Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №490/6622/25 — Миколаївський апеляційний суд

25.08.26

22-ц/812/1909/26

Провадження №22-ц/812/1909/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 серпня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Коростієнко Н.С.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників цивільну справу №490/6622/25 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення, яке ухвалив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Гуденко Ольги Андріївни у приміщенні цього суду 03 липня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

у с т а н о в и в :

У серпні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (далі - ПрАТ «СК «АРКС») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» (далі - ПрАТ «СК «Альфа Страхування») про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди(далі- ДТП).

Позов мотивовано тим, що 21 січня 2019 року ПрАТ «Страхова Компанія «АХА СТРАХУВАННЯ»( правонаступником якого є АТ «СК «РСК») та ОСОБА_2 уклали договір добровільного страхування наземного транспорту за №1654а9м, відповідно до якого був застрахований транспортний засіб Рено, державний номерний знак НОМЕР_1 . 28 січня 2020 року в місті Миколаєві сталася ДТП за участю автомобіля Рено, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керування водія ОСОБА_3 та автомобіля Порш Каен, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 з вини останньої, внаслідок якого були пошкоджені обидва автомобіля. Страхувальник звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування. Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування, страхового акту №ARX2545852 від 03 березня 2020 року та умов договору добровільного страхування наземного транспорту за №1654а9м розмір страхового відшкодування склав 101138 грн 62 коп. Відповідно до рахунку-фактури та калькуляції до рахунку позивач сплатив за відновлювальний ремонт пошкодженого ТЗ на СТО згідно платіжного доручення №652658 від 17 березня 2020 року. На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля Порш Каен, державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у ПрАТ «СК «Альфа Страхування» згідно полісу №АО/4572532 з лімітом відповідальності 130000 грн та встановленою франшизаою 2000 грн. Таким чином до ПрАТ «СК «АРСК» перейшло право вимоги на отримання від винної особи ОСОБА_1 та ПрАТ СК «Альфа Страхування» компенсації майнової шкоди, заподіяної власнику автомобіля Рено, д/н НОМЕР_1 внаслідок ДТП, яка мала місце 28 січня 2020 року в місті Миколаєві. 01 вересня 2023 року позивач звернувся до ПрАТ СК «Альфа Страхування»» із заявою про виплату страхового відшкодування з належним чином засвідченими копіями документів відповідно до статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Листом від 27 вересня 2023 року ПрАТ СК «Альфа Страхування» було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з огляду на пропуск однорічного строку на подання заяви про страхове відшкодування відповідно до пункту 37.1.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Проте, право позивача на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене. З метою досудового врегулювання спору позивачем 20 жовтня 2023 року було направлено претензію про регресні вимоги до ОСОБА_1 , однак лист повернувся без отримання. Також, на думку позивача, сплив річного строку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування не є спеціальним строком позовної давності в розумінні статті 258 ЦК України, не зазначений в законодавстві як підстава для припинення матеріального права, отже не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентної виплати.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідачів 101138 грн 62 коп. шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, та судовий збір 3028 грн.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 липня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено, провадження у справі в частині позовних вимог ПрАТ «СК «АРКС» до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП закрито.

Рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_1 мотивовано тим, що між позивачем і відповідачкою ОСОБА_1 виникли правовідносини у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, які засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 130000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Враховуючи вищенаведене, суд вважав, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 , оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та заявлені до неналежного відповідача.

Щодо позовних вимог до ПрАТ «СК «Альфа Страхування», суд виходив з того, що не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Звертаючись до суду, позивач просив стягнути на свою користь 101138 грн 62 коп. шкоди, заподіяної внаслідок ДТП з ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «Альфа Страхування», тобто з обох відповідачів, не зазначаючи ні про солідарний обов`язок, ні про часткову відповідальність. Але ні нормами Закону України «Про страхування», ні нормами Цивільного Кодексу України, ні нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачений солідарний обов`язок страхувальника та страховика щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП третій особі (потерпілому) - ні в порядку регресу, ні в порядку суброгації. За таких обставин та з мотивів, передбачених указаними нормами матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПрАТ «СК «АРКС» до ПрАТ «СК «Альфа Страхування», адже спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки солідарне стягнення із заподіювача шкоди та страховика за встановлених судом обставин є неможливим.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позові вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що внаслідок ДТП, яка сталася 28 січня 2020 р. о 18:21 год. в м. Миколаєві по вул. Генерала Карпенка перехрестя вул. Біла, було пошкоджено автомобіль Renault (д.р.н. НОМЕР_1 ), що був застрахований позивачем за Договором добровільного страхування наземного транспорту №16540а9м від 21 січня 2019 р. Оскільки, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована в ПАТ ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» згідно полісу № АО/4572532, позивач 01 вересня 2023 р. звернувся до ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» з Заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу за вих. №СУ/011002/3. Листом за вих. №0299.609.20.02-003153.09 від 27 вересня 2023 р. ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» було відмовлено у виплаті страхового відшкодування з огляду на пропуск строку в 1 рік на подання заяви про страхове відшкодування відповідно до п. 37.1.4 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Проте, пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, шо припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. З виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Позивач зазначає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування, сплачує страхові платежі і має право вимоги до страховика порушника, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Верховний Суд вважає, що в ситуації, коли потерпілий втратив право на отримання відшкодування шкоди від страховика порушника, необхідно керуватися тим, що таке відшкодування є можливим на загальних підставах за рахунок винної особи за принципом генерального делікту (Постанова Верховного Суду по справі № 147/66/17). Проте, Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Щодо подання позову одночасно до двох відповідачів, позивач зазначає, що позовні вимоги до зазначених відповідачів виникають із одних і тих самих фактичних обставин, а саме з ДТП, внаслідок якої позивачем було здійснено страхове відшкодування потерпілій особі, після чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, у порядку суброгації. Таким чином, вимоги до обох відповідачів є взаємопов`язаними, ґрунтуються на одних і тих самих доказах та стосуються одного предмета спору - відшкодування коштів, виплачених позивачем. Необхідність одночасного звернення з позовом до страхової компанії та винуватця ДТП була обумовлена тим, що ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» відмовила у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на пропуск позивачем річного строку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування. Водночас позивач вважає таку відмову необґрунтованою, однак з метою належного захисту свого права та уникнення ризику відмови у задоволенні позову, виключно з формальних підстав, був змушений одночасно заявити вимоги як до страховика, так і до безпосереднього заподіювана шкоди. При цьому саме під час судового розгляду має бути встановлено, на кого саме покладається обов`язок щодо відшкодування понесених позивачем витрат: на страхову компанію чи на самого винуватця ДТП, або ж в іншому визначеному законом обсязі. Саме суд, дослідивши всі докази у справі, повинен надати оцінку доводам сторін та визначити належного боржника, а не позбавляти позивача можливості розгляду спору в повному обсязі шляхом закриття провадження щодо одного із відповідачів. Закриття провадження стосовно ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» фактично призводить до штучного поділу єдиного спору на два окремих судових провадження, що суперечить принципам процесуальної економії, ефективності судового захисту та забезпечення своєчасного вирішення спору. У цій справі позовні вимоги є пов`язаними та мають розглядатися в одному провадженні, оскільки висновки суду щодо позовної вимоги до відповідача-фізичної особи, винної у настанні страхового випадку, залежать від висновків суду щодо позовної вимоги до відповідача-страховика особи, винної у настанні страхового випадку. Питання про відповідальність кожного з відповідачів має бути вирішене, зокрема, залежно від наявності дійсних договорів страхування, укладених між відповідачами, а також ліміту відповідальності страховика за завдану майну шкоду, вартості матеріального збитку, наявності зносу, розрахованого у відповідності з 29 статтею Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів».

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористалися.

Сформовані представником позивача у системі «Електронний суд» 19 серпня 2026 року додаткові пояснення слід повернути без розгляду, виходячи з наступного.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина 5 статті 174 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 27 липня 2026 року Миколаївський апеляційний суд надав учасникам справи п`ять днів з моменту отримання копії цієї ухвали для подання відзивів на апеляційну скаргу, але не визнав необхідним і не надав дозволів позивачу подати додаткові пояснення після спливу строків на подання апеляційної скарги та відзиву на неї відповідно. Тому зазначені пояснення, сформовані його представником у системі «Електронний суд» 19 серпня 2026 року, слід залишити без розгляду.

В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, про день, час та місце судового засідання були повідомлені відповідно до положень статей 128, 130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомили.

Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 28 січня 2020 року о 18.21 год. в місті Миколаєві на перехресті вул. Генерала Карпенка та вул. Біла водій ОСОБА_1 керувала автомобілем Porsche Cayenne, номерний знак НОМЕР_3 , в порушення вимог підпункту «б» пункту 2.3, пунктів 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху, проявила неуважність до дорожньої обстановки, не вибрала безпечної швидкості руху, змінила його напрямок на зустрічну смугу руху, де допустила зіткнення з автомобілем Renault Kadjar, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який не перебував у русі, після чого залишила місце дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП). Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Ці обставини підтверджені відповіддю від НПУ (а.с. 15-16).

Постановою Заводського районного суду міста Миколаєва у справі № 487/2868/20 від 29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 122-4, 124 КУпАП, за фактом зазначеної ДТП. Провадження у справі відносно ОСОБА_1 за статтями 122-4, 124 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення (а.с. 13-14).

21 січня 2019 року між ПрАТ «Страхова Компанія «АХА СТРАХУВАННЯ», правонаступником якого є АТ «СК «РСК», та ОСОБА_2 , який є власником автомобілю Renault Kadjar, держаний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 43), було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 1654а9м, відповідно до якого був застрахований цей транспортний засіб, зокрема, на випадок збитків від ДТП. Страхова сума за договором склала 650000 грн. Вказаний договір діяв на час скоєння ДТП (а.с. 31-38).

06 лютого 2020 року ОСОБА_2 як власник застрахованого автомобіля Renault Kadjar, номерний знак НОМЕР_1 , звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу до свого страховика - позивача по справі (а.с. 22).

Згідно страхового акту № ARX2545852 від 03 березня 2020 року прийнято рішення про виплату страхового відшкодування страхувальнику ОСОБА_2 на суму 101138,62 грн на виконання договору добровільного страхування наземного транспорту за № 1654а9м, страховий випадок: 28 січня 2020 року (а.с. 17).

Як підтверджується платіжним дорученням № 652658 від 17 березня 2020 року АТ «СК АРСК» сплатило страхове відшкодування у розмірі 101138,62 грн. згідно акту № ARX2545852, ОСОБА_2 , рахунок від 07 лютого 2020 року № ММ-00000537, отримувач - ТОВ Моторс М (а.с. 12, 19).

На день вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу - автомобілю Porsche Cayenne, номерний знак НОМЕР_3 , була застрахована у ПрАТ «СК «Альфа Страхування» згідно полісу АО 004572532 з лімітом відповідальності за завдану майнову шкоду третім особам в сумі 130000 грн. (а.с. 44).

01 вересня 2023 року АТ «СК «АРСК» направило претензію до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» про виплату 101138,62 грн., які були сплачені позивачем на користь ОСОБА_2

27 вересня 2023 року ПрАТ «СК Альфа Страхування» надіслав позивачу відповідь на претензію, в якій повідомили про відсутність правових підстав для виплати страхового відшкодування за випадком, що мав місце 28 січня 2020 року, пославшись на те, що заява про виплату отримана страховою компанією з порушенням строків, передбачених статтею 37.1.4. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Звернувшись із позовом, АТ «СК «АРСК» просить стягнути з ОСОБА_1 як винної у ДТП особи та ПрАТ «СК «Альфа Страхування», в якій була застрахована відповідальність водія ОСОБА_1 , суму виплаченої потерпілому завданої майнової шкоди.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

У частинах першій та третій статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України «Про страхування»).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

У статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV від 01 липня 2004 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон №1961-IV від 01 липня 2004 року, який був чинним на день завдання шкоди внаслідок ДТП – 21 січня 2019 року), визначено, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

У статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України).

У разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.

Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону №1961-IV від 01 липня 2004 року, з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом №1961-IV від 01 липня 2004 року порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 Закону №1961-IV від 01 липня 2004 року, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс 18).

Ураховуючи викладене, під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

Натомість регрес - це право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим виникло нове правовідношення, пов`язане саме з регресною вимогою.

Суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування». Право регресу регулюється частиною першою статті 1191 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, в цій справі учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов`язань: 1) договірне зобов`язання між позивачем і потерпілим внаслідок ДТП - за договором добровільного майнового страхування; 2) деліктне зобов`язання між потерпілим та відповідачкою ОСОБА_1 - із завдання шкоди внаслідок ДТП; 3) договірне зобов`язання між обома відповідачами - за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; 4) суброгаційне зобов`язання - між позивачем та відповідачами – завдавачем шкоди та його страховиком.

При цьому згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 постанови від 04 липня 2018 року у справі № № 755/18006/15-ц).

А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

За обставин цієї справи відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до ПАТ «СК «АХА Страхування», правонаступником якого є ПрАТ «Страхова компанія «АРКС», після виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу у межах фактичних витрат перейшло в порядку суброгації право вимоги до страховика цивільно-правової відповідальності особи, відповідальної за шкоду (ПрАТ «СК «Альфа Страхування»), а у разі явності різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, і до відповідальної за шкоду особи – ОСОБА_1 в розмірі такої різниці.

В силу вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 статті 76 ЦПК України).

Докази у цивільному процесі мають бути належними та допустимими.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування частина 1 статті 77 ЦПК України).

Згідно із частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факт заподіяння шкоди майну, яке на умовах добровільного страхування було застраховано у позивача (автомобілю), винна поведінка відповідачки ОСОБА_1 (порушення правил дорожнього руху), яка знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із заподіянням шкоди, підтверджуються вказаною вище постановою суду у справі № 487/2868/20. Також ці обставини не заперечувались відповідачами в судах першої та апеляційної інстанцій.

Також долученими позивачем доказами підтверджено, що виплачена потерпілій особі – ОСОБА_2 сума страхового відшкодування (101138,62 грн.) не перевищує ліміт відповідальності за завдану майнову шкоду третім особам в сумі 130000 грн. згідно полісу АО 004572532.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

За такого з урахуванням наведених положень закону та висновків Верховного Суду відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 заявленої позивачем суми.

Враховуючи вищенаведене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 , оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та заявлені до неналежного відповідача.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ПрАТ «СК «АРКС» до ОСОБА_1 .

Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що право позивача на відшкодування шкоди за рахунок винної особи як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченню положень закону, що регулює спірні правовідносини, а також на висновках Верховного Суду України та Верховного Суду, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування, від яких Велика Палата Верховного Суду відступила у постанові від 04 липня 2018 року у справі № № 755/18006/15-ц 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15

Щодо позовних вимог ПрАТ «СК «АРКС» до ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування».

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безімянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

Крім того, у статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Судова юрисдикція – це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог частини 1 статті 19 чинного ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб`єктний чинник.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці

Не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. (стаття 20 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) за аналогічних фактичних обставин до справи, яка розглядається, зроблений висновок про те, що «за вимогами статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому в деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Тобто страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Суди правильно вважали, що спір між двома господарюючими суб`єктами (страховими компаніями) повинен бути вирішений за правилами іншого судочинства (господарського), оскільки солідарне стягнення із заподіювача шкоди та страховика за встановлених судом обставин є неможливим.

За таких обставин та з мотивів, передбачених указаними нормами матеріального та процесуального права, правильними є висновки судів про наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ПрАТ «СК «Грандвіс» до ПрАТ «Просто-Страхування», адже спір між юридичними особами не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Оскільки закриття провадження у справі не перешкоджає позивачу у зверненні для захисту своїх прав до належного суду, то безпідставними є наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом права позивача на судовий розгляд.»

З урахуванням наведеного у справі, яка переглядається, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позовні вимоги про солідарне стягнення страхового відшкодування з відповідачів не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки правовідносини з ПрАТ «Страхова компанія «Альфа Страхування» є договірними, а правовідносини з ОСОБА_1 випливають із зобов`язання з відшкодування шкоди (позадоговірні зобов`язання).

Відмовивши у позові до ОСОБА_4 через відсутність для його задоволення законних підстав, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про закриття провадження у справі в часині позовних вимог до ПрАТ «СК «АРКС».

Доводи апеляційної скарги в частині незгоди позивача із закриттям провадження у справі таких висновків суду першої інстанції не спростовують та суперечать як викладеним положенням процесуального закону, так і наведений практиці Великої Палати Верховного Суду, а тому відхиляються апеляційним судом.

Оскільки суд першої інстапнції повно та всебічно встановив обставини справи на підставі досліджених відповідно до вимог статті 89 ЦПК України доказів, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, колегія суддів в силу статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування.

За такого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються, зокрема, із судового збору.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено без змін не вбачається підстав для розподілу апеляційним судом судових витрат, які в цій справі покладаються на позивача.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» залишити без задоволення, рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 03 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

_________________________

Повна постанова складена 26 серпня 2026 року