Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №914/620/20(914/2293/24) — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2026 Справа № 914/620/20(914/2293/24)

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах державі в особі:

позивача-1:Міністерство культури України

позивача-2:Львівської обласної державної адміністрації

до відповідача-1:Львівської міської ради

до відповідача-2:Виконавчого комітету Львівської міської ради

до відповідача-3:Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація»

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державний історико-архітектурний заповідник у м. Львові

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: представник трудового колективу Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» Курець Юрій Петрович

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Релігійна організація «Провінція отців Василіян Найсвятішого Спасителя в Україні Української Греко-Католицької Церкви»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

про:усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, зобов`язання вчинити дії

в межах справи:№ 914/620/20

про банкрутство:Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація»

Суддя Цікало А. І.

За участю секретаря Андріюк В. М.

Представники:

Прокурор: Мельничук Ю. І.

Позивача-1:Олексієнко В. М. - представник

Позивача-2:не з`явився

Відповідача-1:Шевченко М. І. - представник

Відповідача-2:Шевченко М. І. - представник

Відповідача-3:не з`явився

Третя особа-1, на стороні позивача: не з`явився

Третя особа-2, на стороні позивача:Курець Ю. П.

Третя особа-3, на стороні позивача:не з`явився

Третя особа, на стороні відповідачів:Григорович Руслан - представник

Вільні слухачі:ОСОБА_1 ; ОСОБА_3

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.02.2022 р. відкрито провадження у справі № 914/620/20 за заявою Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про банкрутство Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація».

19.09.2024 р. на розгляд Господарського суду Львівської області за вх. № 2550 надійшла позовна заява керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах державі в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Львівської обласної державної адміністрації до відповідача-1 Львівської міської ради, до відповідача-2 Виконавчого комітету Львівської міської ради, до відповідача-3 Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація», в якому Прокурор просить:

1) Усунути перешкоди у здійсненні державою права користування та розпоряджання нежитловими приміщеннями загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові шляхом:

- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 129 від 12.02.2010 р. «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а»;

- скасування державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради з припиненням речових прав відповідачів на нежитлові приміщеннями загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові.

2) Зобов`язати Державне підприємство «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» усунути перешкоди у здійсненні державою права користування та розпоряджання нерухомим майном шляхом звільнення займаних нежитлових приміщень загальною площею 1129,1 кв.м. на пл.Соборній, 3-а у м. Львові.

Ухвалою суду від 20.09.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 914/620/20(914/2293/24); постановлено справу № 914/620/20(914/2293/24) розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в межах справи № 914/620/20 про банкрутство Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація».

23.09.2024 р. до суду за вх. № 23147/24 від прокурора надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

08.10.2024 р. до суду за вх. № 24446/24 від Львівської міської ради надійшов відзив на позовну заяву.

11.10.2024 р. до суду за вх. № 24793/24 від прокурора надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 17.10.2024 р. задоволено клопотання прокурора про розгляд справи за правилами загального позовного провадження; постановлено розгляд справи № 914/620/20(914/2293/24) здійснювати за правилами загального позовного провадження; залучено Державний історико-архітектурний заповідник у м. Львові до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача; залучено Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів; підготовче засідання призначено на 06.11.2024 р.

05.11.2024 р. прокурором подано докази надіслання копії позовної заяви з додатками третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою суду від 06.11.2024 р. підготовче засідання суду відкладено на 20.11.2024 р.

19.11.2024 р. до суду за вх. № 27985/24 від Львівської міської ради надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

19.11.2024 р. до суду за вх. № 28063/24 від Курець Ю. П. (головний інженер (уповноважена особа трудового колективу) ДП «Укрзахідпроектреставрація») надійшли письмові пояснення по суті позовних вимог.

Ухвалою суду від 20.11.2024 р. підготовче засідання суду відкладено на 09.12.2024 р.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2024 р., справу № 914/620/20 про банкрутство Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» розподілено судді Цікало А. І.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.12.2024 р., справу № 914/620/20(914/2293/24) передано для розгляду судді Цікало А. І.

Ухвалою суду від 23.12.2024 р. справу № 914/620/20(914/2293/24) прийнято до провадження; ухвалено розгляд справи № 914/620/20(914/2293/24) розпочати з початку; підготовче засідання призначено на 30.01.2025 р.

Ухвалою суду від 30.01.2025 р. підготовче засідання відкладено на 25.02.2025 р.

Ухвалою суду від 25.02.2025 р. підготовче засідання відкладено на 10.04.2025 р.

08.04.2025 р. до суду за вх. № 9119/25 від представника Львівської міської ради (відповідача-1) та виконавчого комітету Львівської міської ради (відповідача-2) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

09.04.2025 р. до суду за вх. № 1514/25 від Курець Ю. П. , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надійшло клопотання про залучення їх до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

10.04.2025 р. до суду за вх. № 9302/25 від представника Львівської обласної державної адміністрації (позивача-2) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 10.04.2025 р. відхилено клопотання Курець Ю. П. , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про залучення їх до участі у справі в якості третіх осіб; підготовче засідання відкладено на 13.05.2025 р.

08.05.2025 р. до суду за вх. № 1977/25 від Курець Ю. П. надійшло клопотання про залучення представника трудового колективу ДП «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

12.05.2025 р. до суду за вх. № 12368/25 від начальника архітектурно-реставраційної майстерні № 3 (АРМ-3) ДП «Інститут «Укрзахідпроектреставрація» ОСОБА_1 та старшого наукового співробітника ДП «Інститут «Укрзахідпроектреставрація» ОСОБА_3 надійшли пояснення щодо статусу приміщень у яких розташований ДП «Інститут «Укрзахідпроектреставрація».

Протокольною ухвалою суду від 13.05.2025 р. залучено до участі у справі представника трудового колективу ДП «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» Курець Ю. П. як тертю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; оголошено перерву в підготовчому засіданні на 21.05.2025 р.

Ухвалою суду від 21.05.2025 р. підготовче засідання відкладено на 01.07.2025 р.

11.06.2025 р. до суду за вх. № 2550/25 від Протоігумена Провінції отців Василіан Найсвятішого Спасителя в Україні Української Греко-Католицької Церкви надійшла заява про залучення Провінції отців Василіан Найсвятішого Спасителя в Україні Української Греко-Католицької Церкви до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача з метою збереження перлини монументального мистецтва, пам`ятки культурної спадщини національного значення XVII ст. -«Ансамблю Бернардинського монастиря» на пл. Соборній у м. Львові.

Ухвалою суду від 01.07.2025 р. залучено Релігійну організацію «Провінція отців Василіян Найсвятішого Спасителя в Україні Української Греко-Католицької Церкви» до участі у справі в якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача; продовжено строк проведення підготовчого провадження; підготовче засідання відкладено на 11.09.2025 р.

28.08.2025 р. до суду за вх. № 22370/25 від відповідача-1 (Львівської міської ради) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку підготовчого провадження.

10.09.2025 р. до суду за вх. № 23875/25 від третьої особи-3 на стороні позивача, надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 11.09.2025 р. підготовче засідання відкладено на 11.11.2025 р.

05.11.2025 р. до суду за вх. № 29600/25 від третьої особи- 3 на стороні позивача, надійшло клопотання, до якого долучено лист КВС Юнеско від 22.10.2025 р. про надання інформації щодо меж та складових об`єкта Всесвітньої спадщини «Львів-ансамбль історичного центру», запит Провінції до КВС ЮНЕСКО від 06.09.2025 р. про надання інформації щодо меж об`єкта Всесвітньої спадщини «Львів-ансамбль історичного центру» та його невід`ємних складових, зокрема «Ансамблю Бернардинського монастиря» у місті Львові, лист Міністерства культури та стратегічних комунікацій України № 06/113/9761-25 від 14.10.2025 про надання інформації (на запит Провінції від 06.09.2025 р.) щодо картографічних матеріалів об`єкта світової спадщини «Львів - ансамбль історичного центру», запит Провінції від 29.10.2025 р. до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про надання інформації щодо внесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України - Ансамблю Бернардинського монастиря у місці Львові, номінальна документація Всесвітнього Комітету Спадщини Юнеско.

07.11.2025 р. до суду за вх. № 29834/25 від Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

10.11.2025 р. до суду за вх. № 29978/25 від відповідача-1 (Львівської міської ради) надійшли додаткові пояснення у справі.

11.11.2025 р. до суду за вх. № 30132/25 від позивача-1 (Міністерства культури України) надійшли додаткові пояснення у справі.

Ухвалою суду від 11.11.2025 р. підготовче засідання відкладено на 27.11.2025 р.

Ухвалою суду від 17.11.2025 р. підготовче засідання відкладено на 27.01.2026 р.

21.01.2026 р. до суду за вх. № 1943/26 від третьої особи-3 на стороні позивача, надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи листа Міністерства культури України від 24.12.2025 р. щодо внесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією національного значення - п`яти невід`ємних складових «Ансамблю Бернардинського монастиря» у місті Львові, а також запиту Провінції від 16.01.2026 р. до Міністерства культури України про надання інформації щодо причини не внесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією національного значення «Оборонних мурів з примурними будівлями, Глинянською вежею та казематами» - невід`ємної складової пам`ятки національного значення XVII ст. - Ансамблю Бернардинського монастиря у м. Львові.

Як вбачається із пояснень Міністерства культури України від 11.11.2025 р., постановою Кабінету Міністрів України від 29.10.2025 р. № 1396 «Про перейменування Міністерства культури та стратегічних комунікацій України», Міністерство культури та стратегічних комунікацій України перейменовано на Міністерство культури України.

Ухвалою суду від 27.01.2026 р. змінено найменування позивача-1 з Міністерства культури та стратегічних комунікацій України на Міністерство культури України; підготовче засідання відкладено на 05.03.2026 р.

04.02.2026 р. до суду за вх. № 3257/26 від третьої особи-3 на стороні позивача, повторно надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи листа Міністерства культури України від 24.12.2025 р. щодо внесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією національного значення - п`яти невід`ємних складових «Ансамблю Бернардинського монастиря» у місті Львові (що знаходиться за адресою: пл. Соборна, 3, 3-а, 4, пл. Митна, вул. Винниченка, 1, 3, вул. Валова, 18, 20), а також запиту Провінції від 16.01.2026 р. до Міністерства культури України про надання інформації щодо причини не внесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією національного значення «Оборонних мурів з примурними будівлями, Глинянською вежею та казематами» - невід`ємної складової пам`ятки національного значення XVII ст. - Ансамблю Бернардинського монастиря у м. Львові.

12.02.2026 р. до суду за вх. № 3998/26 від третьої особи-3 на стороні позивача, надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи листа Міністерства культури України від 25.12.2025 р. вих. 06/113/12298-25 до Львівської обласної військової адміністрації щодо надання до Міністерства культури необхідних документів для «вирішення питання зміни категорії пам`ятки з категорії місцевого значення на національне», а саме: «Оборонні мури з примурними будівлями, з Глинянською вежею та рештками бастеї» - невід`ємною частини та складової Ансамблю Бернадського монастиря у м. Львові; Листа Міністерства культури України від 28.01.20226 р. вих. № 37/ОРГ - 39/26 ЗПІ до провінції про надання інформації щодо причин не внесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією національного значення «Оборонних мурів з примурними будівлями, Глинянською вежею та казематами» невід`ємною частини та складової Ансамблю Бернардинського монастиря у м. Львові.

04.03.2026 р. до суду за вх. № 6316/26 від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення у справі.

05.03.2026 р. до суду за вх. № 6508/26 від третьої особи-3 на стороні позивача, надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи наступних документів: лист ЛОДА щодо запиту Провінції на публічну інформацію; лист ЛОДА № 5/5-2240/0/2-26/7-16.3.1 від 18.02.2026 р. щодо внесення змін до відомостей Державного реєстру нерухомих пам`яток України; Акт візуального обстеження від 13.02.2026 р.; облікова картка об`єкта: Оборонні мури, з Глинянською вежею, казематами та примурними будівлями Бернардинського монастиря; подання про зміну категорії пам`ятки; протокол засідання консультативної ради з питань охорони культурної спадщини у Львівській області при ЛОДА від 12.02.2026 р.; постанова КМУ від 17.12.2025 р. про внесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією національного значення - п`яти невід`ємних складових «Ансамблю Бернардинського монастиря» у м. Львові.

Ухвалою суду від 05.03.2026 р. підготовче засідання відкладено на 31.03.2026 р.

20.03.2026 р. до суду за вх. № 8102/26 від прокурора надійшли письмові пояснення у справі.

31.03.2026 р. до суду за вх. № 9084/26 від представника трудового колективу ДП «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» Куреця Ю. П. надійшло клопотання, в якому зазначається про заперечення п.2 прохальної частини позовної заяви прокурора щодо звільнення займаних приміщень.

Ухвалою суду від 31.03.2026 р. продовжено строк підготовчого провадження; підготовче засідання відкладено на 19.05.2026 р.

Ухвалою суду від 19.05.2026 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.06.2026 р.

09.06.2026 р. до суду за вх. № 16281/26 від позивача-2 (Львівської обласної державної (військової) адміністрації) надійшла заява про проведення засідання за відсутності представника позивача-2. У вказаній заяві просить задоволити позовні вимоги.

В судовому засіданні 09.06.2026 р. оголошено перерву до 18.06.2026 р.

В судовому засіданні 18.06.2026 р. оголошено перерву до 23.07.2026 р.

Позиції учасників справи.

Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що рішенням № 129 від 12.02.2010р. «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на пл.Соборній, 3-а» виконавчим комітетом Львівської міської ради вирішено оформити за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на нежитлові приміщення загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові.

12.02.2010 р. відділом приватизації державного житлового фонду Галицького району, на підставі вказаного рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 129 від 12.02.2010 р., видане свідоцтво № Г-03490 про право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові.

15.03.2010 р., на підставі свідоцтва про право власності № Г-03490 від 12.02.2010 р., ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєстровано право комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення загальною площею 1129,1 кв.м. (реєстраційний номер майна: 29930359) на пл. Соборній, 3-а у м. Львові.

17.10.2013 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Поповичем О. С. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на згадані нежитлові приміщення загальною площею 1129,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 184248346101) на пл.Соборній, 3-а у м. Львові (номер запису про право власності: 2924918, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 6895339 від 17.10.2013 р.).

17.10.2013 р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та ДП «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація», укладено договір оренди нерухомого майна, відповідно до якого в оренду ДП «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» передано нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а у м. Львові площею 1129,1 кв.м.

Прокурор вказує, що рішенням виконкому Львівської обласної ради народних депутатів трудящих № 485 від 30.06.1969 р. «Про взяття під охорону держави старовинних споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну і художню цінність» вирішено погодити перелік додаткових споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну та художню цінність, рекомендованих Держбудом УРСР для включення в списки пам`ятників архітектури УРСР, що охороняються державою затвердити ці списки згідно з додатком, в якому зазначено Ансамбль бернардинського монастиря, який знаходиться на площі Возз`єднання (теперішня назва площа Соборна) у м. Львові.

До вказаного ансамблю входять: Костьол, Дзвіниця, Оборонні мури, Ротонда над криницею, Пам`ятна колона, Келії, Палац. При цьому Оборонні мури віднесено до категорії «б» - пам`ятники, які можна використовувати, але виключно під наукові та музейно-показові установи.

Спірні нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а у м. Львові загальною площею 1129,1 кв.м. знаходяться в «Оборонні мури» Ансамблю бернардинського монастиря.

Прокурор стверджує, що нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а у м. Львові загальною площею 1129,1 кв.м. були і по даний час залишаються у державній власності, а рішення виконавчого комітету Львівської міської ради про оформлення та реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на згадані нежитлові приміщення прийняте за відсутності правових підстав, що спричинило порушення права держави, як їх власника, на вказані об`єкти нерухомого майна.

Прокурор вказує, що органом, уповноваженим управляти спірними приміщеннями на пл. Соборній, 3-а у м. Львові, які перебувають у державній власності, є Львівська обласна державна адміністрація як правонаступник попередньо діючих відповідних виконавчих комітетів обласної ради та обласної державної адміністрації, а також засновник Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові.

Прокурор зазначає, що набуття Львівською міською радою права власності на спірні приміщення порушує права та інтереси Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (перейменовано на Міністерство культури України), як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері культури, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.

На переконання прокурора, у Львівської міської ради, її виконавчих органів відсутні правові підстави, передбачені законодавством для набуття права комунальної власності на спірні нежитлові приміщення загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові, у тому числі щодо передачі цих приміщень територіальній громаді іншими суб`єктами права власності, їх створення чи придбання органами місцевого самоврядування, набуття в іншому порядку, встановленому законом, погодження відповідного органу охорони культурної спадщини про відчуження чи передачу.

У зв`язку з цим, спірні нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а у м. Львові по даний час залишаються у державній власності, позаяк правові підстави перебування їх у комунальній власності відсутні.

Прокурор вказує, що у рішенні виконавчого комітету Львівської міської ради №129 від 12.02.2010 «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а» не визначено жодної правової підстави набуття Львівською міською радою права комунальної власності на спірний об`єкт, як і способу набуття такого.

До 2010 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно право комунальної власності територіальної громади на спірні нежитлові приміщення не реєструвалось, свідоцтва про право власності територіальної громади на них не видавались.

Прокурор стверджує, що рішення про оформлення та реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на спірні нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а у м. Львові прийнято за відсутності будь-якої, передбаченої законом підстави набуття цього права, а вказані приміщення залишаються у державній власності, оскільки у Львівської міської ради не було правових підстав для набуття спірного майна у власність, у тому числі внаслідок створення цього майна, його набуття в установленому законом порядку при передачі з державної в комунальну власність.

Прокурор вважає, що оскільки держава - як законний власник спірного об`єкту нерухомого майна, в особі уповноважених органів будь-яких рішень про його передачу Львівській міські раді не приймала, а відтак, міська рада заволоділа спірними приміщеннями без відповідної на те правової підстави.

Прокурор стверджує, що незаконне внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про спірні приміщення створює перешкоди власнику майна у здійсненні права користування та розпорядження ним.

Міністерство культури України (позивач-1), у додаткових поясненнях у справі від 11.11.2025 р. вказує, що комплекс споруд Бернардинського монастиря на пл. Соборній, 3 у м. Львові у складі: «Костьол бернардинів з келіями», «Дзвіниця Бернардинського собору», «Ротонда з криницею» та «Пам`ятна колона» не занесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, але постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 року № 970 взяті на облік як пам`ятки архітектури республіканського значення і відповідно до абзацу шостого статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визнається пам`яткою національного значення.

Зазначає, що на засіданні Експертної комісії з розгляду питань занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України 02 жовтня 2019 року було розглянуто облікову документацію на пам`ятку культурної спадщини «Ансамбль Бернардинського монастиря» за адресою: пл. Соборна, 3, 3а, 4, пл. Митна, вул. Винниченка, 13, вул. Валова, 18, 20 у м. Львові та рекомендовано до занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятку архітектури, містобудування та монументального мистецтва національного значення, як таку, що відповідає критеріям, визначеним пунктом 3 Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 452.

На даний час Міністерство культури України готує відповідний проект постанови Кабінету Міністрів України про занесення об`єктів культурної спадщини до Реєстру за категорією національного значення, який буде поданий до Кабінету Міністрів України відповідно до регламентних вимог.

Дана пам`ятка включена до Переліку пам`яток, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації».

Міністерство культури України стверджує, що органом, уповноваженим управляти Комплексом споруд Бернардинського монастиря на пл. Соборній, 3 у м. Львові у складі: «Костьол бернардинів з келіями», «Дзвіниця Бернардинського собору», «Ротонда з криницею» та «Пам`ятна колона», є Львівська обласна державна адміністрація, як правонаступник попередньо діючих відповідних виконавчих комітетів обласної ради та обласної державної адміністрації, оскільки саме місцева державна адміністрація здійснює на відповідній території управління об`єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління.

За наявною в Міністерстві інформації, зазначена пам`ятка не обліковується на балансі підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (перейменоване на Міністерство культури України).

У той же час, відповідно до підпункту 245 пункту 4 Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 року № 467 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2005 року № 142), Міністерство культури та стратегічних комунікацій України здійснює функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

За результатами перевірки актуальної електронної бази даних документообігу Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, не виявлено інформації про надходження звернення щодо погодження відчуження чи передачі у володіння, користування або управління пам`яткою національного значення Комплексом споруд Бернардинського монастиря на пл. Соборній, 3 у м. Львові.

Комплекс споруд Бернардинського монастиря на пл. Соборній, 3 у м. Львові є культовим, а тому необхідно користуватися статтею 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим- Уряду Республіки Крим.

Отже, саме Львівська обласна державна адміністрація відповідно до норм національного законодавства розпоряджається зазначеним майном пам`ятки архітектури національного значення Комплекс споруд Бернардинського монастиря на пл. Соборній, 3 у м. Львові, дає погодження на передачу, забезпечує збереження, здійснює управління зазначеним державним майном та зобов`язана зареєструвати права державної власності на зазначене майно.

Таким чином, Міністерство культури України вважає, що держава в особі органів, в даному випадку - Львівської обласної державної адміністрації, у відповідності до положень статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», є належним власником культових споруд і майна.

На думку Міністерства культури України, позовні вимоги керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова підлягають задоволенню частково.

Львівська міська рада (відповідач-1), у відзиві від 08.10.2024 р. на позовну заяву, повністю заперечує позовні вимоги.

Зазначає, що постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 р. № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР» затверджено список пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави. Під номером 341 у цьому списку зазначено костьол бернардинів з келіями на пл. Возз`єднання (тепер пл. Соборна).

В новій редакції цієї постанови від 15.10.2022 р. під номером 341 зазначено на пл. Возз`єднання, 3 (тепер пл. Соборна, 3) костьол бернардинів з келіями, дзвіниця бернардинського костьолу, ротонда над криницею, пам`ятна колона.

Проте спірні приміщення площею 1129,1 кв.м на пл. Соборній, 3а, не знаходяться ні в костелі бернардинів, ні в келіях, ні в дзвіниці, ротонді чи пам`ятній колоні. Станом на сьогодні, будівлі келій належать Центральному державному історичному архіву у Львові, а храм святого Андрія Первозваного використовує Українська греко-католицька церква.

12.06.1975 р. Рада Міністрів УРСР приймає постанову «Про створення державного історико-архітектурного заповідника в м. Львові». Пунктом 4 постанови доручено Львівському облвиконкому за погодженням з Держбудом УРСР і Міністерством культури УРСР у 3-місячний строк затвердити положення про Державний історико-архітектурний заповідник у м. Львові і перелік споруд, що передаються на баланс заповідника.

Перелік пам`ятників архітектури та цінних споруд, що передаються Державному історико-архітектурному заповіднику в м. Львові міститься в додатку № 3 до рішення виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих № 552 від 02.12.1975 р. Під пунктом 12 цього переліку знаходиться Костьол бернардинів з келіями та дзвіницею.

Однак, спірні приміщення площею 1129,1 кв. м на пл. Соборній, 3а, не знаходяться ні в костелі бернардинів, ні в келіях, ні в дзвіниці.

Лист Міністерства культури та інформаційної політики України від 29.12.2021р. № 15683/6.11.7 підтверджує ту обставину, що спірні приміщення не входять в комплекс споруд Бернардинського монастиря на пл. Соборній, 3. У вказаному листі Міністерство перелічило пам`ятки, що входять у його склад: «Костьол бернардинів з келіями», «Дзвіниця Бернардинського собору», «Ротонда з криницею», «Пам`ятна колона».

Єдиний документ, в якому згадуються оборонні мури з в`їздовою вежею, є додаток до рішення виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих № 485 від 30.06.1969 р. «Про взяття під охорону держави старовинних споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну і художню цінність».

Проте зазначеним рішенням виконком Львівської обласної ради депутатів трудящих лише погодив перелік додаткових споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну та художню цінність та вирішено просити Раду Міністрів УРСР затвердити ці списки згідно з додатком.

Отже, без затвердження списків пам`ятників архітектури Радою Міністрів УРСР, рішення виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих №485 від 30.06.1969 р. немало юридичної сили.

Як вбачається із Списку пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 р. № 970 (у всіх його редакціях), оборонні мури ніколи не були включені в ансамбль бернардинського монастиря.

З огляду на викладене, відповідач-1 стверджує, що спірні нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3а площею 1129,1 кв.м не входять в ансамбль Костелу бернардинів. Ці приміщення не включені до переліку пам`ятників архітектури та цінних споруд, що передавалися Державному історико-архітектурному заповіднику в м. Львові, не є державною власністю, якою управляє Львівська обласна державна адміністрація чи Міністерство культури та стратегічних комунікацій України

Також відповідач-1 вказує, що рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів № 450 від 29.11.1990 р. «Про історико-культурну заповідну територію м. Львова» здійснення державного контролю по охороні і використанню пам`яток історії та культури на історико-культурній заповідній території м. Львова покладено на виконком Львівської міської ради народних депутатів.

27.05.1999 р. на пленарному засіданні Львівської міської ради прийнято ухвалу № 243 «Про питання управління майном міської комунальної власності» відповідно до якої вирішено вважати такими, що належать до міської комунальної власності побудовані до 1939 року об`єкти нерухомого майна, які є на території міста Львова.

Відповідно до п. 5.14 рішення виконавчого комітету від 27.10.2006 р. № 1223 «Про затвердження Положення про управління охорони історичного середовища Львівської міської ради та його структури» (чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення виконавчого комітету) до повноважень управління охорони історичного середовища відносилося здійснення функції управління Львівським державним історико-архітектурним заповідником.

На підставі договору оренди від 25.01.2005 р. нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3а управління охорони історичного середовища передало ТзОВ «Укрзахідпроектреставрація».

Спірні нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3а перебували на балансі управління охорони історичного середовища до 2022 року, рішенням виконкому від 02.11.2022 р. № 104 ці приміщення передані з балансу управління охорони історичного середовища Львівської міської ради на баланс ЛКП «Бюро спадщини».

Відповідач-1 стверджує, що спірні нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3а ніколи не перебували в державній власності, що підтверджується довідкою ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 22.01.2009 р. № ю/165, з якої вбачається, що нежитлові приміщення площею 1129,1 кв.м в будівлі літ. А-2 на пл. Соборній, 3а не зареєстровані.

Відповідач-1 зазначає, що відсутні будь-які докази того, що уповноважені державні органи здійснювали розпорядження спірним об`єктом як державним майном.

Крім того, відповідач-1 зазначає, що підставою позову зазначено порушення права власності держави на спірні нежитлові приміщення у зв`язку із незаконним набуттям права власності на ці приміщення Львівською міською радою. При цьому, предметом спору є усунення перешкод в користуванні та розпорядженні нежитловими приміщеннями, шляхом визнання незаконним та скасування рішення виконкому та скасування державної реєстрації права власності. Отже, на думку відповідача-1, прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Також, відповідачем-1 заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Прокурором подано відповідь від 09.10.2024 р. на відзив, в якій вказує, що на виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 12.06.1975 р. № 297 виконавчим комітетом Львівської обласної ради трудящих прийнято рішення № 321 від 09.07.1975 р., яким затверджено межі Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові.

Згідно додатку до рішення № 321 від 09.07.1975 р. «Державний історико-архітектурний заповідник в м. Львові створюється на території забудови давньоруської і середньовічної частини м. Львова в межах проспекту Леніна, площ Міцвевича і Воз`єднання....»

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих № 552 від 02.12.1975 р. «Про створення дирекції Державного історико-архітектурного заповідника в м. Львові» створено з 01.01.1976 р. дирекцію Державного історико-архітектурного заповідника в м. Львові, затверджено положення про Державний історико-архітектурний заповідник в м. Львові, а також визначено перелік пам`ятників архітектури та цінних споруд (додаток № 3), що передаються Державному історико-архітектурному заповіднику в м. Львові, до якого включено Костьол бернардинів з келіями та дзвіницею.

Державний історико-архітектурний заповідник м. Львова, відповідно до положення, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих № 552 від 02.12.1975 р., створений у відповідності з постановою Ради Міністрів Української РСР № 297 від 12.06.1975 р. і знаходиться у віданні виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих (п. 1). Державний історико-архітектурний заповідник в межах наданих йому повноважень та обов`язків діє як юридична особа, має круглу печатку, штампи встановленого зразку та рахунки в Держбанку (п. 4). Всі споруди, розташовані на території заповідника (крім будинків, що використовуються під житло), знаходяться на його балансі і використовуються на правах оренди для установ, організацій, під музейні, виставочні, торгові і інші приміщення (п. 6). Кошти заповідника складаються, зокрема, з надходжень від орендної плати (п. 9).

Постановою Верховної Ради УРСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990 р. № 506-ХІІ встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління.

Прокурор стверджує, що у Львівської міської ради, її виконавчих органів відсутні правові підстави, передбачені законодавством для набуття права комунальної власності на спірні нежитлові приміщення загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові.

У рішенні виконавчого комітету Львівської міської ради № 129 від 12.02.2010 р. «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а» не визначено жодної правової підстави набуття Львівською міською радою права комунальної власності на спірний об`єкт, як і способу набуття такого.

Законодавством УРСР та України не передбачалась зміна власності на майно при зміні підпорядкування юридичної особи, на балансі якого це майно перебувало.

Відтак, на переконання прокурора, відповідачами не спростовано доводів про невідповідність рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 129 від 12.02.2010 р. «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а» вимогам законодавства України, що регулює відповідні правовідносини щодо підстав і порядку набуття права власності та прийняття такої поза межами компетенції, визначеної Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», всупереч положенням ЦК України.

Прокурор вказує, що обрання способу захисту є правом особи - позивача, який звертається до суду для захисту порушеного права або інтересу.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України)

Прокурор вважає, що заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно, оскільки володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним).

Держава - як законний власник спірного об`єкту нерухомого майна, в особі уповноважених органів будь-яких рішень про його передачу Львівській міські раді не приймала, а незаконне внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про спірні приміщення створює перешкоди власнику майна у здійсненні права користування та розпорядження ним.

Прокурор стверджує, що позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідного нерухомого майна. При цьому, поняття перешкод є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до об`єкта нерухомості та можливості використовувати його за призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Отже, на думку прокурора, обраний спосіб захисту порушених прав та інтересів держави з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, яке по суті у законний спосіб не вибувало із державної власності є ефективним та узгоджується із сформованою судовою практикою.

Львівська міська рада (відповідач-1), у додаткових поясненнях у справі від 10.11.2025 р. зазначає, що із витягів з інвентаризаційної справи на будівлі на пл. Соборній, 3а, а саме схеми генерального плану з будівлями на пл. Возз`єднання, 3а, оціночного акта, висновку про реєстрацію домоволодіння, копії листа управління комунальної власності від 04.09.2017 р. № 3416 прокурору Львівської місцевої прокуратури № 1, вбачається, що власником спірних приміщень була Рембудконтора.

07.02.1991 р. Верховною радою УРСР було прийнято Закон УРСР «Про власність», яким визначалося, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Під суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності визнавалася держава в особі Верховної Ради Української РСР, під суб`єктом права комунальної власності - адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

З метою впровадження в дію приписів Закону України «Про власність», Кабінетом Міністрів України 05.11.1991 р. прийнято постанову № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», що заклало правові основи для розподілу майна, яке в радянській період було виключно державним, на державне та комунальне.

Цією постановою затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Так, до комунальної власності передано, зокрема, підрядні спеціалізовані ремонтно-будівельні організації.

Також постановою установлювалося, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

На виконання постанови КМУ № 311 від 05.11.1991 р., виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення № 728 від 27.12.1991р. «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області».

Додатком 2 до цього рішення затверджено перелік підприємств і організацій з балансовою вартістю майна за станом на 01.01.1992 р., що належать до відповідних виконкомів Рад народних депутатів. Зокрема, до власності виконкому Львівської міської ради народних депутатів віднесено міський підрядний спеціалізований ремонтно-будівельний трест (майновий комплекс, об`єкти підрядних спеціалізованих ремонтно-будівельних управлінь і дільниць, які входять до складу Львівського міського підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного тресту).

Отже, починаючи з 1955 року спірні нежитлові приміщенні перебували у власності Рембудконтори. Із розмежуванням державної власності на загальнодержавну та комунальну, ремонтно-будівельний трест передано до комунальної власності Львівської міської ради.

Прокурор у письмових поясненнях у справі від 20.03.2026 р. зазначає, що набуття Львівською міської радою права власності на спірні приміщення на підставі рішення виконавчого комітету №129 від 12.02.2010 р. та свідоцтва про право власності №Г-03490 від 12.02.2010 р., яке видане відділом приватизації державного житлового фонду Галицького району не відповідає положенням ч. 2 ст. 52, ч. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

У рішенні виконавчого комітету Львівської міської ради № 129 від 12.02.2010 р. «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а» не вказано правової підстави набуття міською радою права комунальної власності на спірний об`єкт, як і способу набуття такого.

Прокурор стверджує, що сам факт прийняття виконкомом Львівської обласної ради народних депутатів рішення №728 від 27.12.1991 р., отримання відомостей ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 22.01.2009 р. про відсутність державної реєстрації права власності на приміщення, а також отримання даних з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, функціонування якого запроваджено постановою Кабінету Міністрів України № 467 від 14.04.2004 р., не є ознакою законного набуття міською радою права комунальної власності на спірне майно, шляхом прийняття виконавчим комітетом рішення №129 від 12.02.2010 р. з подальшою видачою свідоцтва № Г-03490 від 12.02.2010 р.

Прокурор вказує, що оформлення права комунальної власності на спірні приміщення на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №129 від 12.02.2010, свідоцтва №Г-03490 від 12.02.2010, із внесенням відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не може вважатись законним способом набуття такого права.

Прокурор вважає, що внаслідок протиправної поведінки відповідачів законним власникам спірного майна створені перешкоди користуватись та розпоряджатись таким майном.

Прокурор зазначає, що створені відповідачами перешкоди у користуванні та розпорядженні спірним майном зумовлені не лише наявністю рішення виконавчого комітету № 129 від 12.02.2010 р. та записів у Державному реєстрації речових прав на нерухоме майно про речові права, а тим, що законні власники спірних приміщень не можуть ними вільно користуватись та розпоряджатись на власний розсуд, оскільки приміщення фактично використовуються та розпоряджаються відповідачами для власних потреб, що підтверджується укладеним договором оренди. А тому, без ухвалення судового рішення про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні державою своїм майном, відновити порушені права законних власників приміщень неможливо. Зміна записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі за віндикаційним позовом, без фактичного звільнення приміщень відповідачами, не призведе до ефективного захисту порушених прав позивачів.

Прокурор вказує, що після того як перешкоди у користуванні та розпорядженні спірним майном будуть усунуті безпосередньо відповідачами, міська рада та орендарі фактично звільнять спірні приміщення і позивачі отримають безперешкодний доступ до них, зможуть вільно користуватись та розпоряджатись цими приміщеннями, лише тоді порушене право буде відновленим та захищеним. Отже, на думку прокурора, у даному випадку ним обраний належний та ефективний спосіб захисту.

Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів) у поясненнях третьої особи від 06.12.2024 р. вказує, що обраний прокурором спосіб захисту прав щодо визнання незаконним та скасування рішення про оформлення права власності та скасування державної реєстрації права комунальної власності, не відповідає вимогам ефективності та належності способу захисту, відтак вказані позовні вимоги, а як наслідок і похідна від них - про зобов`язання ДП «Укрзахідпроектреставрація» звільнити відповідні спірні нежитлові приміщення не можуть бути задоволені.

Також зазначає, що відповідно до рішення виконавчого комітету Ленінської (Галицької) районної ради народних депутатів м. Львова Львівської області № 222 від 14.04.1987 р., будинок на пл. Возз`єднання, 3а (сучасна назва - пл. Соборна, 3а) відноситься до будинків, які передавались у власність Радам по Ленінському району м. Львова.

Отже, будинок за адресою: м. Львів, пл. Возз`єднання, 3а (сучасна назва - пл.Соборна, 3а) належить місцевим Радам по Ленінському (Галицькому) району м.Львова, як будинок, що належить до комунальної власності Львівської міської територіальної громади.

Вказує, що протягом тривалого часу спірні нежитлові приміщення заг. пл.1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3а у м. Львові були об`єктом оренди, згідно із договорами оренди № 1 від 25.01.2005 р., № Г-7547-10 від 25.06.2010 р. та № Г-8822-13 від 17.10.2013 р., укладеними між структурними підрозділами Львівської міської ради та ДП «Укрзахідпроектреставрація».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2021 р. у справі № 914/530/20 задоволено позовні вимоги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про зобов`язання ДП «Укрзахідпроектреставрація» повернути об`єкт оренди за договором № Г8822-13 шляхом виселення.

Таким чином, на переконання третьої особи, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №129 від 12.02.2010 р. та державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на спірні приміщення, яка проведена 15.03.2010 р. в Реєстрі прав власності на нерухоме майна, а 17.10.2013 р. відомості про реєстрацію перенесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є безпідставними.

Крім того, третя особа вказує, що до зазначених позовних вимог сплив строк позовної давності, який згідно із ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Обставини справи.

Постановою Ради Міністрів Української РСР № 970 від 24.08.1963 р. «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР», затверджено список пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, до якого включено на пл. Возз`єднання (на даний час - пл. Соборна, 3-а) у м. Львові Костьол бернардинів з келіями (охоронний № 341), Дзвіниця Бернардинського костьолу (охоронний № 341/2), ротонда над криницею (охоронний № 341/3), пам`ятна колона (охоронний № 341/4).

Рішенням виконкому Львівської обласної ради народних депутатів трудящих № 485 від 30.06.1969 р. «Про взяття під охорону держави старовинних споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну і художню цінність» вирішено погодити перелік додаткових споруд Львівської області, що мають визначну наукову, історичну та художню цінність, рекомендованих Держбудом УРСР для включення в списки пам`ятників архітектури УРСР, що охороняються державою затвердити ці списки згідно з додатком, в якому зазначено Ансамбль бернардинського монастиря, який знаходиться на площі Возз`єднання у м. Львові.

12.06.1975 р. Радою Міністрів Української РСР прийнято постанову № 297 «Про створення Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 451 від 05.08.1992 р.).

На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 12.06.1975 р. № 297 виконавчим комітетом Львівської обласної ради трудящих прийнято рішення № 321 від 09.07.1975 р., яким затверджено межі Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові (скорочено ДІАЗ у м. Львові) згідно до додатком № 1 (Перелік пам`ятників архітектури та цінних споруд, що передаються ДІАЗ у м.Львові).

У вказаному Переліку зазначений Костьол бернардинів з келіями та дзвіницею, 1630 року спорудження.

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих №552 від 02.12.1975 р. «Про створення дирекції Державного історико-архітектурного заповідника в м. Львові» створено з 01.01.1976 р. дирекцію Державного історико-архітектурного заповідника в м. Львові, затверджено положення про Державний історико-архітектурний заповідник в м. Львові, а також визначено перелік пам`ятників архітектури та цінних споруд (додаток № 3), що передаються Державному історико-архітектурному заповіднику в м. Львові, до якого включено Костьол бернардинів з келіями та дзвіницею.

Державний історико-архітектурний заповідник м. Львова, відповідно до положення, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих № 552 від 02.12.1975 р., створений у відповідності з постановою Ради Міністрів Української РСР № 297 від 12.06.1975 р. і знаходиться у віданні виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих (п. 1). Державний історико-архітектурний заповідник в межах наданих йому повноважень та обов`язків діє як юридична особа, має круглу печатку, штампи встановленого зразку та рахунки в Держбанку (п. 4). Всі споруди, розташовані на території заповідника (крім будинків, що використовуються під житло), знаходяться на його балансі і використовуються на правах оренди для установ, організацій, під музейні, виставочні, торгові і інші приміщення (п. 6). Кошти заповідника складаються, зокрема, з надходжень від орендної плати (п. 9).

На виконання Указу Президента України № 603 від 02.07.1997 р. «Про збереження історичної забудови в центральній частині м. Львова», Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 266 від 15.11.1997 р. «Про комплексну програму збереження історичної забудови м. Львова», якою уповноважено Львівську обласну державну адміністрацію та виконавчий комітет Львівської міської ради реалізовувати вказану програму, у зв`язку з чим до Організації Об`єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (далі - ЮНЕСКО) подано матеріали для внесення історичного центру міста Львова до Списку всесвітньої спадщини.

30.11.1998 р. на 22-й конференції Комітету світової спадщини ЮНЕСКО ансамбль історичного центру Львова внесено до Списку всесвітньої спадщини Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (об`єкт № 865).

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України та на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 затверджено Список історичних населених міст України (міста і селища міського типу), до якого внесено і місто Львів.

Рішенням виконкому Львівської обласної ради народних депутатів № 450 від 29.11.1990 р. «Про історико-культурну заповідну територію м. Львова» історичну забудову XIII - поч. XX ст. оголошено історико-культурною заповідною територією.

24.06.1993 р. Львівською міською радою прийнято ухвалу № 27, якою встановлено межі історико-культурної заповідної території м. Львова.

Указом Президента України «Про збереження історичної забудови в центральній частині м. Львова» від 02.07.1997 р. № 603/97 постановлено Львівській обласній державній адміністрації розробити у двомісячний строк комплексну програму збереження історичної забудови м. Львова і подати її на затвердження Кабінету Міністрів України.

На виконання Указу Президента від 02.07.1997 р. № 603/97 Кабінетом Міністрів України 15.11.1997 р. видано постанову № 1266, якою затверджено Комплексну програму збереження історичної забудови м. Львова.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1761 занесено ДІАЗ у м. Львові до Державного реєстру нерухомих пам`яток України національного значення (розділ «Заповідники»).

Пунктом 6 постанови Верховної Ради України від 12.09.2002 р. №140-ІV «Про інформацію Кабінету Міністрів України про здійснення державної політики щодо виконання законів України «Про природно-заповідний фонд України» і «Про охорону культурної спадщини» та про дотримання посадовими особами вимог чинного законодавства стосовно Національного заповідника «Хортиця» й інших історико-культурних заповідників і об`єктів природно-заповідного фонду» рекомендовано Кабінету Міністрів України відновити діяльність Львівського державного історико-архітектурного заповідника.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 р. № 133 8-р затверджено план заходів, спрямованих на відновлення діяльності ДІАЗ у м. Львові, яким, серед іншого, передбачено доручити Львівській обласній державній адміністрації в строк до 15.02.2010 р. провести державну реєстрацію заповідника у ЄДР та постійно здійснювати захист заповідника від загрози знищення, руйнування або пошкодження.

Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 228/0/5-10 прийнято рішення «Про відновлення діяльності Державного історико-культурного заповідника у м. Львові», згідно якого: 1) визначено межі ДІАЗ у м. Львові з урахуванням меж архітектурних ансамблів і комплексів, включених до Списку Світової Спадщини ЮНЕСКО, згідно з описом, що додається; 2) затверджено Положення про ДІАЗ у м. Львові у новій редакції; 3) управлінню охорони культурної спадщини облдержадміністрації: 3.1. здійснити заходи щодо державної реєстрації ДІАЗ у м. Львові; 3.2. після державної реєстрації звернутися до Міністерства регіонального розвитку та будівництва України про передачу його до сфери управління Мінрегіонбуду.

12.05.2010 р. виконавчим комітетом Львівської міської ради проведено державну реєстрацію ДІАЗ у м. Львові.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань засновником ДІАЗ у м. Львові є Львівська обласна державна адміністрація.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.05.2011 р. № 437-р «Про внесення змін до плану заходів, спрямованих на відновлення діяльності Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові» виключено з розпорядження № 1338-р положення щодо передачі заповідника до сфери управління Мінрегіонбуду.

Рішенням № 129 від 12.02.2010 р. «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а» виконавчим комітетом Львівської міської ради вирішено оформити за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на нежитлові приміщення загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові.

12.02.2010 р. відділом приватизації державного житлового фонду Галицького району, на підставі вказаного рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 129 від 12.02.2010 р., видане свідоцтво № Г-03490 про право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові.

15.03.2010 р., на підставі свідоцтва про право власності № Г-03490 від 12.02.2010 р., ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєстровано право комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення загальною площею 1129,1 кв.м. (реєстраційний номер майна: 29930359) на пл. Соборній, 3-а у м. Львові.

17.10.2013 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Поповичем О. С. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на згадані нежитлові приміщення загальною площею 1129,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 184248346101) на пл.Соборній, 3-а у м. Львові (номер запису про право власності: 2924918, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 6895339 від 17.10.2013 р.).

17.10.2013 р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, найменування якого в подальшому змінено на Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (Орендодавець) та Державним підприємством «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація», (Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-8822-13, відповідно до п. 1.1. якого, Орендодавець на підставі ухвали 11-ї сесії 6-го скликання Львівської міської ради № 2338 від 30.05.2013 р., на умовах визначених цим договором зобов`язується передати, а Орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 1129,1 кв.м, а саме: приміщення першого поверху, що позначені в технічній документації під індексами 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, І. II, ІІІ, IV, площею 341,2 кв.м, приміщення другого поверху під індексами 18,19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, XVII, XVIII, XIX, XX, ХХІ, XXII, XXIII, XXIV, ХХV, XXVI, XXVII, площею 541,3 кв.м, приміщення мезоніну під індексами 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, ХХVIIІ, XXIX, XXX, XXXI, XXXII, ХХХІІІ, XXXIV, XXXV, XXXVI, 27-1, 27-2, 27-3, 27-4, 27-5, 27-6, 27-7, 27-8, 27-9, 27-10, 27-11, 27-12, 27-13, 27-14, 27-15, 27-16, 27-17, 27-18, площею 171,8 кв.м та приміщення антресолі під індексами 17, V, VI, VII, VIIІ, IX, X, XI, XII, XII, XIV, XV, XVI, площею 74,8 кв.м, які розташовані в будівлі (літ. А-2) за адресою: м. Львів, пл. Соборна. буд. 3а, що знаходиться на балансі Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради і належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності на підставі свідоцтва про право власності № Г-03490, виданого Виконавчим комітетом Львівської міської ради 12.02.2010 р. на підставі рішенням № 129, зареєстрованого державним реєстратором речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Поповичем О. С. 17.10.2013 р. за реєстраційним номером 184248346101, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.10.2013 р., індексний номер 11063170.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.01.2021 р. у справі № 914/530/20 задоволено позовні вимоги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та зобов`язано Державне підприємство «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» повернути об`єкт оренди за Договором оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-8822-13 від 17.10.2013 р. шляхом виселення з нежитлових приміщень загальною площею 1129,1кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. Соборна, 3а.

Прокурор стверджує, що нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а у м. Львові загальною площею 1129,1 кв.м. були і по даний час залишаються у державній власності, а рішення виконавчого комітету Львівської міської ради про оформлення та реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на вказані нежитлові приміщення прийняте за відсутності правових підстав, що спричинило порушення права держави, як їх власника, на вказані об`єкти нерухомого майна.

Відповідно прокурор просить суд усунути перешкоди у здійсненні державою права користування та розпоряджання нежитловими приміщеннями загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові шляхом: визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 129 від 12.02.2010 р. «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а»; скасування державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради з припиненням речових прав відповідачів на нежитлові приміщеннями загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові, а також зобов`язати Державне підприємство «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» усунути перешкоди у здійсненні державою права користування та розпоряджання нерухомим майном шляхом звільнення займаних нежитлових приміщень загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові.

При ухваленні рішення виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Відповідно до п. 3 ст. 1311 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 р. у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18, від 21.06.2023 р. у справі № 905/1907/21).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом. «Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17).

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (перейменовано на Міністерство культури України) та Львівської обласної державної адміністрації.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, Галицькою окружною прокуратурою міста Львова на адресу Міністерства культури та інформаційної політики України скеровано лист № 14.50/105-8029ВИХ-21 від 18.11.2021 р. про надання інформації та матеріалів про вжиття заходів реагування внаслідок незаконного набуття Львівською міською радою права власності на спірні приміщення.

Листом від 29.12.2021 р. № 15683/6.11.7 Міністерством повідомлено, що комплекс споруд Бернардинського монастиря на пл. Соборній, 3 у м. Львові у складі: «Костьолу бернардинів з келіями», «Дзвіниця Бернардинського собору», «Ротонда з криницею» та «Пам`ятна колона» не занесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, але постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 року № 970 взяті на облік як пам`ятки архітектури республіканського значення і відповідно до абзацу шостого статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визнається пам`яткою національного значення. На засіданні Експертної комісії з розгляду питань занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України 02 жовтня 2019 року було розглянуто облікову документацію на пам`ятку культурної спадщини «Ансамбль Бернардинського монастиря» за адресою: пл. Соборна, 3, 3а, 4, пл. Митна, вул. Винниченка, 1.3, вул.Валова, 18. 20 у м. Львові та рекомендовано до занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток, як пам`ятку архітектури, містобудування та монументального мистецтва національного значення, як таку, що відповідає критеріям, визначеним пунктом 3 Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 452. Актуальна інформація щодо власника чи балансоутримувача означеної пам`ятки в розпорядженні МКІП відсутня. При цьому проінформовано, що означена пам`ятка включена до Переліку пам`яток, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації». Частиною першою статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженого ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

За наявною інформацією у МКІП відомості щодо погодження передачі у володіння, користування пам`ятки (її частини) за вказаною адресою відсутні. Відомості про погодження передачі у володіння, користування пам`ятки (її частини) за вказаною адресою центральним органом виконавчої влади, що формував чи реалізовував державну політику у сфері охорони культурної спадщини у період до 2020 року у розпорядженні МКІП відсутні.

Наміри про вжиття заходів до захисту інтересів держави в даному випадку на сьогодні відсутні.

Окрім цього, окружною прокуратурою на адресу Міністерства культури та інформаційної політики України надіслано запит від 06.09.2024 р. № 14.50/97-8698ВИХ-24 (в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру») про надання інформації та матеріалів про вжиття заходів реагування внаслідок прийняття виконавчим комітетом оскаржуваного рішення та оформлення Львівською міською радою права власності на спірні приміщення.

Листом від 17.09.2024 р. № 06/13/8401-24 Міністерством культури та стратегічних комунікацій України повідомлено, що заходи реагування внаслідок вибуття з державної власності нерухомого майна - приміщень загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові та проведення державної реєстрації права власності на дані приміщення за Львівською міською радою, не вживались.

Також, Галицькою окружною прокуратурою міста Львова, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», на адресу Львівської обласної державної адміністрації скеровано запит від 06.09.2024 р. № 14.50/97-8699ВИХ-24 про надання інформації щодо вжиття заходів реагування внаслідок прийняття виконавчим комітетом оскаржуваного рішення та оформлення Львівською міською радою права власності на спірні приміщення.

За результатом розгляду вказаного запиту, листом від 12.09.2024 р. № 5/9-10960/0/2-24/7-16 Львівська обласна державна адміністрація повідомила, що заходи позовного характеру щодо порушеного у запиті питання облдержадміністрацією не вживались.

Оскільки протягом тривалого часу позивачі, будучи органами державної влади, які уповноважені діяти у спірних правовідносинах від імені та в інтересах держави як власника майна - спірних приміщень за адресою: м. Львів, пл. Соборна, 3-а, не вжили належних та ефективних заходів, у визначеному законом порядку, не зверталися до суду з позовною заявою для усунення перешкод у здійсненні державою права користування та розпорядження спірним майном, а відтак вказані обставини свідчать про неналежне здійснення позивачами захисту інтересів держави та дотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», що підтверджує наявність «виключного випадку» для звернення прокурора з цим позовом до суду.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що прокурором дотримано порядок, встановлений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та підтверджено належним чином підстави для представництва інтересів держави в особі Міністерства культури України (попередня назва Міністерство культури та стратегічних комунікацій України) та Львівської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Щодо позовної вимоги прокурора про усунення перешкод у здійсненні державою права користування та розпоряджання нежитловими приміщеннями загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові шляхом визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 129 від 12.02.2010 р. «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а», суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор вказану вимогу обґрунтовує порушенням права власності держави на спірний об`єкт нерухомості і вважає, що скасування такого рішення виконавчого комітету Львівської міської ради р є одним із способів захисту порушеного права.

У пункті 8.13. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 р. у справі № 912/2797/21 зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21.08.2019 р. у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 р. у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 р. у справі № 483/448/20).

Як зазначалося, на підставі вказаного рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 129 від 12.02.2010 р. «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а» відділом приватизації державного житлового фонду Галицького району видане свідоцтво № Г-03490 від 12.02.2010 р. про право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові та зареєстровано право комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення загальною площею 1129,1 кв.м. (реєстраційний номер майна: 29930359) на пл. Соборній, 3-а у м. Львові.

Отже, рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 129 від 12.02.2010 р. «Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на пл. Соборній, 3-а» вичерпало свою дію шляхом його виконання, тому вимога про визнання незаконним та скасування такого рішення задоволенню не підлягає, оскільки не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Щодо позовної вимоги прокурора про усунення перешкод у здійсненні державою права користування та розпоряджання нежитловими приміщеннями загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради з припиненням речових прав відповідачів на нежитлові приміщеннями загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м.Львові, суд зазначає таке.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16). Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 р. у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 р. у справі № 925/642/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такі висновки сформовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 р. у справі № 466/8649/16-ц (п. 87).

Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі №916/1415/19, від 06.04.2021 р. у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 р. у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 р. у справі № 925/1351/19).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (аналогічний висновок викладено в п. 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 р. у справі № 910/2592/19).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Тлумачення ст. 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, тобто, припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.

Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володінні). Дані висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/15-п (п.п. 43, 89).

Отже, з врахуванням зазначеного, суду необхідно встановити, хто на час звернення з даним позовом є володільцем спірного майна.

Як зазначалося, право власності на спірне майно зареєстроване за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради в Державному реєстрі речових прав на майно 17.10.2013 р.

Отже, територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради є володільцем спірного майна.

Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 р. у справі №522/1528/15-ц).

Негаторний позов може вчинятися лише тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто, при порушенні насамперед таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.

Для розмежування віндикаційного та негаторного позовів в сучасній цивілістичній доктрині та практиці варто зауважити, що безумовно таким є наявність/відсутність володіння у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника є володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість власник, який позбавлений володіння («фізичного» чи/та «юридичного»), і пред`являє вимогу про відновлення володіння, то така вимога має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

Отже, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 р. у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 р. у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 р. у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 р. у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 р. у справі №908/976/19).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Аналіз статті 387 ЦК України свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто, позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: по-перше: «фізично» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; по-друге: «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього переоформлено на іншого суб`єкта.

З висновків Великої Палати Верховного Суду вбачається, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога про скасування державної реєстрації, скасування свідоцтва про право власності, чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16, від 02.07.2019 р. у справі № 48/340, від 28.01.2020 р. у справі №50/311-б, від 16.06.2020 р. у справі № 372/266/15-ц, від 21.09.2022 р. у справі № 908/976/19).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18, від 21.09.2022 р. у справі № 908/976/19, від 04.07.2023 р. у справі № 233/4365/18).

Отже, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чим інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками.

Верховний Суд у постанові від 23.09.2025 р. у справі 914/1889/24, чітко зазначив: «особа, за якою зареєстроване право власності на об`єкт нерухомості, який при цьому є захисною спорудою, за принципом реєстраційного підтвердження володіння є володільцем такого об`єкта; натомість держава або територіальна громада, за якими не зареєстроване право власності на такий об`єкт, не є його володільцем. Тому в цьому разі права держави або територіальної громади, які вважають себе власниками такого об`єкта, не можуть захищатися негаторним позовом, оскільки це є позов володіючого власника до неволодіючого невласника. Отже, належному способу захисту у таких випадках відповідає позовна вимога про витребування об`єкта нерухомого майна з чужого володіння в порядку віндикації».

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що якщо прокурор вважає, що право позивачів порушене тим, що за відповідачем-1 зареєстроване право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, то належним способом захисту може бути лише віндикаційний позов про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки саме задоволення такого позову буде підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 р. у справі № 199/8324/19).

Виходячи із викладеного суд зазначає, що оскільки спірне нерухоме майно зареєстровано за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, тому належному способу захисту права відповідає саме вимога про витребування від цієї особи такого нерухомого майна, а не усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Отже, позовна вимога про усунути перешкоди у здійсненні державою права користування та розпоряджання нежитловими приміщеннями загальною площею 1129,1 кв.м. на пл. Соборній, 3-а у м. Львові не підлягає задоволенню, у зв`язку з обранням прокурором неналежного та неефективного способу захисту.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду в справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 р. зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Враховуючи те, що суд відмовляє в задоволенні позову, заява Львівської міської ради (відповідача-1) про застосування строків позовної давності розгляду не підлягає, оскільки позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, сплачений прокурором судовий збір слід залишити за прокурором.

Керуючись ст. ст. 3, 7, 8, 11, 42, 46, 73, 74, 76, 86, 123, 129, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах державі в особі Міністерства культури України та Львівської обласної державної адміністрації до відповідача-1 Львівської міської ради, до відповідача-2 Виконавчого комітету Львівської міської ради, до відповідача-3 Державного підприємства «Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут «Укрзахідпроектреставрація» про усунення перешкод у здійсненні державою права користування та розпоряджання нерухомим майном- відмовити.

Повне рішення складено 26 серпня 2026 року.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Цікало А.І.