Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №625/164/26 — Коломацький районний суд Харківської області

Справа № 625/164/26

Провадження № 2/625/132/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Коломацький районний суд Харківської області в складі:

головуючого-судді Лосєва Д.К.,

при секретарі Калюжній Л.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селі Різуненкове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та про визнання права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначено, що 03 грудня 2020 року позивач придбав у відповідачки за 104439, 00 грн земельну ділянку з кадастровим номером 6323255100:03:000:0159 загальною площею 3,3536 га, яка належала ОСОБА_2 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР №038105. На підтвердження даної угоди відповідачка написала розписку про отримання від позивача коштів за продану земельну ділянку, передала позивачу довіреність складену 10 грудня 2020 року, копії правовстановлюючих документів на земельну ділянку, так як вищезазначеним Державним актом посвідчено право власності на дві земельні ділянки, оригінал документу залишився у відповідачки, однак останя взяла на себе зобов`язання не пізніше 6 місяців після відкриття ринку землі, але не пізніше 01.01.2022 року укласти договір купівлі-продажу, у випадку порушення домовленостей обумовлених розпискою відповідач зобов`язувалась повернути отримані відповідно розписки грошові кошти з урахуванням індексу інфляції, 3% річних на день повернення коштів.

Сторони підтримували зв`язок, у зв`язку з початком повномасштабного вторгнення вирішили відкласти день укладення договору у нотаріуса на певний час. У 2026 році позивач наполіг на посвідченні договору купівлі продажу.

11.02.2026 року гр. ОСОБА_2 передала позивачу копію свого паспорту, витяг про реєстрацію місця проживання, копію РНОКПП, для передачі нотаріусу задля подальшого укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, однак у день визначений нотаріусом, відповідачка не з`явилася, спочатку повідомила про погане самопочуття та просила відкласти день по укладення договору на іншу дату і вподальшому на адресу позивача надійшов лист від нотаріуса Богодухівського районного нотаріального округу Харківської області Гук Стефанії Юріївни від 18.03.2026 р. №943/02/14 про те, що ОСОБА_2 , скасувала довіреність, яка була видана на ім`я позивача та посвідчена приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко Валентиною Олександрівною 10.12.2020 року за №926 на нотаріальному бланку серії НМК №576891.

Розуміючи той факт, що відповідачка намагається уникнути укладення договору купівлі-продажу заволодівши грошовими коштами позивача, останній звернувся з заявою про вчинення кримінального правопорушення до відділення поліції №1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області.

Відповідно листа №177389-2026 від 10.04.2026 р. т.в.о. начальника підполковник поліції Роман Пелехнюк повідомив ОСОБА_3 , що під час перевірки було встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини про купівлю-продаж в майбутньому земельної ділянки кадастровий номер 6323255100:03:00:0159, а тому між сторонами виникли правовідносини, що регулюються нормами ЦК України.

Відповідно ухвали Валківського районного суду Харківської області ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні скарги на бездіяльність уповноваженої особи ВП №1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у зв`язку з відсутністю об`єктивних даних, які б унеможливлювали вирішення питання в порядку цивільного судочинства та безсумнівно свідчили б про ознаки кримінального правопорушення.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд визнати дійсним з 01 січня 2022 року договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 6323255100:03:00:0159, загальною площею 3,3536 га, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі розписки від 03 грудня 2020 року, посвідчення якого сторони зобов`язались здійснити не пізніше 01 січня 2022 року. Визнати за позивачем право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6323255100:03:00:0159, загальною площею 3,3536 га, розташовану на території Богодухівського району Харківської області.

Представник відповідача – адвокат Ніколаєв В.І. не погоджуючись з позовому надав суду відзив на позовну заяву в якому зазначив позивач не вказав у позові, що вказана розписка від 03 грудня 2020 року була складена та надрукована і надана для підпису відповідачці, як документ про взяття нею у позивача в борг грошей в сумі 114 439, 00 грн, які були необхідні для погашення боргів її сина. Вподальшому у період з 2020 року по 2025 рік позивач отримував за ОСОБА_2 гроші у вигляді щорічної орендної плати за вказану земельну ділянку, чим повернув борг ОСОБА_2 і вказана обставина є підтвердженням того, що продажу земельної ділянки не відбулось, а грошові кошти надані в борг були повернуті позивачу. Враховуючи вищевикладене просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 зазначив, що з доводами викладенеми у відзиві він не погоджується оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази існування між сторонами договору позики чи будь-яких інших боргових правовідносин. Натомість наявна у справі розписка від 03 грудня 2020 року прямо містить відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 6323255100:03:00:0159, її площу, суму отриманих коштів та обов`язок відповідачки укласти договір купівлі-продажу після відкриття ринку землі. Зміст цієї розписки жодним чином не свідчить про існування позики. Також зазначив, що доводи відповідачки про те, що кошти були отримані для погашення боригів її сина є лише припущенням та не підтверджені жодним доказом, оскільки відповідачка не надала суду жодного документа, який би підтверджував існування такого боргу, необхідність його погашення або домовленість сторін про надання позики.

Щодо посилань представника відповідача про те, що позивач отримував за відповідачку оренду плату за вказану земельну ділянку, зазначив, що отримання орендної плати було погоджено сторонами саме під час укладення домовленості про продаж земельної ділянки та передачу відповідачці грошових коштів. Така домовленість була способом забезпечення інтересів позивача до моменту остаточного нотаріального оформлення договору купівлі-продажу після відкриття ринку земель.

Крім того зазначив, що поведінка відповідачки після укладення домовленості також підтверджувала наявність наміру укласти договір купівлі-продажу. Так, у лютому 2026 року відповідачка надала позивачу копії паспорта, РНОКПП та документів, необхідних нотаріусу для посвідчення договору. Зазначає, що вказані дії відповідачки є несумісними з її теперішньою позицією. Крім того, відповідачка видала позивачу довіреність щодо спірної земельної ділянки, яка існувала до її подальшого скасування. Такі дії також підтверджують виконання сторонами домовленостей щодо майбутнього відчуження земельної ділянки, а не повернення позики.

Враховуючи вищевикладене просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

В судове засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Мирошниченко К.П. не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином, просили суд розглядати справу за їх відсутності.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат Ніколаєв В.І. в судове засідання не з`явилися, від представника відповідачки надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Також у вказаній заяві представник відповідачки наголосив про те, що позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти, відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 3,3536 га, кадастровий номер 6323255100:03:000:0159, розташована на території Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить відповідачці ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ХР № 038105, виданого 17 березня 2005 року на підставі розпорядження Коломацької районної державної адміністрації №175 від 20 липня 2024 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №546/05 (а.с. 17-18).

Згідно з розпискою ОСОБА_2 від 03 грудня 2020 року, ОСОБА_2 будучи власником земельного паю (ділянки) кадастровий номер 6323255100:03:000:0159, загальною площею 3,3536 га відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР №038105 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №30092412 від 27 листопада 2014 року, усвідомлюючи в повній мірі і однозначно значення своїх дій, ознайомлені із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину і підтверджуючи свою справжню волю на його вчиення, без жодного фізичного, психічного тиску чи зловмисної домовленості, будь-яких тяжких обставин, а також маючи всі необхідні для цього повноваження, 04 грудня 2020 року продала ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку кадастровий номер 6323255100:03:000:0159, загальною площею 3,3536 га за що отримала грошові кошти у розмірі 104 439 (сто чотири тисячі чотириста тридцять дев`ять) гривень (а.с. 19).

Також зі змісту вказаної розписки вбачається, що ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання не пізніше 6 місяців після відкриття ринку змелі (але не пізніше 01 січня 2022 року) укласти з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу даної земельної ділянки, а у разі порушення взятих зобов`язань зобов`язалась повернути отримані відповідної даної розписки грошові кошти з урахуванням індексу інфляції 3% річних на день повернення коштів.

Згідно довіреності посвідченої приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко В.О. від 10 грудня 2020 року, зареєстрованої в реєстрі за №926 встановлено, що ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси у всіх державних, громадських та інших установах, підприємствах та організаціях, незалежно від форм власності та галузевої належності, органах державної влади та місцевого самоврядування, перед їх посадовими особами, та перед фізичними особами, у тому числі, в органах нотаріату, перед державними та приватними нотаріусами, органах уповноважених здійснювати реєстрацію прав та обтяжень на нерухоме майно, та перед державними реєстраторами, відділах держгеокадастру, тощо, з питань: укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6323255100:03:000:0159, що знаходиться на території Коломацької селищної ради Коломацького району Харківської області, договорів про внесення змін чи про розірвання договорів оренди, на умовах та за ціною на його розсуд, та реєстрації вищезгаданих договорів у встановленом законом порядку; отримання належної їй орендної плати по договору оренди вищевказаної земельної ділянки, в грошовій, натуральній формі чи шляхом надання послуг, на його розсуд (а.с. 16).

Згідно листа приватного нотаріуса Богодухівського районного нотаріального округу Харківської області Гук С.Ю. за №43/02/14 від 18 березня 2026 року вбачається, що за заявою ОСОБА_2 від 18 березня 2026 року за реєстром №221 скасовано довіреність яка була видана на ім`я ОСОБА_1 та посвідчена приватним нотаріусом Валківського районного нотаріального округу Харківської області Дем`яненко В.О., 10 грудня 2020 року за реєстром №926 на нотаріальному бланку серії НМК №576891 (а.с. 20).

Як вбачається з наданого ВП №1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області на запит суду матеріалу ЄО №2226 від 25 березня 2026 року за заявою ОСОБА_1 про вчинення відносно нього кримінального правопорушення гр. ОСОБА_2 .

За результатами перевірки за заявою ОСОБА_1 відділенням поліції №1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області було прийнято рішення про припинення розгляду даного факту у зв`язку з тим, що ознак складу кримінального правопорушення виявлено не було, а мали місце цивільні правовідносини (а.с. 109-139).

Відповідно до ухвали слідчого судді Валківського районного суду Харківської області від 28 квітня 2026 року ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні скарги на бездіяльність уповноваженої особи ВП №1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, у зв`язку з тим, що слідчий суддя погодовся із висновком уповноваженої особи ВП №1 про наявність між скаржником та ОСОБА_2 цивільно-правового спору, вирішення якого законодавчо встановлено в порядку цивільного судочинства (а.с. 25-27).

Як вбачається з відповіді Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області від 05 серпня 2026 року за №02-18/1887 на запит суду вбачається, що у Державному реєстрі речових прав зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 6323283000:02:000:0057 за ОСОБА_2 на підставі витягу з Державного земельного кадастру №НВ-6301260822014, виданого відділом Держземагенства у Коломацькому районі 21 серпня 2014 року та державного ата на право власності на земельну ділянку серії ХР №038105, виданого Коломацьким районним відділом земельних ресурсів 17 березня 2005 року. Також з вказаної відповіді вбачається, що у Державному реєстрі речових прав зареєстровано інше речове право – право оренди за С(Ф)Г «Діана» на підставі договору оренди №11 від 25 грудня 2014 року (а.с. 107-108).

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина 1 статті 78 ЗК України).

01 січня 2002 року набрав чинності Земельний кодекс України, відповідно до п.15 розділу X "Перехідні положення" встановлював заборону громадянам до 01.01.2005 продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб (далі - мораторій).

При цьому за ч. 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них, а земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини 1 статті 5 ЗК України).

07 грудня 2004 року набрав чинності Закон України від 06.10.2004 №2059-IV "Про внесення змін до Земельного кодексу України", який продовжив дію мораторію до 01 січня 2007 року і заборонив громадянам міну земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також паїв.

13 січня 2007 року набрав чинності Закон України від 19.12.2006 №490-VI "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів", який продовжив дію мораторію до 01 січня 2008 року.

01 січня 2008 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2007 року №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який продовжив дію мораторію до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель.

З 22 травня 2008 року положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" в частині продовження дії мораторію рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 були визнані неконституційними.

04 червня 2008 року набрав чинності Закон України від 03 червня 2008 року №309-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який продовжив дію мораторію до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель.

02 лютого 2010 року набрав чинності Закон України від 19 січня 2010 року №1783-VI "Про внесення змін до пунктів 14 і 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо терміну на продаж земельних ділянок", яким дію мораторію було продовжено до 01 січня 2012 року.

30 грудня 2011 року набрав чинності Закон України від 20 грудня 2011 року №4174-VI "Про внесення змін до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо заборони на відчуження та зміну цільового призначення земель сільськогосподарського призначення", яким дію мораторію було продовжено до 01 січня 2013 року.

20 грудня 2012 року набрав чинності Закон України від 20 листопада 2012 року №5494-VI "Про внесення змін до Земельного кодексу України", яким дію мораторію було продовжено до 01 січня 2016 року.

09 грудня 2015 року набрав чинності Закон України від 10 листопада 2015 року №767-VIII "Про внесення змін до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель", яким дію мораторію було продовжено до 01 січня 2017 року.

02 листопада 2016 року набрав чинності Закон України від 06 жовтня 2016 року №1669-VIII "Про внесення зміни до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель", яким дію мораторію було продовжено до 01 січня 2018 року.

31 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 07 грудня 2017 року №2236-VIII "Про внесення зміни до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель", яким дію мораторію було продовжено до 01 січня 2019 року.

07 лютого 2019 року набрав чинності Закон України від 20 грудня 2018 року №2666-VIII "Про внесення зміни до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель", яким дію мораторію було продовжено до 01 січня 2020 року.

