Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №320/53797/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року м. Київ справа №320/53797/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Київ та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Київ та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови від 06.11.2024 № 75210748.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що Службою були вчинені конкретні, залежні від неї заходи, спрямовані на виконання виконавчого документа, а неповне його виконання зумовлене обставинами, незалежними від Служби та такими, що об`єктивно унеможливлюють наразі виконання рішення.

Позивач вважає, що оскаржувана постанова винесена без урахування об`єктивних обставин, які унеможливлювали виконання зобов`язання у встановлений строк. Позивач є державною неприбутковою організацією, фінансування якої здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Служба вжила всіх залежних від неї заходів для виконання рішення: уклала договір № 6445-20 від 28.12.2020 з ТОВ «Проектдормісттехнологія» на коригування проектної документації та неодноразово зверталася до вищестоящого розпорядника коштів Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (з проханням виділити цільове фінансування. Проте, у виділенні коштів було відмовлено у зв`язку з обмеженістю видатків під час воєнного стану. Вважає, що відсутність вини та наявність поважних причин, виключають правові підстави для накладення штрафу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.06.2024 старшим державним виконавцем Боярчуком О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 75210748 із зобов`язанням Служби протягом 10 робочих днів влаштувати перехідно-швидкісні смуги для заїзду/виїзду біля кафе «Оганес» (с. Семиполки, вул. Київське шосе, 2-Б).

18.06.2024 позивач отримав копію вказаної постанови, а 19.06.2024 позивач направив лист № 1282/01С/02 до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України про виділення фінансування на коригування проекту.

20.06.2024 позивач поінформував відповідача листом № 1535/01с/02 про правовий статус установи, специфіку процедури проектування доріг та початок дій з виконання рішення.

04.07.2024 Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України листом № 3027/5/10-01/08-7654/09-24, відмовило у виділенні коштів, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 199, якою наявні ресурси спрямовані виключно на критично важливі логістичні маршрути оборонного значення.

27.09.2024 державним виконавцем винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.

Позивач вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для винесення постанови про накладення штрафу, вона є протиправною та підлягає скасуванню.

Наведене зумовило на звернення до суду з даним позовом.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом п. 1, 16 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 63 Закону № 1404 за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 Закону № 1404 встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Тож, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Суд зауважує, що невиконання боржником рішення суду/виконавчого документа лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404.

Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу, має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

У свою чергу, поважними, в розумінні наведених норм Закону, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

У протилежному випадку, буде мати місце порушення принципу юридичної визначеності, що є одним із базових складових принципу верховенства права.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону № 1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 16 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404 передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Суд бере до уваги, що згідно з положеннями ст. ст. 1, 18 та 63 Закону № 1404 органи державної виконавчої служби наділені повноваженнями щодо контролю за виконанням судових рішень та застосуванням заходів примусового характеру, зокрема у разі невиконання рішення без поважних причин.

У зв`язку з тим, що позивач оскаржує постанову про накладення штрафу, суд здійснює перевірку: законності рішень і дій державного виконавця; належності поведінки боржника в частині виконання судового рішення; наявності умов, за яких адміністративний суд вправі втрутитися у сферу примусового виконання.

Так, оскаржучи постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про накладення штрафу у виконавчому провадженні, позивач посилається на те, що така постанова є протиправною, оскільки не враховує об`єктивних обставин, які унеможливлювали виконання судового рішення в установлений строк.

З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження відкрито 05.06.2024, а постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду винесена 06.11.2024.

Позивач не заперечує, що станом на зазначену дату, виконавчий документ залишився невиконаним, доказів про його повне або часткове виконання до моменту накладення штрафу відповідачу не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону № 1404 у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу, в якій також зазначається вимога виконати рішення протягом десяти робочих днів.

Таким чином, зазначена норма прямо надає повноваження державному виконавцю реагувати на бездіяльність боржника шляхом накладення штрафу.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, реалізація державним виконавцем повноваження, передбаченого ч. 2 ст. 63 Закону № 1404, є формою контролю за виконанням судових рішень та не потребує окремого попередження, якщо боржник мав можливість, але не вжив достатніх заходів для виконання судового рішення Верховного Суду від 03.03.2022 у справі № 640/12860/21. Крім того, в постанові Верховного Суду від 13.10.2022 у справі № 520/9848/21 зазначено, що накладення штрафу за ч. 2 ст. 63 Закону є правомірним у разі, якщо боржник не довів об`єктивну неможливість виконання рішення в установлений строк.

З урахуванням досліджених обставин та позиції позивача, суд констатує, що постанова про накладення штрафу у справі є наслідком його бездіяльності у виконавчому провадженні, а державний виконавець діяв у межах наданих законом повноважень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова винесена у межах компетенції державного виконавця відповідно до чинного законодавства і є належним виконавчим актом, який сам по собі не свідчить про протиправність дій відповідача.

Так, позивач в обґрунтування позову зазначив про те, що постанову про накладення штрафу винесено без урахування об`єктивних обставин, які унеможливлювали виконання рішення суду у встановлений строк.

На підтвердження цього позивач посилається на відсутність фінансування, необхідного для коригування проєктної документації, зокрема в частині влаштування перехідно-швидкісних смуг, що були предметом виконавчих вимог. Зазначено, що фінансування не передбачено жодною з відповідних бюджетних програм, а запити про виділення коштів залишилися без позитивного вирішення. Позивач надсилав листи до органу вищестоящого рівня про необхідність виділення додаткових асигнувань.

Судом враховується, що позивач листом від 19.06.2024 звернувся до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України із проханням забезпечити фінансування необхідних робіт. У відповіді від 04.07.2024 Агентство повідомило, що в межах затверджених бюджетних асигнувань виділення коштів на відповідні цілі не передбачено. Інших документальних підтверджень про вжиття активних дій для виконання рішення, зокрема підготовки до розроблення чи затвердження проєктної документації, укладення договорів, спрямування альтернативних запитів, матеріали справи не містять.

Разом із тим, Верховний Суд в постановах від 26.01.2023 у справі № 420/10122/22 та від 11.10.2022 у справі № 160/4497/20 послідовно зазначає, що сам факт обмеженого або відсутнього бюджетного фінансування не може визнаватися поважною причиною невиконання судового рішення, якщо боржник не доведе, що вжив усіх можливих заходів для забезпечення виконання. Зокрема, у справі № 640/12860/21 Верховний Суд наголосив, що боржник повинен проявити максимальну ініціативу в реалізації своїх обов`язків, зокрема шляхом планування видатків, звернення з клопотаннями про коригування бюджету, укладення угод, погодження проєктної документації тощо.

Суд вважає, що позивач не надав доказів, які б свідчили про наявність об`єктивної та непереборної перешкоди для виконання рішення суду, а надані листи лише фіксують факт звернення з проханням про виділення коштів, однак не засвідчують, що фінансування було абсолютно неможливим, або що позивач повною мірою вичерпав усі наявні процесуальні та адміністративні ресурси для організації виконання.

Крім того, варто також врахувати й те, що виконання рішення стосувалося дій, пов`язаних з організацією дорожнього руху, які, принаймні частково, можуть бути реалізовані без залучення сторонніх підрядників, у межах власної компетенції.

Суд вважає, що позивач не довів наявними та допустимими доказами наявності поважних причин невиконання рішення суду в розумінні ч. 2 ст. 63 Закону № 1404, а тому підстави для скасування постанови про накладення штрафу в цьому аспекті відсутні. Водночас, державний виконавець при вчиненні виконавчих дій зобов`язаний керуватись виключно нормами Закону № 1404, зокрема статтями 18, 26, 63.

Станом на дату винесення оскаржуваної постанови позивач не надав документів, які б підтверджували здійснення фактичних дій, спрямованих на виконання рішення, або документально обґрунтованих причин, які унеможливлювали його виконання в повному обсязі. Лише повідомлення про відсутність фінансування не може бути розцінене, як доказ належного виконання обов`язку боржника або, як поважна причина для його відтермінування.

В постанові Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 160/6799/21 вказано, що дії державного виконавця, який застосовує санкції у зв`язку з бездіяльністю боржника, є правомірними у разі, якщо останній не вжив реальних заходів для виконання судового рішення, навіть якщо має об`єктивні труднощі.

З урахуванням викладеного, на переконання суду, дії старшого державного виконавця відповідача при винесенні постанови про накладення штрафу ґрунтуються на вимогах закону, вчинені в межах наданих повноважень та не порушують прав позивача, тому постанова про накладення штрафу від 06.11.2024 є законною, а підстави для її скасування у суду відсутні.

Підсумовуючи, суд зауважує, що наявні в матеріалах справи документи не підтверджують сукупність фактичних та вичерпних дій, спрямованих на виконання рішення, а посилання на відсутність фінансування саме по собі не може вважатися достатнім обґрунтуванням бездіяльності боржника. Штраф, передбачений ст. 63 Закону № 1404-VIII, є заходом процесуального тиску на боржника з метою стимулювання виконання рішення. У правовідносинах немайнового характеру (де судом покладено обов`язок вчинити фізичні дії, наприклад, облаштувати безпеку дорожнього руху) тривале листування боржника з міністерствами чи агентствами не замінює фактичного виконання та не усуває суспільну небезпеку від невиконання зобов`язань.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч. ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Київ та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування постанови відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.