Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №389/111/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 389/111/26

провадження № 22-ц/4809/1334/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 травня 2026 року у складі судді Савельєвої О. В. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» (далі – ТОВ «ФК «Абекор») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором № 373772 LP від 16.04.2025 в сумі 24 461,20 грн, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та сплачені витрати за відправку документів відповідачу у розмірі 127,50 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 16 квітня 2025 року між ТОВ «ФК «Абекор» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 373772 LP, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредитні кошти шляхом їх перерахування на банківську платіжну картку.

Кредитний договір та додаток до нього були підписані відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, а факт перерахування коштів підтверджується відповідною квитанцією.

У подальшому сторони уклали додаткову угоду, якою кінцевий строк повернення кредиту було продовжено до 03 серпня 2025 року, однак відповідач свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів не виконала, унаслідок чого, за твердженням позивача, утворилася заборгованість у загальному розмірі 24 461,20 грн, з яких 13 650 грн — тіло кредиту та 10 811,20 грн — нараховані проценти.

Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконує, заборгованість не сплачує, позивач звернувся до суду з позовом за захистом порушених прав.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Абекор» заборгованість за кредитним договором № 373772 LP від 16.04.2025 у розмірі 24 461 грн 20 коп, з яких: 13 650 грн – тіло кредиту; 10 811 грн 20 коп – нараховані проценти.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Абекор» судовий збір в сумі 2 662 грн 40 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Абекор» витрати на відправку документів у розмірі 127 грн 50 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що між ТОВ «ФК «Абекор» та ОСОБА_1 було належним чином укладено електронний кредитний договір, підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором, а надані позивачем докази підтверджують отримання відповідачем кредитних коштів та наявність заборгованості.

Суд першої інстанції вважав, що строк повернення кредиту настав, однак відповідач кредит та проценти не сплатила, доказів належного виконання зобов`язань, власного розрахунку заборгованості чи заперечень проти позову не надала, у зв`язку з чим визнав доведеними порушення відповідачем умов кредитного договору та наявність заборгованості у розмірі 24 461,20 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Знам`янського міськрайонного суду від 12 травня 2026 року змінити, суттєво зменшивши суму заборгованості; скасувати в частині стягнення штрафів, пені або прихованих штрафних санкцій; скасувати в частині стягнення процентів, нарахованих поза межами строку дії договору, обмеживши їх нарахованою сумою виключно за період правомірного кредитування з 16.04.2025 по 03.08.2025, та здійснити перерахунок заборгованості за період прострочення після 03.08.2025 року із застосуванням виключно 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України; розстрочити виконання зміненого рішення суду строком на 18 місяців шляхом сплати залишку перерахованої заборгованості рівними частинами щомісячно.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір заборгованості та безпідставно стягнув проценти, нараховані поза межами строку кредитування.

Зокрема, строк дії кредитного договору № 373772 LP, з урахуванням додаткової угоди, закінчився 03.08.2025, тому після цієї дати кредитор не мав права продовжувати нарахування договірних процентів за ставкою 0,99 % на день, а за період прострочення мали застосовуватися положення статті 625 ЦК України.

Також відповідач в апеляційній скарзі вказує на необхідність перевірки розрахунку заборгованості щодо можливого включення до нього пені, штрафів чи інших санкцій, посилається на скрутний майновий стан та просить розстрочити виконання рішення на 18 місяців і звільнити її від сплати судового збору.

Крім того, посилаючись на скрутне матеріальне становище, ОСОБА_1 просить розстрочити виконання рішення на 18 місяців.

Відзив на апеляційну скаргу

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки ціна позову становить 24 461 грн 20 коп, тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2026 становить 99 840 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 16.04.2025 між ТОВ «ФК «Абекор» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 373772 LP на суму 13 650 грн строком на 80 днів із кінцевим терміном повернення до 04.07.2025 та зі сплатою процентів за визначеними договором ставками 0,0100 % та 0,99 % на день.

Кредитні кошти надавалися у безготівковій формі шляхом перерахування на платіжну картку відповідача.

15.05.2025 сторони уклали додаткову угоду, якою кінцевий строк повернення кредиту продовжено до 03.08.2025.

У зв`язку з невиконанням відповідачем договірних зобов`язань утворилася заборгованість у розмірі 24 461,20 грн, з яких 13 650 грн — тіло кредиту та 10 811,20 грн — нараховані проценти.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

В статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з Положенням про застосування електронного підпису в банківській системі України, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 14.08.2017 № 78 використання удосконаленого ЕП, удосконаленої електронної печатки та простого ЕП здійснюється на підставі договору між банком і клієнтом, який укладається в письмовій формі (у вигляді паперового документа з власноручними підписами сторін або як електронний документ із кваліфікованим ЕП) після проведення ідентифікації та верифікації клієнта відповідно до вимог законодавства України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму (пункт 14).

Відповідно до пункту 29 Положення фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, має право використовувати простий ЕП у разі дотримання таких вимог: 1) електронна взаємодія фізичної особи здійснюється виключно з банком і з використанням технології, визначеної банком; 2) використання простого ЕП здійснюється на підставі договору відповідно до вимог пункту 14 розділу II цього Положення.

Враховуючи положення частини першої ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням (ст. 610 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Матеріалами справи підтверджується, що 16 квітня 2025 року між ТОВ «ФК «Абекор» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 373772 LP, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором z80500 (а. с. ).

За умовами кредитного договору сума кредиту становить 13 650 грн, строк кредитування — 80 днів із кінцевим терміном повернення 04 липня 2025 року включно. Пунктами 1.4.1, 1.4.2 договору передбачено базову та основну процентні ставки у розмірі 0,0100 % та 0,99 % на день відповідно, які застосовуються протягом першого та другого періодів користування кредитом. Надання кредиту передбачено у безготівковій формі шляхом перерахування коштів із використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

Кредитним договором також передбачена можливість продовження строку кредитування за ініціативою позичальника на підставі відповідного правочину між сторонами.

15 травня 2025 року сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору № 373772 LP, якою погодили продовження строку кредитування з кінцевим терміном повернення кредиту 03 серпня 2025 року. Додаткову угоду та відповідну Таблицю обчислення загальної вартості кредиту ОСОБА_1 підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором t64695 (а. с. ).

Як убачається з наявної у матеріалах справи картки обліку договору, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань щодо повернення кредиту за договором обліковується заборгованість у загальному розмірі 24 461,20 грн, з яких 13 650 грн — заборгованість за тілом кредиту та 10 811,20 грн — нараховані проценти.

Аналізуючи надані сторонами докази у їх сукупності та встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти, тоді як ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала та заборгованість не погасила.

Наявність та розмір заборгованості підтверджуються дослідженими судом доказами, які у своїй сукупності є достатніми для встановлення факту порушення відповідачем договірних зобов`язань.

За таких обставин, з огляду на обов`язковість виконання сторонами взятих на себе договірних зобов`язань та обов`язок позичальника повернути отримані кредитні кошти і сплатити проценти, наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Абекор» заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про нарахування процентів поза межами строку кредитування, оскільки з наданих позивачем доказів та розрахунку заборгованості вбачається, що заявлені до стягнення проценти у розмірі 10 811,20 грн нараховані в межах строку кредитування, визначеного сторонами з урахуванням додаткової угоди, тобто до 03 серпня 2025 року. При цьому, відомостей про нарахування договірних процентів після цієї дати матеріали справи не містять.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про можливе нарахування пені, штрафів або прихованих штрафних санкцій, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях.

Зокрема, ТОВ «ФК «Абекор» заявлено до стягнення заборгованість, яка складається з 13 650 грн основного боргу та 10 811,20 грн процентів, при цьому, пеня, штрафи чи інші штрафні санкції предметом позовних вимог не були та судом першої інстанції не стягувалися, а доказів того, що до суми процентів фактично включено будь-які приховані штрафні санкції, відповідачем не надано.

За таких обставин, посилання відповідача на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України за встановлених у справі обставин не свідчить про неправильність визначеного судом розміру заборгованості.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить розстрочити сплату залишку заборгованості за кредитним договором строком на 18 місяців рівними частинами, посилаючись на скрутне матеріальне становище.

Щодо вказаної вимоги суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, про що зазначає в рішенні.

Разом з тим за результатами апеляційного перегляду суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 травня 2026 року — без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд не ухвалює нового рішення по суті заявлених позовних вимог та не змінює рішення суду першої інстанції, а тому відсутні процесуальні підстави для вирішення ним питання про розстрочення виконання рішення в порядку статті 267 ЦПК України.

Водночас відповідно до частини першої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Отже, ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися з відповідною заявою про розстрочення виконання рішення до Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області в порядку, передбаченому статтею 435 ЦПК України.

За таких обставин, вимога ОСОБА_1 про розстрочення виконання оскаржуваного рішення на 18 місяців задоволенню апеляційним судом не підлягає.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 травня 2026 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді С. М. Єгорова

О. І. Чельник