Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №344/11954/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/11954/26

Провадження № 33/4808/509/26

Категорія ст.124 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Зеленко О. В.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Гедзика В.М.

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Гедзика В.М. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 липня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень, стягнуто судовий збір в дохід державного бюджету в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок, -

в с т а н о в и в :

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив порушення учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу.

Так, 27.05.2026 о 19 год 29 хв у м. Івано-Франківськ по вул. Лепкого, 28 водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Ford Focus», д.н.з. НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не надав перевагу в русі неповнолітньому пішоходу ОСОБА_2 , який перетинав проїжджу частину дороги по нерегульованому пішохідному переході, та допустив на нього наїзд, чим порушив вимоги п. 2.3б та п.18.1ПДР України. Внаслідок ДТП пішоход ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження та автомобіль зазнав механічні пошкоджень.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, захисник адвокат Гедзик В.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.07.2026 року по справі №344/11954/26 про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та закрити провадження по справі за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Вважають висновки судді першої інстанції такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а винесену постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

В оскаржуваній постанові не наведено жодних мотивів, у чому полягало порушення п.2.3.б та 18.1 ПДР, які конкретні дії або бездіяльність водія свідчат про їх невиконання та яким чином саме такі дії перебували у прямому причинному зв`язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди.

Матеріалами справи, зокрема відеозаписом із камер зовнішнього відео спостереження, підтверджується, що ОСОБА_1 рухався з невеликою швидкістю, контролював дорожню обстановку та спостерігав за неповнолітнім пішоходом, який перебував поблизу нерегульованого пішохідного переходу.

Вказує, що обставини, зафіксовані на відеозаписі, свідчать про те, що неповнолітній пішохід раптово вибіг на проїзну частину в той момент, коли автомобіль під керуванням ОСОБА_1 вже перебував за кілька метрів до пішохідного переходу, у зв`язку з чим у водія залишався обмежений час для реагування та вживання заходів з метою уникнення наїзду.

Із відеозапису, який міститься в матеріалах справи та був безпосередньо досліджений під час судового розгляду, вбачається, що ОСОБА_2 до моменту виникнення дорожньо-транспортної пригоди перебував поблизу нерегульованого пішохідного переходу, рухався вздовж тротуару та грався м?ячем. Підійшовши до пішохідного переходу, він узяв м?яч до рук, однак не розпочав перехід проїзної пішохідний перехід. частини у звичайний спосіб та не здійснював безперервного руху через

У цей час автомобіль під керуванням ОСОБА_1 уже наблизився до нерегульованого пішохідного переходу та перебував від нього на незначній відстані. Лише після цього неповнолітній пішохід раптово вибіг на проїзну частину безпосередньо перед транспортним засобом.

З огляду на коротку відстань між транспортним засобом та пішоходом, а також раптовість і швидкість його виходу на проїзну частину, водій не мав можливості своєчасно зреагувати та вжити ефективних заходів, які б дозволили уникнути наїзду.

Зазначає, що постанова не містить мотивів щодо оцінки поведінки неповнолітнього пішохода з точки зору дотримання ним вимог підпункту «б» пункту 4.14 ПДР України, не містить висновків щодо моменту виникнення небезпеки для дорожнього руху та не наводить обґрунтування, яким чином встановлені у справі обставини свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 порушень пунктів 2.36 та 18.1 ПДР України і перебувають у причинному зв`язку з настанням дорожньо - транспортної пригоди.

В судове засідання апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_2 та його законний представник ОСОБА_3 не з`явилися, хоча в установленому законом порядку повідомлялися про розгляд апеляційної скарги, не подали клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердили поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений, а відповідно і інший учасник судового розгляду може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд, вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності потерпілого ОСОБА_2 та його законного представника

ОСОБА_4 судовому засіданні апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Гедзик В.М. підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просили скасувати постанову суду та закрити провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Також захисником адвокатом Гудзиком В.М. було долучено лист начальника майора поліції Костенка О. про направлення матеріалів ЄО №4147 від 09.06.2026 року, з якого вбачається, що зареєстровані в управлінні патрульної поліції у Івано-Франківській області ДПП, зареєстровані в ІТС «ІПНП» Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області за №22009 від 27.05.2026, за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 27.05.2026 року, на вул. Лепкого, 28, оскільки з даних матеріалів та перегляду відео з камер відеоспостереження на даній ділянці вбачається, що є порушення правил дорожнього руху малолітнім пішоходом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки вирішити питання, щодо притягнення його до адміністративної відповідальності працівниками УПП в Івано-Франківській області ДПП не представляється можливим, адже в даному випадку до відповідальності повинні бути притягнуті батьки малолітнього, у зв`язку з чим вказані матеріали підпадають скеруванню до підрозділу ювенальної превенції.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши сторону захисту апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню і постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.

Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд, враховуючи недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року, вважає за необхідне здійснювати правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини адміністративного правопорушення, належним чином мотивував свої висновки щодо доведеності вини ОСОБА_1 .

Постанова суду відповідає вимогам ст. 283 КУпАП і містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане правопорушення та прийняте по справі рішення.

При вирішенні питання про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд приймає до уваги, що згідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність особи, яка доведена достатніми та незаперечними доказами.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Апеляційним судом у повному обсязі досліджені докази, які містяться в матеріалах справи та були надані сторонами під час розгляду справи в апеляційній інстанції.

Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.

Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито або ухвалено незаконним складом суду.

Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.

Так, враховуючи, що в своїх доводах сторона захисту посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне перевірити вищевказані доводи та дослідити сукупність доказів, які містяться в матеріалах справи.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №695539 від 17.06.2026 року, водій ОСОБА_1 звинувачується в тому, що 27.05.2026 року о 19 год. 29 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Лепкого, 28 керуючи автомобілем марки Ford Focus д.н.з. НОМЕР_1 не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не надав перевагу в русі неповнолітньому пішоходу ОСОБА_2 , який перетинав проїжджу частину дороги по нерегульованому пішохідному переході та допустив на нього наїзд. Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження та втоміть зазнав механічних пошкоджень, чим порушив п. 18.1, 2.3б ПДР, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.

Вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою на те особою – старшим інспектором з О.Д. ВРОМ ДТП УПП в Івано-Франківській області майором поліції Федівом В.Я., підписаний уповноваженою особою та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .

Правопорушнику були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та повідомлено про розгляд справи в Івано-Франківському міському суді.

У протоколі, в графі пояснення зазначено (дослівно): «вину не визнаю. Пішохід раптово вибіг на проїжджу частину, тому я не мав технічної можливості уникнути наїзду».

Посвідчення водія у ОСОБА_1 працівниками поліції не вилучено.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 звинувачується в тому, що під час керування транспортним засобом не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та не надав переваги в русі пішоходу, чим порушив вимоги п. 2.3 «б», 18.1 Правил дорожнього руху України.

До матеріалів справи долучено рапорт слідчого СВ Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області лейтенанта поліції Хом`яка О.(а.с. 5), з якого вбачається що 27 травня 2026 року ним здійснювався виїзд та фіксація дорожньо-транспортної пригоди в м. Івано-Франківську, по вулиці Лепкого, 28, Івано-Франківської територіальної громади, за фактом дорожньо-транспортної пригоди під час якої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_2 громади отримав тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку.

Встановлено, що 27 травня 2026 року близько 19:29 год ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , позбавлений водійського посвідчення, керуючи автомобілем марки Ford Focus, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухався по вул. Лепкого, зі сторони вул. Незалежності в напрямку до вул. Михайла Мулика, та під час руху проявив неуважність, не надав перевагу в русі та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , який перетинав проїзну ділянку дороги справа на ліво по нерегульованому пішохідному переходу поруч із будинком № 28 по вул. Лепкого в м. Івано-Франківську. Відповідно до вимог наказу МОЗ України №6 від 17.01.1995 тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку відносяться до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров?я.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони ст. 286 КК України є мінімум середньої тяжкості тілесні ушкодження спричинених потерпілому і оскільки ОСОБА_2 отримав легкі тілесні ушкодження, то у зв`язку з цим відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились і, як наслідок, неможливо винести постанову про закриття кримінального провадження, якщо слідчим досудове розслідування за цим фактом не проводилось, а виключно огляд місця події, що не суперечить вимогам КПК.

У відповідності до ст. 214 КПК України, слідчому надається 24 години на внесення відомостей до ЄРД після повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. Протягом даного часу - слідчим встановлюються всі обставини правопорушення, а також наявність у події ознак складу кримінального правопорушення. У даному випадку не вбачалось ознак складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України, оскільки жодній особі не було заподіяно середньої тяжкості тілесне ушкодження. Водночас, жодною особою із сторін учасників дорожньо-транспортної пригоди не оскаржено бездіяльність слідчого, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, як то передбачено ст. 303 КПК України.

Враховуючи вище наведене, а також відповідно до службової телеграми на виконання вимог оперативної наради ГСУ НПУ від 21.01.2018 року №4366/24/3/5-2018 щодо виключення випадків безпідставного внесення до ЄРДР відомостей про ДТП, внаслідок який учасникам спричинено тілесні ушкодження, які судово-медичними експертами кваліфікуються як легкі, прошу зареєструвати дані матеріали до ЄО з подальшим направленням їх на виконання для притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 до адміністративної відповідальності.

Із протоколу огляду місця події від 27.05.2026 року (а.с. 6-8) вбачається, що транспортний засіб Ford Focus д.н.з. НОМЕР_1 чорного кольору, отримав наступні пошкодження: тріщини переднього лобового скла в правій нижній частині, потертості переднього капота в правій частині, пошкодження передньої решітки бампера в правій частині.

Також по ходу огляду наявний слід гальмування, який бере свій початок з дорожньої розмітки «зебра» та веде до правого заднього колеса автомобіля.

Вищевказані дані підтверджуються схемою до протоколу від 27.05.2026 року (а.с. 10)

Згідно письмових пояснень ОСОБА_1 від 27.05.2026 року (а.с. 12), наданих працівникам поліції вбачається, що 27.05.2026 року близько 19 год. 29 хв. рухаючись на ТЗ Ford Focus на вулиці Богдана Лепкого в сторону залізничного вокзалу поруч з будинком №28 допустив наїзд на пішохода, який несподівано вибіг на проїжджу частину на пішохідну частину з правого боку, тобто з права на ліво походу напрямку його руху. Контакт з пішоходом відбувся правою передньою частиною його авто. Він одразу зупинився та викликав швидку медичну допомогу.

Згідно з письмовим поясненням ОСОБА_2 (а.с. 13), 27.05.2026 близько 19 год. 40 хв. він направився на футбольний майданчик, що у ліцеї №11, розпочав рух по нерегульованому пішохідному переходу справа наліво відносно руху автомобілів, після чого відчув різкий удар автомобілем «Ford» в ліву частину його тіла, внаслідок чого впав.

На фотоблицях зображено місце події, а також пошкодження транспортного засобу «Ford Focus», д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 15-18).

З відеозапису вбачається, що пішохід, рухаючись справа наліво відносно напрямку руху транспортного засобу, вибігає на проїзну частину та перетинає її, після чого відбувається контакт із транспортним засобом Ford Focus. (а.с. 24)

До матеріалів справи також долучено: інформацію щодо направлення матеріалів, складених по факту ДТП від 27.05.2026 року №22009, для прийняття рішення (а.с. 2-4), довідка про те, що ОСОБА_2 отримав ушкодження внаслідок ДТП (а.с. 9), висновок КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР» про те, що у ОСОБА_1 не виявлено ознак сп`яніння (а.с. 11), розписка-заява ОСОБА_5 (матері потерпілого) про те, що у неї відсутні претензії щодо ОСОБА_1 (а.с. 20), копія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7269261 про те, що ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності, передбаченої ч.4 ст. 126 КУпАП (а.с. 25).

В своїй апеляційній скарзі захисник адвокат Гедзик В.М. посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення.

Апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, оскільки висновки суду першої інстанції щодо порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.3 «б» та п. 18.1 ПДР України ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, зокрема відеозаписі та письмових поясненнях учасників ДТП.

Апеляційний суд вважає такими, що не знайшли свого підтвердження, доводи про рух ОСОБА_1 з безпечною швидкістю та належний контроль ним дорожньої обстановки, оскільки саме невиконання водієм транспортного засобу відповідних вимог ПДР України не дозволило йому уникнути зіткнення з пішоходом, який переходив нерегульований пішохідний перехід.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що пішохід розпочав перехід нерегульованого пішохідного переходу раніше ніж транспортний засіб під керуванням

Так, відповідно до п.4.16. пішохід має право на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора.

Право на перевагу означає, що за наявності рівних умов між учасниками дорожнього руху, пішохід має перевагу на використання прав, які надані йому ПДР України.

Зі змісту пояснень ОСОБА_1 вбачається, що, керуючи транспортним засобом, він бачив, що до пішохідного переходу наближається малолітній пішохід, що вимагало від нього діяти у відповідності до вимог п.18.1 ПДР та зменшити швидкість руху, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходу.

Так, зі змісту пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та сукупності інших доказів по справі вбачається, що дорожньо-транспортна пригода сталась на нерегульованому пішохідному переході в той час, коли пішохід переходив дорогу.

Так, моментом виникнення небезпеки для водія транспортного засобу у вигляді пішохода, який розпочинає перехід через дорогу, є момент, коли пішохід ступив на проїзну частину або почав рух, що безпосередньо загрожує безпеці дорожнього руху та змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися.

Зі змісту відеозапису, яким зафіксовано дорожньо-транспортну пригоду, вбачається, що на час виникнення небезпеки для водія транспортного засобу ОСОБА_1 , який керував автомобілем марки «Ford Focus», д.н.з. НОМЕР_1 , у вигляді пішохода ОСОБА_2 , транспортний засіб перебував за межами нерегульованого пішохідного переходу, що покладало на водія транспортного засобу обов`язок діяти у відповідності до вимог п.18.1 ПДР, відповідно до якого водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що ПДР України покладають на пішохода відповідні обов`язки під час переходу через нерегульований пішохідний перехід, виконання яких також спрямовано на забезпечення безпеки дорожнього руху.

Зокрема, відповідно до вимог п.4.14. пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху та раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід.

Разом з тим, порушення пішоходом відповідних вимог ПДР щодо переходу через нерегульований пішохідний перехід не звільняє водіїв транспортного засобу від обов`язку дотримуватись ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про відсутність причинного зв`язку між діями водія та ДТП, оскільки саме недотримання водієм вимог ПДР щодо належного спостереження за дорожньою обстановкою та надання переваги пішоходу на нерегульованому пішохідному переході перебуває у причинному зв`язку з наїздом.

Апеляційний суд вважає безпідставними посилання на неналежну оцінку поведінки пішохода, оскільки порушення пішоходом вимог ПДР не виключає обов`язку водія дотримуватися встановлених для нього правил дорожнього руху та не спростовує встановленого судом факту порушення водієм вимог п. 2.3 «б» та п. 18.1 ПДР України.

Апеляційний суд вважає безпідставними посилання на відсутність у водія можливості своєчасно відреагувати на появу пішохода, оскільки суть обвинувачення полягає в тому, що водій транспортного засобу не виконав відповідні вимоги ПДР України та не забезпечив безпеку дорожнього руху під час проїзду нерегульованого пішохідного переходу внаслідок чого сталася ДТП.

Зі змісту висунутого обвинувачення вбачається, що ОСОБА_1 звинувачується у порушенні вимог пп. 2.3.б, 18.1 Правил дорожнього руху України.

Так, відповідно до п. 2.3.б ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Відповідно до п.18.1 ПДР водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції , поза розумним сумнівом, прийшов до обґрунтованого висновку, що саме порушення водієм ОСОБА_1 вимог пп. 2.3.б, 18.1 Правил дорожнього руху України знаходиться у прямому причино-наслідковому зв`язку із дорожньо-транспортної пригодою.

Статтею 124 КУпАП передбачено відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Апеляційний суд зазначає, що в межах цього провадження вирішується питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та його винуватість у порушенні вимог ПДР України. Водночас питання щодо дотримання потерпілим вимог ПДР України та наявності в його діях відповідного порушення не є предметом розгляду цього провадження та підлягає вирішенню окремо в установленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку сукупності досліджених доказів та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП в діях ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що ст.124 КУпАП передбачена можливість призначення стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

Разом з тим, суд першої інстанції, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, призначив ОСОБА_1 мінімальну міру стягнення за вчинене правопорушення у вигляді штрафу.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляцію захисника адвоката Гедзика В.М. залишити без задоволення, а постанову судді залишити без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника адвоката Гедзика В.М. залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв