Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №404/5970/24 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 404/5970/24

провадження № 22-ц/4809/1279/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,

за участі секретаря – Бойко В. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – Державна казначейська служба України, Кіровоградська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Паіцики Олега Васильовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , та Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 08 квітня 2026 року у складі судді Варакіної Н. Б. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви

В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Кіровоградської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області та просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з рахункового рахунку Державної казначейської служби України, відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 протягом 42 місяців перебував під кримінальним переслідуванням за ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, щодо нього було застосовано запобіжний захід, однак вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 жовтня 2022 року його визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведенням наявності в його діяннях складів кримінальних правопорушень. Вказаний вирок залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Позивач вважав кримінальне переслідування незаконним та зазначав, що внаслідок тривалого перебування під слідством і судом йому завдано моральної шкоди, яка полягала у постійному психологічному напруженні, тривозі, безсонні, порушенні звичного способу життя, погіршенні стосунків із близькими та оточуючими, негативному впливі на ділову репутацію і професійну діяльність, а також погіршенні стану здоров`я.

Крім того, кримінальне переслідування негативно позначилося на можливості ОСОБА_1 працювати, брати участь у тендерах та здійснювати підприємницьку діяльність.

З огляду на тривалість кримінального переслідування та спричинені ним негативні наслідки позивач оцінював завдану моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн та звернувся до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 08 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Кіровоградської обласної прокуратури, ГУНП в Кіровоградській області про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з рахункового рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 268 057 грн моральної шкоди.

В задоволенні інших вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та постановленням виправдувального вироку набув право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

Суд першої інстанції визначив, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 30 вересня 2020 року до 06 квітня 2023 року, тобто 30 місяців 7 днів, та, виходячи з установленої на момент відшкодування мінімальної заробітної плати 8 647 грн за кожен місяць перебування під слідством і судом, визначив розмір моральної шкоди у сумі 268 057 грн.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

В апеляційній скарзі адвокат Паіцика О. В., який представляє інтереси ОСОБА_1 , просить рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 08 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно визначив розмір відшкодування моральної шкоди, фактично обмежившись її мінімальним розміром, розрахованим відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Закон встановлює лише мінімальний, а не граничний розмір такого відшкодування, тому суд першої інстанції мав урахувати характер, обсяг і тривалість моральних страждань позивача, тривалість кримінального переслідування, погіршення стану здоров`я, порушення звичного способу життя та життєвих зв`язків, негативний вплив на спілкування з рідними й оточуючими, а також обмеження можливостей працювати, навчатися та реалізовувати життєві плани.

Суд першої інстанції належним чином не оцінив ці обставини та докази і не навів достатніх мотивів, чому вони не є підставою для визначення моральної шкоди у більшому розмірі.

В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області просить скасувати рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 08 квітня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність і розмір заподіяної моральної шкоди, а також причинно-наслідковий зв`язок між діями органів досудового розслідування та негативними наслідками, на які він посилається.

Заявлена сума відшкодування у розмірі 1 000 000 грн належним чином не обґрунтована, а твердження про погіршення здоров`я, порушення життєвих зв`язків та інші негативні наслідки не підтверджують їх виникнення саме внаслідок кримінального переслідування.

Крім того, період перебування позивача під слідством і судом становить 30 місяців 7 днів — з 30 вересня 2020 року до 06 квітня 2023 року, а розмір компенсації має визначатися з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності і не повинен призводити до безпідставного збагачення.

Відзиви на апеляційну скаргу

Від Кіровоградської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вона просить залишити рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 08 квітня 2026 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відзивів на апеляційні скарги від інших учасників не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розгляд справи апеляційним судом

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Паіцика О. В. підтримав доводи апеляційної скарги позивача та заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, представник Кіровоградської обласної прокуратури прокурор Кобилат Н. М. заперечувала проти доводів апеляційної скарги позивача та частково підтримала доводи апеляційної скарги відповідача.

Представники Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронних документів.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, які не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційних скарг

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 12 серпня 2019 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019120000000205 за ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України щодо ОСОБА_1 , а 29 вересня 2020 року внесено відомості до ЄРДР у кримінальному провадженні № 12020100000000325 за аналогічною правовою кваліфікацією.

У подальшому зазначені кримінальні провадження об`єднано в одне за № 12019120000000205.

30 вересня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, а 07 жовтня 2020 року після зміни правової кваліфікації — за ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

29 жовтня 2020 року щодо нього затверджено обвинувальний акт за вказаними статтями.

Вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 жовтня 2022 року у справі № 404/6810/20 ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з недоведенням наявності в його діяннях складів інкримінованих кримінальних правопорушень.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 06 квітня 2023 року виправдувальний вирок залишено без змін, а постановою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін, касаційну скаргу прокурора — без задоволення.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких відокремлено посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону).

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «…моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості…».

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 дійшла таких висновків.

Частиною п`ятою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Чинним законодавством і, зокрема Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення особи до кримінальної відповідальності.

При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивач вже звертався до суду з позовом, у якому просив стягнути на свою користь 4 777 151,00 грн як відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності та пред`явлення обвинувачення у злочинах (справа № 641/6086/16-ц). У справі № 641/8857/17, обґрунтовуючи свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та розмір такої шкоди, позивач зазначив, що п`ять років і десять місяців перебуваючи під слідством та судом, він безперервно перебував під підпискою про невиїзд. З огляду на це просив стягнути на свою користь моральну шкоду за час перебування під слідством виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивач, реалізувавши своє право на відшкодування шкоди, передбаченої Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», повторно звернувся до суду про відшкодування шкоди за один і той самий період, що законом не передбачено.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Результат аналізу Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» дає підстави для висновку про те, що право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, за рахунок коштів Державного бюджету України можливе лише у випадку, коли правопорушення вчинено спеціальним суб`єктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо.

Подвійного відшкодування шкоди громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо, за один і той самий період перебування під судом і слідством Законом не передбачено.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 755/5051/17 (провадження № 61-14714св20).

Матеріалами справи, наявними в підсистемі «Електронний суд», підтверджується, 12 серпня 2019 року слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019120000000205 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, щодо ОСОБА_1 .

29 вересня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 1202010000000325 за ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України щодо ОСОБА_1 .

Постановою про об`єднання кримінальних проваджень кримінальне провадження № 12019120000000205 від 12 серпня 2019 року та кримінальне провадження № 1202010000000325 від 29 вересня 2020 року об`єднано в одне провадження, якому присвоєно № 12019120000000205.

30 вересня 2020 року ОСОБА_1 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

Постановою від 07 жовтня 2020 року змінено правову кваліфікацію кримінальних правопорушень із ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України на ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, у зв`язку з чим цього ж дня ОСОБА_1 вручено нове повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

29 жовтня 2020 року уповноваженою посадовою особою Кіровоградської обласної прокуратури затверджено обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

За результатами судового розгляду вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 жовтня 2022 року у справі № 404/6810/20 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю наявності в його діяннях складів зазначених кримінальних правопорушень.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 06 квітня 2023 року зазначений вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 16 квітня 2024 року ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 06 квітня 2023 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.

Суд першої інстанції, встановивши обставини справи, дійшов правильного висновку про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави, оскільки кримінальне провадження щодо нього завершилося постановленням виправдувального вироку, який набрав законної сили та залишений без змін судами апеляційної і касаційної інстанцій.

При цьому суд правильно визначив період перебування позивача під слідством і судом з 30 вересня 2020 року, коли йому було вручено письмове повідомлення про підозру, до 06 квітня 2023 року, коли апеляційним судом залишено без змін виправдувальний вирок, після чого він набрав законної сили. Таким чином, загальний період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом становив 30 місяців 7 днів.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час розгляду справи, яка становила 8 647 грн, та, врахувавши повний місяць за неповні 7 днів перебування під слідством і судом, здійснив розрахунок за 31 місяць: 8 647 грн ? 31 = 268 057 грн.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини, що є підставою для відшкодування моральної шкоди, визначив початок та закінчення періоду перебування ОСОБА_1 під слідством і судом та правильно обрахував гарантований мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 268 057 грн.

Аналізуючи встановлені судом обставини, суд виходить із того, що постановлення щодо ОСОБА_1 виправдувального вироку, який набрав законної сили, є підставою для відшкодування йому моральної шкоди за рахунок держави.

Період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом підлягає обчисленню з 30 вересня 2020 року, коли йому було вручено письмове повідомлення про підозру, до 06 квітня 2023 року, коли ухвалою Кропивницького апеляційного суду виправдувальний вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 жовтня 2022 року залишено без змін та він набрав законної сили. Отже, тривалість перебування позивача під слідством і судом становить 30 місяців 7 днів.

Визначаючи гарантований мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, необхідно виходити з мінімальної заробітної плати, встановленої на час розгляду справи, у розмірі 8 647 грн, як наслідок, з урахуванням тривалості перебування ОСОБА_1 під слідством і судом — 30 місяців 7 днів — розмір такого відшкодування, з урахуванням неповного місяця як повного, становить 268 057 грн (8 647 грн ? 31 місяць).

Таким чином, установивши наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, визначивши період його перебування під слідством і судом та здійснивши розрахунок гарантованого мінімального розміру такого відшкодування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 268 057 грн.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та безпідставно обмежив розмір відшкодування моральної шкоди гарантованим мінімальним розміром, суд відхиляє з огляду на таке.

Посилання позивача на те, що визначений законом розмір відшкодування є лише мінімальним та не обмежує суд у присудженні більшої суми, саме по собі не свідчить про наявність підстав для стягнення на користь позивача 1 000 000 грн.

Гарантований державою мінімальний розмір відшкодування не є граничним, однак визначення компенсації у більшому розмірі має ґрунтуватися на конкретних обставинах справи та доказах, які свідчать про такий характер, глибину і тривалість моральних страждань, що обґрунтовують збільшення розміру відшкодування понад гарантований мінімум. При цьому таких обставин даній справі судом не встановлено.

Щодо посилань ОСОБА_1 на тривалість кримінального переслідування суд виходить із того, що судом першої інстанції ця обставина була врахована при визначенні розміру відшкодування, при цьому період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом правильно визначено з 30 вересня 2020 року, коли йому повідомлено про підозру, до 06 квітня 2023 року, коли виправдувальний вирок залишено без змін апеляційним судом та він набрав законної сили, що становить 30 місяців 7 днів, а не 42 місяці, як зазначає позивач.

Доводи апеляційної скарги позивача про необхідність збільшення розміру відшкодування у зв`язку з погіршенням стану його здоров`я також не є достатньою підставою для визначення компенсації у заявленому розмірі, адже сам по собі факт наявності у ОСОБА_1 захворювань та проходження лікування не підтверджує, що їх виникнення чи погіршення перебуває у причинному зв`язку саме з кримінальним переслідуванням. При цьому, доказів, які б достовірно встановлювали такий зв`язок та давали можливість визначити ступінь впливу кримінального переслідування на стан здоров`я позивача, матеріали справи не містять.

Посилання ОСОБА_1 на порушення звичного способу життя, погіршення стосунків із рідними та оточуючими, неможливість повноцінно працювати, навчатися, брати участь у тендерах та реалізовувати життєві плани також не дають достатніх підстав для збільшення розміру компенсації до 1 000 000 грн. Вказані обставини переважно ґрунтуються на поясненнях самого позивача, тоді як належних доказів, які б дозволяли встановити конкретний характер та ступінь таких негативних наслідків, їх тривалість і безпосередній зв`язок із кримінальним переслідуванням, у матеріалах справи недостатньо. При цьому сам факт моральних переживань та вимушених змін у житті позивача внаслідок перебування під слідством і судом, судом першої інстанції не заперечувався, а був судом першої інстанції урахований при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги ГУНП в Кіровоградській області про недоведеність позивачем факту заподіяння моральної шкоди колегія суддів відхиляє, оскільки кримінальне переслідування ОСОБА_1 завершилося постановленням виправдувального вироку, що є достатньою підставою для виникнення у нього права на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

Посилання скаржника на відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями органів досудового розслідування та погіршенням здоров`я, порушенням життєвих зв`язків й іншими зазначеними позивачем наслідками не спростовують його права на гарантований мінімальний розмір відшкодування. Такі обставини можуть впливати на визначення компенсації у більшому розмірі, однак не є підставою для відмови у відшкодуванні моральної шкоди взагалі.

Крім того, суд вважає, що зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення що кошти на користь позивача підлягають стягненню шляхом списання в безспірному порядку з рахункового рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, є помилковим, з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зазначено, що у цивільному судочинстві зазначено, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Відповідний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 711/7584/21 та від 07 лютого 2024 року у справі № 278/2621/21.

З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди шляхом списання в безспірному порядку з рахункового рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, оскільки кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, друга, четверта статті 376 ЦПК України).

Враховуючи викладене, суд вважає, що апеляційні скарги адвоката Паіцики О. В., який представляє інтереси ОСОБА_1 , та Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області підлягають частковому задоволенню, а рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 08 квітня 2026 року зміні, з викладенням абзацу другого резолютивної частини рішення суду в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 268 057 (двісті шістдесят вісім тисяч п`ятдесят сім) грн моральної шкоди».

В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції змінюється лише в частині порядку стягнення коштів, без зміни розміру задоволених позовних вимог, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги адвоката Паіцики Олега Васильовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , та Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області задовольнити частково.

Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 08 квітня 2026 року змінити виклавши абзац другий резолютивної частини рішення суду в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 268 057 (двісті шістдесят вісім тисяч п`ятдесят сім) грн моральної шкоди».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 26.08.2026.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді С. М. Єгорова

О. І. Чельник