Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №2-1029/11 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 2-1029/11

пр. № 2/759/24/26

20 липня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді П`ятничук І.В.,

при секретарі судового засідання Кульбовської В.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Веліканова К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно та поділ спадкового майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 22.12.2010 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно та поділ спадкового майна, яким просить визнати за ОСОБА_2 , спадкоємцем за законом І черги право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , на 1/8 частину квартири АДРЕСА_2 , на 1/2 частину гаражного боксу № НОМЕР_1 в автокооперативі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (розташованого по АДРЕСА_3 ), на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_4 і 1/2 частину земельної ділянки в с.Безпечна Сквирського району Київської області та 1/2 частину грошових вкладів, після смерті діда ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ; поділити в натурі спадкове майно між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і виділити ОСОБА_2 у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , яка належала покійному ОСОБА_6 та 1/2 частину грошових вкладів, які належали ОСОБА_6 ; решту спадкового майна: 1/2 частину (1/4+1/4) квартири АДРЕСА_2 , гаражного боксу № НОМЕР_1 в автокооперативі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (що розташований по АДРЕСА_3), житлового будинку АДРЕСА_4 та земельної ділянки в с. Безпечна, Сквирського р-ну, Київської області, 1/2 частину грошових вкладів, які належали померлому, виділити у власність ОСОБА_3 .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його рідний дід ОСОБА_6 .

Після його смерті залишилось спадкове майна у вигляді: житлового будинку в АДРЕСА_4 ; земельної ділянки розміром 0,52 га на якій розташований зазначений будинок; однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , 1/4 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , гаражного боксу № НОМЕР_1 в АДРЕСА_10, грошові вклади.

Зазначив, що крім покійного ОСОБА_6 право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 за рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22.05.2009 р. у справі № 2-94-1/07 мають: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 по 1/4 кожному.

Спадкоємцями ОСОБА_6 за законом є він та відповідач по справі ОСОБА_3 .

Зазначив, що 03.11.2011 р. сторони уклали мирову угоду, згідно з якою право власності на всю квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування визнається за ОСОБА_2 , а 3/4 частини квартири АДРЕСА_2 у порядку спадкування визнається за ОСОБА_3 . Все інше спадкове майно визнається власністю ОСОБА_3 .

Отже, відповідач поступився своєю спадщиною на 1/2 частку однокімнатної квартири, а позивач в свою чергу поступився своєю спадщиною на 1/2 частку в іншому майні, а також віддав 1/4 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , яка вже була у власності позивача.

Водночас, всупереч умовам мирової угоди, суд в резолютивній частині помилково визнав за ОСОБА_3 право власності на всю квартиру АДРЕСА_2 , в той час як 1/4 частина цієї квартири залишилась у власності ОСОБА_4 за рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22.05.2009 у справі № 2-94-1/07.

Вказав, що постановою Апеляційного суду м. Києва від 19.06.2018 ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03.11.2011 р. скасовано та направлено справу для продовження розгляду.

Крім того, зазначив, що до скасування ухвали від 03.11.2011 р. ОСОБА_3 встиг продати квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_7 , а той продав її ОСОБА_5 .

Посилаючись на положення ст.ст. 367, 1266, 1268, 1269, 1276, 1278 ЦК України, просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30.12.2010 року було відкрито провадження у даній справі.

03.11.2011 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва у даній справі було затверджено мирову угоду.

19.06.2018 року постановою Апеляційного суду м. Києва ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03.11.2011 року було скасовано.

16.03.2026 р. вказану справу було прийнято до розгляду суддею П`ятничук І.В.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

В судове засідання відповідач не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзив на позов не подавав.

В судове засідання Головне територіальне управління юстиції у м. Києві явку свого представника не забезпечило, про день час та місце розгляду справи повідомлялось належним чином, відзив на позов не подало.

В судове засідання ОСОБА_4 та її представник не з`явились, про день час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

В судовому засіданні представник ОСОБА_5 - адвокат Веліканов К.С. заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, вислухавши думку сторін, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_8 , про що свідчить актовий запис № 18230 Відділу реєстрації смерті у м. Києві, який доводився позивачу - рідним сином, відповідачу - рідним братом.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який постійно мешкав та був зареєстрований на день смерті за адресою: АДРЕСА_6 , про що свідчить актовий запис № 17690 Відділу реєстрації смерті у м. Києві (т.1 а.с. 8).

З матеріалів справи вбачається, що померлий ОСОБА_6 доводився позивачу ОСОБА_2 - дідусем, відповідачу - рідним батьком.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, яка складається з: квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , що належала покійному на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 23.03.2000 р., 1/4 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , що належала покійному на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22.05.2009 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 06.10.2009 р., житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 та земельної ділянки розміром 0,52 га на якій розташований зазначений будинок, згідно записів погосподарських книг виконкому Дулицької сільської ради та кадастрової книги; гаражного боксу № НОМЕР_1 в АДРЕСА_11 на підставі довідки Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів Святошинського району «ТЕМП» від 18.12.2010 р., грошових вкладів.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22.05.2009 р. у справі № 2-94-1/07, яке ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.10.2009 р. залишено без змін, визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_7 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_8 , за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_7 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_8 , за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_7 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_8 , за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_7 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_8 .

Відповідно до заяви ОСОБА_9 від 19.11.2009 р. та ОСОБА_2 від 18.12.2009 р. Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 1918/09 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 .

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03.11.2011 року у даній справі було визнано мирову угоду, якою ОСОБА_2 виділено у приватну власність повністю квартиру за адресою АДРЕСА_6 у порядку спадкування за законом після смерті дідуся ОСОБА_6 та визнано за ним право власності на зазначену квартиру, яка підлягає реєстрації в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна. Претензій з його сторони до іншого спадкового майна після смерті дідуся ОСОБА_6 не має; визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на інше спадкове майно, після смерті батька ОСОБА_6 а саме право власності: на всю квартиру за адресою АДРЕСА_8 яка підлягає реєстрації в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, ??право власності на весь гаражний бокс № НОМЕР_1 в автокооперативі «Темп» , розташований в АДРЕСА_3 , ?право власності на весь житловий будинок АДРЕСА_4 з земельною ділянкою ( розміром 0,52 га) в с.Безпечна Сквирського району Київської обл., на всі грошові вклади після смерті ОСОБА_6 .

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 19.06.2018 року ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03.11.2011 року у даній цивільній справі було скасовано.

13.07.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 .

01.12.2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 , яка перейшла у власність ОСОБА_5 .

У травні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договорів та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30.01.2024 року у цивільній справі № 759/10663/21 задоволенні позову було відмовлено, яке постановою Київського апеляційного суду від 15.01.2025 року залишено без змін.

До встановлених правовідносин слід застосувати наступні норми права.

Відповідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.ст.1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ч. 2 ст. 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до ч.1 ст.1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно до ч 1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Такими чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають право успадкувати ту частину спадщини, що перейшла до ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_3 а також те майно, що належало на праві власності покійному ОСОБА_6 .

Грошовий вираз частки неможливо визначити в зв`язку з відсутністю оцінки всього спадкового майна.

Згідно зі ст.ст.1267, 1278 ЦК України спадкоємці можуть укласти нотаріально посвідчений договір поділу спадщини зі зміною розміру часток у ній.

За змістом ч.3ст.1267ЦК України зміна розміру частки у спадщині можлива лише за добровільною згодою спадкоємців.

Як встановлено судом спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не бажають змінювати розмір частки у спадщині та укладати відповідний договір.

Також встановлено, що зазначений позивачем спосіб захисту прав осіб як « решту спадкового майна, виділити у власність ОСОБА_3 не передбачений цивільним законодавством.

Згідно ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч. 1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Згідно ч.3ст.1267 ЦК України спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Зазначені норми права підлягають застосуванню, оскільки вони регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Стаття 392 ЦПК України передбачає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч.1,3 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно ч. 1 ст. 1298 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відповідно до вимог статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Основні засади судочинства, встановлені ч. 2 ст. 129 Конституції України, доповнюють основоположний принцип верховенства права, який визнається і діє в Україні відповідно до ст. 8 Основного Закону. Ця норма є визначальною у системі державної політики щодо захисту прав та свобод людини і громадянина.

Отже, основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність.

Зазначені конституційні положення кореспондуються з положеннями ст. ст. 2 та 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України.

За правилами частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом частини третьої даної статті однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права.

В абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Статтею першою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» передбачено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції закріплено такі елементи права на судовий захист, як право на розгляд справи; справедливість судового розгляду; публічність розгляду справи та проголошення рішення; розумний строк розгляду справи; розгляд справи судом, встановленим законом; незалежність і безсторонність суду.

Справедливий розгляд справи включає в себе такі аспекти належного відправлення правосуддя, як право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права(п. 42 рішення у справі «Ентрік проти Франції» від 22 вересня 1994 року). Хоча проблему відносно тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з`ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції (п.50 рішення у справі «Кушоґлу проти Болгарії» від 10 травня 2007 року). Отже, хоча Суд має лише обмежену компетенцію з перевірки дотримання національного законодавства, він може сформулювати відповідні висновки за Конвенцією, якщо встановить, що при застосуванні закону в тій чи іншій справі національні суди припустилися явної помилки або застосували його так, щоб ухвалити свавільне рішення (рішення у справах «Компанія «Анхойзер Буш» проти Португалії», п.83, «Кузнєцов та інші проти Росії», пп. 70-74 і 84 від 11 січня 2007 року), «Педурару проти Румунії», (п. 98, 2005), «Совтрансавто Холдинг» проти України» (пп. 79, 97 і 98, 2002VII), «Беєлєр проти Італії» ( п. 108, ECHR 2000I), «Кушоґлу проти Болгарії» (пп. 50-52), а також рішення у справі «Цирліс і Кулумпас проти Греції» від 29 травня 1997 року, 1997III, пп. 59-63).

Судом встановлено, що на даній час спірна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 , яка перейшла у власність ОСОБА_5 , а тому в задоволенні позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_2 , спадкоємцем за законом І черги право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 слід відмовити, оскільки обрано не вірний спосіб захисту.

В даному випадку позивач може звернутись до суду з позовом про стягнення грошової компенсації (частини вартості) за спадкове майно, яке інший спадкоємець продав або віддав комусь іншому, якщо повернути саме майно вже неможливо.

Дана правова позиція узгоджується з постановою КЦС ВС у справі № 344/15407/22 від 01.07.2026 р. відповідно до якої, якщо право особи на спадкування було остаточно встановлене після розподілу спадщини, а здійснити її перерозподіл у натурі вже неможливо, зокрема через відчуження частини спадкового майна, такий спадкоємець має право вимагати грошову компенсацію вартості належної йому спадкової частки.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22.05.2009 р. у справі № 2-94-1/07 за покійним ОСОБА_6 визнано право власності на 1/4 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 , а тому позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_2 спадкоємцем за законом І черги право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_2 підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину гаражного боксу № НОМЕР_1 в автокооперативі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (розташованого по АДРЕСА_3), судом встановлено наступне.

Згідно зі ст. 128 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речі набувачу.

Згідно ст. 19-1 Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року, член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Відповідно до ст. 384 ЦК України, член житлово - будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпорядження квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово - будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Статтею 15 Закону України «Про власність», який діяв до вступу в силу нової редакції ЦК України, передбачалось, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Згідно п. 5-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» за ст. 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд.

Згідно з п. 6 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» слідує, що законом може бути встановлений інший момент (підстава) набуття права власності. Зокрема, у разі повного внесення пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства.

Верховний Суд України в листі від 26 травня 2001 року «Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право)» зазначив, що члени ЖБК, які повністю внесли пайовий внесок за квартиру відповідно до ст. 15 Закону «Про власність», набувають права власності на квартиру (п. 69, 71).

За змістом ч. 2, 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до пп. 1 п. 80 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації прав на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), будівництво якого здійснювалося у результаті діяльності житлового, житлово- будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, подається довідка житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу про членство в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску вповному обсязі, а також технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Верховний Суд України в постанові від 18 грудня 2013 року в справі № 6-138цс13 висловив правову позицію, в якій в тому числі зазначив, що згідно зі ст. 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, з 1 липня 1990 року набуває право власності на цю квартиру, тому, у разі його смерті після зазначеної дати спадщина відкривається на квартиру. За змістом ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім`ї, яким ця квартира надана. Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.

Аналізуючи викладене вище, можна дійти висновку, що виникнення права власності на будинки, споруди та нерухоме майно не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом України від 2003 року та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 2004 року.

Відповідно до довідки Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів Святошинського району «ТЕМП» від 18.12.2010 р. гаражний бокс № НОМЕР_1 в АДРЕСА_11 ОСОБА_6 був власником даного гаражного боксу № НОМЕР_1 .

Таким чином, на момент набуття права власності ОСОБА_6 на спірний гаражний бокс законодавством не була передбачена як обов`язкова видача свідоцтва про право власності, так й обов`язкова державна реєстрація права власності на такий гараж.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

З огляду на викладене, об`єктивно дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування на 1/2 частину гаражного боксу № НОМЕР_1 в автокооперативі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (розташованого по АДРЕСА_3).

Щодо позовних вимог про визнання за позивачем в порядку спадкування за законом права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_4 і 1/2 частину земельної ділянки в с. Безпечна Сквирського району Київської області, судом встановлено наступне.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Дулицької сільської ради Сквирського району Київської області № 371 від 16.12.2010 р. власником житлового будинку в АДРЕСА_4 на день смерті згідно записів погосподарських книг виконкому Дулицької сільської ради значиться ОСОБА_6 , 1937 р.н. За даним житловим будинком згідно земельно-кадастрової книги значиться земельна ділянка площею 0,52 га.

Особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, визначено статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною другою статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості, є необов`язковим.

Виходячи з наведеного, на час закінчення будівництва спірного домоволодіння підтвердженням належності житлового будинку (його частини) певній особі був запис в погосподарських книгах, ведення яких передбачалося наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим. Виникнення права власності на житлові будинки не залежало від державної реєстрації цього права чи від отримання документів про прийняття об`єкта до експлуатації.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 460/3702/17 (провадження № 61-19602св21).

Ефективним способом захисту прав спадкоємця, що прийняв спадщину, може бути визнання права власності на спадкове майно за відсутності правовстановлюючих документів на нього.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23 липня 2024 року в справі № 204/8935/22 (провадження № 61-7194св24), від 25 вересня 2024 року в справі № 707/2877/22 (провадження № 61-2621 св24), від 03 січня 2025 року в справі № 754/7860/22 (провадження № 61-13339св24), 11 лютого 2025 року у справі № 751/2484/22 (провадження № 61 -9282св24).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше право не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.4 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до пункту 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в Державних будівельних нормах А.3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється, що по об`єктах, які збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається Бюро технічної інвентаризації.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли б за умови прийняття їх до експлуатації відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючих документів.

З наданих позивачем документів не можливо встановити час закінчення будівництва спірного домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_4 .

Відповідно слід вважати, що позивач претендує на визнання права власності на будівлю, яка спадкодавцеві на час смерті не належала. Такий об`єкт, що є предметом спору, міг бути самовільно збудованим, самовільно реконструйованим, частково реконструйованим, тощо, однак аж ніяк не належить до спадкового майна, як об`єкт права власності.

Також, слід вважати, що жодних доказів про те, що вцілому будівля, про визнання права власності на яку, як житловий будинок просить позивач відповідає та не порушує істотно будівельні норми і правила немає.

Крім того, позивачем не заявлялось клопотання про витребування з Дулицької сільської ради Сквирського району Київської області записів погосподарських книг, не було надано технічний паспорт на спірне домоволодіння на день смерті ОСОБА_6 з якого можливо було б встановити площу спірного будинку.

З огляду на вищезазначене у задоволенні позовних вимог в частині визнання за позивачем в порядку спадкування за законом права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_4 та 1/2 частину земельної ділянки в с.Безпечна Сквирського району Київської області, слід відмовити.

Щодо позовних вимог про визнання за позивачем в порядку спадкування за законом права власності на 1/2 частину грошових коштів, що перебували в АК «Промислово-фінансовий банк» які належали ОСОБА_6 суд вважає за необхідне відмовити в цій частині, оскільки відповідно до довідки ПАТ «Промислово-фінансовий банк» від 02.08.2011 р. на ім`я ОСОБА_6 не має поточних рахунків, депозитних рахунків та депозитних сейфів.

Оскільки вимоги про виділення ОСОБА_2 у власність однокімнатної квартири АДРЕСА_5 , яка належала покійному ОСОБА_10 є похідними від вимог про визнання права власності, в задоволенні якої судом відмовлено, тому не підлягають задоволенню і похідні вимоги.

Щодо позовних вимог в частині виділення у власність ОСОБА_3 решти спадкового майна: 1/2 частину (1/4+1/4) квартири АДРЕСА_2 , гаражного боксу № НОМЕР_1 в автокооперативі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (розташований по АДРЕСА_3), житлового будинку АДРЕСА_4 і 1/2 частини грошових вкладів, які належали померлому, дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки зазначений позивачем спосіб захисту прав осіб, як решту спадкового майна, виділити у власність ОСОБА_3 не передбачений цивільним законодавством.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 392, 1216,1217, 1218, 1220, 1233, 1296, 1269, 1298 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 247, 259, 263, 264-265, 273, 280,354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно та поділ спадкового майна - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_9 ) в порядку спадкування за законом право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_2 ; право власності на 1/2 частину гаражного боксу № НОМЕР_1 в автокооперативі «Темп» (розташованого по АДРЕСА_3 ) після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І.В. П`ятничук