Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №420/9341/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9341/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту курсанта 2 навчального взводу 5 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 та погодження його звільнення, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт курсанта 2 навчального взводу 5 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме на підставі наявної необхідності здійснювати постійний догляд за матір`ю з числа осіб з інвалідністю ІІ групи, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суду.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що мати позивача ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи, безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №886721. Таким чином, позивач має повне право на звільнення з військової служби на підставі вищевказаних обставин. Однак, відповідач нехтуючи своїми прямими обов`язками щодо належного розгляду поданих до нього звернень та рапортів військовослужбовця, проігнорував вищевказані положення та безпідставно не розглянув подані ОСОБА_1 документи на підтвердження наявності обставин, які надають можливість останньому звільнитись від проходженні з військової служби.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/9341/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 є курсантом 2 навчального взводу 5 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , проходить військову службу під час мобілізацію, на особливий період.

Мати позивача ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи, безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №886721.

Зі змісту медичного висновку ЛКК №41/106 від 02.03.2026 вбачається, що ОСОБА_2 було діагностовано: хронічну ішемічну хворобу серця. Стенокардія напруги ФК ІІІ. Дифузний кардіосклерос. Параксимальна фібриляція передсердь (від 11.03.2024) часті напади CHADS-VADS -2б. Часта шлуночкова екстрасистолія. НМК Іст. та НТК ІІ-ІІІ ст. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст.,ст.3, р.4, кризова течія. Гіпертензивне серце. СН ІІБ NYHA ІІІ. ФЛ ЛШ 48%. Змішана) атеросклеротична та гіпертонічна) енцефалопатія ІІ ст з церебральними нападами. Стійкий цефалгічний та вирадений церебро-астенічний синдроми.

У зв`язку з цим, ОСОБА_2 було визначено потребу у постійному сторонньому догляді

Відповідно до висновку №96 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від 02.03.2026, ОСОБА_2 було визначено потребу у постійному сторонньому догляді.

У зв`язку з цим, 12.03.2026 ОСОБА_1 було подано командиру 5 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 рапорт на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 та п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з нотаріально посвідченими копіями документів, які підтверджують відповідні обставини.

Однак, вищевказаний рапорт так і не було розглянуто, відповіді на поданий рапорт ОСОБА_1 не отримав.

Всі звернення ОСОБА_1 про результат розгляду подано рапорту командуванням військової частини НОМЕР_1 ігноруються, відповіді жодної не було надано.

25.03.2026 представником ОСОБА_1 було направлено адвокатський запит до в/ч НОМЕР_1 з проханням повідомити про результати розгляду поданого ОСОБА_1 рапорту.

Вищевказаний адвокатський запит, також було проігноровано, а відповідь так і не було надано.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Так, на думку суду, позовні вимоги є обґрунтованими, правомірними, та такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Частина 2 статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ (далі за текстом - Закон №2232-ХІІ).

Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з частинами третьою і четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008).

Згідно з пунктом 260 Положення № 1153/2008, під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.

Нормами підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення № 1153/2008.

Пунктом 233 Положення № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до абзацу 2 пункту 14.10 розділу XIV "Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період" Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі по тексту - Інструкція № 170), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Відповідно до абзацу 2 п.п. 1 ч. 1 п. 225 Інструкції № 170 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктами 1, 2 частини п`ятої, пунктами 1, 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, а також командувачами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Так, відповідно до абзацу 6 підпункту г пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції станом на момент подання позивачем рапортів про звільнення з військової служби) під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, особою з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена, зокрема, висновком лікарсько-консультативної комісії №41/106 від 02.03.2026, який є належним та достатнім документом для підтвердження того, що його мати потребує постійного стороннього догляду.

Тобто, в межах спірних правовідносин необхідним є з`ясування допустимості та достатності поданих позивачем документів для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за його матір`ю та звільнення позивача зі служби за сімейними обставинами.

Так, правовий висновок щодо питання стосовно того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду, Верховний Суд висловив у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23 та від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23.

Суд зауважує, що поняття постійний догляд передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи висновку №96 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від 02.03.2026, ОСОБА_2 було визначено потребу у постійному сторонньому догляді.

Отже, враховуючи аналіз нормативно-правових актів та актуальну практику Верховного Суду, дослідивши копію висновку ЛКК, акт огляду медико-соціальною експертною комісією, суд вважає, що наданий позивачем висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від 02.03.2026, виданий за формою №080-4/о матері позивача, є належним документом, який підтверджує наявність сімейних обставин, які дають право на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Разом з тим, суд не встановив факту належного розгляду рапорту позивача та доведення позивачу результату розгляду рапорту.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи знайшов підтвердження факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до абзацу шостого підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю ІІ групи - своєї матері, який потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, дії відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» підлягає визнанню протиправними із зобов`язанням відповідача розглянути поданий позивачем рапорт та прийняти відповідне рішення, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, є правомірними, документально підтвердженими, базуються на положеннях чинного законодавства, а отже підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту курсанта 2 навчального взводу 5 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 про звільнення, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт курсанта 2 навчального взводу 5 навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме на підставі наявної необхідності здійснювати постійний догляд за матір`ю з числа осіб з інвалідністю ІІ групи, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суду.

4. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), суму судового збору в розмірі 2129,92 грн (дві тисячі сто двадцять дев`ять гривень, 92 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Рішення складено 25.08.2026 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 01.06.2026 року по 26.06.2026 року, включно.

Суддя Ю.В. Харченко