Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №294/965/23 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 294/965/23 Головуючий у 1-й інст. Білера І.В.

Категорія 39 Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м.Житомирі цивільну справу № 294/965/23 за первісним позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів та стягнення безпідставно набутих грошових коштів,

за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", в інтересах якого діє адвокат Адаменко Тетяна Станіславівна

на рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 18 березня 2026 року,

встановив:

У травні 2023 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вказаним позовом. З урахуванням заяви від 08 лютого 2024 року про зменшення позовних вимог просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання банківських послуг № б/н від 23 червня 2011 року у розмірі 29 822,59 грн, з яких: 26 976,26 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 2 846,33 грн - заборгованість за простроченими відсотками, а також судовий збір (а.с.3-7, 83-84 т.1).

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 23 червня 2011 року, при підписанні якої підтвердила свою згоду разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Тарифами", які викладені на банківському сайті, що складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг.

14 червня 2018 року відбулася державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") на АТ КБ "ПриватБанк".

Відповідачці було відкрито кредитний рахунок та встановлено ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування рахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідачка отримала кредитну картку.

В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 30 000,00 грн. АТ КБ "ПриватБанк" свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Внаслідок порушення зобов`язань за кредитним договором та з урахування внесених коштів на погашення заборгованості відповідачка станом на 21 березня 2023 року має заборгованість в розмірі 32 976, 30 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 26 976,26 грн та заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 6 000, 04 грн.

20 лютого 2024 року до суду було подано представником ОСОБА_1 - адвокатом Хворост Д.М. зустрічну позовну заяву з проханням стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 безпідставно списані кошти у сумі 22 198,56 грн та понесені нею усі судові витрати (а.с.125-132).

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що за умовами зазначеного договору позивач надав відповідачці кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

В анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 23 червня 2011 року, яка надана представником позивача за первісним позовом, процентна ставка не зазначена, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру та умови щодо стягнення та заборгованості за простроченим тілом кредиту. Крім того, дана заява не містить жодної умови про те, що ОСОБА_1 доручає відповідачеві за зустрічним позовом проводити договірне списання з усіх своїх відкритих у відповідача за зустрічним позовом рахунків на погашення будь-якої заборгованості.

Відповідно до виписки за договором №б/н за період з 25 липня 2013 року по 22 березня 2023 року, яку надав позивач за первісним позовом, вбачається, що банк безпідставно списав на свою користь з рахунку ОСОБА_1 відсотки у розмірі 22 198, 56 грн за використання кредитного ліміту. У спірних правовідносинах позивачка за зустрічним позовом була споживачем банківських послуг, які їй надавав банк. Позивач за зустрічним позовом вказує, що вимоги банку про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту на вимогах закону не ґрунтуються та їм не відповідають, тому підстави для списання з її карткового рахунку коштів як процентів за користування кредитом були відсутні

Вважала, що зазначені кошти набуті АТ КБ "ПриватБанк" без належної правової підстави, у зв`язку з чим просила стягнути їх на свою користь.

Рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від 18 березня 2026 року в задоволенні первісного позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Судові витрати покладено на позивача.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів та стягнення безпідставно набутих грошових коштів задоволено. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 безпідставно списані кошти в розмірі 22 198,56 грн та 11 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Адаменко Т.С. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів та стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Також просила здійснити перерозподіл судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити, або зменшити їх розмір до мінімально можливого з огляду на неспівмірність та малозначність справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував як належний доказ підписану ОСОБА_1 23 червня 2011 року Довідку про умови кредитування з використанням картки "Кредитка Універсальна", яка містить істотні умови кредитування, зокрема тип кредитної лінії (відновлювальна), тривалість пільгового періоду (по 55 днів), базову процентну ставку у розмірі 2,5 % на місяць (30 % річних), розмір щомісячного платежу (7% від заборгованості, але не менше 50 грн), комісії за зняття готівки, пеню та штрафи за порушення зобов`язань. На думку апелянта, власноручний підпис відповідачки на цьому документі підтверджує її ознайомлення із зазначеними умовами та погодження розміру процентної ставки.

АТ КБ "ПриватБанк" не погоджується з висновком суду про те, що довідка не може бути віднесена до спірного кредитного договору через наявність у ній номера SAMDN50000046551087, тоді як анкета-заява є безномерною. Апелянт пояснює, що номер "SAMDN..." є унікальним системним ідентифікатором кредитної заявки (договору), який присвоюється програмним комплексом банку під час генерації документів. При цьому анкета-заява та довідка підписані однією особою в один день - 23 червня 2011 року, стосуються картки "Універсальна", а іншого договору чи анкети-заяви, до яких могла б належати зазначена довідка, матеріали справи не містять. Тому, на переконання апелянта, підстав вважати ці документи такими, що стосуються різних правовідносин, не було.

Крім того, апелянт вказує, що суд не врахував характер та тривалість виконання кредитного договору. ОСОБА_1 протягом понад дванадцяти років користувалася кредитним лімітом та здійснювала платежі на погашення заборгованості, які включали як основну суму боргу, так і нараховані відсотки. Така поведінка відповідачки у сукупності з підписаною нею довідкою підтверджує визнання та виконання умов кредитного договору, тоді як заперечення погодження процентної ставки лише після звернення банку до суду має суперечливий характер. Відповідно до здійсненого банком розрахунку заборгованості із застосуванням погодженої ставки 2,5 % на місяць переплата за кредитним договором відсутня, а тому відсутні й підстави для повернення відповідачці надмірно сплачених коштів.

Також помилковим є неврахування судом першої інстанції паспорта споживчого кредиту від 19 травня 2021 року з тих підстав, що цей документ не існував на момент укладення кредитного договору у 2011 році. Апелянт наголошує, що кредитний договір передбачав відкриття відновлювальної кредитної лінії, а правовідносини сторін мали триваючий характер. Тому підписання ОСОБА_1 паспорта споживчого кредиту у 2021 році, на думку банку, підтверджує її обізнаність з актуальними умовами кредитування, зокрема розміром процентної ставки та іншими тарифами, у період подальшого користування кредитною карткою.

Посилаючись на необхідність оцінки доказів у їх сукупності, апелянт вказує, що анкета-заява від 23 червня 2011 року, довідка про умови кредитування, паспорт споживчого кредиту від 19 травня 2021 року та виписка по рахунку в сукупності підтверджують обізнаність ОСОБА_1 з умовами кредитування та погодження нею процентної ставки. На думку банку, суд першої інстанції помилково оцінив зазначені документи ізольовано один від одного, що призвело до неправильного висновку про відсутність правових підстав для нарахування процентів.

Не погоджується апелянт і з рішенням у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 та стягнення з банку 22 198,56 грн як безпідставно набутих коштів. Зазначає, що відповідачка протягом тривалого часу добровільно здійснювала платежі на виконання кредитного договору та не ставила під сумнів правомірність нарахування процентів. Тому її подальша вимога про повернення сплачених коштів, на переконання апелянта, суперечить принципу добросовісності та доктрині заборони суперечливої поведінки. На підтвердження цього банк посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22, щодо відсутності підстав для повернення добровільно сплачених коштів у разі суперечливої поведінки особи, яка згодом заперечує наявність відповідного обов`язку.

Окремо апелянт вважає, що стягнуті з банку 11 000 грн витрат на правничу допомогу є завищеними та неспівмірними зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, витраченим часом і ціною позову, яка становить 32 976,24 грн. Звертає увагу, що справа, на його думку, має типовий характер, не вимагала опрацювання значного обсягу унікальних доказів чи формування складної правової позиції, а банк у суді першої інстанції заявляв клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. Вважає, що зменшення заявлених 14 000,00 грн лише до 11 000,00 грн не забезпечило дотримання критеріїв реальності, розумності та співмірності судових витрат, у зв`язку з чим просить скасувати рішення у цій частині або істотно зменшити їх розмір до 1000,00-2000,00 грн.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 07 травня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Хворост Д.М. просила апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду щодо непогодження сторонами істотних умов кредитного договору, зокрема розміру процентної ставки. Також просила з позивача на користь відповідачки стягнути витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.

Вважає, що доводи апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку. Такі доводи не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Надана банком довідка про умови кредитування від 23 червня 2011 року не є належним доказом погодження умов кредитування, оскільки вона не включена до визначеного анкетою-заявою переліку документів, що становлять договір про надання банківських послуг. Крім того, довідка містить номер договору SAMDN50000046551087, тоді як підписана ОСОБА_1 анкета-заява є безномерною, а належних доказів зв`язку між цими документами банк не надав. ОСОБА_1 також заперечувала належність їй підпису на довідці, а банк не вжив заходів для підтвердження цієї обставини. Вказує й на те, що зазначена в довідці процентна ставка 2,5 % на місяць не відповідає ставкам, які банк фактично застосовував протягом кредитних правовідносин, змінюючи їх від 2,5 % до 3,6 % на місяць. На думку відповідачки, це додатково спростовує доводи банку про те, що саме довідка визначала погоджену сторонами ціну кредиту.

Щодо паспорта споживчого кредиту від 19 травня 2021 року зазначає, що такий документ не є кредитним договором та не підтверджує погодження умов договору, укладеного у 2011 році. Посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 про те, що підписання паспорта споживчого кредиту саме по собі не означає укладення кредитного договору. Крім того, паспорт підписано через десять років після анкети-заяви, а зазначена в ньому інформація була актуальною лише до 03 червня 2021 року.

Також ОСОБА_1 вважає правильним висновок суду про неможливість визнання складовою договору розміщених на сайті банку умов та правил надання банківських послуг, оскільки вони не підписані нею, мають мінливий характер та не підтверджують погодження сторонами конкретної процентної ставки. На підтвердження цього посилається, зокрема, на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17.

Щодо задоволення зустрічного позову відповідачка зазначила, що сплачувала кошти, вважаючи нарахування банку правомірними, та не була обізнана про застосування непогоджених процентних ставок. Тому вважає безпідставним посилання банку на добровільність платежів і доктрину заборони суперечливої поведінки. Здійснений судом розрахунок переплати у сумі 22 198,56 грн є арифметично правильним та банком по суті не спростований.

Окремо звертає увагу, що протягом розгляду справи банк подавав різні розрахунки заборгованості - на 32 976,30 грн, 29 822,59 грн та 3 926,02 грн, які відрізнялися як сумою боргу, так і датою договору та застосованими процентними ставками. На думку відповідачки, така суперечливість додатково підтверджує недоведеність банком погодження істотних умов кредитування.

Заперечуючи проти доводів щодо витрат на правничу допомогу, ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції вже зменшив заявлений їх розмір із 14 000,00 грн до 11 000,00 грн з урахуванням заперечень банку. Вважає визначену судом суму співмірною зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи, яка включала підготовку відзиву, зустрічного позову, процесуальних документів, аналіз банківських розрахунків та участь у судових засіданнях.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 червня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк" № б/н, відповідно до якої виявила бажання оформити платіжну картку кредитка "Універсальна", підтвердивши, що погоджується з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами складають Договір про надання банківських послуг, а також з тим, що вона ознайомилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані їй в письмовому вигляді, та викладені на банківському сайті (а.с.34 т.1).

Із виписки за договором №б/н вбачається, що за період з 25 липня 2013 року по 22 березня 2023 року за рахунком, відкритим на ім`я ОСОБА_1 , станом на 25 липня 2013 року за банківською карткою № НОМЕР_1 встановлено кредитний ліміт на суму 300,00 грн, який, у подальшому, неодноразово змінювався (а.с.24-32 т.1).

Із копії довідки банку убачається, що за відкритим рахунком відповідачки у період з 25.07.2013 по 14.09.2022 їй банком видавались різні картки: 25.07.2013 та 01.08.2014 картка "Універсальна", 17.05.2017, 09.09.2021, 19.05.2021 та 14.09.2022 картка "Універсальна GOLD" (а.с.33 т.1).

Як вбачається із копії виписки по рахунку наданої АТ КБ "ПриватБанк" до позовної заяви, відповідачка користувалась кредитними коштами, внаслідок чого за рахунком останньої наявні: усього витрат 217 947,22 грн; усього надходжень 184 970,92 грн (а.с.24-32 т.1).

Зокрема з даної виписки по рахунку відповідачки вбачається, що банком здійснювалось списання відсотків з рахунку клієнта за користування кредитними коштами за наступними процентними ставками на місяць: у період з 25.07.2013 по 31.08.2014 - 2,5%; у період з 01.09.2014 по 31.07.2015 - 2,9%; у період з 01.08.2015 по 31.05.2017 - 3,6%; у період з 01.06.2017 по 31.08.2020 - 3,5%; у період з 01.09.2020 по 01.01.2023 - 3,4%.

Також 19 травня 2021 року ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту, у відповідності до умов якого відповідачка підтвердила, що отримала інформацію про умови кредитування, а саме: процентна річна ставка за користування картками: "Універсальна" - 42%, "Універсальна GOLD" - 40,8%, "Універсальна Platinum" - 36%. Інформація, отримана ОСОБА_1 , відповідно до умов Паспорта споживчого кредиту від 19.05.2021, зберігає чинність та є актуальною до 03.06.2021 (а.с.35-38 т.1).

В матеріалах справи наявний також Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", відповідно до якого з 01 січня 2013 року усі картки "Універсальна" 30 днів пільгового періоду переведені на тарифний план "Універсальна" 55 днів пільгового періоду", за якою базова процентна ставка на місяць складає 2,5%; за тратами, здійсненими з 01.09.2014 - 2,9%; за тратами, здійсненими з 01.04.2015 - 3,6% (а.с.39 т.1).

Відповідно до умов та правил надання банківських послуг, які затверджено наказом банка №СП-2010-256 від 06.03.2010 (а.с.40-65 т.1) та затверджених наказом банка №СП-2014-6915682 від 18.08.2014 (а.с.193-197 т.1), визначено періоди, процентну ставку та інші умови користування банківськими продуктами.

Зазначені документи роздруковано з офіційного сайту банка, будь яких відміток щодо дати та підпису відповідачки не містять.

У відповідності до розрахунків заборгованості за договором №б/н від 23 червня 2011 року, долучених до заяви про зменшення розміру позовних вимог від 08 лютого 2024 року, станом на 31 травня 2015 року по рахунку відповідачки наявна заборгованість на загальну суму 632,93 грн, з яких за тілом кредиту 613,06 грн, за відсотками 19,87 грн; станом на 30 червня 2019 року по рахунку відповідачки наявна заборгованість на загальну суму 25 123, 62 грн, з яких за тілом кредиту 24 267,70 грн, за відсотками 855,92 грн; станом на 01 лютого 2024 року по рахунку відповідачки наявна заборгованість на загальну суму 29 822,59 грн, з яких за тілом кредиту 26 976,26 грн, за відсотками 2 846,33 грн (а.с.85-101 т.1).

Як убачається з матеріалів справи 30 липня 2025 року до відзиву на зустрічну позовну заяву банк долучив інший розрахунок заборгованості відповідачки. У судовому засіданні позивач просив суд не враховувати зазначені вище розрахунки заборгованості.

Відповідно до вказаного розрахунку заборгованості за договором №б/н від 25 липня 2013 року:

- станом на 31 травня 2015 року по рахунку відповідачки наявна заборгованість на загальну суму 606,77 грн за тілом кредиту. Заборгованість розраховано за процентною ставкою: у період з 25 липня 2013 року по 31 травня 2015 року - 30% річних або 2,5% на місяць (а.с.8-10 т.2);

- станом на 01 лютого 2024 року по рахунку відповідачки наявна заборгованість на загальну суму 3 926,02 грн, з яких: за тілом кредиту 3 125,44 грн, за відсотками 710,59 грн, за пенею та комісією 90 грн. Заборгованість розраховано за процентною ставкою: у період з 01 червня 2015 року по 18 травня 2021 року - 30% річних або 2,5% на місяць, з 19 травня 2021 року по 01 лютого 2024 року 40,8% річних або 3,4% на місяць (а.с.11-17 т.2).

Також до матеріалів справи банком долучено копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду" по договору №SAMDN50000046551087, яку підписано 23 червня 2011 року ОСОБА_1 , в якій зазначено тип кредиту, строк кредитування та порядок повернення кредиту, процентну ставку, платежі та додаткові супутні послуги банку (а.с.7 т.2).

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивовано тим, що банком не надано належних та допустимих доказів погодження сторонами істотних умов кредитного договору, зокрема відсутні будь-які дані стосовно підписання ОСОБА_1 документів щодо суми кредитного ліміту, строку повернення кредиту, визначення розміру процентів за користування кредитом, неустойки тощо. Разом з цим, суд звернув увагу на неузгодженість наданих розрахунків як за сумою заборгованості відповідачки, так і за датою укладеного кредитного договору, та також не прийняв зазначені розрахунки заборгованості в якості належного доказу існування боргу, оскільки вони не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні в АТ КБ "ПриватБанк" підстави для нарахування ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами з огляду на їх непогодження сторонами під час укладення договору. Суд першої інстанції здійснив перерахунок надходжень і витрат за картковим рахунком та встановив, що загальна сума витрат становила 217 947,22 грн, з яких 55 174,86 грн - безпідставно списані проценти, у зв`язку з чим фактично використані відповідачкою кредитні кошти становили 162 772,36 грн.

Крім того, враховуючи надходження на картку відповідачки в сумі 184 970,92 грн та те, що відповідачкою повернуто банку на 22 198,56 грн більше коштів, аніж використано для споживчих потреб (184 970,92-162 772,36), місцевий суд дійшов висновку, що зазначену суму коштів необхідно стягнути на користь відповідачки.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт підписання відповідачкою анкети-заяви та подальшого користування банківською карткою підтверджує виникнення між сторонами договірних правовідносин та отримання відповідачкою кредитних коштів. Разом із тим зазначені обставини самі по собі не свідчать про погодження сторонами істотних умов кредитного договору щодо розміру процентної ставки, порядку її зміни, відповідальності за порушення зобов`язання та інших платежів, які банк просив стягнути.

Відповідно до статей 626, 628, 638, 1054, 1056-1 ЦК України зміст договору становлять умови, погоджені сторонами, а щодо істотних умов договору між сторонами має бути досягнуто згоди у встановленій законом формі.

Саме на позивача покладається обов`язок доведення факту погодження таких умов відповідно до статті 81 ЦПК України.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що анкета-заява від 23 червня 2011 року, хоча й містить волевиявлення ОСОБА_1 на оформлення платіжної картки "Універсальна", однак не містить умов щодо розміру кредитного ліміту, процентної ставки та порядку її зміни, порядку погашення заборгованості за кредитом, а також відповідальності за неналежне виконання зобов`язань.

При цьому суд не визнав складовими кредитного договору надані банком Паспорт споживчого кредиту від 19.05.2021, витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки банк не довів, що саме з цими документами відповідачка була ознайомлена та погодилася на момент укладення договору.

Правильним є й висновок суду про неможливість визнання складовою договору Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів, розміщених на веб-сайті банку, оскільки їх зміст є змінним, вони не містять підпису позичальника, а матеріали справи не підтверджують, що саме ці редакції діяли на момент укладення договору та були погоджені сторонами. Такий висновок повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою банк повинен довести, які саме умови були запропоновані споживачу та прийняті ним при укладенні договору.

Обґрунтовано суд не визнав належним доказом погодження умов кредитування й довідку про умови кредитування, оскільки анкета-заява не визначає її складовою договору, а сама довідка містить посилання на договір № SAMDN50000046551087. Належних доказів, які б підтверджували доводи банку про те, що зазначений номер є системним ідентифікатором саме спірного договору, матеріали справи не містять.

Крім того, суд першої інстанції правильно оцінив надані банком докази щодо розміру заборгованості. Надання банком розрахунків, які істотно відрізняються як за розміром заборгованості, так і за датою кредитного договору та застосованими процентними ставками, не дає можливості визнати їх належним і достовірним підтвердженням заявленого розміру заборгованості.

Водночас суд правильно застосував правовий висновок Верховного Суду щодо того, що належними доказами руху коштів та існування заборгованості є, зокрема, банківські виписки як первинні бухгалтерські документи.

Саме тому суд, не погодившись із наданими позивачем розрахунками, дослідив банківську виписку як первинний документ, установив фактичний рух коштів за рахунком та надав належну оцінку відповідним операціям, відокремивши фактично використані кредитні кошти від списаних банком процентів, правові підстави для нарахування яких не доведені.

Встановивши відсутність доказів погодження сторонами розміру процентної ставки та порядку її зміни, суд першої інстанції правомірно виключив із загального обсягу витрат суму безпідставно списаних процентів. Такий підхід відповідає принципам належного виконання зобов`язань та недопустимості покладення на позичальника обов`язку сплачувати платежі, які не були погоджені сторонами у встановленому законом порядку.

Крім того, судом установлено, що протягом періоду користування кредитними коштами банк неодноразово змінював процентну ставку, водночас матеріали справи не містять доказів повідомлення ОСОБА_1 про такі зміни та погодження їх нею. За таких обставин відсутні підстави вважати нараховані за зміненими процентними ставками проценти такими, що ґрунтуються на погоджених сторонами умовах договору.

Здійснивши перерахунок руху коштів на підставі банківської виписки, суд встановив, що фактично використані відповідачкою кредитні кошти становили 162 772,36 грн, тоді як загальна сума коштів, внесених нею на рахунок, склала 184 970,92 грн. Отже, сума фактично повернутих відповідачкою коштів перевищує суму реально отриманого кредиту.

За таких встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повне виконання відповідачкою обов`язку щодо повернення фактично отриманих кредитних коштів та відсутність будь-якої непогашеної заборгованості, яка могла б бути стягнута на користь банку.

Таким чином, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на належній оцінці зібраних у справі доказів та правильному застосуванні норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом обставин, не містять належних доказів погодження сторонами істотних умов кредитного договору та фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що саме по собі не є підставою для скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_1 слід зазначити таке.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частинами 1-2 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.

Тому, для застосування до спірних правовідносин у справі статті 1212 ЦК України необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Відповідно до статей 11, 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Наявність між сторонами кредитних правовідносин не є правовою підставою для набуття банком будь-яких платежів незалежно від їх погодження сторонами. Оскільки обов`язок ОСОБА_1 зі сплати процентів у розмірах, фактично застосованих банком, у встановленій законом формі не погоджений, кошти, списані банком на погашення таких процентів, набуті ним без достатньої правової підстави.

Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені статтею 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

За змістом статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано встановив безпідставність списання з рахунку ОСОБА_1 процентів у загальному розмірі 55 174,86 грн та виключив зазначену суму із загального обсягу витрат за картковим рахунком. Установивши, що фактично ОСОБА_1 використала кредитні кошти у розмірі 162 772,36 грн, тоді як внесла на рахунок 184 970,92 грн, суд правильно визначив, що сума внесених нею коштів перевищує суму фактично використаних кредитних коштів на 22 198,56 грн.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 22 198,56 грн є правильним та відповідає встановленим обставинам справи.

Колегія суддів погоджується також із висновком суду першої інстанції щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу підтверджені наявними у матеріалах справи доказами.

Вирішуючи питання про їх розмір, суд першої інстанції врахував характер і складність спору, обсяг наданих адвокатом послуг, виконаної роботи та результат розгляду справи, а також заперечення АТ КБ "ПриватБанк" щодо співмірності заявлених витрат, у зв`язку з чим зменшив заявлений до відшкодування розмір витрат із 14 000,00 грн до 11 000,00 грн.

Визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям реальності, розумності та співмірності з урахуванням конкретних обставин справи та обсягу виконаної адвокатом роботи. Посилання апелянта на малозначність справи та завищений, на його думку, розмір витрат не свідчить про їх неспівмірність і не є достатньою підставою для їх подальшого зменшення.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення. Доводи апеляційної скарги не містять належного обґрунтування, яке б свідчило про очевидну неспівмірність стягнутої судом суми витрат із виконаною адвокатом роботою, а тому підстав для її зменшення до запропонованих апелянтом 1000,00-2000,00 грн колегія суддів не вбачає.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", в інтересах якого діє адвокат Адаменко Тетяна Станіславівна залишити без задоволення.

Рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 18 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич