Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №132/1946/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1946/26

3/132/904/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 серпня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області СЄЛІН Є.В., при секретарі судового засідання –РИБАК І.Ю., за участі: особи, яка притягується до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, матеріал, який надійшов з Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, про притягнення:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Велика Мочулка Теплицького району Вінницької області, українця, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, військовослужбовця військової служби за контрактом, заступника командира роти охорони та оборони батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, капітана, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально не підтверджений,

до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

До Калинівського районного суду Вінницької області надійшов протокол про адміністративне правопорушення від 29 травня 2026 року, складений прокурором Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Рябоконем Я.П., відповідно до якого старшому лейтенанту ОСОБА_3 ставиться у вину вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 172-15 КУпАП, а саме недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

Зі змісту протоколу та доданих до нього матеріалів убачається, що ОСОБА_3 19 серпня 2019 року призначений на посаду заступника командира роти охорони та оборони батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України.

Підставою для складання протоколу стали обставини втрати двох автоматів АК-74, у тому числі автомата АК-74 ТК6 № НОМЕР_2 , а також 120 патронів калібру 5,45 мм., які були виявлені під час перевірки наявності зброї та боєприпасів, проведеної у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України на виконання наказу командира військової частини від 06 травня 2022 року № 661/АГТ у період з 06 травня 2022 року по 09 травня 2022 року.

За матеріалами справи автомат АК-74 ТК6 № НОМЕР_2 був закріплений за солдатом строкової військової служби ОСОБА_4 .

24 лютого 2022 року під час ракетного обстрілу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України солдат ОСОБА_4 отримав тяжке поранення та був госпіталізований.

У зв`язку з пораненням ОСОБА_4 його автомат забрав старший лейтенант ОСОБА_5 , який, як убачається з матеріалів справи, мав намір забезпечити його збереження.

12 березня 2022 року ОСОБА_5 передав зазначений автомат майору ОСОБА_6 , який помістив його до ящика для зберігання зброї, що знаходився у підвалі будівлі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », де на той час тимчасово базувався батальйон охорони.

За поясненнями ОСОБА_6 , доступ до зазначеного ящика мали командири рот та їх заступники, офіцери управління батальйону охорони та черговий по батальйону охорони.

У подальшому під час проведення звірки наявності зброї було встановлено відсутність автомата АК-74 ТК6 № НОМЕР_2 . Проведені пошуки позитивного результату не дали, місцезнаходження автомата не встановлено.

Щодо ОСОБА_3 у матеріалах справи зазначено, що останній на власні очі зазначеного автомата не бачив, а про його місцезнаходження знав із пояснень інших військовослужбовців.

За поясненнями ОСОБА_3 , після госпіталізації солдата ОСОБА_4 автомат знаходився у ОСОБА_5 , після чого ОСОБА_6 забрав його та помістив до ящика для зберігання зброї. Після проведення звірки та встановлення відсутності автомата ОСОБА_3 брав участь в організації його пошуку.

Крім того, матеріали справи містять пояснення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , матеріали військової частини НОМЕР_1 та акт службового розслідування.

За твердженням органу, який склав протокол, ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді заступника командира роти охорони та оборони батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 , не забезпечив належного контролю за станом обліку, зберігання та наявністю закріпленого озброєння, не здійснив належних перевірок щодо фактичного місця перебування зброї, не вжив достатніх заходів щодо забезпечення її збереження та не організував належного контролю за дотриманням установленого порядку зберігання військового майна.

ОСОБА_3 винним себе у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав та пояснив, що перебував в об`єктивних умовах, які не давали йому фактичної можливості належним чином виконувати всі службові обов`язки, з огляду на ракетний обстріл військової частини, поранення військовослужбовців, евакуацію особового складу та зброї, знищення штатного місця зберігання зброї, переміщення підрозділу та організацію тимчасового місця зберігання озброєння.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_3 , суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частина 2 статті 172-15 КУпАП передбачає відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене у відповідних спеціальних умовах.

Зміст наведеної норми у системному зв`язку зі статтею 9 КУпАП дає підстави для висновку, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови встановлення всіх елементів складу адміністративного правопорушення, у тому числі об`єктивної сторони та вини конкретної особи.

При цьому сама по собі наявність негативного наслідку, у даному випадку факту втрати військового майна, не є достатньою підставою для висновку про вчинення військовою службовою особою адміністративного правопорушення.

Необхідно встановити конкретний службовий обов`язок особи, конкретну бездіяльність або неналежну дію, яку особа повинна була вчинити, реальну можливість її вчинення, несумлінне ставлення до відповідного обов`язку, а також причинний зв`язок між такою поведінкою та наслідками.

Саме на необхідності встановлення не лише обов`язку, але й реальної можливості його виконання неодноразово наголошував Верховний Суд.

Так, у постанові Верховного Суду від 21 травня 2021 року у справі № 185/12161/15-к сформульовано правову позицію, відповідно до якої при встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових обов`язків необхідно встановити, що особа не лише була зобов`язана вчинити певні дії, але й мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала в умовах, за яких фактично не могла належно виконати службові обов`язки, відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається.

Зазначений правовий висновок є безпосередньо релевантним до обставин цієї справи.

Судом встановлено, що подія, яка стала початковою ланкою втрати автомата АК-74 ТК6 № НОМЕР_2 , відбулася 24 лютого 2022 року під час ракетного обстрілу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України.

Внаслідок обстрілу військовослужбовець ОСОБА_4 , за яким був закріплений автомат, отримав тяжке поранення та був госпіталізований.

Одночасно, як убачається з матеріалів справи, було знищено кімнату зберігання зброї батальйону охорони, здійснювалася евакуація зброї та боєприпасів, військовослужбовці отримували поранення, особовий склад переміщувався, а зброя фактично передавалася від одного військовослужбовця до іншого.

За таких обставин оцінка виконання ОСОБА_3 службових обов`язків не може здійснюватися шляхом механічного перенесення вимог статуту щодо звичайної організації служби на екстремальну обстановку першого дня повномасштабного збройного нападу.

Суд при цьому не заперечує обов`язку військової службової особи забезпечувати збереження військового майна.

Однак для встановлення складу правопорушення необхідно встановити, які саме конкретні дії ОСОБА_3 мав можливість виконати у фактичних умовах 24 лютого 2022 року та наступного періоду, але через несумлінне ставлення до служби не виконав.

Таких конкретних обставин матеріали справи не містять.

Протокол містить загальні твердження про те, що ОСОБА_3 «не забезпечив належного контролю», «не здійснив належних перевірок», «не вжив достатніх заходів» та «не організував належний контроль».

Однак у протоколі та доданих матеріалах не встановлено, коли саме, у який спосіб та яку конкретну дію ОСОБА_3 повинен був здійснити, але не здійснив.

Не встановлено також, що саме ОСОБА_3 був відповідальною посадовою особою за безпосереднє зберігання автомата АК-74 ТК6 № НОМЕР_2 після його передачі від солдата ОСОБА_4 іншому військовослужбовцю.

Навпаки, з матеріалів справи чітко простежується інша послідовність фактичного перебування зброї.

Після поранення солдата ОСОБА_4 автомат забрав старший лейтенант ОСОБА_5 .

12 березня 2022 року ОСОБА_5 передав автомат майору ОСОБА_6 .

ОСОБА_6 помістив його до ящика для зберігання зброї.

При цьому, відповідно до його пояснень, доступ до цього ящика мали не лише ОСОБА_3 , а командири рот та їх заступники, офіцери управління батальйону охорони та черговий по батальйону охорони.

Таким чином, матеріалами справи не встановлено, що ОСОБА_3 був єдиною особою, яка мала доступ до місця зберігання автомата, або що саме на нього був покладений персональний обов`язок забезпечувати збереження цього конкретного автомата після його передачі майору ОСОБА_6 .

Не встановлено також часу, способу та обставин фактичного зникнення автомата.

Невстановлення цих обставин має істотне значення, оскільки без встановлення моменту та способу втрати зброї неможливо достовірно встановити, яка саме поведінка конкретної особи перебуває у причинному зв`язку з таким наслідком.

Сам факт того, що ОСОБА_3 обіймав посаду заступника командира роти, не створює презумпції його вини у втраті будь-якого майна підрозділу.

Посадові обов`язки військової службової особи визначають коло її відповідальності, однак для адміністративної відповідальності за статтею 172-15 КУпАП необхідно встановити не абстрактний обов`язок «забезпечувати контроль», а конкретне невиконання або неналежне виконання конкретного службового обов`язку, яке було можливим за конкретних фактичних умов.

Матеріали справи такого висновку не забезпечують.

Особливої оцінки потребує постанова прокурора Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Рябоконя Я.П. від 29 травня 2026 року про закриття кримінального провадження №42022021420000046 від 09 травня 2022 року в частині дій ОСОБА_3 та ОСОБА_9 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 425 КК України.

Суд виходить із того, що зазначена постанова не має для суду наперед установленої доказової сили у справі про адміністративне правопорушення.

Разом з тим вона є письмовим доказом, який підлягає оцінці відповідно до статей 251 та 252 КУпАП, оскільки містить виклад фактичних обставин та правову оцінку значної частини тих самих доказів, які стали підставою для складання протоколу.

Зазначеною постановою прокурор, зокрема, встановив, що зібраними матеріалами не встановлено достатніх даних, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 діяв з несумлінним ставленням до служби або грубо порушив службові обов`язки в умовах, коли мав реальну можливість їх виконати належним чином.

Також у постанові зазначено, що обставини втрати зброї були пов`язані з бойовими діями, ракетним обстрілом 24 лютого 2022 року, пораненнями військовослужбовців, їх евакуацією та обстановкою перших днів повномасштабного вторгнення.

Отже, у постанові прокурора фактично надано оцінку саме тому критерію, який має визначальне значення і для вирішення питання про наявність складу адміністративного правопорушення, - можливості ОСОБА_3 належним чином виконати конкретні службові обов`язки у фактичних умовах, що склалися.

Суд звертає увагу, що протокол про адміністративне правопорушення складений тим самим днем, а саме 29 травня 2026 року, що й постанова прокурора про закриття кримінального провадження.

При цьому у протоколі не наведено нових обставин або доказів, які б пояснювали, з яких причин після прийняття постанови про закриття кримінального провадження прокурор дійшов протилежного висновку щодо наявності у діях ОСОБА_3 недбалого ставлення до військової служби.

Фактично в обох процесуальних документах оцінюються ті самі обставини: втрата того самого автомата, та сама військова частина, той самий період, та сама посада ОСОБА_3 та значною мірою ті самі докази.

Водночас суд не покладає в основу рішення сам факт закриття кримінального провадження.

Правове значення має те, що після самостійної оцінки матеріалів справи суд також не встановив тих необхідних фактичних обставин, які дали б підстави дійти висновку про винне неналежне виконання ОСОБА_3 конкретного службового обов`язку.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлюють наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За статтею 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі статтею 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаній з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, закон покладає на суд обов`язок встановити не лише факт існування негативного результату, а й доведеність вини конкретної особи.

Суд не може замінювати доказування припущеннями про те, що оскільки ОСОБА_3 обіймав посаду заступника командира роти, то саме його неналежне виконання службових обов`язків призвело до втрати автомата.

Такий підхід суперечив би статті 62 Конституції України, за змістом якої обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Хоча стаття 62 Конституції України безпосередньо сформульована стосовно кримінальної відповідальності, закріплені нею фундаментальні гарантії презумпції невинуватості та заборони ґрунтувати висновки про винуватість на припущеннях є складовими принципу верховенства права та підлягають врахуванню при застосуванні законодавства про адміністративну відповідальність.

Європейський суд з прав людини послідовно виходить із того, що вимога справедливого провадження передбачає належне дослідження доказів та обґрунтованість висновків суду, а презумпція невинуватості вимагає, щоб тягар доведення лежав на стороні обвинувачення, а сумніви не використовувалися проти особи.

У справі «Барбера, Мессегуэ і Хабардо проти Іспанії» (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain) Європейський суд з прав людини наголосив на фундаментальному значенні презумпції невинуватості, яка, зокрема, вимагає, щоб судді при виконанні своїх обов`язків не виходили з упередженої думки про те, що обвинувачений вчинив інкриміноване йому правопорушення.

У справі «Яременко проти України» Європейський суд з прав людини також наголошує на необхідності дотримання справедливості провадження та процесуальних гарантій особи.

У справі «Сергій Золотухін проти Росії» (Sergey Zolotukhin v. Russia, заява № 14939/03, рішення Великої палати від 10 лютого 2009 року) Європейський суд з прав людини, розглядаючи гарантію статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції, сформулював автономний підхід до поняття «те саме правопорушення», орієнтований насамперед на тотожність фактичних обставин, а не лише на юридичну кваліфікацію діяння.

Суд враховує цю практику як загальний орієнтир щодо необхідності оцінки фактичної тотожності діяння та недопустимості формального обходу гарантій особи шляхом зміни юридичної кваліфікації тих самих фактичних обставин.

Разом з тим суд не встановлює порушення статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції лише на тій підставі, що кримінальне провадження було закрито, а згодом складено протокол про адміністративне правопорушення.

Чинне законодавство України допускає можливість вирішення питання про адміністративну відповідальність після закриття кримінального провадження за умови наявності в діях особи складу адміністративного правопорушення.

Тому визначальним у цій справі є не формальна заборона на подальше адміністративне провадження, а те, що за результатами самостійного судового дослідження доказів не доведено наявності складу адміністративного правопорушення.

Суд також бере до уваги положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині вимоги справедливого розгляду справи та принципу презумпції невинуватості.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, презумпція невинуватості порушується, якщо судове рішення або посадові особи фактично виходять із припущення про винуватість особи до того, як її вина була доведена належними доказами.

У цій справі суд не може покласти в основу висновку про винуватість припущення про те, що втрата зброї автоматично є наслідком неналежного виконання ОСОБА_3 своїх службових обов`язків.

Відповідно до статей 9 та 10 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовець зобов`язаний додержуватися Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим та виконувати службові обов`язки.

Разом з тим наведені загальні положення Статуту самі по собі не встановлюють факту конкретного порушення ОСОБА_3 конкретного обов`язку.

Посилання у протоколі на статті 113 та 114 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України також не є достатнім для висновку про вину особи.

Стаття 114 Статуту визначає обов`язки заступника командира роти, зокрема щодо знання озброєння і техніки роти, правил їх експлуатації та зберігання, перевірки наявності озброєння та вжиття заходів щодо запобігання надзвичайним подіям і втратам.

Однак застосування цієї норми у конкретній справі потребує встановлення фактичного змісту службових повноважень ОСОБА_3 саме на момент події та можливості їх реалізації в конкретній оперативній обстановці.

Матеріали справи не містять переконливих доказів того, що ОСОБА_3 мав реальну можливість у період після 24 лютого 2022 року здійснити такі конкретні перевірки, які б об`єктивно запобігли втраті автомата АК-74 ТК6 № НОМЕР_2 .

Більше того, встановлена матеріалами справи послідовність передачі автомата свідчить про те, що зброя після поранення солдата ОСОБА_4 не залишалася у його безпосередньому віданні, а переміщувалася між іншими військовослужбовцями та зрештою була поміщена до тимчасового місця зберігання.

За таких умов висновок про те, що саме неналежне виконання ОСОБА_3 службових обов`язків стало причиною втрати автомата, є припущенням, оскільки фактичний механізм зникнення зброї не встановлений.

Не встановлено також, що ОСОБА_3 допустив порушення встановленого порядку зберігання зброї.

З пояснень ОСОБА_6 вбачається, що автомат був поміщений до ящика, який закривався на замок, а доступ до нього мали декілька категорій військовослужбовців.

За відсутності доказів того, що саме ОСОБА_3 порушив встановлений порядок доступу до ящика, допустив його незамикання, передав ключ неналежній особі, не здійснив конкретну обов`язкову перевірку у визначений час або вчинив іншу конкретну дію чи бездіяльність, причинний зв`язок між його поведінкою та втратою зброї не може вважатися доведеним.

Суд також враховує, що ОСОБА_3 , відповідно до матеріалів справи, після встановлення факту відсутності автомата не приховав зазначену обставину, а брав участь у проведенні звірки та організації пошуку зброї.

Така поведінка сама по собі не виключає можливості попереднього неналежного виконання обов`язків, однак у сукупності з іншими обставинами справи вона не підтверджує висновку про свідоме ігнорування ним службових обов`язків або несумлінне ставлення до них.

При оцінці доказів суд враховує також положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про адміністративні правопорушення», відповідно до роз`яснень якої при розгляді справ про адміністративні правопорушення суди мають з`ясовувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а висновки про винуватість особи повинні ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, оцінених у їх сукупності.

Суд також враховує загальні підходи, сформульовані Пленумом Верховного Суду України у постанові від 29 грудня 1976 року № 11 «Про судове рішення», відповідно до яких судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, а його висновки - відповідати встановленим фактичним обставинам та підтверджуватися достовірними доказами.

Наведені роз`яснення хоча й були сформульовані переважно щодо судових рішень у цивільному судочинстві, відображають загальний стандарт мотивованого судового рішення: суд не може обмежитися констатацією результату, а повинен навести фактичні обставини, оцінити докази та пояснити, чому одні докази прийняті, а інші відхилені.

У цій справі суд не відхиляє факт втрати автомата, не ставить під сумнів факт перебування ОСОБА_3 на посаді заступника командира роти та не заперечує наявності у нього відповідних службових обов`язків.

Однак ці обставини не є тотожними доказуванню вини.

Встановлений факт втрати військового майна є наслідком, який потребує встановлення причин його виникнення. Саме причинний механізм втрати автомата, конкретна бездіяльність ОСОБА_3 та його реальна можливість запобігти втраті не отримали належного доказового підтвердження.

Відтак суд приходить до висновку, що матеріалами справи не доведено, що ОСОБА_3 через несумлінне ставлення до виконання конкретного службового обов`язку допустив його невиконання або неналежне виконання, маючи при цьому реальну можливість діяти належним чином, і що саме така його поведінка перебуває у причинному зв`язку з втратою автомата АК-74 ТК6 № НОМЕР_2 .

У даному випадку подія втрати військового майна як фактична обставина мала місце.

Проте відсутність доведеності необхідних ознак поведінки саме ОСОБА_3 означає відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-15 КУпАП.

Суд при цьому виходить із того, що недоведеність вини особи не може бути компенсована припущенням про її відповідальність за службовим статусом.

Будь-які сумніви щодо того, чи мав ОСОБА_3 реальну можливість у конкретній обстановці виконати інкриміновані йому дії, коли саме виник обов`язок їх виконати, чи був автомат у сфері його фактичного контролю та чи перебуває його поведінка у причинному зв`язку з втратою зброї, не можуть тлумачитися проти особи.

Верховний Суд у постанові від 27 червня 2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення має бути належним чином обґрунтований та зроблений на підставі всебічного, повного й об`єктивного дослідження всіх обставин справи та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, обов`язковим елементом якого є вина особи, що має бути підтверджена належними, допустимими та достовірними доказами.

Зазначений підхід узгоджується з конституційними засадами правової держави та принципом верховенства права. Так, відповідно до пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, конституційний принцип правової держави передбачає встановлення такого правопорядку, який має гарантувати кожному утвердження та забезпечення його прав і свобод, що випливає, зокрема, зі статей 1, 3 та частини другої статті 19 Конституції України.

Конституція України визначає основоположні права і свободи людини та громадянина і гарантії їх дотримання та захисту. До таких гарантій належать, зокрема, принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності, закріплений у частині другій статті 61 Конституції України, а також презумпція невинуватості, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, або на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62 Конституції України). При цьому конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Конституції України).

Як наголошено у пункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення особи до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях, зумовлених визнанням та дією принципу верховенства права в Україні. Отже, застосування адміністративної відповідальності не може ґрунтуватися виключно на формальному встановленні певних обставин чи припущенні про винуватість особи, а потребує належного доведення всіх елементів складу відповідного адміністративного правопорушення.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом, а також забезпечення виконання винесеної постанови.

Відповідно до частини 2 статті 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Це означає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови встановлення у передбаченому законом порядку факту вчинення адміністративного правопорушення, його складу та вини конкретної особи.

Положення статті 62 Конституції України, хоча безпосередньо сформульовані стосовно кримінальної відповідальності, за своєю правовою природою відображають загальний фундаментальний принцип презумпції невинуватості та підлягають врахуванню під час провадження у справах про адміністративні правопорушення. Особа не повинна доводити свою невинуватість, тоді як обов`язок доведення її вини покладається на орган або посадову особу, яка стверджує про вчинення нею адміністративного правопорушення.

У пункті 39 постанови Верховного Суду від 8 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а зазначено, що в силу принципу невинуватості, який підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, усі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, мають тлумачитися на її користь. При цьому недоведеність події та вини особи має бути прирівняна до доведеності невинуватості цієї особи.

Таким чином, сам по собі факт наявності певних обставин, які можуть свідчити про можливе вчинення адміністративного правопорушення, не є достатнім для притягнення особи до відповідальності. Необхідним є встановлення на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів саме тих обставин, які утворюють юридичний склад відповідного правопорушення, у тому числі об`єктивної та суб`єктивної сторін діяння, а також вини особи.

При цьому доказування у справах про адміністративні правопорушення має відповідати загальновизнаному європейському стандарту «поза розумним сумнівом». Зміст цього стандарту розкрито, зокрема, у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», а також у рішеннях ЄСПЛ у справах «Авшар проти Туреччини» (Avєar v. Turkey, пункт 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 6 грудня 1998 року.

Відповідно до цього стандарту висновок про доведеність вини має випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою доказів або неспростовних презумпцій. За відсутності такої сукупності доказів, яка виключала б розумні сумніви щодо обставин події та вини особи, висновок про її винуватість не може вважатися належним чином доведеним.

У постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17 зазначено, що стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, повинна виключати будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що відповідне правопорушення було вчинене і саме особа, яка притягується до відповідальності, є винною у його вчиненні.

Застосування цього стандарту передбачає проведення судом безстороннього та неупередженого аналізу всіх наданих сторонами доказів, які є належними, допустимими та достовірними, незалежно від того, свідчать вони на користь чи проти версії про винуватість особи.

Обов`язок суду всебічно, повно та неупереджено дослідити всі обставини справи означає, що для визнання вини доведеною поза розумним сумнівом версія сторони, яка стверджує про вчинення правопорушення, повинна узгоджуватися з усіма встановленими судом обставинами, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд не вправі залишати поза увагою докази або встановлені на їх підставі обставини лише з тієї причини, що вони суперечать версії про винуватість особи.

Наявність обставин, яким версія про винуватість не може надати розумного та логічного пояснення, або які свідчать про можливість іншого розумного розвитку подій, породжує обґрунтований сумнів щодо доведеності вини особи та має оцінюватися на її користь.

При цьому для дотримання стандарту доказування «поза розумним сумнівом» недостатньо встановити, що версія про винуватість особи є лише більш імовірною, ніж версія її захисту. Необхідно, щоб кожен обґрунтований сумнів щодо такої версії був спростований фактами, встановленими на підставі належних і допустимих доказів. Лише тоді, коли єдина розумна та неупереджена оцінка сукупності встановлених обставин дозволяє дійти висновку про вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення, її вина може вважатися доведеною.

Отже, у справах про адміністративні правопорушення суд повинен виходити не з припущення про винуватість особи, а з результатів належного доказування. Усі докази підлягають оцінці у їх сукупності, взаємозв`язку та взаємному співвідношенні, а висновок про винуватість має ґрунтуватися на такій сукупності доказів, яка не залишає розумних сумнівів щодо наявності події адміністративного правопорушення, складу такого правопорушення та вини конкретної особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, якщо за результатами судового розгляду не встановлено належними та допустимими доказами факту вчинення особою відповідного адміністративного правопорушення або хоча б одного з обов`язкових елементів його складу, у тому числі вини особи, такі обставини не можуть бути компенсовані припущеннями чи посиланнями на недостатність доказів з боку особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

За таких обставин недоведеність події або складу адміністративного правопорушення має правовим наслідком закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, оскільки притягнення особи до адміністративної відповідальності за відсутності належно встановленого та доведеного складу правопорушення суперечило б принципам законності, презумпції невинуватості, верховенства права та індивідуального характеру юридичної відповідальності.

З урахуванням наведеного суд вважає, що в діях ОСОБА_3 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 172-15 КУпАП.

Керуючись статтями 9, 38, 172-15, 247, 251, 252, 280, 283, 284 КУпАП, статтею 62 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, її захисником, потерпілим, його представником або прокурором у випадках, передбачених законом, до Вінницького апеляційного суду, протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя