Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №640/21194/20 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Житомир справа № 640/21194/20

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними дій, стягнення коштів,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, у якому просить:

- визнати дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 3 дні оплачуваної відпустки за 2016 рік та відмови у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - протиправними;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 за невикористану ним у 2016 році частини оплачуваної відпустки в кількості 3 днів грошові кошти у сумі 1 053 грн. 42 коп.;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки виплати йому грошової компенсації за невикористані 3 дні частини оплачуваної відпустки за 2016 рік, з 10 березня 2017 року по день фактичного розрахунку, виходячи із його середньоденного заробітку.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що проходив службу в Миронівському відділі поліції Головному управління Національної поліції в Київській області. Зазначив, що при звільненні зі служби відповідач не провів з ним усіх належних розрахунків, зокрема, не виплатив належний розмір грошової компенсації за невикористані 3 дні оплачуваної відпустки за 2016 рік. Для відновлення порушеного права звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач, правом подати відзив на позовну заяву, не скористався.

13.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-ІХ), який набрав чинності 15.12.2022.

Відповідно до статті 1 Закону № 2825-ІХ Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.

До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.

Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

На підставі пункту другого розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2825-ІХ за результатами автоматизованого розподілу справу передано на розгляд Житомирському окружному адміністративному суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2025, адміністративна справа передана на розгляд судді Шимоновичу Р. М.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/21194/20. Розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

3 07 листопада 2015 року по 10 березня 2017 року включно позивач проходив службу в Миронівському відділі поліції Головного управління Національної поліції Київській області.

Відповідно до наказу ГУ НП в Київській області №87 о/с від 10 березня 2017 року мене було звільнено з посади старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Миронівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області відповідно до пункту п.п.2 п.1 ч.1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу), з 10 березня 2017 року, з виплатою компенсації за 7 діб невикористаної щорічної відпустки у році звільнення.

При звільненні мене зі служби кількість невикористаних днів щорічної відпустки у році звільнення склала - 7 днів. За 7 днів невикористаної відпустки у році звільнення позивач отримав грошову компенсацію.

Як зазначає позивач, після звільнення зі служби з Національної поліції вважав, що з ним було проведено повний розрахунок за невикористанні відпустки у 2016-2017 роках.

З метою збору інформації про невикористану позивачем відпустки за 2016-2017 роки він звернувся із відповідним запитом від 18.05.2020 року до Головного управління Національної поліції в Київській області.

Згідно довідки ГУ НП в Київській області №Г-520 від 18.06.2020 йому стало відомо, що відповідно до наказу ГУНП в Київській області від 22.04.2016 №184 о/с невикористана частина щорічної оплачуваної відпустки за 2016 рік складає 03 доби.

03.07.2020 позивачем подано клопотання до ГУ НП в Київській області, в якому він просив нарахувати та невиплати грошову компенсацію за невикористані дні частини щорічної оплачуваної чергової відпустки за 2016 рік перебування на службі у Миронівському ВП ГУНП в Київській області у розмірі середньоденної заробітної плати.

Листом відповідача від 29.07.2020 №29/P-532, його повідомлено, що «статтями 92 та 93 розділу IX Закону «Про Національну поліції» передбачено види та порядок обчислення відпусток поліцейським. Так, пунктом 10 статті 93 Закону визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Позивач, вважаючи, що відповідач при звільненні не виплатив йому компенсацію за всі невикористані дні основної та додаткової відпустки, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Державні гарантії права на відпустки працівників, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначає Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР).

Статтею 4 Закону №504/96-ВР установлені такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частини десятої статті 93 Закону №580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Наказом МВС України від 06.04.2016 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29.04.2016 №669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).

Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

З огляду на наведене, суд зауважує, що чинне законодавство допускає ймовірність невикористання поліцейським відпустки протягом календарного року. Також не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яким він уже скористався в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що полягає в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19.

Судом з матеріалів справи встановлено, що при звільненні зі служби в поліції позивачу була виплачена компенсація за невикористану відпустку у кількості 07 діб щорічної відпустки.

Водночас, листом ГУ НП в Київській області від 18.06.2020 №9-520 позивача повідомлено про те, що відповідно до наказу ГУНП в Київській області від 22.04.2016 №184 о/с невикористана частина щорічної оплачуваної відпустки за 2016 рік складає 03 доби.

Отже, позовні вимоги в частині позовних вимог щодо виплати грошової компенсації за невикористані позивачем 3 дні оплачуваної відпустки за 2016 рік підлягають задоволенню.

Перевіряючи обґрунтованість обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає, що визначення розміру грошової компенсації за невикористані дні відпустки належить до виключної компетенції відповідача як суб`єкта владних повноважень (роботодавця).

Оскільки на момент розгляду справи відповідачем не було здійснено первинного розрахунку та нарахування вказаних сум, суд позбавлений можливості самостійно визначити та стягнути конкретний грошовий розмір компенсації, оскільки це б свідчило про перебирання судом на себе дискреційних повноважень органу поліції.

З огляду на викладене, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який повністю відновлює його права, є саме зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваної відпустки, а не її стягнення.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу грошової компенсації за невикористані 3 дні частини оплачуваної відпустки за 2016 рік, з 10 березня 2017 року по день фактичного розрахунку, виходячи із його середньоденного заробітку, суд зазначає, що відповідно до норм трудового законодавства та сталої практики Верховного Суду (зокрема, у подібних справах № 160/10875/19 та № 160/13220/19), обов`язок роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку (за статтями 116, 117 КЗпП) виникає лише тоді, коли встановлено факт і точний розмір невиплаченої вчасно суми.

Оскільки на момент розгляду справи компенсація за відпустку відповідачем ще навіть не нараховувалася, точний період затримки та сума основного боргу залишаються невизначеними. Розрахунок середнього заробітку напряму залежить від суми невиплаченої компенсації.

Отже, вимога про його стягнення є передчасною, а право на його отримання виникне у позивача після фактичного нарахування та виплати відповідних коштів.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, всупереч вказаному, визначеного ст. 77 КАС України обов`язку не виконав, а тому оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та мотиви суду щодо кожної позовної вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Київській області (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ: 40108616) про визнання протиправними дій, стягнення коштів, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані ним дні відпусток за 2016 рік у кількості 3 дні.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним дні відпустки за 2016 рік у кількості 3 дні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26 серпня 2026 року.

Суддя Р.М.Шимонович