Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №645/781/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:645/781/26

Провадження №: 2/755/6629/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про спростування недостовірних відомостей, -

в с т а н о в и в:

До Немишлянського районного суду міста Харкова звернувся позивач ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про спростування недостовірних відомостей.

Згідно заявлених вимог позивач просить суд:

«Визнати недостовірною інформацію, поширену Відповідачем, про те, що належний мені Телеграм-канал «ІНФОРМАЦІЯ_6» є анонімним, входить у кремлівську мережу та є інструментом Росії для війни у інформаційному полі.

Зобов`язати ОСОБА_2 розмістити на своїй персональній сторінці в соціальній мережі Фейсбук за адресою в інтернеті: ІНФОРМАЦІЯ_1 спростування наступного змісту: «Спростування. Мною, ОСОБА_2 , була поширена недостовірна інформація, що належний ОСОБА_1 Телеграм-канал «ІНФОРМАЦІЯ_6» є анонімним, входить у кремлівську мережу та є інструментом Росії для війни у інформаційному полі. Ця інформація дійсності не відповідає».»

Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивач є ветераном війни, учасником бойових дій, з 5 березня 2022 року до 10 травня 2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , переважно - у зоні бойових дій, 10 травня 2025 року звільнений у відставку у військовому званні «старший сержант» у зв`язку з досягненням граничного віку 60 років, місце звільнення з військової служби - АДРЕСА_1 . У позовні заяві зазначається, що відповідач - суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ОСОБА_41 - 27 лютого 2024 року розмістила на своїй особистій сторінці в соціальній мережі Фейсбук за адресою в інтернеті: ІНФОРМАЦІЯ_1 недостовірну інформацію стосовно позивача. А саме: з 8 вересня 2018 року позивач веде свій особистий Телеграм-канал «ІНФОРМАЦІЯ_6» за адресою в інтернеті: ІНФОРМАЦІЯ_12. Основними темами Телеграм-каналу позивача є діяльність правоохоронних органів і прокуратури, питання військово-патріотичного виховання та підготовки молоді до служби в Десантно-штурмових військах, питання правового забезпечення діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, аналіз статистичних даних щодо зареєстрованих кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби та результати їх досудового розслідування, а також інші актуальні правові питання. Окрім того, позивач систематично викладаю в своєму Телеграм-каналі відомі йому факти ухилення військовозобов`язаних від мобілізації та військовослужбовців - від виконання обов`язків військової служби. За доводами позовної заяви, відповідач 27 лютого 2024 року на своїй персональній сторінці в соціальній мережі Фейсбук розмістила у відкритому доступі інформацію про те, що в Україні була виявлена «кремлівська мережа» Телеграм-каналів, до якої входить «анонімний» Телеграм-канал «ІНФОРМАЦІЯ_6», що обслуговує країну-агресора з метою дискредитації «громадських активістів». Позивач наводить уривок з тексту: «Зайшли на третій рік війни, а у нас в тилу досі безкарно діють ті, хто гірше московських вошей… Є ватна мережа Telegram-каналів, яка системно дискредитує судову реформу і тих, хто її пушить. Мінусують доброчесних суддів і лідерів громадських організацій, які вивозять контроль за результативністю цього процесу на собі. Чому? Все дуже просто. Дуже вигідно кремлю, щоб у нас судова гілка влади була слабка. Довіра громадян до судів падала (вже на рівні до політичних партій = на дні) і щоб інвестори навіть і не думали сюди заходити. Це сплановані удари по нашій держави (одна з трьох гілок влади) і економіці, на якій також тримається обороноздатність. Над цим дуже активно в часи зрадника ОСОБА_3 працював ОСОБА_4 . І хоч воно і не тут зараз, та його метастази саме тут і далі проростають. Що-що а розбудовувати систему метастазів риги вміли… З мережевого аналізу Телеграм-каналів видно, не просто, хто з ким пов`язаний. Ми ще аналізували дописи… Ну, а хто йому ще псує життя? Ну ясно хто - ОСОБА_5 і ОСОБА_42 Центр Протидії Корупції. Ці двоє взагалі у цьому кремлівському кублі кругом винні. Сотні згадок. Я таке люблю. Молодці, що тут скажеш… Дуже важливо було б розробити правила для оцих нових… (медіа їх не назвеш). Дякую Главком і ОСОБА_7 що ми це встигли видати під річницю, аби люди знали і розуміли, що відбувається. Деталі про те, які ТГ-канали увійшли в мережу у першому коментарі. І це варто поширити, бо це про нашу нацбезпеку і дуже багато людей вклалося, щоб це дослідження стало можливим». У коментарях під цим текстом розміщено гіперпосилання на статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що була ІНФОРМАЦІЯ_3 опублікована інтернет-виданням «Главком» (головний редактор - ОСОБА_8 , згадуваний у процитованому вище дописі на фейсбук-сторінці Відповідача) за адресою в інтернеті: ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стаття містить схему під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », на якій умовно намальований Телеграм-канал позивача «ІНФОРМАЦІЯ_6», зазначений як центр «кремлівської мережі», від якого тягнуться лінії до колишнього заступника керівника Адміністрації Президента України ОСОБА_9 , колишнього міністра юстиції України ОСОБА_10 , народного депутата України, притягнутого до кримінальної відповідальності за державну зраду, ОСОБА_11 та інших, переважно невідомих мені, людей. У статті « ОСОБА_12 ». Telegram-диверсія проти української судової реформи», поширеній Відповідачем, стверджується, що наразі викрита мережа анонімних Телеграм-каналів, створених країною-агресором для боротьби з «громадськими активістами» в Україні, та наводиться їхній перелік: «Назви Telegram-каналів всієї мережі ОСОБА_43, ІНФОРМАЦІЯ_13, ОСОБА_44, ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_14», ІНФОРМАЦІЯ_15, ІНФОРМАЦІЯ_16, ІНФОРМАЦІЯ_17, ІНФОРМАЦІЯ_18, ІНФОРМАЦІЯ_12, ІНФОРМАЦІЯ_19, ІНФОРМАЦІЯ_20, ІНФОРМАЦІЯ_21, ІНФОРМАЦІЯ_22, ІНФОРМАЦІЯ_23, ІНФОРМАЦІЯ_24, ІНФОРМАЦІЯ_25, ІНФОРМАЦІЯ_26, ІНФОРМАЦІЯ_27, ІНФОРМАЦІЯ_28, ІНФОРМАЦІЯ_29, ІНФОРМАЦІЯ_30, ІНФОРМАЦІЯ_31, ІНФОРМАЦІЯ_32, ІНФОРМАЦІЯ_33, ОСОБА_45» Про цю «кремлівську мережу», центром якої є особистий Телеграм-канал позивача « ІНФОРМАЦІЯ_6 », у статті, поширеній Відповідачем на своїй персональній фейсбук-сторінці, сказано наступне: «Анонімні Telegram-канали стали інструментом Росії для війни у інформаційному полі. Ворожі спецслужби до війни та під час неї активно працюють у медіапросторі, зокрема у соцмережах, аби поширювати вигідні Росії наративи. Один із них - підрив довіри до системи правосуддя та до громадських організацій, які адвокатують судову реформу і проводять моніторинг доброчесності суддів… Мережевий аналіз дозволив виявити ключові Telegram-канали, які дискредитують судову реформу та провідні громадські організації, що допомагають її провести. Якщо дивитися на мережу, яка є спільною для Telegram-каналів ІНФОРМАЦІЯ_34 за прямими посиланнями («репостами»), то до неї входить також ІНФОРМАЦІЯ_13. Нардепа ОСОБА_14 , як відомо, звинувачують у державній зраді в Україні і він давно підсанкційний у США. Окрім цього каналу, пряма взаємодія виявлена із « ОСОБА_15 », «ІНФОРМАЦІЯ_24», «ІНФОРМАЦІЯ_17», « ІНФОРМАЦІЯ_2 », «ІНФОРМАЦІЯ_19», «ІНФОРМАЦІЯ_16». ОСОБА_16 спрямовані також проти громадських діячів із Центру протидії корупції (ЦПК), зокрема ОСОБА_17 . Відповідно низка таких Telegram -каналів системно конструює інформаційне поле на користь держави-агресора… Причому дискредитаційні кампанії у Telegram б`ють більше не по назвах громадських організацій, а переважно по лідерах громадського сектору… Ключові удари припадають на очільника Центру протидії корупції ОСОБА_17 … Держава вже має досвід блокування YouTube-каналів, які порушують правила Google, власника цього відеохостингу. Але заснований росіянином Telegram залишається взагалі без будь-якого регулювання, і це - недоброчесна конкуренція на ринку медіа. Всі бізнеси розкривають своїх бенефіціарів, і тут мало би бути те саме, у тому числі сплата податків, бо Telegram - це теж бізнес. І поки це не робить держава, то журналістам-розслідувачам тільки те й залишається, що викривати анонімні канали або проводити мережевий аналіз». За доводами позивача, насправді його Телеграм-канал «ІНФОРМАЦІЯ_6» не є анонімним. Це авторський Телеграм-канал, який має підзаголовок «Скандали, інтриги, розслідування від ОСОБА_19 », а кожна публікація в ньому підписана як « ОСОБА_20 ». Цей Телеграм-канал зареєстрований на контрактний номер телефону позивача. У багатьох публікаціях на цьому Телеграм-каналі розміщені фотографії позивача, а також зазначений його особистий номер телефону НОМЕР_2 для зв`язку з читачами. Відповідач, поширюючи у відкритому доступі інформацію про те, що належний позивачу Телеграм-канал є «анонімним», входить у «кремлівську мережу» і є «інструментом Росії для війни у інформаційному полі» мала не тільки можливість, але й обов`язок перевірити цю інформацію, передусім, шляхом ознайомлення з дописами в Телеграм-каналі позивача. Також у позовній заяві зазначається, що позивач усе своє свідоме життя займажється патріотичним вихованням молоді та розвитком військово-прикладних видів спорту, є головою правління Авіаційно-спортивного центру імені Валентини Закорецької. На базі комунального закладу - підліткового спортивно-технічного клубу «Святошин» (м.Київ), позивач ще до повномасштабної війни власним коштом організував гурток «Юний десантник», де проводив заняття разом з народним депутатом України 8 скликання ОСОБА_21 . Гурток «Юний десантник» - це був єдиний заклад в Україні, де молоді люди, починаючи з 15 років, виконували парашутні стрибки, а заняття могли відвідувати підлітки з 12 років. Вихованці гуртка, окрім занять з теоретичної підготовки займались кульовою стрільбою, парашутним багатоборством і вчились керувати безпілотними літальними апаратами. Заняття для вихованців гуртка проводились повністю безкоштовно завдяки читачам Телеграм-каналу позивача, які переказували спонсорську допомогу на відкритий позивачем рахунок. А позивач постійно публікував у Телеграм-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_6» плани занять та звіти про їхнє виконання, а також звіти про екскурсії, відвідування тирів і полігонів, польоти на літаках і виконання стрибків з парашутом юними десантниками. Під публікаціями позивач, як правило, вказував свій номер телефону НОМЕР_2 . У Телеграм-каналі позивача також регулярно викладались відео польотів юних десантників на пілотажних літаках та виконання вихованцями гуртка стрибків з парашутом. Поширюючи 27 лютого 2024 року на своїй персональній сторінці в соціальній мережі Фейсбук інформацію про те, що Телеграм-канал позивача входить у якусь «кремлівську мережу», відповідач мала всі можливості переконатись у тому, що ця інформація не відповідає дійсності. Таким чином, відповідач поширила завідомо недостовірну інформацію. При цьому відповідач не зверталась з перевіркою цієї інформації ані до позивача, ані у військову частину, де позивач проходив військову службу. Також позивач зазначає, що на момент цієї публікації відповідача він перебував на фронті й у складі військової частини НОМЕР_1 виконував завдання в районі АДРЕСА_2 . З 5 березня 2022 року й до 10 травня 2025 року позивач чесно й сумлінно виконував свій обов`язок із захисту Батьківщини. На момент призову на військову службу позивач був у віці 56 років і 10 місяців. Оскільки, з огляду на його вік, ІНФОРМАЦІЯ_7 , попри клопотання позивача, відмовився його призвати, 5 березня 2022 року позивач самостійно з`явився у військову частину НОМЕР_1 , яка на той час формувалась у АДРЕСА_2 . Вже 15 квітня 2022 року позивач був у зоні бойових дій під м.Миколаїв, при цьому обіймав солдатську посаду, був водієм взводу і брав безпосередню участь у бойових діях на вогневих позиціях. У березні-серпні 2022 року позивач обіймав посаду водія 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти, з серпня 2022 року до квітня 2023 року обіймав посаду сержанта з матеріального забезпечення 1 стрілецької роти, у вересні-листопаді 2022 року виконував обов`язки заступника командира 1 стрілецької роти та головного сержанта 1 стрілецької роти, з серпня 2023 року по червень 2024 року обіймав посаду начальника лінійно-кабельної групи взводу зв`язку, з 31 червня 2024 року по 10 січня 2025 року - посаду штаб-сержанта 3 категорії групи зв`язку та кібербезпеки штабу військової частини НОМЕР_1 , з 11 січня 2025 року й до 10 травня 2025 року обіймав посаду штаб-сержанта 3 категорії групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень у військовій частині НОМЕР_1 . Також позивач брав безпосередню участь у бойових діях під ОСОБА_22 , на херсонському напрямку, у районі м.Вовчанськ Харківської області, у Бахмутському районі Донецької області. У складі військової частини НОМЕР_1 я виконував завдання в районі м.Сіверськ і в районі АДРЕСА_2 . З червня 2024 року й до 10 травня 2025 року виконував завдання в районі м.Торецьк Бахмутського району Донецької області. Позивач зазначає, що твердження, поширені відповідачем 27 лютого 2024 року на її персональній сторінці в соціальній мережі Фейсбук, про те, що особистий Телеграм-канал позивача «ІНФОРМАЦІЯ_6» входить у якусь «кремлівську мережу» та є «інструментом Росії для війни у інформаційному полі», позивач визначає як наклеп та образою позивача - учасника бойових дій, людини, яка з перших днів повномасштабної війни впродовж 3 років 2 місяців і 5 днів захищала на фронті Батьківщину від російської агресії. При цьому позивач зазначає, що вказані висловлювання є не оціночними судженнями, а фактичним твердженням - недостовірною інформацією поширеною відповідачем, яка ганьбить честь, гідність і ділову репутацію позивача. При цьому неправдиву інформацію щодо позивача відповідач подає як встановлений факт саме як представник судової влади, про що прямо зазначено на її персональній сторінці в соціальній мережі Фейсбук, користуючись довірою суспільства до правосуддя з розрахунку не те, що читачі її фейсбук-сторінки не будуть перевіряти факти, поширені щодо мене, натомість повірять на слово судді Верховного Суду. Позивач вважає, що для спростування недостовірної інформації, поширеної щодо нього відповідачем, вона має розмістити на своїй персональній сторінці в соціальній мережі Фейсбук за адресою в інтернеті: ІНФОРМАЦІЯ_1 текст наступного змісту: «Спростування. Мною, ОСОБА_2 , була поширена недостовірна інформація, що належний ОСОБА_1 Телеграм-канал «ІНФОРМАЦІЯ_6» входить у кремлівську мережу та є інструментом Росії для війни у інформаційному полі. Ця інформація дійсності не відповідає».

Вказана позовна заява та додані до неї документи подані через систему «Електронний суд».

Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 09 лютого 2026 року дану позовну заяву передано за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2026 року відкрито провадження в даній справі та розгляд справи призначено за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 травня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

26 травня 2026 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, який зареєстрований канцелярією суду 10 липня 2026 року та переданий головуючому у справі 27 липня 2026 року (а.с.66-72). У відзиві відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що ще у лютому 2024 року було оприлюднене журналістське дослідження Громадської ініціативи "Голка" (автор - ОСОБА_23 ) під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_5 " ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ). У згаданій статі поруч із низкою інших було згадано телеграм-канал позивача " ІНФОРМАЦІЯ_6 ". Після цього вказана стаття була поширена на таких ресурсах як " Главком " ( ІНФОРМАЦІЯ_9 " ( ІНФОРМАЦІЯ_10 " ( ІНФОРМАЦІЯ_11 а також у соціальній мережі Фейсбук, зокрема її авторкою ОСОБА_24 . Авторка статті ОСОБА_23 при її поширенні у мережі Фейсбук позначила у відповідному дописі всіх суддів Верховного Суду, згаданих у статті (зокрема, ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , і відповідача), а також багатьох інших фізичних осіб та організації, для яких відповідна інформація є актуальною, що є цілком поширеною практикою, яку, зокрема, використовує і сам позивач. Відповідно, через зазначену відмітку (хештег) ця стаття опинилася на персональній сторінці відповідача у Фейсбуці, і вона не вважала за необхідне таку відмітку (хештег) видаляти або ж якось "приховувати" цю публікацію. Отже, відповідач не є автором цієї публікації, і не поширювала її самостійно на власній сторінці, як це стверджує пан ОСОБА_1 . Допис журналістки ОСОБА_28 у Фейсбуці від 26.02.2024, про який фактично пише у своїй позовній заяві пан ОСОБА_1 , був поширений щонайменше 60 разів і отримав понад 140 вподобань. Стаття "ІНФОРМАЦІЯ_5", згадана у дописі, була неодноразово оприлюднена у засобах масової інформації (у повному та скороченому вигляді). Відповідач зазначає, що за загальним правилом у разі необхідності спростування поширеної інформації потрібно звертатися до авторів публікації та засобів масової інформації, які її вперше оприлюднили (чого пан ОСОБА_1 не може не знати як журналіст зі значним досвідом). Підсумовуючи вищезазначене, відповідач вважає, що вона не є належним відповідачем за заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами про спростування недостовірних відомостей. Натомість пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

01 червня 2026 року позивач ОСОБА_1 подав до суду через систему «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій стверджує, що наклеп на позивача, поширений відповідачем, був виготовлений «політтехнологом» ОСОБА_29 на замовлення військовослужбовця, призваного за мобілізацією, ОСОБА_30 . Довідавшись, що за заявою позивача зареєстроване кримінальне провадження за фактом вчинення ОСОБА_31 ухилення від військової служби, ОСОБА_32 звернувся до «політтехнолога» ОСОБА_29 із замовленням на виготовлення й поширення наклепів стосовно позивача та адвоката ОСОБА_46. Одним з поширювачем цього наклепу й стала відповідач у справі. У зв`язку з чим заявлений позов у даній справі. Вважає доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, такими, що не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не навела жодних доказів того, що ОСОБА_29 є журналістом, що вона має відношення до будь-якого зареєстрованого медіа, що вона проводила якісь «журналістські дослідження». Саме це «дослідження» відповідач суду не надала, про допит ОСОБА_29 як свідка клопотання не заявляла. Позивач також стверджує, що відповідачу достеменно відомо, що ОСОБА_29 немає ніякого відношення до журналістики, ніколи ніякого «журналістського дослідження» не проводила, а основним заробітком ОСОБА_29 є поширення наклепів в соцмережах. Також у відповіді наводяться доводи щодо діяльності ОСОБА_29 та публікації останньої, а також надається їм оцінка. При цьому позивач зазначає, що ніяких досліджень, на які посилається відповідач, не було. У зв`язку з тим, що ОСОБА_29 систематично розміщує в медіа брудні наклепи на військовослужбовців, стосовно неї розслідується кримінальне провадження №22024101110000541 від 16.07.2024 за ознаками ч.2 ст. 435-1 КК України. Також позивач зазначає, що жодна його публікація ніколи не була й не могла бути поширена на фейсбук-сторінці ОСОБА_2 , оскільки це неможливо без активних дій з боку власника сторінки. Стверджує, що відповідач поширила наклеп на позивача на своїй фейсбук- сторінці з власної ініціативи, звернувшись до ОСОБА_29 з відповідним проханням. Так спочатку ОСОБА_29 розмістила наклепницьку публікацію тільки на своїй сторінці в соціальній мережі Фейсбук. Під цією публікацією свій коментар залишив ОСОБА_33 , до розмови підключилась відповідач. Також позивач зазначає, що на публічне прохання відповідача, ОСОБА_29 проставила на своєму дописі відповідну мітку, зазначивши персональну фейсбук- сторінку ОСОБА_2 , яка шляхом активних дій з використанням відповідних функцій Фейсбуку надала дозвіл на поширення цього тексту в своєму фейсбук-акаунті. І саме таким чином наклеп ОСОБА_29 з`явився на фейсбук-сторінці « ОСОБА_35 ». Позивач зазначає, що відповідачу відомо, що поширювана нею інформація стосовно позивача є наклепом, проте відмовляється видаляти наклепницьку публікацію зі своєї фейсбук-сторінки та вибачатись. Цей позов заявлений до відповідача саме в зв`язку з поширенням нею недостовірної інформації стосовно позивача, яку вона була зобов`язана перевірити. На думку позивача, особливість даної справи полягає в тому, що відповідач, використовуючи засоби соціальної мережі Фейсбук, цілеспрямовано розмістила в своєму акаунті наклепницький текст з іншого акаунту. При цьому встановити авторство цього тексту може тільки відповідач, яка несе повну відповідальність за наповнення своєї фейсбук-сторінки. Позивач зазначає, що відповідач не навела жодного доказу своїх заперечень проти позову - ані доказів того, що поширювана нею інформація відповідає дійсності, ані доказів того, що вона не знала, що ця інформація є недостовірною, ані доказів того, що цю інформацію розмістили на її фейсбук-сторінці інші люди без її участі. Згідно позиції позивача, даний спір виник виключно тому, що відповідач, будучи представником судової влади, поширив стосовно позивача недостовірну інформацію, яка принижує його честь і гідність, при цьому відповідач не має жодних доказів достовірності поширюваної нею інформації, але відмовляється видалити публікацію зі своєї сторінки в соціальній мережі Фейсбук. (а.с.51-55)

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 серпня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про виклик свідків та у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін.

Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач зазначає, має Телеграм-канал під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6», на підтвердження чого долучає скріншот сторінки з відповідною назвою, яка містить посилання на електронну адресу та опис «скандали, інтриги, розслідування від ОСОБА_19 » (а.с.19).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 березня 2020 року в справі № 523/9870/18-ц (провадження № 61-20095св19).

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Право на повагу до гідності та честі відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, які не мають економічного змісту (статті 269, 270 ЦК).

Відповідно до статті 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова Пленуму) визначено, що відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

В п. 15 Постанови Пленуму роз`яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації є сукупність наступних обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Висновок про те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є саме сукупність наведених у вказаній Постанові Пленуму обставин, викладено в постановах Верховний Суд від 10 червня 2020 року у справі № 404/3230/16-ц, від 03 жовтня 2023 року у справі № 756/4720/20.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (п.19 Постанови Пленуму).

Згідно положень частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом позовної заяви, позивач просить: «Визнати недостовірною інформацію, поширену Відповідачем, про те, що належний мені Телеграм-канал «ІНФОРМАЦІЯ_6» є анонімним, входить у кремлівську мережу та є інструментом Росії для війни у інформаційному полі. Зобов`язати ОСОБА_2 розмістити на своїй персональній сторінці в соціальній мережі Фейсбук за адресою в інтернеті: ІНФОРМАЦІЯ_1 спростування наступного змісту: «Спростування. Мною, ОСОБА_2 , була поширена недостовірна інформація, що належний ОСОБА_1 Телеграм-канал «ІНФОРМАЦІЯ_6» є анонімним, входить у кремлівську мережу та є інструментом Росії для війни у інформаційному полі. Ця інформація дійсності не відповідає».»

За змістом статті 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно ст. 229 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Як визначено частинами 1, 2 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно зі статтею 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

В позовній заяві стверджується, що саме відповідач 27 лютого 2024 року розмістила на своїй персональній сторінці в соціальній мережі Фейсбук інформацію, яку позивач просить визнати недостовірною та зобов`язати відповідача спростувати її.

На підтвердження цих обставин позивачем надано скріншот сторінки ОСОБА_36 в соціальній мережі Фейсбук (а.с.12), на якому не відображено жодних статей та дописів.

За неведеним у позовній заяві посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1, на сторінці відповідача відсутні статті з інформацією, яку позивач просить визнати недостовірною та зобов`язати спростувати її.

За всіма наведеними позивачем в заявах по суті справи посиланнями в мережі Інтернет, перевіреними судом, не вбачається розміщення відповідачем ОСОБА_2 наведеної вище інформації.

Також позивачем до заяв по суті справи долучені скріншоти сторінок ОСОБА_38 в мережі Інтернет (а.с.16, 17, 55-зворот - 57), серед яких є й сторінка, на якій згадується ОСОБА_37 (а.с.56).

Однак позивач визначив відповідачем у цій справі ОСОБА_2 а не ОСОБА_38 ( ОСОБА_39 ).

Долучений до відповіді на відзив допис ОСОБА_36 «так, я звернула увагу, що гендерний баланс не дотримано» на тезу ОСОБА_40 (а.с.58) не свідчить про те, що спірну інформацію було поширено позивачем.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 757/48574/20-ц зазначено, що «юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації потрібно розуміти опублікування її у пресі, передання з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є демонстрація в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, а так само поширення за допомогою електронних засобів, що за своїм змістом або формою ганьблять гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права»".

Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у пунктах 9-12 роз`яснив судам, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Верховним Судом щодо визначення належного відповідача у разі поширення інформації в мережі Інтернет, яку позивачі просять спростувати, сформовано сталу судову практику, у тому числі щодо фіксації (збір, надання) доказів, їх допустимість та достовірність, експертизи у сфері телекомунікаційних систем, дослідження змісту веб-сторінок, оцінки електронних доказів (копій) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, провадження № 12-52 гс 21, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18).

Велика Палата Верховного Суду визначила стандарт доказування у цивільних справах як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Подібний стандарт доказування у цивільних справах застосовується й в інших країнах, зокрема у Великий Британії під назвою «баланс ймовірностей» (balance of probabilities), Сполучених Штатах Америки - «перевага доказів» (preponderance of evidence) і є відмінним від стандарту доказування «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt), який застосовується у кримінальному судочинстві.

ЄСПЛ також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (див. наприклад п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12) та вказує на відмінність стандартів доказування у цивільних і кримінальних справах.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову. Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19). Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі №23/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин.

Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.

У позовній заяві лише містяться твердження про те, що відповідач поширила інформацію (яку позивач просить визнати недостовірною та зобов`язати відповідача її спростувати).

У відзиві на позовну заяву зазначається, що авторка статті ОСОБА_23 при її поширенні у мережі Фейсбук позначила у відповідному дописі всіх суддів Верховного Суду, згаданих у статті, а також багатьох інших фізичних осіб та організації, для яких відповідна інформація є актуальною, через що ця стаття опинилася на персональній сторінці відповідача у Фейсбуці, отже, відповідач не є автором цієї публікації, і не поширювала її самостійно на власній сторінці.

Такі доводи відповідача позивачем за матеріалами справи не спростовано, як і не надано доказів у розумінні статей 76-80 ЦПК України на підтвердження викладених позивачем міркувань щодо поширювання оспорюваної інформації відповідачем.

При цьому позивачем не заперечується, що відповідач не є автором статті, яка містить інформацію, яку позивач просить визнати недостовірною та зобов`язати спростувати.

У справі, що розглядається, належними відповідачами мають бути автор відповідного інформаційного матеріалу та особа, яка поширила інформацію.

Проте, за матеріалами справами встановлено, що заявлений у цій справі відповідач не є ані автором ані поширювачем оспорюваної позивачем інформації.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Оскільки пред`явлення позову до неналежного складу відповідачів є самостійною підставою для відмови в позові, вирішення позову з неналежним складом відповідачів не може мати наслідки встановлення судом обставин справи та викладення у рішенні відповідних висновків щодо відмови в позові з інших підстав.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про спростування недостовірних відомостей.

У відповідності до положень ст.141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача, в розмірі, сплаченому при зверненні до суду з даним позовом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, 200, 201, 275, 277, 297, 299 ЦК України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце поживання: АДРЕСА_4 ) про спростування недостовірних відомостей - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: