Вирок від 23 серпня 2026 р. у справі №946/633/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 11-кп/813/1819/26

Справа № 946/633/26

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар судового засідання ОСОБА_5 ,

за участі:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора Ізмаїльської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року, в рамках кримінального провадження №12026166150000033, внесеного до ЄРДР 2 січня 2026 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізмаїла Одеської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не працюючого, неодруженого, такого, що не відноситься до осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 30.05.2025 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до 2 (двох) років пробаційного нагляду;

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 389 КК України,-

установив:

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.

Зазначеним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк один рік.

В силу ст. 71 КК України, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2025, та остаточно призначено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за правилами ст. 72 КК України, покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю два роки, з покладенням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76, п. 2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України.

Роз`яснено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що якщо засуджений не виконує покладені на нього обов`язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 165 Кримінально-виконавчого кодексу України, іспитовий строк ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено обчислювати з моменту ухвалення вироку, а саме - з 04.02.2026.

Відповідно до оскаржуваного вироку, вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2025 у справі № 946/3997/25 ОСОБА_7 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та йому призначено покарання у виді пробаційного нагляду на строк два роки, та покладено протягом строку пробаційного нагляду виконувати обов`язки, передбачені ст. 59-1 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи та навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою; пройти курс лікування від наркотичної залежності, розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин.

Вказаний вище вирок суду набрав законної сили 11.07.2025 та був направлений для виконання до Ізмаїльського районного відділу № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області.

Так, ОСОБА_7 31.07.2025, перебуваючи у приміщенні Ізмаїльського районного відділу № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області, належним чином ознайомлений з порядком та умовами відбування покарання у виді пробаційного нагляду, та йому роз`яснено, що ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду є систематичне невиконання засудженим обов`язків, передбачених статтями 49-1, 49-3 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) та статтею 59-1 КК України. Крім того, його попереджено про кримінальну відповідальність у випадку ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.

Того ж дня, працівниками Ізмаїльського районного відділу № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області ОСОБА_7 ознайомлено з постановою про встановлення днів явки на реєстрацію, згідно з якою він мав з`являтися на реєстрацію до Ізмаїльського районного відділу № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області 1-ий та 3-ий понеділок кожного місяця.

Не дивлячись на вищевказане, ОСОБА_7 , будучи ознайомленим з правилами відбування покарання у виді пробаційного нагляду, умисно ухилився від відбування зазначеного покарання, хоча мав реальну можливість його відбути, а саме - не прибув до Ізмаїльського районного відділу № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області на реєстрацію 03.11.2025 без поважних причин, у зв`язку з чим 17.11.2025 відносно нього винесено попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Надалі, ОСОБА_7 17.11.2025, будучи повторно ознайомленим з правилами відбування покарання у виді пробаційного нагляду, умисно ухилився від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, а саме - не прибув до Ізмаїльського районного відділу № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області на реєстрацію 01.12.2025, 15.12.2025 та 05.01.2026 без поважних причин, про що 20.01.2026 відносно останнього винесено попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Крім того, ОСОБА_7 , будучи ознайомленим з обов`язками, покладеними на нього вироком суду, у листопаді 2025 року, більш точний час не встановлено, змінив місце проживання, про що не повідомив уповноважений орган з питань пробації, чим ухилився від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.

Отже, засуджений ОСОБА_7 , будучи ознайомленим з вироком та обов`язками, покладеними на нього вказаним вироком суду, попередженим про правові наслідки, які настають за невиконання покладених на нього обов`язків, усвідомлюючи необхідність відбування покарання, призначеного вироком суду, маючи реальну можливість його відбути, реалізовуючи свій протиправний умисел на ухилення від відбування покарання, в порушення вимог ч. 3 ст. 49-3 КВК України, діючи всупереч інтересам правосуддя, в частині забезпечення виконання покарання, порушуючи покладені на нього обов`язки, умисно ухилився від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.

Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 3 ст. 389 КК України за кваліфікуючими ознаками: ухилення засудженого від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не оспорюючи вирок районного суду в частині доведеності вини обвинуваченого та кваліфікації його дій, прокурор Ізмаїльської окружної прокуратури ОСОБА_10 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що оскаржуваний вироку є незаконним та підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з підстав істотного порушення кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, мотивуючи свої вимоги наступним:

- суд першої інстанції безпідставно застосував до ОСОБА_7 положення ст. 75 КК України, оскільки, звільняючи його від відбування покарання з випробуванням після призначення остаточного покарання за сукупністю вироків, фактично звільнив і від відбування покарання, від якого останній умисно ухилявся, при цьому належним чином не мотивував висновок про можливість його виправлення без відбування покарання та не врахував, що ОСОБА_7 умисно ухилився від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, чим довів, що його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень неможливі без ізоляції від суспільства;

- застосування положень ст. 75 КК України до особи, яка вчинила нове кримінальне правопорушення до повного відбуття покарання за попереднім вироком, суперечить вимогам ст. 71 КК України та правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.09.2020 у справі № 761/22911/17, у зв`язку з чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та безпідставно призначив обвинуваченому необґрунтовано м`яке покарання.

На підставі наведеного просить вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04.02.2026 стосовно ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України та призначити покарання у виді 1 року обмеження волі. На підставі ст. 71, ст. 72 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2025, остаточно призначити покарання у виді 2 років обмеження волі.

В іншій частині вирок суду першої інстанції - залишити без змін.

Крім того, під час апеляційного провадження прокурор просить дослідити вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2025 року.

Інші учасники кримінального провадження вирок суду не оскаржували.

Позиції учасників судового розгляду.

В судовому засіданні прокурор підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити її в повному обсязі, водночас, обвинувачений та захисник заперечували проти її задоволення, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача; вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Мотиви апеляційного суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних скарг.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Параграфом 1 глави 30 КПК України регламентовано порядок проведення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків.

Відповідно до приписів ст. 381 КПК України суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

Згідно з ч. 2 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Як убачається з наданих матеріалів, судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 розглянуто у спрощеному порядку, без проведення судового розгляду і виклику учасників кримінального провадження у відповідності до вимог статей 381-382 КПК України, оскільки до обвинувального акта долучена письмова заява обвинуваченого за його згодою у присутності захисника ОСОБА_8 , відповідно до якої він беззаперечно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини, згоден на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні та без його участі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження дотримався вимог кримінального процесуального закону щодо порядку здійснення спрощеного провадження.

Разом з тим, перевіряючи доводи прокурора щодо безпідставного звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд виходить з такого.

Частина 2 ст. 50 КК України встановлює, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями щодо обрання виду та розміру покарання у межах санкції відповідної статті Особливої частини КК України, однак таке рішення має відповідати загальним засадам призначення покарання та бути належним чином мотивованим.

Як убачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, а саме в ухиленні засудженого від відбування покарання у виді пробаційного нагляду. На підставі ст. ст. 71, 72 КК України суд першої інстанції частково приєднав до призначеного покарання невідбуту частину покарання за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2025 та остаточно визначив покарання у виді двох років обмеження волі.

Водночас суд першої інстанції, застосувавши положення ст. 75 КК України, звільнив ОСОБА_7 від відбування остаточно призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю два роки та поклавши на нього обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Проте, з такими висновками не може погодитись апеляційний суд, з огляду на наступне.

За змістом ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, при призначенні покарання у виді обмеження волі, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 9 своєї постанови № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 761/22911/17 зазначено, що застосування положень ст. 75 КК України після призначення покарання за сукупністю вироків потребує особливо ретельного мотивування з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та даних про особу засудженого.

Таким чином, застосування положень ст. 75 КК України є правом суду, яке реалізується лише за умови, якщо сукупність обставин кримінального провадження та даних про особу винного дає достатні підстави дійти висновку про можливість його виправлення без відбування покарання.

Разом із тим із мотивувальної частини вироку убачається, що застосовуючи ст. 75 КК України, суд першої інстанції обмежився загальним посиланням на врахування даних про особу обвинуваченого, не навівши конкретних обставин, які б свідчили про наявність підстав для висновку щодо можливості його виправлення без реального відбування покарання.

Водночас, апеляційним судом встановлено, що обвинувачений, будучи засудженим попереднім вироком до покарання у виді пробаційного нагляду, умисно ухилився від його відбування. Саме ця поведінка стала підставою для кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 389 КК України та застосування правил призначення покарання за сукупністю вироків відповідно до ст. 71 КК України.

Апеляційний суд звертає увагу, що кримінальний проступок, передбачений ч. 3 ст. 389 КК України, за своєю правовою природою є свідомим невиконанням раніше постановленого вироку суду. Він вчиняється в умовах, коли особі вже була надана можливість виправлення в умовах наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства. Умисне ухилення від такого покарання об`єктивно свідчить про те, що попередній більш м`який механізм кримінально-правового впливу не досяг своєї мети.

За таких обставин повторне застосування наглядових та соціально-виховних заходів в межах інституту звільнення з випробуванням суперечить його призначенню. Метою ст. 75 КК України є створення умов для виправлення особи без реального відбування покарання за наявності переконливих підстав вважати, що вона буде сумлінно виконувати покладені на неї обов`язки та дотримуватися вимог закону. Проте у цьому кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_7 уже продемонстрував неспроможність виконувати обов`язки, покладені н нього попереднім вироком.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 75 КК України, оскільки без належного мотивування дійшов передчасного висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання.

При цьому апеляційний суд враховує, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 389 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, щиро визнав свою вину та погодився на розгляд обвинувального акта у порядку спрощеного провадження. Разом із тим визначальне значення для вирішення питання про можливість застосування положень ст. 75 КК України має та обставина, що нове кримінальне правопорушення безпосередньо пов`язане з умисним ухиленням від відбування покарання, призначеного попереднім вироком суду, що свідчить про недосягнення мети попереднього покарання та відсутність підстав вважати, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбування покарання.

При призначені обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, колегія суддів враховує тяжкість вчиненного кримінального правопорушення, дані, які характеризуються особу обвинуваченого, який вчинив інкриміноване кримінальне правопорушення маючи невідбуте покарання, офіційно не працює, не має міцних соціальних зв`язків, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, однак перебуває на обліку у лікаря-нарколога, обставину, що пом`якшує покарання - щире каяття, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, та вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 389 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування положень ч. 1 ст. 71 та ст. 72 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, оскільки саме такий порядок призначення остаточного покарання відповідає вимогам кримінального закону.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду відносно ОСОБА_7 скасуванню, в частині призначеного йому покарання з ухваленням нового вироку у цій частині.

Керуючись статтями 24, 370, 404, 405, 407, 420, 420, 424, 532, 615 КПК України, апеляційний суд,-

ухвалив :

Апеляційну скаргу прокурора Ізмаїльської окружної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити.

Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 лютого 2026 року, в рамках кримінального провадження №12026166150000033, внесеного до ЄРДР 2 січня 2026 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.389 КК України, - скасувати в частині призначення покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 3 ст. 389 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 травня 2025 року та остаточно визначити ОСОБА_7 , за правилами ст. 72 КК України , покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.

Строк відбування покарання у виді обмеження волі ОСОБА_7 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

В іншій частині оскаржуваний вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання ним законної сили, а засудженою у той самий строк з дня отримання копії вироку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати його в суді.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4