодавча заборона, передбачена абзацом 15 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», пов`язується саме з територією відкриття виконавчого провадження та територією вчинення заходів примусового виконання рішення, а не з місцем реєстрації, проживання чи місцезнаходження боржника. Сам по собі факт реєстрації чи місцезнаходження боржника на території територіальної громади, включеної до відповідного Переліку, за відсутності здійснення виконавчих дій на такій території не свідчить про поширення встановленої законом заборони на відповідні виконавчі правовідносини. Наголошує, що відкриття виконавчого провадження №80683294, як і винесення всіх інших постанов у межах цього виконавчого провадження, було здійснено із використанням Автоматизованої системи виконавчого провадження за місцезнаходженням приватного виконавця (проспект Перемоги, 139, офіс 420, м. Чернігів), територія якого не віднесена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ. Приватний виконавець також акцентує увагу, що ТОВ «Дніпрофінансгруп», як юридична особа, не припинялося в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації, а лише змінило своє найменування, що не підпадає під жодне визначення, вказане у ст. 104 ЦК України. Саме тому, в кожному виконавчому провадженні на підставі заяви стягувача про зміну найменування, виконавцем було винесено постанову про зміну найменування стягувача та постанову про внесення змін до реєстраційних даних стягувача. Вказує, що єдиний унікальний номер справи за скаргою сторони виконавчого провадження не може бути ідентичним тому номеру справи, в якому брала участь вказана особа, оскільки інші учасники виконавчого провадження, які залучаються до розгляду скарги, є сторонами абсолютно інших можливих судових справ. Тому є правильним присвоєння нового єдиного унікального номеру справи, відкритої за поданою скаргою боржника у виконавчому провадженні, при цьому формується номер провадження з індексом «4-с» (судовий контроль). Приватний виконавець наголошує, що скаржником не було подано до суду першої інстанції обґрунтованого клопотання про зменшення правничої допомоги із зазначенням причин неспівмірності її розміру.

19 серпня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала заяву, в якій просить зупинити провадження в даній справі до закінчення розгляду справ №736/1098/26 (провадження №4-с/736/14/26), №736/1099/26 (провадження №4-с/736/15/26) та №736/1630/26 (провадження №4-с/736/37/26) в Корюківському районному суді та набрання законної сили судовим рішення в цих справах. Заяву мотивовано тим, що вказані справи стосуються оскарження ОСОБА_1 змін назви і реєстраційних даних сторони виконавчого провадження, оскарження ОСОБА_2 незаконних змін, внесених приватним виконавцем Приходьком Ю.М. в назву та реєстраційні дані стягувача в справі. Заявниця вважає, що до закінчення розгляду цих справ в Корюківському районному суді та набрання законної сили судовим рішенням неможливо об`єктивно розглянути апеляційну скаргу в справі №736/854/26 в Чернігівському апеляційному суді щодо питання заміни стягувача в справі – ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на ТОВ «Дніпрофінансгруп», яке є одним із головних при розгляді в цій справі.

Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішенням іншого суду, який розглядає справу, встановлено обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення для даної справи. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Колегія суддів враховує, що клопотання ОСОБА_1 не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як щодо об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справах № 736/1098/26 (провадження № 4-с/736/14/26), № 736/1099/26 (провадження №4-с/736/15/26), № 736/1630/26 (провадження 4-с/736/37/26), так і щодо того, що зібрані у справі, яка переглядається наразі апеляційним судом, докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про зупинення провадження у справі у відповідності з пунктом 6 частини 1 статті 251 ЦПК України, а тому у його задоволенні належить відмовити.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону ухвала Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року відповідає.

По справі встановлено, що 16 березня 2026 року Корюківським районним судом Чернігівської області було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» 5500 грн витрат на правову допомогу (а.с.26 зворот-27).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. від 06 квітня 2026 року відкрито виконавче провадження (ВП №80683294) з примусового виконання вказаного виконавчого листа (а.с.29). Одночасно приватним виконавцем винесено постанови про: стягнення з боржника основної винагороди, розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, звернення стягнення на майно боржника, арешт коштів боржника, арешт майна боржника, приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження (а.с.30-35).

За випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 27 грудня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» змінила найменування юридичної особи на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп», а також відбулися зміни щодо місцезнаходження юридичної особи: з 49089, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Автотранспортна, будинок 2, офіс 205 на 49001, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Січових стрільців, буд. 9, видів економічної діяльності (а.с. 27 зворот - 28).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (ч. 2 ст. 451 ЦПК України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ч. 3 ст. 451 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що винесення оскаржуваної постанови про арешт коштів боржника в рамках виконавчого провадження №80683294 було здійснено із використанням автоматизованої системи виконавчого провадження за місцезнаходженням приватного виконавця (проспект Перемоги, 139, офіс 420 м. Чернігів), територія якого не віднесена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Заходи примусового виконання рішення не здійснювалися на території, щодо якої законом встановлено відповідні обмеження.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно зі ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Наведені норми Основного Закону кореспондуються з ч. 1 ст. 18 ЦПК України, якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду від 25.04.2012 №11-рп/2012)

Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

У ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (ст. 10 цього Закону).

У ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Згідно із ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (ч.1). Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (ч. 2). Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі (ч. 3).

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався й триває дотепер.

За змістом ст. 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України»: воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень; бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України; район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Отже, бойові дії є однією із форм воєнних дій. Ці категорії співвідносять як ціле (воєнні дії) та частина (бойові дії).

Верховна Рада України прийняла Закон від 28 липня 2022 року №2468-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави» (набрав чинності 19 серпня 2022 року), яким абзац п`ятнадцятий пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» виклала у такій редакції: забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, а також прилеглих до неї територій.

06 грудня 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (набрала чинності 25 грудня 2022 року), якою, зокрема, встановлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309, щодо Корюківської міської територіальної громади Корюківського району Чернігівської області зазначено: дата виникнення можливості бойових дій 29.06.2022, 17.11.2023, дата припинення можливості бойових дій 22.09.2022; дата початку тимчасової окупації всієї території Корюківського району Чернігівської області 24.02.2022, дата завершення тимчасової окупації 03.04.2022.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року №376 (набрав чинності 20 березня 2025 року) визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією». Одночасно затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік), відповідно до якого: дата початку тимчасової окупації всієї території Корюківського району Чернігівської області 24.02.2022, дата завершення тимчасової окупації 03.04.2022; дата виникнення можливості бойових дій на території Корюківської міської територіальної громади 29.06.2022, 17.11.2023, дата припинення можливості бойових дій 22.09.2022, 30.11.2024; Корюківська міська територіальна громада Корюківського району Чернігівської області відноситься до території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, з 01.12.2024 без зазначення дати завершення бойових дій.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час винесення приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Приходьком Ю.М. постанови про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП №80683294 (06 квітня 2026 року) територія, на якій зареєстровано місце проживання боржника ОСОБА_1 , була визначена як територія активних бойових дій, на якій функціонують державні електронні інформаційні ресурси.

Водночас адреса місцезнаходження приватного виконавця (проспект Перемоги, 139, офіс 420 м. Чернігів) не віднесена до вказаного Переліку, а оскаржувана постанова про арешт коштів боржника винесена із використанням Автоматизованої системи виконавчого провадження саме за вказаним місцезнаходженням приватного виконавця.

Крім того, в оскаржуваній постанові приватного виконавця зазначено, що арешт накладено на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів. Відомості про перебування таких рахунків у фінансових установах, які розташовані на території, на яку розповсюджується відповідна заборона вчинення виконавчих дій, в матеріалах справи відсутні.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2025 року у справі №904/3743/22, на яку слушно послався місцевий суд, зазначив, що законодавча заборона, передбачена абзацом 15 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», стосується саме місця (території) відкриття виконавчого провадження і місця (території), на якій будуть вживатися заходи примусового виконання рішення, а не місця реєстрації (розташування) боржника.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України під час вибору й застосування норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приписами ч.1, 2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Сам по собі факт реєстрації, місцезнаходження чи місця роботи боржника на території територіальної громади, включеної до відповідного Переліку, за відсутності здійснення виконавчих дій на такій території не свідчить про поширення встановленої законом заборони на відповідні виконавчі правовідносини. Відповідна заборона стосується виключно відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на територіях, визначених законом.

Такі висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 23.03.2023 у справі №905/2368/15, від 24.04.2023 у справі №910/5953/17, від 10.05.2023 у справі №904/1708/22, від 27.02.2025 у справі № 904/3743/22.

За таких обставин, оскаржувана постанова про арешт коштів боржника винесена приватним виконавцем на території, на яку не розповсюджується відповідна заборона вчинення виконавчих дій, і виконавчі дії по реалізації даної постанови на такій забороненій території приватним виконавцем не вчинялись.

Прийнята приватним виконавцем постанова про арешт коштів боржника від 06 квітня 2026 року відповідає вимогам ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, постанова про арешт коштів боржника за своєю правовою природою є формою процесуального рішення виконавця, актом одноразового застосування, а не дією чи бездіяльністю виконавця, як то помилково вважає заявниця і на що слушно акцентує увагу приватний виконавець у відзиві на апеляційну скаргу.

Враховуючи викладене та виходячи з заявлених вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та наявних матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М., який при винесенні постанови про арешт коштів боржника від 06 квітня 2026 року діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження», тобто право боржника у виконавчому провадженні не було порушено.

Твердження заявниці щодо наявності заборони у приватного виконавця на проведення виконавчих дій у зв`язку з перебуванням боржника на території зони активних бойових дій, у цій справі є безпідставними й грунтуються на неправильному тлумаченні норм права, які регулюють спірні правовідносини.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта щодо невірного формування нової справи за її скаргою, оскільки зазначення в оскаржуваній ухвалі суду єдиного унікального номера справи (736/854/26), відмінного від номера справи, в якій було видано виконавчий лист (736/1003/24), жодним чином не впливає на права та інтереси учасників справи, а є внутрішнім технічним та організаційним процесом судочинства. До того ж, за матеріалами справи встановлено, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Приходька Ю.М. перебуває зведене виконавче провадження стосовно ОСОБА_1 , одним із яких є виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №736/1003/24.

Необгрунтованими є й аргументи заявниці щодо відсутності судового рішення про заміну стягувача з ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на ТОВ «Дніпрофінансгруп», оскільки дане товариство лише змінило найменування, юридичну адресу та види економічної діяльності, що підтверджується випискою з ЄДРПОУ та однаковим кодом юридичної особи. Ці обставини не обумовлюють вибуття сторони виконавчого провадження та не потребують судового рішення про заміну сторони правонаступником; у даному випадку виконавець своєю постановою самостійно змінює назву сторони виконавчого провадження, що відповідає приписам ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження».

У матеріалах справи мається довідка про доставку електронного документу до електронного кабінету ТОВ «Дніпрофінансгруп» (а.с. 9), що спростовує твердження апелянта про несповіщення стягувача про дату, час і місце судового засідання. Аналогічна довідка наявна й щодо суб`єкта оскарження - приватного виконавця Приходька Ю.М. (а.с. 10).

Апеляційним судом не приймаються до уваги доводи Іваненко В.Г. щодо нечинності постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 06 квітня 2026 року у ВП № 80683294 з посиланням, що документ вступив у законну силу (набрав чинності) 18 лютого 2026 року, але набрання чинності документа повинно було бути 23 лютого 2026 року у день складення повного судового рішення. Адже, по-перше, предметом скарги ОСОБА_1 є не ця постанова про відкриття виконавчого провадження, а постанова про арешт коштів боржника; по-друге, відомості про набрання законної сили 18 лютого 2026 року виконавчим листом №736/1003/24 від 16 березня 2026 року зазначені у самому виконавчому документі й виконавець не має права їх змінювати.

Колегія суддів відхиляє аргументи заявниці щодо не підтвердження належними й допустимими доказами та завищення витрат на правничу допомогу, стягнутих з неї місцевим судом на користь приватного виконавця.

Надані представником приватного виконавця адвокатом Прокоф`євим Б.І. договір №01/09/22 про надання правничої допомоги від 01 вересня 2022 року, у п. 3.1 якого встановлено розмір гонорару, виходячи з тарифу 1000 грн за одну годину витраченого часу, детальний опис робіт (наданих послуг) від 12 червня 2026 року, у якому зазначено найменування робіт, кількість затраченого на них часу (3 год) та загальна вартість (4000 грн), квитанція до прибуткового касового ордера від 12 червня 2026 року про отримання адвокатом від приватного виконавця коштів у розмірі 4000 грн, є належними й допустимими доказами на підтвердження понесених приватним виконавцем у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Клопотань про зменшення цих судових витрат чи заперечень щодо їх неспівмірності заявниця не заявляла.

Отже, розподіл вказаних витрат на правничу допомогу правильно вирішено судом першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи, критеріїв, передбачених ст. 137, 141 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вищезазначених висновків місцевого суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону. Порушень норм процесуального закону, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, апеляційним судом не встановлено.

Вищенаведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 27 травня 2026 року у справі №736/1003/24 за схожою скаргою ОСОБА_1 .

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 , серед іншого, просить постановити окремі ухвали щодо незаконного звернення приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. до Корюківського районного суду Чернігівської області із клопотанням від 13 червня 2026 року про стягнення вигаданих витрат на правничу допомогу в розмірі 4000 грн під час розгляду її скарги районним судом та щодо допущення суддею Корюківського районного суду Чернігівської області ОСОБА_3 багаточисельних грубих зумисних порушень норм матеріального та процесуального права при постановленні ухвали від 16 червня 2026 року під час розгляду цієї скарги.

Проте ці клопотання заявника про постановлення окремих ухвал не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

За приписами ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (ч.1). Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором (ч.2). Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення (ч.3). Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2018 року у справі №761/32388/13-ц зазначив, що під час вирішення питання про постановлення окремої ухвали суд має встановити наявність порушення закону, при цьому таке повноваження є дискреційним правом суду, а не його обов`язком.

Постановлення окремої ухвали можливе лише за наявності очевидних, належним чином встановлених порушень, які не можуть бути усунуті шляхом скасування або зміни судового рішення у відповідній справі.

Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо нібито допущених приватним виконавцем та судом першої інстанції порушень фактично зводяться до незгоди заявника з ухваленими рішеннями та їх правовою оцінкою, що саме собою не є підставою для постановлення окремої ухвали.

Крім того, під час апеляційного перегляду справи не встановлено порушень норм чинного законодавства при зверненні приватного виконавця до суду за вирішенням питання щодо розподілу судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, а також порушень норм матеріального та процесуального права суддею суду першої інстанції, які б могли бути підставою для винесення окремої ухвали.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновує, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року - без змін.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать й витрати на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила стягнути з приватного виконавця на її користь витрати на правову допомогу при поданні скарги в розмірі 5000 грн, проте дану апеляційну скаргу залишено без задоволення, у зв`язку з чим вказані витрати за апеляційний перегляд справи покладаються на заявницю.

У відзиві на апеляційну скаргу представник приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю.М. - адвокат Прокоф`єв Б.І. просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Вирішуючи дане клопотання, апеляційний суд виходить із наступного.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частина третя статті 133 ЦПК України).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи викладене, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Зі змісту статей 10-13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 268).

Як зазначалось вище, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі №727/463/19, від 20.09.2023 у справі №753/7936/22, від 31.10.2024 у справі №242/3831/19, постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 у справі №753/1203/18, від 02.06.2022 у справі №15/8/203/20.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник приватного виконавця Приходька Ю.М. надав: - договір №01/09/22 про надання правничої допомоги від 01 вересня 2022 року, у п. 3.1 якого встановлено розмір гонорару, виходячи з тарифу 1000 грн за одну годину витраченого часу; - детальний опис робіт (наданих послуг) від 04 серпня 2026 року, у якому зазначено найменування робіт та затрачений на них час (аналіз апеляційної скарги з додатками, узгодження правової позиції з клієнтом в обсязі 1 год; підготовка та оформлення відзиву на апеляційну скаргу, організація його надіслання сторонам по справі та подання до суду в обсязі 2 год. 30 хв.; підготовка та участь у судових засіданнях Чернігівського апеляційного суду в обсязі не більше 1 год. 30 хв.), загальна вартість наданих послуг складає 5000 грн; - квитанцію до прибуткового касового ордера від 04 серпня 2026 року про отримання адвокатом від приватного виконавця коштів у розмірі 5000 грн.

Беручи до уваги критерії реальності, необхідності та співмірності, складності справи, характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи, керуючись принципами розумності та справедливості, а також з врахуванням того, що представник приватного виконавця Приходька Ю.М. - адвокат Прокоф`єв Б.І. не брав участі у перегляді даної справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру витрат з 5 000 грн до 3 500 грн.

Керуючись статтями 141, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі відмовити.

У задоволенні клопотань ОСОБА_1 про постановлення окремих ухвал відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Юрія Михайловича витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 500 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 26 серпня 2026 року.

Головуючий: Судді: