Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №490/47/26 — Миколаївський апеляційний суд

25.08.26

22-ц/812/1839/26

Провадження № 22-ц/812/1839/26 Суддя першої інстанції Гуденко О.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 серпня 2026 року м. Миколаїв Справа № 490/47/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання – Коростієнко Н.С.,

за участі представниці позивачки – ОСОБА_1 ,

відповідачки – ОСОБА_2 ,

представниці відповідачки - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діяла її представниця – ОСОБА_3 , на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Савченка Ігоря Миколайовича про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

В С Т А Н О В И В:

02 січня 2026 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Савченка І.М. про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позов обґрунтовано тим, що її бабуся ОСОБА_5 і її батько ОСОБА_6 проживали спільно. Вони вели єдине домогосподарство, мали спільний побут, харчування та витрати.

ОСОБА_6 через похилий вік та погіршений стан здоров`я матері щоденно здійснював за нею догляд. Ці обставини були добре відомі ОСОБА_4 , оскільки вона постійно підтримувала із ними теплі родинні та довірливі відносини, турбувалася про їхній стан, приїздила за можливості, допомагала в побутових питаннях і мала тісний емоційний зв`язок з обома.

Після смерті ОСОБА_5 , дочка померлої відповідачка ОСОБА_2 у встановлений статтею 1270 ЦК України 6-ти місячний строк звернулась до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Савченко I.М. з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері - ОСОБА_5 , на підставі чого було відкрито спадкову справу № 58/2021.

ОСОБА_4 також у 2024 році звернулася до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Савченка І.М. для вступу у спадщину за законом, однак їй було повідомлено про те, що подання окремої заяви про вступ у спадщину не є необхідним, з огляду на положення частини 3 статті 1268 ЦК України - оскільки ОСОБА_4 на момент смерті ОСОБА_5 була зареєстрована з нею в одній квартирі.

Врахувавши ці дані, нотаріус дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 автоматично прийняла спадщину по праву представлення (частку спадщини, яка належала б батьку ОСОБА_4 ), який на момент смерті постійно проживав та був зареєстрованим в одній квартирі з ОСОБА_5 .

Таким чином, ОСОБА_4 не подавала окремої заяви про прийняття спадщини, вважаючи, що така заява не потрібна, а спадщина вже прийнята в силу закону.

Крім того, необхідно зазначити, що на момент смерті бабусі та батька ОСОБА_4 перебувала у вкрай складних життєвих обставинах, оскільки вона на той час народила дитину, перебувала у післяпологовому стані.

В цей же період, незадовго до смерті батька, а саме, ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла рідна сестра заявниці, ОСОБА_7 , що завдало заявниці тяжкої емоційної травми.

Крім того, після смерті сестри ОСОБА_4 фактично залишилася не лише з власною новонародженою дитиною, але й узяла на себе опіку над дитиною покійної сестри ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Це значно збільшило її життєве навантаження, а також не дозволяло їй займатися оформленням спадкових процедур у м. Миколаєві.

Окрім іншого, заявниця з 2022 року проживала та наразі проживає у АДРЕСА_1 . Через збройну агресію російської федерації проти України, тривале проживання у м. Львів, складний сімейний стан та погіршення здоров`я ОСОБА_4 не могла регулярно відвідувати нотаріуса у м. Миколаєві, не знала про спір щодо даних у спадковій справі та не усвідомлювала юридичних наслідків своєї формальної реєстрації за адресою спадкодавця.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила суд визначити їй додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2026 року позов задоволено.

Визначено ОСОБА_4 додатковий строк у три місяці для подання до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1 065 грн судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що суд вважає такими, що заслуговують на увагу пояснення позивачки щодо роз`яснення їй нотаріусом того, що вона вважається такою, що прийняла спадщину за фактом своєї реєстрації за місцем проживання спадкодавця на час відкриття спадщини, і що нотаріусу на той час для підтвердження цього факту було достатньо витягу з реєстру територіальної громади – який і був від початку в матеріалах нотаріальної справи.

Суд дійшов висновку, що неподання ОСОБА_4 заяви про прийняття спадщини - відбулося неумисно та не з недбалості, а саме внаслідок її добросовісної помилки щодо відсутності необхідності подавати таку заяву про прийняття спадщини (тим більше за умови, що заяву про відмову від прийняття спадщини вона не подавала), що на переконання суду, є поважною причиною для пропуску такого строку - та підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_2 , в інтересах якої діяла її представниця – ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, суд не зазначив у рішенні, якими саме доказами підтверджується той факт, що нотаріус надавав якісь роз`яснення позивачці, не містять таких доказів і матеріали справи, позивачкою не надано у якості доказів будь-яких відмов чи роз`яснень чинного законодавства від приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Савченка І.М., а отже це є лише припущенням, які не допустимо покладати в основу рішення.

Суд першої інстанції з посиланням на норми закону чітко визначив, що для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу, однак при цьому робить помилковий висновок, що неподання ОСОБА_4 заяви про прийняття спадщини відбулося внаслідок її добросовісної помилки щодо відсутності необхідності подавати таку заяву про прийняття спадщини.

Судом першої інстанції невірно розцінюється поведінка позивачки, як добросовісна помилка , яку суд поклав в основу рішення, встановивши, що саме це є поважною причиною для визначення позивачці додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини. Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки позивачка на час відкриття спадщини була повнолітньою, правоздатною та дієздатною, а отже наділена усіма правами та обов`язками, добре розуміла наслідки її власної пасивної поведінки чи недбалості, але чомусь вважала, що її реєстрація разом зі спадкодавцем достатньо для того, щоб вважатись такою, яка прийняла спадщину в розумінні статті 1268 ЦК України, однак позивачка була добре обізнана про те, що за місцем реєстрації станом на день відкриття спадщини вона не проживала, ніяких стосунків зі спадкодавцем не підтримувала, що встановлено Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2026 року у справі № 490/8495/25 і яким встановлено факт не проживання позивачки зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнано її такою, що спадщину не прийняла і почала позивачка вчиняти дії щодо спадкового майна лише у 2024 році, тобто через 3 роки після відкриття спадщини, що є тривалим строком пропуску строку для прийняття спадщини.

Додатково слід зазначити, що 6-ти місячний строк на прийняття спадщини закінчився 04 січня 2022 року, тобто до початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, тобто ці події не можуть ніяк бути поважною причиною для надання додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Отже, помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення не може бути добросовісною та розцінена як поважна причина для визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини на чому наголошує у своїх постановах Верховний Суд.

Від ОСОБА_4 , в інтересах якої діяла її представниця – ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві позивачка зазначає, що апеляційну скаргу не визнає та вважає, що наведені у ній доводи не спростовують установлених судом першої інстанції обставин, не доводять неправильного застосування частини 3 статті 1272 ЦК України та фактично зводяться до повторення заперечень, які вже були предметом безпосереднього дослідження й оцінки суду.

Суд першої інстанції не ототожнив реєстрацію місця проживання із фактичним постійним проживанням та не визнав позивачку такою, що прийняла спадщину на підставі частини 3 статті 1268 ЦК України.

Навпаки, суд урахував рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2026 року у справі № 490/8495/25, яким установлено факт не проживання ОСОБА_4 разом зі спадкодавицею та визнано її такою, що не прийняла спадщину у порядку частини 3 статті 1268 ЦК України.

Саме тому предметом цієї справи є інший передбачений законом спосіб захисту — визначення додаткового строку за частиною 3 статті 1272 ЦК України.

Добросовісна помилка позивачки не тотожна юридичній необізнаності, свідомій бездіяльності або небажанню прийняти спадщину.

Наведена в апеляційній скарзі практика Верховного Суду не спростовує індивідуальної оцінки обставин справи.

Позивачка просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Від інших учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21 грудня 1998 року, виданого виконкомом Миколаївської міської ради згідно розпорядження від 25 листопада 1998 року за № 2917, зареєстрованого у реєстрову книгу за № 3512, зареєстрованого 19 березня 1999 року в КП ММБТІ за № 16480 та свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 листопада 2006 року, виданого державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори Полонка Ю.С., ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_2 . Зазначена квартира трикімнатна, загальною площею 56,5 кв.м, житловою площею 36,4 кв.м.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого 05 липня 2021 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 2696.

На момент смерті остання була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_3 , що є місцем відкриття спадщини. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, яка складається із цілої квартири АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 батько позивачки ОСОБА_6 помер.

04 липня 2021 року помирає ОСОБА_5 , бабуся позивачки.

На момент смерті ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_2 була зареєстрована її онука ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 19 листопада 2010 року

03 вересня 2021 року відповідачка ОСОБА_2 (дочка спадкодавиці та рідна тітка позивачки) як спадкоємець першої черги звернулась до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Савченка І.М. з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері – ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до якої у нотаріуса була заведена спадкова справа № 58/2021 та видано відповідачці витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 03 вересня 2021 року за № 66258024.

Як вбачається з цієї заяви, ОСОБА_2 , зазначила, що є інша спадкоємиця- онука померлої ОСОБА_4 , яка зареєстрована за адресою в квартирі АДРЕСА_2

Після перевірки інформації приватним нотаріусом Савченком І.М. 03 вересня 2021 року щодо зареєстрованих осіб у квартирі належній на праві власності спадкодавиці та за місцем її реєстрації, з`ясувалося, що окрім спадкодавиці у квартирі АДРЕСА_2 зареєстрована відповідачка - її онука (дочка померлого сина спадкодавиці ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ) ОСОБА_10 , яка після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_11 .

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 58/2021, заведеної приватним нотаріусом Савченко І.М. після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Миколаєві Миколаївської області, у вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , як єдиний спадкоємець першої черги після смерті матері, однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно, оскільки у матеріалах спадкової справи міститься інформація про те, що за місцем відкриття спадщини зареєстрована відповідачка - ОСОБА_4 , яка також є спадкоємцем першої черги за правом представлення відповідно до статті 1266 ЦК України.

Також матеріали спадкової справи не містять відомостей, що з часу відкриття спадщини – ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 не зверталася до нотаріуса ні з заявою про прийняття спадщини, ні з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з її фактичним прийняттям, ні з заявою про відмову від її прийняття згідно із статей 1270, 1273 ЦК України.

Приватним нотаріусом Савченком І.М. ОСОБА_2 надано лист-роз`яснення від 05 вересня 2025 року, відповідно до вимог частини 1 статті 1296, частини 1 статті 1298, частини 3 статті 1268, частини 1 статті 1278 ЦК України – після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 є два спадкоємця, які прийняли спадщину: дочка померлої ОСОБА_2 та онука померлої ОСОБА_4 , батько якої, син спадкодавиці, ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , яким належить по частки у спадковому майні.

Так, в провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебувала цивільна справа № 490/8495/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третьої особи - приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Савченка І.М. про встановлення факту не проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання таким, що не прийняв спадщину, з якою вона звернулася до суду 10 жовтня 2025 року.

Ухвалою від 23 грудня 2025 року у справі № 490/8495/25 у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 відмовлено, з огляду на висновок суду про те, що заявлена позовна вимога за зустрічним позовом є похідною від результату вирішення вимоги за первісним позовом, але жодним чином не є взаємопов`язаною - адже задоволення зустрічного позову ніяким чином не впливає на вирішення первісного позову, а отже не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Суд дійшов висновку про те, що спільний розгляд цих двох вимог не є доцільним, оскільки вони мають різні правові підстави позову та різний предмет доказування.

Разом із тим, в ухвалі від 23 грудня 2025 року у справі № 490/8495/25 Центральним районним судом м. Миколаєва указано, що ОСОБА_4 має право на звернення з відповідним позовом до суду у загальному порядку.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2026 року у справі № 490/8495/25 позов було задоволено.

Встановлено факт не проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_3 , визнавши її такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розумінні частини 3 статті 1268 ЦК України.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно з частинами 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 367, частиною 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За приписами статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина 3 статті 1272 ЦК України).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 аналізуючи питання щодо поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини зазначено наступне:

«45. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

46. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

47. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

48. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року

у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.

49. З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців;

2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані

з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

50. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

51. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.

52. Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

53. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

54. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

55. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

56. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

57. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

58. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою».

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько позивачки ОСОБА_6 , який був зареєстрований та проживав в квартирі АДРЕСА_2 . В цій же квартирі з 19 листопада 2010 року була зареєстрована й позивачка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

03 вересня 2021 року відповідачка ОСОБА_2 (дочка спадкодавиці та рідна тітка позивачки) як спадкоємець першої черги звернулась до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Савченка І.М. з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері – ОСОБА_5 , внаслідок чого була заведена спадкова справа № 58/2021 та видано відповідачці витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 03 вересня 2021 року за № 66258024.

Як вбачається з цієї заяви, ОСОБА_2 , зазначила, що є інша спадкоємиця- онука померлої ОСОБА_4 , яка зареєстрована за адресою в квартирі АДРЕСА_2

Після перевірки інформації приватним нотаріусом Савченком І.М. 03 вересня 2021 року щодо зареєстрованих осіб у квартирі належній на праві власності спадкодавиці та за місцем її реєстрації, з`ясувалося, що окрім спадкодавиці у квартирі АДРЕСА_2 зареєстрована відповідачка - її онука (дочка померлого сина спадкодавиці ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ) ОСОБА_10 , яка після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_11 .

Також матеріали спадкової справи не містять відомостей, що з часу відкриття спадщини – ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 зверталася до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини або про видачу свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з її фактичним прийняттям, а також про відмову від прийняття спадщини.

Приватним нотаріусом Савченком І.М. у листі-роз`ясненні від 05 вересня 2025 року ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки після смерті ОСОБА_5 є два спадкоємця, які прийняли спадщину: дочка померлої ОСОБА_2 та онука померлої ОСОБА_4 , батько якої, син спадкодавиці, ОСОБА_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , яким належить по частки у спадковому майні.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2026 року у справі № 490/8495/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 встановлено факт не проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із спадкодавицею ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_3 , визнавши її такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розумінні частини 3 статті 1268 ЦК України.

Отже, за обставинами цієї справи позивачка повинна була реалізувати своє право на спадщину та звернутися до нотаріусу із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини, тобто з 05 липня 2021 року по 05 січня 2022 року.

Між тим, як зазначає ОСОБА_4 в позовній заяві, вона звернулася до нотаріуса у 2024 року «для вступу у спадщину за законом», однак нотаріусом їй було роз`яснено, що заяву про прийняття спадщини подавати не потрібно, оскільки вона зареєстрована в одній квартирі зі спадкодавицею.

Таким чином, відповідно до обставин справи активні дії щодо прийняття спадщини позивачка почала вчиняти після спливу шестимісячного строку, звернувшись до нотаріуса тільки у 2024 році, тобто майже через два роки, а до суду із позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини тільки після звернення до суду у жовтня 20205 року з позовом ОСОБА_2 про встановлення факту її не проживання зі спадкодавицею, який рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва задоволено. Учасники спору не оскаржували це рішення, воно набрало законної сили.

З огляду на обставини справи, що переглядається, а також правові висновки, сформульовані у наведеній у постановах суду касаційної інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що факт усвідомлення позивачкою її права на спадкування за законом як спадкоємиці першої черги спадкування поряд із незнанням про необхідність звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, за умови невжиття нею жодних активних дій щодо з`ясування необхідності подачі такої заяви і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, свідчать про відсутність у неї об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили їй своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк.

Також, у цій справі потрібно враховувати ту обставину, що існує спір між двома спадкоємцями, а саме, ОСОБА_2 , яка також є спадкоємцем першої черги, прийняла спадщину у встановленому ЦК України порядку, тому поновленням порушених, за твердженням позивачки, прав відбудеться втручання у право власності відповідачки, що не відповідатиме принципу пропорційності, а також це призведе до порушення принципу правової визначеності стосовно іншої спадкоємиці, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права.

З огляду на наведене, апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з урахуванням конкретних обставин цієї справи необізнаність позивачки про необхідність звертатися із заявою про прийняття спадщини у випадку її реєстрації разом з спадкодавицею, є поважною причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини після смерті її бабусі – ОСОБА_5 , оскільки позивачка є онукою спадкодавиці та є спадкоємицею першої черги за правом представлення після смерті батька – ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Тож, у разі якщо вона бажала би прийняти спадщину після смерті матері батька – ОСОБА_5 , мала можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що неподання ОСОБА_4 заяви про прийняття спадщини відбулося внаслідок її добросовісної помилки щодо відсутності необхідності подавати таку заяву про прийняття спадщини з огляду на роз`яснення нотаріуса.

Між тим, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів, про те, що нотаріус надавав будь-які письмові роз`яснення позивачці, а отже це є лише припущенням, на яких не можу ґрунтуватися доказування ( частина 6 статті 81 ЦПК України).

Судом першої інстанції безпідставно розцінюється поведінка позивачки, як добросовісна помилка, яка за висновком суду є поважною причиною для визначення позивачці додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Між тим, така помилка є наслідком незнання позивачкою закону або пов`язана з неправильним його тлумаченням, а тому не може вважатися добросовісною та бути підставою для визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Позивачка, знаючи про смерть бабусі, будучи спадкоємицею за правом представлення, яка не проживала разом зі спадкодавицею на час відкриття спадщини, та маючи на меті реалізувати свої спадкові права, мала обов`язок звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк як спадкоємиця за правом представлення незалежно від її реєстрації разом із спадкодавицею.

Також апеляційний суд відхиляє інші доводи позовної заяви про те, що у заявниці існували додаткові перешкоди для своєчасного подання нею заяви про прийняття спадщини, зокрема, народження дитини, смерть рідної сестри, встановлення піклування за дочкою померлої сестри, оскільки всі ці обставини виникли до смерті спадкодавиці (до 04 липня 2021 року, а життєві обставини, пов`язані з військовою агресією рф проти України виникли уже після закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Наведені позивачкою обставини не перешкоджали ОСОБА_4 реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини, зокрема й через засоби поштового чи електронного зв`язку.

Отже, апеляційний суд, враховуючи, що тривалість пропуску строку для прийняття спадщини становить майже п`ять років (05 липня 2021 року – 02 січня 2026 року), а також встановлені судом обставини, дійшов висновку, що позивачка не надала беззаперечних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довела наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк, що згідно зі статтею 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діяла її представниця – ОСОБА_3 , задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2026 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Савченка Ігоря Миколайовича про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 26 серпня 2026 року.