Відтак, на час виникнення спірних правовідносин, згідно з п. 15 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, не допускалася купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Одночасно, згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішенням від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(§ 149), зазначивши, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Суд встановив, що багаторічний заборонний мораторій на продаж сільськогосподарської землі порушує право власників на мирне володіння своїм майном та непропорційно обмежує їхні громадянські права.

Фактично, цим рішенням ЄСПЛ визнав, що та ситуація, яка існує в державі Україна є неналежною і порушує Європейську Конвенцію за статтею 46, що передбачає заходи загального характеру і зобов`язує державу змінити правову систему регулювання цього питання.

Тобто, вказаним рішенням було констатовано, що наявність та тривале продовження мораторію на вільний продаж земель сільськогосподарського призначення є порушенням прав людини.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно з принципом верховенства права та статтею 8, 9 і 129 Конституції України, суди зобов`язані застосовувати пріоритет норм Конституції та міжнародних договорів над звичайними законами. Якщо закон суперечить правам людини, суд має право прямо застосувати норми Конституції та відмовитися від застосування такого закону, спираючись на висновки вищих судових інстанцій та конституційну практику.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що нормативно-правові акти, які звужують або не відповідають основним правам і свободам, не підлягають застосуванню судами під час вирішення спорів.

31 березня 2020 року було прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення" і який набрав чинності 01 липня 2021 року, з прийняттям якого було внесено низку змін до Земельного кодексу України. Зокрема, ст. 130 ЗК України викладено у новій редакції, яка дозволяє набуття громадянами у власність земель сільськогосподарського призначення на підстав цивільно правових угод; ст. 131 врегульований порядок набуття громадянами у власність земель сільськогосподарського призначення на підстав цивільно правових угод. Зокрема, укладення цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на земельні ділянки, а також набуття права власності на земельні ділянки за такими угодами здійснюються відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Отже, на час звернення позивача із позовом до суду відсутні законодавчі обмеження щодо нотаріального посвідчення укладеного між сторонами у справі дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6323255100:03:000:0159, загальною площею 3,3536 га, розташованому на території Богодухівського (Коломацького) району Харківської області. Проте відповідачка ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення договору ухиляється.

Крім того, під час судового розгляду не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що на момент свого вчинення даний правочин не відповідав дійсному волевиявленню сторін і неможливість його нотаріального посвідчення в той момент не порушувала права відповідача на вільне розпорядження своїм майном.

Твердження відповідачки про те, що отримані нею грошові кошти вона сприймала як позику, спростовуються змістом розписки від 03 грудня 2020 року, з якої чітко вбачається, що грошові кошти у розмірі 104 439 грн., передані їй за продаж земельної ділянки з кадастровим номером №6323255100:03:000:0159.

Таким чином, наведене вище дозволяє зробити висновок, що відповідач отримала все їй належне, на що вона розраховувала, вступаючи у спірні правовідносини з позивачем.

У той же час, позивач, не дивлячись на те, що у нього виникли правомірні очікування щодо набуття права власності на спірну земельну ділянку, нічого не отримав за результатами даної угоди.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України вбачається, що договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі - продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як вбачається із досліджених судом доказів, позивач домовився з відповідачем щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу, що підтверджується розпискою складеною у простій письмовій формі, вони виконали його умови, але нотаріально не посвідчили.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 06 вересня 2017 року в цивільній справі № 6-1288цс17, однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: від 07 грудня 2022 року у справі№142/119/20, від 14 червня 2023 року у справі №930/375/22, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 449/593/22 в Верховний Суд дійшов висновку, що із урахуванням принципу розумності, очевидно, що позов про визнання договору дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України є способом захисту цивільних прав та інтересів учасників приватних відносин. Рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. При цьому наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається в силу прямої вказівки в частині другій статті 220 ЦК України.

З огляду на вищезазначене, оскільки сторони домовились щодо усіх істотних умов укладеного між ними правочину купівлі-продажу нерухомого майна, фактично відбулося повне виконання правочину з боку позивача (відповідач отримав обумовлену суму коштів в повному обсязі), даний правочин відповідає дійсній волі сторін, що підтверджується матеріалами справи, однак можливості для нотаріального посвідчення вказаного правочину відсутні з незалежних від позивача обставин, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (Постанови Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

Відтак, за встановлених судом обставин справи суд вважає визначений позивачем спосіб захисту своїх прав ефективним, незалежно від інших доступних позивачу способів.

Керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 81, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати дійсним з 01 січня 2022 року договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6323255100:03:000:0159, загальною площею 3,3536 га, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі розписки від 03 грудня 2020 року.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6323255100:03:000:0159, загальною площею 3,3536 га, розташованому на території Богодухівського району Харківської області.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлено 26 серпня 2026 року.

Суддя: Д.К. Лосєв