Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №420/12442/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12442/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 в якому позивач просить суд:

визнати дії військової частини НОМЕР_2 щодо не застосування за період проходження ОСОБА_1 військової служби з 25.02.2022 р. по 09.03.2023 р. у військовій частині НОМЕР_2 , розміру усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат відповідно до вимог постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704, протиправними; зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок ОСОБА_1 за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 за період з 25.02.2022 р. по 09.03.2023 р. усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017р., з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 2022 рік, на 2023 рік, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт у відповідному році, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходу за період з 10.03.2023 по 22.04.2025 р. у розмірі 3000,00 (трьох тисяч) грн.; стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 21.03.2025 р. позивач звернувся до командування Військової частини НОМЕР_2 із письмовою заявою разом із листом описом вкладення з вимогою про перерахунок мого грошового забезпечення з урахуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". 31.03.2025 р. військовою частиною НОМЕР_2 надано відповідь про відмову у перерахуванні грошового забезпечення згідно вимог постанови КМУ №704 за час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , що і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відзив на адміністративний позов у встановлений судом строк та станом на момент розгляду справи до суду не надходив.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на час розгляду справи від відповідача не надходило жодних повідомлень щодо неможливості надання відзиву.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив надати інформацію та здійснити у разі порушення відповідні виплати мого грошового забезпечення за час проходження мною військової служби у військовій частині НОМЕР_4 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 (зі змінами), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму на відповідний тарифний коефіцієнт у 2022 р. і 2023 р.

На зазначене звернення відповідач листом від 31.03.2025 року надав відповідь в якій зазначено, що відповідно до пункту 4 Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 (зі змінами), розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 i 14. Відповідно до вищезазначеного, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням для визначення грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 розраховувалися виходячи з розміру 1762 гривні шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13і 14 до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб №704 від 30.08.2017 (зі змінами).

Позивач не погоджуючись з такими діями звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно з Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній на момент прийняття постанови), розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

З огляду на примітку 1 Додатку 1 до Постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 було викладено у новій редакції, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Відповідно до Постанови № 704, в редакції Постанови № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Відтак, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.

Аналогічна правова позиція відображена у рішенні від 17.12.2019 Верховного Суду, викладеним за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 160/8324/19.

Таким чином, саме з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, являється розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.

Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 (адміністративне провадження № К/9901/43174/21).

Суд також звертає увагу, що редакція законів України про державний бюджет 2020, 2021, 2022 та 2023 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх поступового збільшення.

Разом з цим відповідач не заперечує, що за період з 25.02.2022 по 09.03.2023 року позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, виходячи із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року.

Враховуючи вище наведені норми права та встановлені судом обставини у справі, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення за період з 25.02.2022 року по 09.03.2023 року застосовував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року, тому позовні вимоги позивача в цій частині є правомірними та належать задоволенню.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704», яка набрала чинності 20.05.2023, було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Разом із цим, зазначені зміни були відсутні на час виникнення спірних правовідносин, не стосуються спірних правовідносин та жодним із положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.

Враховуючи, що розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, а також грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з відповідного грошового забезпечення військовослужбовця, встановлена судом протиправність застосування відповідачем при його обчисленні розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року є підставою для проведення перерахунку зазначених виплат за 2022-2023 роки з урахуванням раніше виплачених сум.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо визначення у спірний період розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 є протиправними, а відтак наявні підстави для зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок грошового забезпечення та пов`язаних із ним виплат за період з 25.02.2022 по 09.03.2023 з урахуванням раніше виплачених сум. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача компенсації за втрату частини доходу за період з 10.03.2023 по 22.04.2025 у розмірі 3000,00 грн суд зазначає таке: відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ компенсація втрати частини доходів провадиться у разі порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців.

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ та пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, виплата компенсації здійснюється у тому ж місяці, в якому виплачується заборгованість за відповідний місяць.

Отже, право на компенсацію виникає у разі несвоєчасної виплати нарахованого доходу та пов`язується з фактом виплати відповідної заборгованості.

Разом з тим, у цій справі судом встановлено необхідність проведення відповідачем перерахунку грошового забезпечення позивача та пов`язаних із ним виплат за період з 25.02.2022 по 09.03.2023. На час розгляду справи відповідні суми перерахунку позивачу не нараховані та не виплачені.

За таких обставин визначити наявність та розмір компенсації за втрату частини доходів за період з 10.03.2023 по 22.04.2025 на цей час неможливо, оскільки остаточний розмір заборгованості, яка підлягає виплаті позивачу, буде визначений лише після проведення відповідачем відповідного перерахунку.

Відтак позовна вимога про стягнення компенсації за втрату частини доходу у фіксованому розмірі 3000,00 грн є передчасною та задоволенню не підлягає.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо незастосування за період проходження ОСОБА_1 військової служби з 25.02.2022 по 09.03.2023 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, що є складовими грошового забезпечення військовослужбовця.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 25.02.2022 по 09.03.2023 перерахунок усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат, у тому числі грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022– 2023 роки, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022– 2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2022– 2023 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, та провести виплату донарахованих сум з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, знаходження судді у відпустці, текст рішення складено та підписано суддею 25.08.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка