Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №494/2418/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6232/26

Справа № 494/2418/25

Головуючий у першій інстанції Римар І. А.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

20.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на рішення Березівського районного суду Одеської області від 10 березня 2026 року,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

В листопаді 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, в обґрунтування якого зазначило, що між ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено договір позики №123534 від 30.11.2019 року в електронній формі. ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» було фінансовою установою, яке здійснювало діяльність на ринку фінансових послуг, з цією метою було організовано сервіс з надання онлайн позик (https://cashinsky.ua), який забезпечував надання грошових коштів у позику з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом укладення з клієнтами електронних договорів позики. Надання клієнтом-позичальником відповіді про прийняття (акцепт) пропозиції, тобто пропозиції ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» укласти електронний договір позики (оферти), здійснюється в декілька кроків шляхом вчинення певних дій. Так, зміст пропозиції чітко роз?яснено в інформаційній системі, в якій її розміщено, і ці роз?яснення логічно пов?язані з нею. Введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу являє собою підписання договору клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, як це визначено статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Зазначає, що ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС» (ТМ «ФОНДІ») є компанією, що мала право на надання платіжних послуг. На підставі договору №04/08-17-ГІК від 04.08.2017 року ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС» (ТМ «ФОНДІ») надавало ТОВ ФК «ГЕЛЕКСІ» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку. Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5000 грн.

В результаті платіжної операції ініційованої позикодавцем, за посередництва надавача платіжних послуг, сума коштів в розмірі позики була перерахована на картковий рахунок вказаний позичальником при укладанні договору позики. На підставі зазначеного вище договору позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000 грн, на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0,01% в день, розмір комісії складає 1,9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3,0%.

Відповідач не виконує свої грошові зобов?язання належним чином, довготривалий строк, у зв`язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 25104,5 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за позикою; 20104,5 грн, - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКС» заборгованість за договором позики у сумі 25104,5 гривень, витрати зі сплати судового збору у сумі 2423,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Березівський районний суд Одеської області рішенням від 10.03.2026 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики в розмірі 25104 грн 50 коп., суму сплаченого судового збору в розмірі 2422 гривні 40 копійок та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 1000 грн 00 коп. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 укладено договір позики в електронній формі, підписаний нею одноразовим ідентифікатором, ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» свої зобов`язання виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Проте, у порушення норм закону та умов договору відповідач за вказаним договором зобов`язань належним чином не виконував. Таким чином, утворилася заборгованість у загальному розмірі 25104,50 грн, яка складається: 5000,00 грн заборгованість за позикою; 20104,50 грн заборгованість по процентам та комісії за користування позикою. Факт наявності заборгованості підтверджуються договором позики від 30.11.2019 року та розрахунком заборгованості за кредитним договором. Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти за договором позики у добровільному порядку позивачу не повернуті, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК`ГЕЛЕКСІ» заборгованості за договором позики. Враховуючи, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5000,00 грн не є співмірним, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений на виконання відповідних робіт, оскільки дана справа розглянута судом у порядку спрощеного провадження, суд вважав за необхідне обмежити розмір заявлених позивачем про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 грн 00 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі проситьскасувати рішення Березівського районного суду Одеської області від 10 березня 2026 року у справі № 494/2418/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга вмотивована тим, що позивач не довів факту укладення кредитного договору у розумінні ст. 638, 1054, 1055 та 207 ЦК України, ст. 5–7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги», ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 100 ЦПК України, тому відсутність належних і допустимих доказів волевиявлення відповідача є самостійною та достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Посилається, що жодних належних доказів, зокрема банківських виписок, платіжних доручень, документів банку-емітента, які б підтверджували зарахування коштів саме на рахунок відповідача, матеріали справи не містять, однак суд першої інстанції безпідставно визнав факт надання позики доведеним. Разом із тим, недоведеність факту передачі грошових коштів свідчить про відсутність належно укладеного договору позики у розумінні статей 1046, 1054 ЦК України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Скаржник зазначає, що строк позики становив 30 днів, а кінцевий термін її повернення - 29.12.2019 року, із наданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування процентів та комісій здійснювалося до 26.04.2020 року, тобто поза межами погодженого сторонами строку кредитування. Тому вважає, що нараховані позивачем проценти та інші платежі за період після спливу строку позики є незаконними та не підлягають стягненню, а відповідні висновки суду першої інстанції підлягають скасуванню.

Крім того посилається, що суд першої інстанції не перевірив, чи є спірні комісії оплатою за реальні послуги, не встановив факту їх надання та фактично погодився з розрахунком позивача, складеним в односторонньому порядку. Таким чином, включені до розрахунку комісії не мають правової природи окремих послуг, є способом прихованого збільшення вартості кредиту та суперечать вимогам статей 3, 13, 509 ЦК України, а також спеціальному законодавству у сфері споживчого кредитування.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідачем зазначено, що у відзиві на позовну заяву ним було заявлено клопотання про витребування доказів, а саме витребування у позивача оригіналів електронних доказів укладення договору позики та витребування у АТ «Ощадбанк» інформації щодо належності платіжної картки № НОМЕР_1 , відкриття рахунку, факту зарахування коштів та особи їх отримувача. Проте, у порушення вимог статей 76, 81, 84, 89, 263 ЦПК України суд першої інстанції не розглянув належним чином заявлені клопотання, не постановив жодної ухвали щодо їх задоволення або відмови та не навів у рішенні жодних мотивів їх відхилення.

(2) Позиція інших учасників справи

Одеський апеляційний суд ухвалою від 14.04.2026 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою, роз`яснив ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження отримала 22.04.2026 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримало 22.04.2026 року та 12.04.2026 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Від ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, сторона позивача заперечує доводи апеляційної скарги та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Березівського районного суду Одеської області від 10.03.2026 року без змін.

Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» судові повістки-повідомлення отримали 08.08.2026 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.

В судове засідання сторони не з`явилися.

Відповідно до положень ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

До апеляційної скарги відповідачем долучено клопотання про витребування доказів. ОСОБА_1 просила апеляційний суд витребувати у АТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» інформацію та підтверджуючі документи про належність (відкриття рахунку та видачу) платіжної картки № НОМЕР_2 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ); виписку за картковим рахунком, до якого випущено вказану картку, за період з 29.11.2019 по 30.11.2019 включно із відображенням операції з отримання коштів від ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», зазначенням відправника та призначення платежу. Витребувати у ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» оригінали електронних доказів, на підставі яких заявлено позовні вимоги, а саме: Електронний примірник договору позики № 123534 від 30.11.2019 з технічними метаданими; докази (логі сервера, технічні звіти) направлення одноразового ідентифікатора (OTP-коду) на номер телефону Відповідача та його введення; лог-файли, IP-адреси та часові мітки, що підтверджують підписання договору саме з технічного пристрою відповідача.

Розглянувши зазначене клопотання ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає, що воно не підлягає задоволенню.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 укладено договір позики в електронній формі, підписаний нею одноразовим ідентифікатором, ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» свої зобов`язання виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Проте, у порушення норм закону та умов договору відповідач за вказаним договором зобов`язань належним чином не виконував. Таким чином, утворилася заборгованість у загальному розмірі 25104,50 грн, яка складається: 5000,00 грн заборгованість за позикою; 20104,50 грн заборгованість по процентам та комісії за користування позикою. Факт наявності заборгованості підтверджуються договором позики від 30.11.2019 року та розрахунком заборгованості за кредитним договором. Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти за договором позики у добровільному порядку позивачу не повернуті, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК`ГЕЛЕКСІ» заборгованості за договором позики. Враховуючи, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5000,00 грн не є співмірним, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений на виконання відповідних робіт, оскільки дана справа розглянута судом у порядку спрощеного провадження, суд вважав за необхідне обмежити розмір заявлених позивачем про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 грн 00 коп.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.

Із матеріалів справи вбачається, що 30.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «Гелексі» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 123534, відповідно до п.1.1. якого позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України – гривні, в сумі та строк: сума позики 5000 грн, плата за користування позикою у вигляді: процентів складає 0,01% в день від поточного залишку позики; комісії складає 1,4% в день від початкового розміру позики відповідно до п.п.п 1.1.1 договору; строк повернення позики (термін платежу) 29 грудня 2019 року.

Згідно п. 4.1. договору позики позичальник зобов`язується повністю повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов`язання, встановлені договором, не пізніше 29 грудня 2019 року.

Сторони домовилися, що повернення коштів та сплата процентів і комісійна винагорода за користування позикою здійснюється згідно Графіка розрахунків,який є невід`ємною частиною цього договору та розміщується в особистому кабінеті (п. 4.2. договору позики).

У графі реквізити позичальника зазначено особисту інформацію позичальника ОСОБА_1 (ІПН, реквізити паспорта, поштова адреса), а також наявна відмітка про накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором 4588q203.

У Графіку платежів до договору позики № 123534 від 30.11.2019 року зазначена сума позики 5000 грн, проценти за користування позикою – 14,50 грн, комісійна винагорода 2030 грн, пеня 0, термін платежу 29.12.2019 року, який підписано електронним підписом ОСОБА_1 , одноразовим ідентифікатором 4588q203.

Колегія суддів вважає, що спірний договір укладено в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони договору досягли згоди щодо всіх його істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які виникають із кредитного договору.

Слід зазначити, що підпис відповідача під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією, надання якої передбачено чинним законодавством України.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору; не оспорював кредитний договір в частині або в цілому, договір про надання кредиту містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.

При цьому, спірний договір в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме не витребування судом доказів за клопотанням відповідача, яке міститься у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначені частиною 1 статтею 367 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Із матеріалів справи вбачається, що 30.12.2025 року ОСОБА_1 за допомогою підсистеми (модуля) ЄСІТС “Електронний суд” подано відзив на позову заяву, в якому містилося клопотання про витребування у позивача оригінали електронних доказів, якими він обґрунтовує факт укладення договору позики № 123534 від 30.11.2019 року та у АТ «Державний ощадний банк України» інформацію та документи щодо належності платіжної картки № НОМЕР_1 , відкриття відповідного карткового рахунку, факт зарахування коштів та отримувача вказаних коштів.

05.01.2026 року під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 приймала участь у судовому засіданні, в якому було залучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву та постановлено ухвалу про витребування від АТ «Державний ощадний банк України» інформації та доказів, що підтверджується протоколом судового засідання.

Відповідачем, який приймав участь у судовому засіданні, клопотань про витребування доказів про які зазначалось у відзиві на позовну заяву не заявлялось.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що відповідач не був позбавлений можливості заявляти в судовому засіданні клопотання, та користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими ЦПК України.

Слід зауважити, що на виконання ухвали Березівського районного суду Одеської області від 05.01.2026 року АТ «Державний ощадний банк України» надано витребувану судом інформацію та докази.

Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що клопотання скаржника про витребування у позивача оригінали електронних доказів, на підставі яких заявлено вимогита у АТ «Державний ощадний банк України» інформацію та документи щодо належності платіжної картки № НОМЕР_1 , виписку за картковим рахунком підлягає залишенню без задоволення.

Позивачем до матеріалів справи долучено паспорт позики.

Колегія суддів наголошує, що паспорт позики не є належним доказом погодження ОСОБА_1 умов кредитного договору, укладеного між сторонами, оскільки відповідно до ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування» та ст. 11, 15 ЗУ «Про захист прав споживачів» цей документ є лише підтвердженням виконання позивачем встановленого законом для кредитодавця обов`язку з надання позичальнику, як споживачу, інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Більш того, в тексті самого паспорту позики наявне застереження: наведені обчислення реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача є репрезентативними та базуються на обраних споживачем умовах кредитування, викладених вище, і на припущенні, що договір про споживчий кредит залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Використання інших способів надання кредиту та/або зміна інших вищезазначених умов кредитування можуть мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача.

Крім того, паспорт позики містить зауваження, що інформація в ньому зберігає чинність та є актуальною до 30.11.2019 року.

Ознайомлення з паспортом позики, його підписання споживачем не означає укладення договору позики та дотримання його форми, оскільки в паспорті позики не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі №333/5483/20 та від 15 червня 2022 року у справі №383/418/20.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (статті 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс

Колегія суддів наголошує, що метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №362/3705/20).

Водночас стандарт доказування «баланс ймовірностей» чи «перевага доказів» не є просто припущенням, заснованим на здогадках або підозрах, він обов`язково має ґрунтуватися на певних доказах та їх оцінці судом.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

На підтвердження виконання обов`язку щодо переказу коштів відповідачу, позивачем надано Довідку про підтвердження платежу, згідно якої в рамках договору № 04/08-17 про надання послуг з переказу грошових коштів від 04.08.2017 року, який додано до позовної заяви, ТОВ «ФК «Еланєнс» здійснено переказ грошових коштів на картковий рахунок отримувача, а саме 30.11.2019 року на картку № НОМЕР_1 сума платежу 5000 грн від відправника ТОВ «ФК «Гелексі», отримувач ОСОБА_1 , банк емітент платіжної картки Ощадбанк.

До матеріалів справи долучено розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_1 за договором позики № №123534 від 30.11.2019 року за період з 30 листопада 2019 року по 31 липня 2025 року, згідно якого загальна сума заборгованості 25597,19 грн, складається із заборгованості за тілом позики 5000 грн, несплачені проценти та комісія за користування позикою – 20104,50 грн.

Під час розгляду справи судом першої інстанції витребувано у АТ «Державний ощадний банк України» інформацію чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 платіжну карту № НОМЕР_1 ; про номер телефону на який надсилається інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 в період з 29.11.2019 року по 01.12.2019 року; виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів відкритого до платіжної картки № НОМЕР_1 за період з 29.11.2019 року по 01.12.2019 року з відображенням часу зарахування коштів.

Згідно листа АТ «Державний ощадний банк України» від 28.01.2026 року на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) відкрито банківський рахунок № НОМЕР_4 , який обслуговується за допомогою банківської платіжної картки № № НОМЕР_1 . Фінансовим номером телефону ОСОБА_1 визначено НОМЕР_5 .

До вказаного листа додано виписку за поточним рахунком за період з 29.11.2019 року по 01.12.2019 року.

Сторони домовилися, що повернення коштів та сплата процентів і комісійна винагорода за користування позикою здійснюється згідно Графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору та розміщується в особистому кабінеті (п. 4.2. договору позики).

Плата за користування позикою у вигляді процентів складає 0,01% в день від поточного залишку позики; комісії складає 1,4% в день від початкового розміру позики відповідало до п. 1.1.1. договору (п. 1.1.2 договору позики).

Згідно частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).

Звертаючись до суду із даним позовом ТОВ «ФК «Гелексі» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 123534 від 30.11.2019 року у розмірі 25104,50 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту – 5000 грн, заборгованість по процентам та комісії за користування позикою – 20104,50 грн.

Зважаючи на обов`язок суду належним чином дослідити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (постанова Верховного Суду в справі №775/7704/15 від 23 січня 2018 року), колегія суддів здійснює перевірку нарахованої до стягнення заборгованості за відсотками.

У Графіку платежів до договору позики № 123534 від 30.11.2019 року зазначена сума позики 5000 грн, проценти за користування позикою – 14,50 грн, комісійна винагорода 2030 грн, пеня 0, термін платежу 29.12.2019 року.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем заборгованість по процентам та комісії за користування позикою розрахована за період з 30.11.2019 року по 31.07.2025 року в сумі 25104,50 грн.

Вирішуючи питання про стягнення процентів за користування кредитом, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вказані проценти були нараховані позивачем станом на 31.07.2025, в той час, коли строк повернення коштів становив 29.12.2019.

Оскільки умовами договору позики № 123534 від 30.11.2019 року встановлено строк кредитування до 29.12.2019 року, то після спливу якого припинилося право позивача нараховувати проценти за договором позики.

Отже, нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам ст.1048 ЦК України.

За таких обставини колегія суддів вважає, що після 30.12.2019 року позивач не мав права нараховувати проценти за користування коштами, тому вимога про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за період з 30.12.2019 року по 31.07.2025 року не підлягає задоволенню за необґрунтованістю.

Ураховуючи укладені умови договору позики № 123534 від 30.11.2019 року та графік платежів до договору позики колегія суддів вважає, що заборгованість по процентам за користування позикою за період з 30.11.2019 року по 29.12.2019 року становить 14,50 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому, слушними є доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі про те, що нарахування позивачем комісії за користування позикою не відповідає вимогам законодавства, а тому є неправомірним.

Згідно п. 1.1.2 договору позики плата за користування позикою у вигляді комісії складає 1,4% в день від початкового розміру позики відповідало до п. 1.1.1. договору.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

З матеріалів даної справи вбачається, що комісію у розмірі 1,4% грн в день від початкового розміру позики визначено як плату за користування позикою.

Водночас, в матеріалах справи відсутній перелік послуг, які пов`язані з користуванням позикою та які повинні надаватись ТОВ «ФК «Гелексі».

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного договору позики, то положення договору про встановлення плати за користування позикою в розумінні комісії є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі №727/5461/23.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення з ОСОБА_1 комісії відсутні.

Колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга не містить окремих доводів щодо скасування рішення суду в частині витрат на правову допомогу, скаржник посилається лише на необхідність скасування рішення суду.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Березівського районного суду Одеської області від 10 березня 2026 рокуслід змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості за договором позики з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» з 25104 грн до 5014,50 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 5000 грн, заборгованості за процентами у розмірі 14,50 грн, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Щодо судових витрат

В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2303 від 23 жовтня 2025 року.

Оскільки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» підлягають задоволенню частково на 19,97%, то з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в сумі 483,75 грн.

За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 3633,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 09 квітня 2026 року.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, то з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2907,97 грн.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином, ураховуючи положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 2424,22 грн (2907,97 грн – 483,75 грн).

Керуючись ст.ст. 141, 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 10 березня 2026 рокузмінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості за договором позики з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» з 25104 грн до 5014,50 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 5000 грн, заборгованості за процентами у розмірі 14,50 грн, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 10 березня 2026 рокув частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» судового збору у розмірі 2 422,40 грн скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2424,22 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко