Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №910/824/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2026 р. Справа№ 910/824/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Король Д.А.

учасники справи:

від позивача : Ущук П.З.;

від відповідача : Ситнік В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 (Повний текст рішення складено та підписано 25.05.2026 року.)

у справі №910/824/26 (суддя - Підченко Ю.О.)

За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гермес Трейдінг»

про стягнення 749 134,38 грн

УСТАНОВИВ:

АТ "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Гермес Трейдінг" про стягнення 673 884,00 грн штрафу у розмірі 15% від вартості непоставленого у строк товару та 75 250,38 грн пені у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару протягом 15 календарних днів за кожен день прострочення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі №910/824/26 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Гермес Трейдінг" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" (03049, Україна, місто Київ, вулиця Уманська, будинок 8; код ЄДРПОУ 41022900) штраф у розмірі 336 942,00 грн, пеню в розмірі 37 625,19 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, від Акціонерного товариства "Українська залізниця" 12.06.26, в межах встановлених процесуальних строків, надійшла апеляційна скарга, у якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі № 910/824/26 та ухвалити нове, яким позов задовільнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим і таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Крім того, на думку апелянта, під час розгляду справи судом першої інстанції неповно та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, неправильно досліджено докази та надано їм невірну оцінку. Так, за твердженням апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було зменшено розмір нарахованої позивачем пені та штрафу до 50% відсотків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі № 910/824/26, призначено судове засідання на 15.07.2026.

30.06.2026 через систему «Електронний суд» ТОВ "Торговий дім "Гермес Трейдінг" було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08.07.2025 Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» (покупець) і Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Гермес Трейдінг» (постачальник), яке стало переможцем процедури закупівлі № UA-2025-05-29-011071-a, проведеної шляхом відкритих торгів на авторизованому електронному майданчику «ProZorro», уклали договір про закупівлю товарів (обладнання) та послуг, пов`язаних із постачанням товарів (обладнання), № ПК/МТЗ/2550/Ю.

За змістом пункту 1.1 Договору постачальник прийняв на себе обов`язок поставити та передати у власність покупця товар (обладнання) відповідно до Специфікації № 1 (Додаток 1) і Загальних технічних вимог (Додаток 2), які є невід`ємними частинами Договору, а також надати послуги, пов`язані з постачанням товару (обладнання), здійснити організаційно-технічне керівництво монтажем переданого покупцеві товару (обладнання) (далі - шеф-монтаж) та виконати пусконалагоджувальні роботи, необхідні для його безпечної експлуатації (далі - пусконалагоджувальні роботи). Покупець, зі свого боку, зобов`язався прийняти й оплатити товар (обладнання) на визначених Договором умовах.

Пунктом 1.2 Договору передбачено таке найменування товару (обладнання): ДК 021:2015: 34630000-2 «Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху» (система екологічно чистого туалету пасажирського вагона типу СМК). Водночас відповідно до пункту 1.3 Договору кількість, асортимент, марка, рік/дата виготовлення та виробник товару (обладнання) визначаються Специфікацією № 1 (Додаток 1) до Договору.

У пункті 4.2 Договору сторони погодили, що поставка товару (обладнання) здійснюється партіями впродовж строку дії Договору виключно на підставі письмової рознарядки покупця, яка є дозволом на поставку та підтверджує готовність покупця прийняти товар (обладнання). Партією товару (обладнання) вважається визначена покупцем у рознарядці кількість одиниць товару (обладнання), якщо самою рознарядкою не встановлено інше. Товар (обладнання) мав бути поставлений протягом 60 (шістдесяти) календарних днів із моменту надання покупцем письмової рознарядки.

Згідно з пунктом 4.3 Договору рознарядка від імені покупця підписується, з урахуванням вимог його Статуту, щонайменше двома уповноваженими особами: директором філії (особою, яка виконує його обов`язки) та заступником директора філії або заступниками директора філії.

Пунктом 4.5 Договору визначено, що рознарядка покупця на товар (обладнання), як і інше листування між сторонами, може здійснюватися одним із таких способів: надсилатися на зазначену в Договорі поштову адресу постачальника листом з оголошеною цінністю, описом вкладення та повідомленням про вручення; вручатися уповноваженому представникові постачальника під розпис; або надсилатися на вказану в Договорі електронну адресу постачальника у вигляді сканованої копії відповідної рознарядки у форматі PDF чи в іншому форматі, що дає змогу ознайомитися зі змістом документа. У разі електронного надсилання документ вважається отриманим постачальником із дати його направлення покупцем, що підтверджується відповідною роздруківкою з поштового програмного забезпечення покупця.

Відповідно до пункту 4.6 Договору датою поставки товару (обладнання) є дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Як установлено пунктом 6.3 Договору, його ціна становить 18 719 000,00 грн без ПДВ; крім того, ПДВ за ставкою 20 % - 3 743 800,00 грн, а загальна вартість із ПДВ - 22 462 800,00 грн.

На підставі пункту 8.3.1 Договору постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару (обладнання) у строки та на умовах, передбачених Договором.

За умовами пункту 9.3.1 Договору в разі порушення строків поставки постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 15 (п`ятнадцяти) % вартості товару (обладнання), не поставленого в установлений строк на умовах пункту 4.2 Договору. Якщо прострочення перевищує 15 (п`ятнадцять) календарних днів, додатково стягується пеня в розмірі 0,1 (нуль цілих однієї десятої) % вартості несвоєчасно поставленого товару (обладнання) за кожний день прострочення до моменту виконання постачальником обов`язку з поставки. При цьому постачальник не звільняється від обов`язку поставити товар (обладнання), якщо покупець письмово не повідомив його про інше.

Пунктом 17.1 Договору визначено строк його дії - від моменту підписання сторонами до 31.03.2026.

На виконання умов Договору позивач направив на електронну адресу постачальника dm.germes@ukr.net рознарядку від 21.07.2025 № ПК-07/1118н, що підтверджується скриншотом роздруківки з поштового програмного забезпечення «Outlook». Цією рознарядкою передбачалася поставка чотирьох комплектів обладнання екологічно чистого туалету «ЕКОТОЛВАК» за такими місцями призначення: два комплекти - виробничому підрозділу «Вагонне депо станції Синельникове» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» за адресою: вул. Гоголя, 36; один комплект - виробничому підрозділу «Вагонне депо станції Харків» цієї філії за адресою: вул. Велика Панасівська, 201; один комплект - виробничому підрозділу «Вагонне депо станції Ковель» цієї філії за адресою: вул. Ветеранів, 3.

Останнім днем поставки товару за рознарядкою від 21.07.2025 № ПК-07/1118н було 19.09.2025.

На виконання зазначеної рознарядки постачальник здійснив поставку комплектів обладнання екологічно чистого туалету «ЕКОТОЛВАК», що підтверджується видатковими накладними: від 06.10.2025 № 82, за якою виробничому підрозділу «Вагонне депо станції Ковель» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» за адресою: вул. Ветеранів, 3, поставлено одну одиницю товару вартістю 1 123 140,00 грн із ПДВ; від 07.10.2025 № 83, відповідно до якої виробничому підрозділу «Вагонне депо станції Синельникове» цієї філії за адресою: вул. Гоголя, 36, передано три одиниці товару на загальну суму 3 369 420,00 грн із ПДВ.

Підставою виникнення спору стало стверджуване позивачем порушення відповідачем договірних зобов`язань у частині дотримання строку поставки товару. У зв`язку із цим позивач просив стягнути з постачальника штрафні санкції на загальну суму 749 134,38 грн, з яких 673 884,00 грн становить штраф у розмірі 15 % вартості товару, не поставленого вчасно, а 75 250,38 грн - пеня в розмірі 0,1 % вартості непоставленого товару за кожний день прострочення понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що вжив усіх залежних від нього заходів для належного виконання Договору: 21.07.2025, тобто в день одержання рознарядки від позивача, подав погодженому з останнім виробникові заявку на поставку товару, а товар передавав покупцеві в обсягах, у яких його фактично постачав виробник. За твердженням відповідача, затримка повного виконання зобов`язань була спричинена незалежними від нього обставинами, а отриманий від виробника товар він поставляв позивачеві невідкладно, у день його одержання.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобов`язання як правовідношення, у якому одна сторона - боржник - повинна вчинити на користь другої сторони - кредитора - певну дію, зокрема передати майно, виконати роботу, надати послугу або сплатити гроші, чи утриматися від певної дії, тоді як кредитор має право вимагати виконання цього обов`язку.

Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Договір вважається двостороннім, якщо правами й обов`язками наділені обидві його сторони, та відплатним, якщо інше не передбачено договором або законом і не випливає із суті договору.

Укладений сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно із частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України за таким договором продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язаний у встановлений строк (строки) передати товар у власність покупця для використання в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням, а покупець повинен прийняти товар і сплатити за нього визначену грошову суму. Частиною другою цієї статті передбачено застосування до договору поставки загальних положень про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором чи законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець повинен передати товар покупцеві у строк, установлений договором купівлі-продажу, а якщо визначити такий строк зі змісту договору неможливо - відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджується, що 21.07.2025 позивач надіслав на електронну адресу відповідача рознарядку № ПК-07/1118н на поставку партії товару, повідомивши про замовлення передбаченої нею партії відповідно до умов Договору.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання, для виконання якого визначено строк (термін), має бути виконане саме в цей строк (термін).

Суд першої інстанції встановив, що впродовж строку дії Договору товар постачається партіями виключно на підставі письмової рознарядки покупця, яка є дозволом на поставку та засвідчує готовність покупця прийняти товар. Обсяг партії становить визначену покупцем у рознарядці кількість одиниць товару, якщо самою рознарядкою не передбачено інше. Відповідно до пункту 4.2 Договору строк поставки становить 60 (тридцять) календарних днів із моменту надання покупцем письмової рознарядки.

Отже, товар, зазначений у рознарядці від 21.07.2025 № ПК-07/1118н, відповідач мав поставити позивачеві не пізніше 19.09.2025.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, що товар загальною вартістю 4 492 560,00 грн був поставлений із порушенням установленого строку. Так, за видатковою накладною від 06.10.2025 № 82 виробничому підрозділу «Вагонне депо станції Ковель» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» за адресою: вул. Ветеранів, 3, поставлено одну одиницю товару на суму 1 123 140,00 грн із ПДВ із простроченням на 16 днів. За видатковою накладною від 07.10.2025 № 83 виробничому підрозділу «Вагонне депо станції Синельникове» цієї філії за адресою: вул. Гоголя, 36, поставлено три одиниці товару загальною вартістю 3 369 420,00 грн із ПДВ із простроченням на 17 днів.

Обов`язковість договору для його сторін закріплено статтею 629 Цивільного кодексу України. За визначенням статті 610 цього Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з відступом від умов, що становлять зміст зобов`язання. Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник є таким, що прострочив, якщо він не розпочав виконання зобов`язання або не виконав його в установлений договором чи законом строк.

Обґрунтовуючи причини прострочення, відповідач посилався на недоотримання товару від виробника, який повідомив, що затримка зумовлена істотним пошкодженням виробничих потужностей унаслідок ракетного обстрілу 29.06.2024. Водночас відповідач зазначав, що, одержавши решту товару 06 та 07 жовтня 2025 року, одразу передав його позивачеві.

Разом із тим стаття 617 Цивільного кодексу України прямо встановлює, що порушення зобов`язань контрагентами боржника, так само як і відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов`язання, не належать до надзвичайних і невідворотних обставин.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України одним із правових наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки. Частина перша статті 625 цього Кодексу передбачає, що неможливість виконання грошового зобов`язання не звільняє боржника від відповідальності. Згідно із частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою - штрафом або пенею - є грошова сума чи інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення зобов`язання. Частиною першою статті 548 цього Кодексу встановлено, що виконання основного зобов`язання забезпечується у випадках, передбачених договором або законом, а відповідно до частини другої статті 551 Кодексу розмір неустойки, предметом якої є грошова сума, визначається договором або актом цивільного законодавства.

Як уже зазначалося, пункт 9.3.1 Договору покладає на постачальника в разі порушення строку поставки обов`язок сплатити покупцеві штраф у розмірі 15 (п`ятнадцяти) % вартості товару (обладнання), не поставленого вчасно на умовах пункту 4.2 Договору. За прострочення понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів додатково нараховується пеня в розмірі 0,1 (нуль цілих однієї десятої) % вартості несвоєчасно поставленого товару (обладнання) за кожний день прострочення до виконання постачальником обов`язку з поставки. Постачальник при цьому не звільняється від виконання зобов`язання поставити товар (обладнання), якщо покупець письмово не повідомить його про інше.

Оскільки Договором прямо передбачено застосування штрафу та пені в разі порушення строків поставки товару, місцевий господарський суд обґрунтовано визнав наданий позивачем розрахунок арифметично правильним, таким, що відповідає умовам Договору та не суперечить чинному законодавству. Тому вимоги про стягнення 75 250,38 грн пені й 673 884,00 грн штрафу правильно визнано обґрунтованими.

Водночас у відзиві відповідач, посилаючись на надмірність розміру штрафних санкцій, відсутність доказів заподіяння позивачеві збитків і ступінь виконання ним зобов`язання, просив зменшити суму санкцій на 99 %.

Можливість зменшення судом розміру неустойки передбачена Цивільним кодексом України. Так, згідно із частиною третьою статті 551 цього Кодексу неустойка може бути зменшена за рішенням суду, якщо її розмір значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших істотних обставин. Оскільки наведена норма не містить вичерпного переліку виняткових випадків, тобто обставин, що мають істотне значення, питання про зменшення неустойки вирішує суд із урахуванням усієї сукупності конкретних обставин справи.

Розглядаючи питання про зменшення неустойки - штрафу чи пені, яка підлягає стягненню з порушника зобов`язання, господарський суд має з`ясувати, чи є конкретний випадок винятковим. Для цього оцінюються інтереси сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини його невиконання або неналежного виконання; тривалість прострочення; наслідки порушення; співмірність розміру заявленої неустойки таким наслідкам; поведінка винної сторони, зокрема вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов`язання, невідкладне добровільне усунення порушення та його наслідків, а також інші релевантні обставини.

Отже, право суду зменшити заявлені до стягнення штрафні санкції зумовлене наявністю виняткових обставин. Їх установлення потребує оцінки як доказів та обставин, якими учасники справи обґрунтовують підстави для зменшення санкцій, так і заперечень інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок довести обставини, які можуть бути підставою для зменшення заявленої до стягнення пені, покладається на особу, що подала відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. За відсутності законодавчо визначених переліку виняткових обставин і конкретного розміру чи відсоткового співвідношення можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд у кожній справі самостійно вирішує питання про наявність відповідних підстав і конкретний розмір зменшення. Такий висновок формується на підставі оцінки доказів і всіх установлених обставин справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, і з дотриманням вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Відтак питання про зменшення штрафних санкцій вирішується за результатами аналізу й дослідження фактично-доказової бази, установлених судом фактів, що визначають зміст конкретних правовідносин, їх умов і наданих сторонами доказів у сукупності, яка свідчить про наявність або відсутність підстав для такого зменшення.

Аналогічний підхід до застосування статті 551 Цивільного кодексу України неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема, але не виключно, у постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 у справі № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 та від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

Крім того, у постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 і від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд наголосив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке реалізується в кожному конкретному випадку за результатами оцінки обставин справи, наведених учасниками доводів та досліджених доказів.

Чинне законодавство не обмежує учасників господарських відносин у праві передбачити договором одночасне стягнення штрафу та пені за порушення господарського зобов`язання. Це відповідає закріпленій статтею 627 Цивільного кодексу України свободі договору, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та погодженні його умов з урахуванням положень цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, а також вимог розумності та справедливості. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив договірне зобов`язання, штрафу й пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України вони є формами неустойки, а не самостійними видами юридичної відповідальності; у межах одного виду відповідальності може застосовуватися кілька санкцій.

Юридичним фактом, що зумовлює виникнення обов`язку сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання, як це передбачено статтею 610 та пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України. Установлена статтею 61 Конституції України заборона двічі притягати одну особу до юридичної відповідальності одного виду за те саме правопорушення - принцип non bis in idem («двічі за одне й те саме не карають») - спрямована на недопущення несправедливого повторного покарання за одне й те саме діяння. Такі правові висновки сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.

На обґрунтування клопотання про зменшення штрафних санкцій відповідач зазначав, що прострочення виникло не з його вини та що він ужив усіх можливих заходів для належного виконання Договору. Зокрема, несвоєчасну поставку частини товару відповідач пояснював тим, що не одержав його вчасно від виробника, який повідомив про істотне пошкодження виробничих потужностей унаслідок ракетного обстрілу 29.06.2024 і надав відповідні підтвердні документи. Одержавши решту товару 06 та 07 жовтня 2025 року, відповідач, за його твердженням, одразу передав його позивачеві.

Колегія суддів відзначає, що місцевий господарський суд урахував інтереси обох сторін та ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання. На час вирішення спору весь передбачений рознарядкою товар було поставлено позивачеві. При цьому прострочення поставки було нетривалим і становило 16 та 17 днів.

Суд також узяв до уваги причини несвоєчасної поставки. Після одержання товару від виробника відповідач негайно передав його позивачеві. При цьому матеріали справи не містять доказів завдання позивачеві збитків унаслідок прострочення.

При цьому судова колегія вважає за необхідне відзначити, що наведені обставини не звільняють відповідача від відповідальності за порушення Договору. Водночас вони мають істотне значення для визначення співмірного розміру неустойки відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України. Тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав наявними підстави для часткового задоволення клопотання відповідача.

З огляду на встановлені обставини нараховані позивачем пеню та штраф правомірно зменшено до 50 %, а саме до 37 625,19 грн пені та 336 942,00 грн штрафу. Таке зменшення не звільняє відповідача від відповідальності та не нівелює обов`язковості виконання Договору. Водночас воно запобігає покладенню на відповідача надмірного майнового тягаря, неспівмірного з характером і наслідками допущеного порушення.

Колегія суддів відзначає, що залишені до стягнення суми є достатніми для забезпечення передбачених законом і Договором функцій неустойки. Натомість зменшення штрафних санкцій на 99 %, про яке просив відповідач, не забезпечило б належного балансу інтересів сторін.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів, які спростовують відповідні висновки, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення клопотання відповідача, зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій до 50 % та, як наслідок, часткове задоволення позову шляхом стягнення з відповідача 37 625,19 грн пені та 336 942,00 грн штрафу.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі №910/824/26 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі №910/824/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2026 у справі №910/824/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.08.2026

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов