Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №910/9087/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"18" серпня 2026 р. Справа№ 910/9087/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 18.08.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідне житло»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2026

у справі №910/9087/26 (суддя Мудрий С.М.)

за результатом розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідне житло» про вжиття заходів забезпечення позову до його пред`явлення позову

особа, яка може набути статус позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідне житло»

особа, яка може набути статус відповідача 1: Фонд державного майна України

особа, яка може набути статус відповідача 2: Державне підприємство «Управління справами Фонду державного майна України»

предмет майбутнього позову: визнання недійсним одностороннього правочину та стягнення збитків

ВСТАНОВИВ:

22.07.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідне житло» (далі за текстом - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить суд забезпечити майбутній позов про визнання недійсним одностороннього правочину та стягнення з Фонду державного майна, Державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України» матеріальних збитків у розмірі 2 023 162,68 грн шляхом заборони Фонду державного майна, Державному підприємству «Управління справами Фонду державного майна України» вчиняти будь-які дії (бездіяльність) або приймати будь-які інші рішення, спрямовані на дострокове припинення Договору №41 оренди державного нерухомого майна - частини нежитлових приміщень площею 3 960 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лук`янівська, будинок 65/67, укладеного 23.02.2022 між Фондом державного майна України (Орендодавець), Державним підприємством «Управління справами Фонду державного майна України» (Балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гідне житло» (Орендар) (далі за текстом - Договір).

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову заявник посилається на те, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить і унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки у разі вчинення Фондом державного майна України дій, передбачених пунктом 12.8 Договору, щодо припинення Договору на вимогу Орендодавця для Товариства настануть негативні наслідки у вигляді: необґрунтованого, безпідставного і протиправного дострокового припинення Договору; виключення записів з реєстру про право оренди; вжиття заходів виселення з орендованого майна тощо; Товариство зазнає додаткових збитків у вигляді вкладених грошових коштів в об`єкт оренди, який за Договором становить не більше 4 000 000,00 грн без ПДВ, а по факту понесені збитки становлять приблизно більше 10 000 000,00 грн; Товариство зазнає додаткових збитків у вигляду упущеної вигоди тощо.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 24.07.2026 у справі №910/9087/26 відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідне житло» про вжиття заходів забезпечення позову до його пред`явлення.

Відмовляючи у задоволенні заяви Товариства про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника про забезпечення позову фактично дублюють позовні вимоги, оскільки порушують баланс інтересів учасників справи, є неспівмірними, мають ознаки часткового вирішення спору по суті та фактично зводиться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину. Також судом першої інстанції встановлена помилковість посилань Товариства на частину 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), оскільки Фонд державного майна України та Державне підприємство «Управління справами Фонду державного майна України» не є іншими особами у розумінні наведеної норми, а є сторонами Договору.

Не погодившись із прийнятою ухвалою місцевого господарського суду, 27.07.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідне житло» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі № 910/9087/26 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідне житло» і вжити заходи забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом заборони Фонду державного майна України, Державному підприємству «Управління справами Фонду державного майна України» вчиняти будь-які дії (бездіяльність) або приймати будь-які інші рішення, спрямовані на дострокове припинення Договору.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги Товариство посилається на помилковість висновків суду першої інстанції, оскільки Фонд державного майна України та Державне підприємство «Управління справами Фонду державного майна України» до відкриття провадження у справі не мають статусу відповідачів, та є іншими особами. При цьому, суд керуючись принципом «суд знає закони» міг самостійно застосувати положення пункту 2 частини 1 статті 137 ГПК України.

Крім того, на переконання апелянта, визначені ним позовні вимоги майбутнього позову та заходи забезпечення позову не дублюються, не є тотожними за змістом та відповідно не підпадають під порушення, передбачене частиною 11 статті 137 ГПК України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідне житло» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі №910/9087/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідне житло» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі №910/9087/26; розгляд апеляційної скарги призначив на 18.08.2026.

Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі №910/9087/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 06.08.2026.

10.08.2026 від Державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України» на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства. Згідно відзиву на апеляційну скаргу Товариства Державне підприємство «Управління справами Фонду державного майна України» заперечує проти її задоволення, посилаючись на правильність висновків суду першої інстанції, обрання Товариством неправильного заходу забезпечення позову. При цьому заборона відповідачам вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення договірних відносин призводить до втручання у господарську діяльність відповідачів, що, у свою чергу, свідчить про неспівмірність заходів забезпечення з позовними вимогами. Заявником не надано суду доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених прав чи інтересів Товариства.

Фонд державного майна України своїм правом на подання відзиву не скористався, відзив на апеляційну скаргу Товариства не подав, що не є перешкодою для апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.

Представник Товариства у судовому засіданні 18.08.2026 надав докази подання позову до суду першої інстанції 18.08.2026.

Фонд державного майна України та Державне підприємство «Управління справами Фонду державного майна України» своїх представників в судове засідання, призначене на 18.08.2026 не направили, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 у справі №910/9087/26 до їх електронних кабінетів.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, справа розглядається за відсутності представників Фонду державного майна України та Державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України», повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

У судовому засіданні 18.08.2026 представник Товариства просив суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі № 910/9087/26 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву Товариства про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали оскарження ухвали міста Києва від 24.07.2026 у справі № 910/9087/26, заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно із частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (частина 3 статті 137 ГПК України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що, зрештою, дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Аналогічні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладені у постановах від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частин 4 статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з розміром коштів відповідача, на який вимагається накладення арешту.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №925/1459/23, від 06.06.2024 у справі №910/17599/23, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у заяві про забезпечення позову до подання позову заявник вказав, що ним визначено предмет майбутнього позову з наступними позовними вимогами, а саме: визнати недійсним односторонній правочин (оспорюваний правочин) у вигляді повідомлення Фондом державного майна України про наявність підстав для дострокового припинення Договору та стягнення з Фонду державного майна, Державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України» матеріальних збитків у розмірі 2 023 162,68 грн.

Водночас, з метою забезпечення майбутнього позову Товариство просило суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Фонду державного майна, Державному підприємству «Управління справами Фонду державного майна України» вчиняти будь-які дії (бездіяльність) або приймати будь-які інші рішення, спрямовані на дострокове припинення Договору.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.01.2025 у справі №916/4954/23 дійшов висновку про те, що вжиття заходів забезпечення позову у виді заборони відповідачам вчиняти дії з виконання укладеного між ними договору, визнання якого недійсним є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину та повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов`язань за цим договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що в силу положень частини 11 статті 137 ГПК України є неприпустимим.

Як вказує Товариство, 20.07.2026 ним отримало повідомлення Фонду державного майна України за №10-46-19443 від 15.07.2026 про усунення порушень через наявну заборгованість з орендної плати, використання майна за забороненим цільовим призначенням та порушення пункту 14 Умов.

При цьому пунктом 12.8 Договору визначено порядок припинення Договору у разі невиконання вимог щодо усунення порушень, а тому Товариство просить суд заборонити Фонд державного майна, Державне підприємство «Управління справами Фонду державного майна України» вчиняти будь-які дії (бездіяльність) або приймати будь-які інші рішення, спрямовані на дострокове припинення Договору.

Таким чином, вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії (бездіяльність) або приймати будь-які інші рішення, спрямовані на дострокове припинення Договору має ознаки частково вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до спонукання сторін до невиконання правочину.

Наведене спростовує доводи апелянта про те, що визначені ним позовні вимоги майбутнього позову та заходи забезпечення позову не дублюються, не є тотожними за змістом та відповідно не підпадають під порушення, передбачене частиною 11 статті 137 ГПК України.

Доводи апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції стосовно неправильного застосування заявником положень пункту 4 частини 1 статті 137 ГПК України не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки суд першої інстанції абсолютно обґрунтовано зазначив, що Фонд державного майна України та Державне підприємство «Управління справами Фонду державного майна України» є не іншими особами, оскільки є сторонами за правочином, тобто є відповідачами за майбутнім позовом.

При цьому, суд керуючись принципом «суд знає закони», при розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову не може самостійно змінювати вид заходу забезпечення позову замість заявника.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимоги Товариства про забезпечення позову фактично дублюють позовні вимоги, порушують баланс інтересів учасників справи, є неспівмірними, мають ознаки часткового вирішення спору по суті та фактично зводиться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину.

За приписами статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни ухвали Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі №910/9087/26.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам апелянта із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню при розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі №910/9087/26 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства задоволенню не підлягає.

За приписами пункту 4 частини 1 статті 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову.

Відповідно до пункту 3 частини 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову після її апеляційного перегляду не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідне житло» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі №910/9087/26 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі №910/9087/26 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 24.07.2026 у справі №910/9087/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню.

Повна постанова складена 26.08.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова