Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №320/25141/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року м. Київ справа №320/25141/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов, -

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач, боржник) до Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) (далі також - Відділ, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 15 червня 2023 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1;

- визнати протиправною та скасувати постанову Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 15 червня 2023 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про порушення відповідачем порядку здійснення відповідного виконавчого провадження, наслідком чого стало порушення прав та законних інтересів позивача.

Відповідачем не надано відзиву на позовну заяви чи інших заяв по суті справи, з яких можливо встановити його ставлення до заявлених позовних вимог.

На виконання вимог ухвали суду від 11 грудня 2024 року суду надано копії матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Вінницька митниця звернулась до Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про примусове виконання постанови Вінницької митниці від 25 січня 2022 року № 0435/40100/21 в справі про порушення митних правил від 04 жовтня 2021 року № 0435/40100/21 в частині стягнення на користь держави штрафу у розмірі 34 000, 00 грн з позивача.

До вказаної заяви було додано копію постанови Вінницької митниці в справі про порушення митних правил № 0435/40100/21 від 25 січня 2022 року та копію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2022 року по справі № 127/10034/22.

15 червня 2023 року державним виконавцем Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лященко Л.С. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження №72031500 та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (копії постанов направлено боржнику, що підтверджується матеріалами справи).

16 січня 2024 року державним виконавцем Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дороніною В.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку зі сплатою боржником штрафу та стягнення витрат виконавчого провадження та виконавчого збору.

Крім того, Вінницька митниця звернулась до Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про примусове виконання постанови Вінницької митниці від 25 січня 2022 року № 0436/40100/21 в справі про порушення митних правил від 04 жовтня 2021 року № 0436/40100/21 в частині стягнення на користь держави штрафу у розмірі 34 000, 00 грн з позивача.

До вказаної заяви було додано копію постанови Вінницької митниці в справі про порушення митних правил № 0436/40100/21 від 25 січня 2022 року та копію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2022 року по справі № 127/10034/22.

15 червня 2023 року державним виконавцем Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лященко Л.С. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (копії постанов направлено боржнику, що підтверджується матеріалами справи).

05 січня 2024 року державним виконавцем Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дороніною В.О. винесено постанову про накладення арешту коштів боржника (копія постанови направлена боржнику, що підтверджується матеріалами справи).

16 січня 2024 року державним виконавцем Ірпінського відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дороніною В.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв1язку зі сплатою боржником штрафу та стягнення витрат виконавчого провадження та виконавчого збору.

Не згада із прийнятими відповідачем постановами про відкриття виконавчих проваджень, обумовила звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Вимоги до виконавчого документа визначені статтею 4 Закону №1404-VIII.

Згідно частини 1 статті 4 Закону №1404-VIII у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Пунктом 2 частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Частинами 1-2 статті 12 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувана про примусове виконання рішення.

За правилами частин 1-2 статті 535 Митного кодексу України (далі також - МК України), постанова митного органу про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил підлягає виконанню після закінчення строку оскарження, зазначеного у статті 529 цього Кодексу.

Митний орган, який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, виконує її самостійно або через державного виконавця.

За приписами статті 536 МК України, не підлягає виконанню постанова митного органу про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 529 МК України, постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Матеріалами справи встановлено, що позивач оскаржив в судовому порядку постанови Вінницької митниці від 25 січня 2022 року про порушення митних правил № 0435/40100/21 та № 0436/40100/21.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2022 року по справі № 127/10034/22 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Винницької митниці про визнання протиправними та скасування постанов про накладення адміністративного стягнення відмовлено.

Вказане судове рішення набрало законної сили 28 листопада 2022 року.

Аналізуючи наведені положення Закону №1404-VIII можна дійти висновку, що виконавчий документ, стягувачем за яким є держава або державний орган, може бути пред`явлений до примусового виконання протягом трьох місяців з дня набрання ним законної сили.

При цьому, пред`явлення виконавчого документа до виконання з пропуском відповідного строку є підставою для повернення державним виконавцем такого виконавчого документу без прийняття до виконання.

26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 2129-IX), яким розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII доповнено пунктом 10-2.

Положеннями пункту 10-2 розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII визначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», строки, визначені цим Законом, перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Таким чином, законодавець, запровадивши спеціальне регулювання у пункті 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII, забезпечив додаткові гарантії реалізації права на виконання судових рішень в умовах воєнного стану. Переривання перебігу строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, у тому числі й тих, що були продовжені судом, виключає ризик втрати стягувачами можливості примусового виконання рішень суду з причин, які об`єктивно не залежать від їхньої волі.

З огляду на внесені положеннями Законом №2129-IX зміни, перебіг строків, визначених у частинах 1-2 статті 12 Закону №1404-VIII переривається на період дії воєнного стану.

Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом № 1404-VIII, як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Аналогічна позиція викладена у постанова Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 260/2595/22 та від 03.08.2023 у справі № 420/10415/22.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованим врахування державним виконавцем чинних законодавчих змін у порядку пред`явлення виконавчого документа до виконання, переривання та встановлення строків звернення виконавчого документа до виконання, а тому, відкриття відповідачем виконавчих проваджень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 не суперечить вимогам Закону №1404-VIII.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Враховуючи викладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.