Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №120/13921/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

26 серпня 2026 р. Справа № 120/13921/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії , -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі- позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку позивача.

Ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду витребувано у відповідача додаткові докази.

Від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Також вказав, що у зв`язку з відсутністю підстав (автоматичне скасування протермінованого правопорушення), відомості про порушення позивачем правил військового обліку, що містились в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервісті з 13.04.2025 року, були скасовані 13.04.2026.

В подальшому, з метою належного дослідження усіх обставин даної справи, суд постановив ухвалу, якою надав позивачу можливість висловити свою думку, щодо вказаного відповідачем.

На виконання вимог зазначеної ухвали представник позивача надав письмові пояснення, з яких слідує, що станом на 26.06.2026 (на час подання відзиву), було знято порушення (розшук) у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 . Але вже 28.06.2026 року внесено знову відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , хоча, на думку представника позивача, обставини не змінились. Представника позивача наголошує, що оскільки ОСОБА_1 не було притягнуто до адміністративної відповідальності, а тому, відомості про порушення правил військового обліку внесені безпідставно.

Суд, вивчивши матеріали справи та, оцінивши наявні у ній докази, в їх сукупності, встановив, що позивач перебуває на військовому обліку, як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається з роздруківки військово-облікового документа з застосунку "Резерв +".

Відповідач сформував повістку №2982601 від 24.03.2025 про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 03.04.2025 о 09:00 годин для уточнення даних.

Також з роздруківки з застосунку "Резерв+" вбачається наявність запису про порушення позивачем правил військового обліку, причина - "не прибули за повісткою до ТЦК та СП", дата початку розшуку – 13.04.2025.

При цьому, з наданої роздруківки слідує, що адресою місця проживання позивача значиться " АДРЕСА_1 ", дата уточнення даних: "08.03.2025".

Одночасно, позивач в позовній заяві стверджує, що правила військового обліку не порушував, протоколи або постанови про притягнення до адміністративної відповідальності щодо нього не складалися.

25.08.2025 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом з приводу отримання інформації про наявні порушення позивачем правил військового обліку та закриття справи про адміністративне правопорушення. Відповідь на вказаний запит в матеріалах справи відсутня.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також дій відповідача щодо направлення звернення до органів поліції для здійснення адміністративного затримання та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач звернувся до суду з позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), ч. 1 ст. 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу").

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

Верховна Рада України 11 квітня 2024 року прийняла Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" (далі - Закон № 3633-ІХ), який набрав чинності 18 травня 2024 року.

Підпунктом 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №3633-ІХ установлено, що під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 3 березня 2022 року №2105-IX, громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Судом встановлено, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Правові підстави та порядок здійснення оповіщення військовозобов`язаних осіб засобами потового зв`язку передбачені п. 34 Порядку проведення призову громадянина військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 №560, відповідно до якого повістка про виклик резервіста або військовозобов`язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.

У разі коли резервіст або військовозобов`язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов`язаним під час уточнення облікових даних.

Перелік випадків, коли військовозобов`язаний вважається належним чином оповіщений про виклик до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у разі надсилання повістки засобами поштового встановлено п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 №560.

Так, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є, зокрема, але не виключно: 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Судом установлено, що згідно роздруківки військово-облікового документа з застосунку «Резерв+» причиною внесення відомостей про порушення позивачем правил військового обліку стало неприбуття за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд враховує, що відповідна повістка №2982601 відповідачем була сформована 24.03.2025. При цьому, як слідує з застосунку «Резерв+» позивач уточнив дані 08.03.2025, тобто, до формування та надіслання йому повістки №2982601 від 24.03.2025.

Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваних дій відповідача позивач покликається на те, що строк притягнення до адміністративної відповідальності сплив, а також, що відносно позивача не складались протоколи про адміністративне правопорушення.

Суд враховує те, що повістка №2982601 від 24.03.2025 була надіслана на адресу: " АДРЕСА_1 ", яка відповідає адресі вказаній самостійно ОСОБА_1 при оновленні даних.

Одночасно суд враховує, що виявивши у застосунку «Резерв+» відмітку про порушення правил військового обліку за неявку за повісткою, позивач не з`явився до відповідача у найближчий час, про причини неявки не повідомив, а тому, вищезазначені порушення з боку позивача, беззаперечно, свідчать про порушення ним правил військового обліку.

Більше того, позивачем не заперечується факт отримання повістки.

За таких обставин, суд доходить висновку, що внесення відповідачем до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про порушення позивачем правил військового обліку ґрунтувалося на встановлених фактичних обставинах та було здійснено в межах наданих відповідачу повноважень.

Аналогічно, звернення відповідача до органів Національної поліції щодо адміністративного затримання та доставлення позивача до органів поліції також не може розцінюватися як протиправне.

Так, статтею 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено право територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у разі невиконання громадянами обов`язків щодо мобілізаційної підготовки звертатися до органів Національної поліції з метою здійснення адміністративного затримання та доставлення таких осіб.

Оскільки судом встановлено факт неприбуття позивача за належним чином надісланою повісткою, відповідач мав передбачені законом підстави для формування та направлення відповідного електронного звернення до органів Національної поліції.

Доводи позивача фактично зводяться до незгоди із правовими наслідками власного невиконання обов`язків щодо військового обліку та не спростовують правомірності дій відповідача.

Щодо доводів позивача про те, що він не притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, відтак відповідач не мав права внести зміни щодо порушення ним правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 14-1 Закону України № 1951-VІІІ, електронний кабінет - це персональний кабінет (захищений відокремлений веб-сервіс), за допомогою якого призовнику, військовозобов`язаному, резервісту, який пройшов електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації про його персональні та службові дані, а також до послуг. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

До Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів (п.п. 1,2 ч. 1 ст. 6 Закону №1951-VIII).

Отже, до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів вносяться зокрема службові дані військовозобов`язаних - відомості про виконання військовозобов`язаними військового обов`язку.

У свою чергу, пункт 20-1 ч. 1 ст. 7 Закону №1951-VIII, передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Отже, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.

Однак, як встановлено судом, позивач не був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зі змісту позовної заяви слідує, що в застосунку Єдиного електронного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резер+» наявний запис про порушення позивачем правил військового обліку.

Одночасно, суд зазначає, що норми чинного законодавства України не забороняють наявність в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей щодо порушення військовозобов`язаним правил військового обліку.

При цьому, відомості про притягнення до адміністративної відповідальності та відомості про порушення військовозобов`язаним правил військового обліку не є тотожними та рівнозначними поняттями.

Суд зауважує, що сама по собі наявність в застосунку «Резерв+» примітки «Порушення правил військового обліку» не свідчить про вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлено ст. 210, 210-1 КУпАП, та навпаки, передує складенню стосовно особи протоколу про адміністративне правопорушення та притягненню до адміністративної відповідальності.

Суд не приймає доводи позивача про відсутність притягнення позивача до відповідальності за порушення правил обліку, адже вони не спростовують вищевказаних висновків суду про підтвердження наявності у відповідача підстав для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів службових відомостей стосовно невиконання військовозобов`язаними позивачем військового обов`язку.

При цьому, з моменту виявлення у застосунку «Резерв +» позивачем даних про порушення ним військового обліку, позивач до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з`явився.

Відтак, суд вважає, що відповідачем правомірно внесено в силу приписів ч.1 ст. 8 Закону №1951 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів службові відомості про невиконання військовозобов`язаним позивачем військового обов`язку, а саме: про порушення позивачем правил військового обліку, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Разом із цим суд враховує, що під час розгляду цієї справи виникли нові юридично значимі обставини, які не існували на момент прийняття відповідачем оскаржуваних рішень та звернення позивача до суду.

Так, з наданих позивачем та відповідачем доказів убачається, що після виникнення спірних правовідносин, позивача 13.04.2025 знято з розшуку, однак, з 28.06.2026 внесено відомості про порушення правил військового обліку з підстав не проходження ВЛК.

Суд зазначає, що вказані обставини виникли після вчинення оскаржуваних у цій справі дій та не були підставою для їх вчинення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, при здійсненні судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень суд оцінює їх правомірність, виходячи з фактичних та правових обставин, які існували на момент їх прийняття (вчинення), а не з урахуванням обставин, що виникли після цього.

Отже, нові підстави для перебування позивача у розшуку, пов`язані з непроходженням ВЛК, не можуть бути предметом оцінки суду в межах даної адміністративної справи, оскільки вони не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з оскаржуваними діями відповідача та не впливають на вирішення спору щодо їх правомірності.

Водночас зазначені обставини свідчать, що навіть у разі задоволення позовних вимог щодо скасування оскаржуваного запису про розшук, це саме по собі не призвело б до припинення перебування позивача у розшуку, оскільки на час ухвалення цього рішення існує самостійна та чинна правова підстава для його перебування у розшуку, що виникла внаслідок непроходження ВЛК.

За таких обставин, наведені факти не спростовують висновків суду щодо правомірності оскаржуваних дій відповідача, а лише підтверджують відсутність підстав для задоволення позову.

Суд також зазначає, що наявність у застосунку «Резерв+» примітки «Порушення правил військового обліку» свідчить лише про те, що відповідачем шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС автоматично сформовано звернення до органів Національної поліції щодо доставки позивача з метою з`ясування обставин та складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

При цьому розшук і доставлення військовозобов`язаного як примусовий привід здійснюється саме з метою реалізації адміністративної процедури та не є встановленням вини особи чи застосуванням до неї санкції.

Принагідно суд зауважує, що він не надає оцінки наявності підстав для застосування примусу, наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення у діях позивача, спливу строків притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки зазначені питання перебувають поза межами предметної юрисдикції адміністративного суду у цій справі.

В умовах дії правового режиму воєнного стану належне ведення військового обліку, актуальність та повнота даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів мають критичне значення для забезпечення обороноздатності держави.

Видалення з Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку за відсутності доказів усунення таких порушень суперечило б меті ведення Реєстру та інтересам національної безпеки України.

Суд наголошує на принципі розподілу повноважень та дискреції органу владних повноважень. Ведення Реєстру, актуалізація даних та внесення службових відміток є виключною компетенцією ТЦК та СП як реєстратора.

Управління відомостями у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, у тому числі повідомлення про їх зміну, здійснюється насамперед через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а не шляхом судового втручання.

Судове рішення не може слугувати механізмом для автоматичного внесення змін до Реєстру, оскільки такі зміни потребують перевірки відповідних обставин і здійснюються на підставі інформації, отриманої безпосередньо від уповноважених органів або осіб.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин та призвів би до втручання суду у дискреційні повноваження територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Крім того, відповідачем у відзиві зазначено, що у зв`язку з відсутністю підстав (автоматичне скасування протермінованого правопорушення), відомості про порушення позивачем правил військового обліку, що містились в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів з 13.04.2025 року, були скасовані 13.04.2026, у зв`язку з чим, просив закрити провадження у справі на підставі п.8 ч.1ст. 238 КАС України. Водночас, в порушення норм КАС, відповідачем не подано окремого клопотання, яке відповідало б вимогам КАС України.

Разом з тим, суд критично оцінює доводи відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.

Як убачається з матеріалів справи, відомості про порушення позивачем правил військового обліку, внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів 13.04.2025, були скасовані 13.04.2026 у зв`язку з автоматичним припиненням їх дії після спливу встановленого строку. Отже, усунення відповідних відомостей відбулося не внаслідок визнання відповідачем неправомірності своїх дій чи добровільного виправлення допущеного порушення, а в силу автоматичного застосування положень законодавства після закінчення строку дії таких відомостей.

Таким чином, клопотання (доводи) відповідача про закриття провадження у справі є необґрунтованими. Водночас встановлена судом відсутність підстав для закриття провадження не свідчить сама по собі про обґрунтованість позовних вимог, які підлягають оцінці судом по суті. За результатами такої оцінки суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Враховуючи відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )

Суддя Крапівницька Н. Л.

підпис

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар: