Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №554/5053/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/5053/24 Номер провадження 22-ц/814/2059/26Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів Дряниці Ю.В., Панченка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтави від 26 січня 2026 року, постановлену суддею Савченко Л.І.

по справі за позовом ОСОБА_1 до директора Територіального управління Державного бюро розслідувань в м. Полтаві Маньковського Дениса Володимировича про визнання дій протиправними, стягнення майнової та моральної шкоди

В С Т А Н О В И В

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до директора Територіального управління Державного бюро розслідувань в м. Полтаві Маньковського Дениса Володимировича про визнання дій протиправними, стягнення майнової та моральної шкоди.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Полтави від 26 січня 2026 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до директора Територіального управління Державного бюро розслідувань в м. Полтаві Маньковського Дениса Володимировича про визнання дій протиправними, стягнення майнової та моральної шкоди закрито.

Ухвала суду мотивована тим, що позов ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а спір між ним та директором ТУ ДБР в місті Полтаві Маньковським Д.В. про визнання дій протиправними, визнання порушення майнових прав, визнання дій такими, що призвели до нецільового використання бюджетних коштів, стягнення майнової та моральної шкоди підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись з даною ухвалою місцевого суду її в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд прийшов до помилкового висновку щодо наявності між сторонами публічно-правового спору, оскільки його предметом є цивільні правовідносини, які пов?язані з майновими правами позивача та отриманою шкодою.

ОСОБА_1 вказав, що він не є стороною договору між ТУ ДБР у м. Полтава та ТОВ «Укр-Сервіс-Безпека», його інтереси порушені в межах майнових прав на спільне майно - бюджетні кошти, розпорядником яких є відповідач.

Спір стосується захисту його майнових прав через визнання дій відповідача з укладення договору охорони протиправними, а не оскарження владних управлінських рішень чи приписів.

Окрім того, клопотання про закриття провадежння у справі було подане неналежним представником.

Від директора ТУ ДБР у м. Полтаві Маньковського Д.В. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив ухвалу місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Учасники справи будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з?явилися, що згідно положень ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що 12 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом до директора ТУ ДБР у місті Полтаві Маньковського Д. В., в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив суд:

- визнати дії відповідача директора Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтава щодо укладення договору № 28 від 22.02.2023 р. з приватною охоронною фірмою на суму 1 211 884 грн. 80 коп. такими, що вийшли за межі його повноважень, не передбачені Законом України «Про Державне бюро розслідувань», та такими, що суперечать вимогам статті 19 Конституції України щодо обов`язку посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом;

- визнати, що внаслідок вказаних дій відповідача було порушено його майнові права як співвласника державного бюджету, сформованого з доходів, отриманих від використання природних ресурсів, що належать Українському народу, часткою якого він є, оскільки бюджетні кошти, призначені для виконання функцій ДБР, були передані приватній юридичній особі на виконання тих самих функцій, що покладені на ДБР законом. Також було порушено його немайнове право на виконання посадовою особою зобов`язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом;

- визнати, що дії відповідача призвели до нецільового використання бюджетних коштів, що становить порушення принципів ефективності, економності та законності використання публічних фінансів, а також порушення його права на участь у публічному фонді через втрату частки, яка мала бути використана на виконання державної функції, а не передана приватному суб`єкту;

- стягнути з державного бюджету України на його користь компенсацію за завдану майнову та моральну шкоду, спричинену протиправними діями відповідача, у розмірі 3 211 884 грн. 80 коп., з яких: 2 000 000 грн. компенсація моральної шкоди, завданої порушенням його права на участь у публічному фонді, приниженням гідності як співвласника державного ресурсу та втратою довіри до органу влади; 1 211 884 грн. 80 коп. компенсація майнової шкоди, що відповідає сумі, витраченій з бюджету на оплату послуг, які мали бути виконані самим органом влади.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у директора ТУ ДБР у м. Полтаві відсутня компетенція на укладення цивільно-правового договору щодо надання послуг з охорони приміщення ТУ ДБР у м.Полтаві, укладеного останнім з іншою юридичною особою. Також позивач стверджує, що витрати понесені на виконання зазначеного договору щодо надання послуг з охорони приміщення завдали йому як платнику податків шкоди.

Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність між сторонами публічно-правового спору, вирішення якого підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частина перша статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, слід звернути увагу на те, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір; спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду (пункти 1, 2, 8 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно із пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба є діяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Апеляційний суд враховує, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 570/4129/20.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Статтею 10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його директор, який має першого заступника та двох заступників.

Предметом даного спору є вимоги позивача про визнання дій відповідача Маньковського Д.В. , як директора Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтава, щодо укладення договору № 28 від 22.02.2023 р. з приватною охоронною фірмою протиправними, та такими, що призвели до нецільового використання бюджетних коштів, а також стягнення з державного бюджету України на його користь майнової та моральної шкоди, спричинену притиправними діями відповідача.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 426/160/14 (провадження № 14-202цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/33941/16 (провадження № 14-375цс18) зазначено, що відносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням регламентуються нормами адміністративного законодавства, а спори, які виникають із таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі №813/1045/18 (провадження №11-574апп19) зроблено висновок, що у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, позовна вимоги про стягнення моральної шкоди заявлена в одному провадженні з вимогою про визнання протиправної бездіяльності держави, що полягає у незабезпеченні розгляду справи судом, а тому відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України також повинна розглядатися адміністративним судом.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, з огляду на наявність між сторонами публічно-правового спору, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Доводи апеляційної скарги про те, що клопотання про закриття провадження у справі було подано неналежним представником колегія суддів до уваги не приймає, оскільки дане клопотання було заявлено безпосередньо директором ТУ ДБР у м. Полтаві Маньковським Д.В.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтави від 26 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Чумак

Судді Ю.В. Дряниця

О.О. Панченко