Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №910/13412/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2026 р. Справа№ 910/13412/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Алданової С.О.

Корсака В.А.

за участю:

секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,

представників сторін:

від позивача: не з`явились,

від відповідача: не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

фізичної особи - підприємця Молєва Сергія Олексійовича

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 (повний текс складено 04.03.2026)

у справі № 910/13412/25 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика»

до фізичної особи - підприємця Молєва Сергія Олексійовича

про стягнення 246 967,08 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (далі - ТОВ «Бізнес позика», Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить стягнути з Фізичної особи - підприємця Молєва Сергія Олексійовича (далі - ФОП Молєв С.О., Підприємець) 246 967,08 грн, з яких: 75 000,00 грн прострочених платежів по тілу кредиту; 167 732,88 грн прострочених платежів по процентах; 4 234, 20 грн прострочених платежів за комісією.

На обґрунтування заявлених вимоги Товариство посилається на неналежне виконання Підприємцем зобов`язань за договором №498906-КС-001 від 16.05.2024 про надання кредиту.

Позиції учасників справи.

Підприємець у відзиві проти заявлених до нього вимог заперечив, просив відмовити у їх задоволенні та зазначив, що протягом дії договору сплатив часткові платежі на погашення заборгованості, однак Товариство ці платежі зарахувало на погашення відсотків, що, на думку відповідача, є неправомірним та незаконним.

Товариство надало додаткові пояснення у справі, в яких зазначило, що відповідно до Розрахунку заборгованості за Кредитним договором Підприємець на виконання умов договору здійснив часткову оплату на загальну суму 19 950,00 грн (докази здійснення відповідачем платежів за Кредитним договором надані у формі довідок, сформованих у платіжній системі «Platon» та наданих ТОВ «Бізнес Позика» посередником ТОВ «ПрофітГід», який надає послуги на підставі Договору № ПГ-5 від 04.11.2020 про надання послуг).

Товариство повідомило, що Підприємець здійснював платежі на виконання умов кредитного договору та додаткової угоди не у розмірі та не у строки, що передбачені Графіками платежів, а тому всі платежі відповідача (починаючи з 2-го відповідно до графіку платежів, який передбачено кредитним договором) було зараховано на погашення вимог за Кредитним договором у черговості, визначеній п. 6.11 Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям; платіж відповідача за 30.05.2024 (1-ий відповідно до Графіку платежів, який передбачено Кредитним договором) було зараховано на погашення вимог за Кредитним договором у черговості, яка передбачена Графіком платежів, що встановлений Кредитним договором, оскільки платіж було здійснено вчасно та у розмірі, який не був менший, аніж це було передбачено Графіком.

Товариство стверджує, що всі платежі Підприємця за кредитним договором були враховані у розрахунку заборгованості за кредитним договором з урахуванням всіх платежів відповідача.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 позовні вимоги Товариства до Підприємця про стягнення 246 967,08 грн задоволено. Стягнуто з Підприємця на користь Товариства 75 000,00 грн прострочених платежів за тілом кредиту; 167 732,88 грн прострочених платежів за процентами; 4 234,20 грн прострочених платежів за комісією, а також 2 963,60 коп витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд зазначив, що наявні у справі матеріали свідчать, що Товариство надало Підприємцю 75 000,00 грн кредитних коштів. Однак до матеріалів справи не було надано належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження сплати Підприємцем Товариству заборгованості за кредитним договором у розмірі 246 967,00 грн, з яких 75 000,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 167 732,88 грн - прострочена заборгованість за процентами та 4 234, 20 грн - заборгованість за комісією.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2026, Підприємець звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовити.

Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

За доводами апелянта, суд помилково кваліфікував нарахування, здійснені позивачем після спливу строку кредитування, як «проценти за користування кредитом». Позивач здійснював нарахування 1,5% від суми кредиту щоденно після дати, коли кредит мав бути повернутий згідно з графіком. Таким чином, нарахування у сумі понад 167 000 грн за своєю правовою природою є не процентами, а неустойкою (пенею). Суд першої інстанції не здійснив належної правової кваліфікації цих сум, чим легалізував обхід позивачем законних обмежень щодо нарахування пені.

Скаржник також зазначає, що суд задовольнив вимоги про стягнення штрафних санкцій (прихованих під виглядом відсотків), розмір яких більш як удвічі перевищує суму основного зобов`язання (тіла кредиту). Відповідно до ст. 233 ГК України та практики Конституційного Суду України (Рішення № 7-р(II)/2020) суд має право і зобов`язаний зменшити розмір санкцій, якщо вони є надмірними. Скаржник повідомляв суд про свій тяжкий майновий стан та наявність на утриманні дитини з інвалідністю (цукровий діабет 1 типу), однак суд формально підійшов до розгляду справи та проігнорував ці обставини, поклавши на відповідача непомірний тягар, що може призвести до банкрутства.

Підприємець вважає, що суд не надав оцінки його доводам про те, що Товариство діяло недобросовісно. Скаржник зазначає, що під час досудового врегулювання представники Товариства вводили його (Підприємця) в оману щодо можливості реструктуризації, вимагали та отримали чутливі персональні дані щодо здоров`я його доньки, після чого припинили комунікацію та подали позов, штучно збільшивши період нарахування штрафів. Згідно зі ст. 13 ЦК України суд може відмовити у захисті права особі, яка зловживає ним.

Скаржник зауважує також на тому, що наданий Товариством розрахунок заборгованості не підтверджений первинними бухгалтерськими документами в повному обсязі та містить арифметичні суперечності, які суд першої інстанції не усунув.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2026 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13412/25 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Підприємця на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 до надходження матеріалів справи №910/13412/25.

09.03.2026 матеріали справи №910/13412/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 апеляційну скаргу Підприємця на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі №910/13412/25 залишено без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємця на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі №910/13412/25. Роз`яснено сторонам, що апеляційна скарга розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 задоволено клопотання Підприємця про розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі №910/13412/25 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Розгляд справи призначено на 25.05.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги Підприємця на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі №910/13412/25. Відкладено судове засідання до 24.06.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 відкладено судове засідання до 08.07.2026.

Судове засідання, призначене на 08.07.2026, не відбулось у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги по місту Києву з 13:10 до 14:52.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 призначено судове засідання на 19.08.2026.

Позиції учасників справи.

Товариство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечує, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.

У відповіді на відзив Підприємець зазначив, що вважає доводи Товариства неспроможними та такими, що спрямовані на введення суду в оману.

У запереченні на відповідь на відзив Товариство зазначило, що відповідач безпідставно вважає, що нараховані кредитором відсотки за користування кредитними коштами є нібито пенею і є надмірними, та начебто нараховані після спливу строку дії кредитного договору; а також намагається отримати якісь пояснення щодо дій якогось менеджера.

Підприємець надав додаткові пояснення, у яких зазначив, що сума у розмірі 167 732,88 грн «процентів» була згенерована Товариством виключно за період з 16.05.2024 (дата видачі) по 31.10.2024 (дата закінчення строку) - тобто всього за 168 календарних днів. Для тіла кредиту у розмірі 75 000,00 грн нарахування понад 167 тисяч гривень за 5,5 місяців є наслідком застосування кабальної ставки 1,5% в день (що становить 547,5% річних). За своєю правовою природою застосування підвищеної (так званої «стандартної» замість «зниженої») ставки у разі прострочення платежів є мірою цивільно-правової відповідальності, тобто прихованою штрафною санкцією (неустойкою). На думку скаржника, позивач штучно замаскував неустойку під «відсотки за користування», намагаючись уникнути законодавчих обмежень щодо розміру пені та права суду на її зменшення.

На думку Підприємця, стягнення з нього суми «процентів», яка у 2,2 рази перевищує саме тіло комерційного кредиту за неповні півроку користування коштами, є очевидним порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України). Позивач не довів наявності жодних збитків, які б виправдовували стягнення такої суми. Отже, вказана сума підлягає істотному зменшенню судом.

Підприємець зазначає, що протягом дії договору здійснив часткові платежі на загальну суму 19 950,00 грн. У квитанціях призначення платежу зазначено як «Оплата кредита согласно договора №3142216076» та «Перерах. коштів Молєв С.О.». У жодному платіжному документі не вказано призначення «погашення комісії» чи «погашення відсотків». Згідно зі ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі вимоги кредитора погашаються у такій черговості: 1) витрати кредитора; 2) проценти і неустойка; 3) основна сума боргу.

За доводами апелянта, оскільки нарахування комісії (11 250 грн) є юридично безпідставним, а нарахування 167 732,88 грн відсотків має ознаки прихованої кабальної неустойки, що підлягає судовому зменшенню до нуля (як надмірна), єдиним законним та дійсним зобов`язанням відповідача є повернення тіла кредиту. Отже, усі сплачені відповідачем 19 950,00 грн підлягають зарахуванню виключно в рахунок погашення основної суми боргу (тіла кредиту).

Підприємець навів власний контррозрахунок фактичної заборгованості: сума отриманого тіла кредиту - 75 000,00 грн; загальна сума сплачених коштів (згідно з квитанціями) - 19 950,00 грн; залишок реального боргу (тіла кредиту): 75 000,00 - 19 950,00 = 55 050,00 грн.

Вимоги Товариства щодо стягнення сум, що перевищують 55 050,00 грн, Підприємець вважає незаконними та такими, що не підлягають задоволенню; рішення суду першої інстанції Підприємець вважає таким, що ухвалене з грубим порушенням норм матеріального права, без належної оцінки природи нарахованих сум та без урахування приписів ст. 233 ГК України.

Підприємець заявив клопотання про витребування та дослідження електронних доказів, у якому просив витребувати у Товариства оригінали електронних доказів, а саме: оригінальні електронні файли серверних логів (журналів подій), що фіксують процес авторизації, ознайомлення та підписання ФОП Молєвим С.О. договору про надання кредиту № 498906-КС-001 від 16.05.2024 та Додаткової угоди 1 до нього, у форматі, що дозволяє встановити їх цілісність та незмінність, засвідчені Кваліфікованим електронним підписом (КЕП) або електронною печаткою провайдера телекомунікаційних послуг; витребувати у відповідного провайдера телекомунікаційних послуг (через якого ТОВ «Бізнес позика» здійснює розсилку СМС) або зобов`язати ТОВ «Бізнес позика» надати офіційну довідку / електронний лог від оператора зв`язку, що підтверджує факт та точний час доставлення на абонентський номер НОМЕР_1 СМС-повідомлень з кодами «UA-9068» та «UA-7265», датованих 16.05.2024, із обов`язковим розкриттям повного тексту вказаних повідомлень для встановлення факту наявності в них посилань або цифрових відбитків (хеш-кодів) підписаних документів.

Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Згідно зі ст. 258 ГПК України в апеляційній скарзі має бути зазначено, у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо); нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; клопотання особи, яка подала скаргу.

Відповідно до ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в ч. 2 та 3 ст. 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Так, згідно з ч. 2, 3 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Отже, оскільки відповідне клопотання Підприємець заявив лише в ході апеляційного провадження та не заявляв його у визначеному процесуальним законодавством порядку, в т.ч. у встановлений законом строк (а також не обґрунтував неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього), таке клопотання задоволенню не підлягає. Окремо суд зазначає, що Підприємець не заявляв такого клопотання до суду першої інстанції.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

16.05.2024 Товариство (кредитодавець) та Підприємець (позичальник) уклали договір №498906-КС-001 про надання кредиту (далі - договір) шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Так, 16.05.2024 Товариство направило Підприємцю пропозицію (оферту) укласти договір №498906-КС-001 про надання кредиту.

16.05.2024 Підприємець прийняв (акцептував) пропозицію (оферту) щодо укладення договору №498906-КС-001 про надання кредиту на умовах, визначених офертою.

Товариство направило Підприємцю через телекомунікаційну систему на номер телефону НОМЕР_1 (зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті) одноразовий ідентифікатор UA-9068, який Підприємець ввів / відправив.

За умовами п. 1 договору Товариство надає позичальнику грошові кошти у розмірі 65 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності (далі - кредит), а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит; строк надання кредиту - 24 тижні; комісія за надання кредиту - 9 750,00 грн; термін дії договору - до 31.01.2024; плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,1497 процентів за кожен день користування кредитом.

Згідно з п. 2 кредитного договору протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, наявний на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно з Графіком платежів.

У разі якщо погашення кредиту здійснюється згідно з погодженим сторонами графіком платежів, що наведений в п. 3 до договору, чи в разі дострокового повернення суми наданого кредиту, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом розраховуються відповідно до зниженої процентної ставки, що вказана в п. 1 договору (п. 2.1 кредитного договору).

Відповідно до п. 2.2. кредитного договору у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3 договору (за виключенням дострокового повернення кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів, то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 1 договору.

Пунктом 3 кредитного договору встановлено графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.

Згідно з п. 6 кредитного договору позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань вважає їх справедливими та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає Договір з вільним волевиявленням.

16.05.2024 сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору, згідно з п.2.1 якої кредит збільшується на 10 000,00 грн та кредитодавець на викладених у договорі умовах збільшує суму кредиту, а позичальник отримує збільшення суми кредиту та зобов`язується повернути кредит, збільшений на 10 000,00 грн, у строки та на умовах, викладених у договорі.

Після збільшення суми кредиту загальна сума отриманого (відповідно до договору та додаткової угоди) та неповернутого позичальником кредиту складатиме 75 000,00 грн (п. 2.2 додаткової угоди до кредитного договору).

Відповідно до п. 3 додаткової угоди до кредитного договору на дату укладення додаткової угоди несплачені проценти, а також несплачена комісія вносяться до Графіку платежів (п. 6 додаткової угоди) та підлягають сплаті відповідно до Графіку платежів.

З дати укладення додаткової угоди встановлюється Графік платежів. Після укладення цієї додаткової угоди позичальник зобов`язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування кредитом, комісію відповідно до Графіку платежів, що наводиться у цьому пункті додаткової угоди (п. 6 додаткової угоди до кредитного договору).

Згідно з п. 11 додаткової угоди до кредитного договору інші умови договору залишаються незмінними та обов`язковими для кредитодавця та позичальника. Норми договору, щодо яких сторони цією додатковою угодою домовились змінити їх умови, діють з урахуванням змін, внесених цією додатковою угодою.

Відповідно до п. 6.1 Правил надання грошових коштів (далі - Правила) за користування кредитом позичальнику нараховуються, а позичальник повинен сплатити кредитодавцю проценти у розмірі, який зазначено в договорі про відкриття кредитної лінії. Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом відповідно до умов договору. Таким чином, проценти за користування кредитом щоденно нараховуються на неповернену суму кредиту з першого дня перерахування суми кредиту позичальнику (перерахування грошових коштів на поточний (картковий) рахунок позичальника) до дня (включно), коли позичальник повністю виконав зобов`язання за договором.

Сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов`язаний здійснювати не пізніше визначних графіком платежів (який є додатком 1 до договору) дат, які є останніми днями відповідних Базових періодів, шляхом здійснення безготівкового переказу суми, що дорівнює обов`язковому платежу, на банківський рахунок кредитодавця. У разі несплати процентів за користування кредитом не пізніше останнього дня будь-якого базового періоду у розмірі обов`язкового платежу до такого обов`язкового платежу починаючи із наступного календарного дня додаються проценти за користування кредитом за кожен календарний день користування кредитом в межах строку кредитування, які позичальник зобов`язаний оплатити не пізніше цього календарного дня у складі обов`язкового платежу.

У випадку оплати обов`язкового платежу у повному обсязі в певному базовому періоді, в подальшому сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов`язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного наступного базового періоду у складі наступних обов`язкових платежів. При достроковому внесенні суми обов`язкового платежу у повному обсязі сума грошових коштів такого обов`язкового платежу розподіляється на дату здійснення дострокової сплати обов`язкового платежу згідно з черговістю, встановленої в п. 6.11. Правил.

У випадку сплати позичальником грошових коштів у сумі меншій, ніж розрахований згідно з умовами договору обов`язковий платіж, такі грошові кошти розподіляються згідно з черговістю, встановленої Правилами для дострокового часткового погашення заборгованості за договором у дату оплати, однак у подальшому позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю у строк, передбачений договором, грошові кошти у розмірі різниці між розміром обов`язкового платежу та фактично сплаченими грошовими коштами у базовому періоді. Проценти за користування кредитом та комісія за видачу кредиту (якщо умови договору передбачають сплату комісії за видачу кредиту) вважаються сплаченими з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок кредитодавця. Умовою нарахування позичальнику процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою є сумлінне виконання умов договору.

Позичальник має право сплачувати проценти за користування кредитом достроково. У випадку сплати позичальником процентів за користування кредитом до останнього календарного дня базового періоду, зокрема, і у сумі обов`язкового платежу базового періоду, кредитодавець направляє отримані грошові кошти на погашення заборгованості позичальника перед кредитодавцем у порядку, передбаченому п. 6.11 Правил.

Проценти за користування кредитом є платою за користування позичальником наданою йому сумою грошових коштів, належних кредитодавцю. Процент за користування кредитом не несе в собі функції з компенсації витрат кредитодавця, понесених кредитодавцем на видачу позичальнику кредиту (п. 6.2, 6.3 Правил).

Згідно з п. 6.4 Правил також позичальнику нараховується і позичальник повинен сплатити кредитодавцю комісію за видачу кредиту (якщо умови договору передбачають сплату комісії за видачу кредиту) у розмірі, який зазначено в договорі про відкриття кредитної лінії, та комісію за видачу додаткових грошових коштів у кредит у розмірі, який зазначено в договорі (додатковій угоді) про внесення змін у договір про відкриття кредитної лінії.

Відповідно до п. 6.5 Правил комісія за видачу кредиту позичальнику є іншою складовою плати за користування позичальником наданою йому сумою грошових коштів, належних кредитодавцю. Комісія за видачу кредиту нараховується, а позичальник повинен сплатити комісію за видачу кредиту, яка нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту (в тому числі, і у випадку видачі додаткових грошових коштів у кредит).

Комісія за видачу кредиту не є платою за додаткові послуги кредитодавця або окремою платою за таку дію кредитодавця як переказ (видача) коштів позичальнику (п. 6.6 Правил).

В межах програми лояльності (Розділ 7 цих Правил) кредитодавець надає позичальнику право користування кредитом за зниженою процентною ставкою. Право користування зниженою процентною ставкою надається позичальнику під час усього строку кредитування за умови сумлінного здійснення платежів відповідно до умов договору про відкриття кредитної лінії. Право користування кредитом за зниженою процентною ставкою надається позичальником виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням Позичальника до сумлінного виконання умов договору (п. 6.7 Правил).

Нарахування процентів за користування кредитом для позичальників, які несвоєчасно здійснюють оплату процентів за користування кредитом або комісії за видачу кредиту, здійснюється на умовах, визначених договором про відкриття кредитної лінії, за стандартною процентною ставкою. Умови використання права користування кредитом за зниженою процентною ставкою та нарахування процентів за стандартною процентною ставкою на умовах, викладених в договорі, не є зміною істотних умов договору, а є визначеними умовами нарахування процентів за користування кредитом (п. 6.8 Правил).

Пунктом 6.10 Правил передбачено, що заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок кредитодавця у строки, встановлені договором.

Відповідно до п. 6.11 Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам - підприємцям у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:

1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;

2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом;

3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору.

Звертаючись з даним позовом до суду, Товариство зазначає про порушення Підприємцем умов договору кредиту №498906-КС-001 від 16.05.2024, зокрема, вказує на те, що Підприємець неналежним чином виконав свій обов`язок з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 246 967,08 грн, з яких 75 000,00 грн заборгованості за кредитом, 167 732,88 грн заборгованості за процентами за користування кредитом, 4 234,20 грн заборгованості за комісією.

Відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог з підстав, наведених вище за текстом цієї постанови.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, зокрема є, договори та інші правочини.

За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов`язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред`явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд встановив, що укладений сторонами договір за своєю правовою природою є кредитним; кредитний договір та додаткові угоди до нього є чинними та обов`язковими до виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави [Глави 71], якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 виснувала таке.

Позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Отже, за своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правового договору, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.

Таким чином, правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами, шляхом укладення договору.

Автономія волі сторін є ключовою рисою цивільного права. На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

Суд встановив, що Товариство на виконання зобов`язання за кредитним договором надав Підприємцю позику (кредит) у розмірі 75 000,00 грн.

Доказів повернення Підприємцем кредиту за договором кредиту у матеріалах справи відсутні, тому вимога про стягнення цієї заборгованості є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Окрім суми простроченої заборгованість за кредитом Товариство заявило до стягнення 167 732,88 грн простроченої заборгованості за процентами та 4 234,20 грн заборгованості за комісією.

За умовами договору плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,1497 процента за кожен день користування кредитом.

Згідно з п. 2 договору кредиту протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (далі - проценти за користування кредитом) нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, долученого позивачем до позовної заяви, Товариство нарахувало Підприємцю 167 732,88 грн процентів за користування кредитом.

Суд встановив, що Товариство здійснило таке нарахування у межах визначеного п. 1 кредитного договору строку - 31.10.2024, що відображено у розрахунку заборгованості та відповідає умовам договору та приписам чинного законодавства.

Тому такі вимоги Товариства є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення 4 234,20 грн комісії за надання кредиту суд зазначає, що наданий Товариством розрахунок заборгованості свідчить, що Підприємець сплатив суму у розмірі 19 950,00 грн, однак зарахування сплачуваних Підприємцем коштів здійснювалося у визначеному п. 6.11 Правил порядку, а саме за відсотки за користування кредитом та комісія за надання кредиту.

Тому суд вважає відповідні вимоги Товариства правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання скаржника на те, що заборгованість, яку просить стягнути позивач, перевищує суму боргу за тілом кредиту колегія суддів оцінює критично та зазначає, що відповідач добровільно погодився на запропоновані йому умови кредитування.

Також колегія суддів відхиляє доводи відповідача на несправедливість умов договору щодо розміру процентів.

Суд при цьому зазначає, що у п. 6 договору позичальник підтвердив, що він ознайомлений з договором та Правилами, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань, вважає їх справедливими та погоджується неухильно дотримуватись їх та, відповідно, уклав договір з вільним волевиявленням.

Також у матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до укладення кредитного договору до Товариства із заявою про надання роз`яснень з незрозумілих умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору.

Отже, відповідач знав (повинен був знати) умови підписаного договору та його Правила, і в разі незгоди із зазначенням його в якості сторони договору як фізичної особи-підприємця міг відмовитися від його підписання, висловити свої заперечення, не користуватися наданими коштами. Однак, відповідач не надав таких доказів суду.

Враховуючи положення законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини з позивачем, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливим, натомість, відповідач погодив такі умови договору, підписавши його без будь-яких застережень. Тобто підписавши кредитний договір, відповідач засвідчив, що погодився на отримання кредитних коштів саме на умовах, що визначені договором.

Суд не встановив підстав вважати текст договору незрозумілим та/або таким, що вводить в оману позичальника, зокрема, в частині визначення розміру та порядку сплати відсотків за користування кредитом.

Доводи апелянта щодо зменшення процентів за користування кредитом не є застосовними у спірних правовідносинах, оскільки позивач нарахував та заявив до стягнення виключно проценти за користування кредитом відповідно до ст. 1048 ЦК України - плату за користування чужими коштами, а не неустойку, штраф, пеню чи проценти річних за ст. 625 ЦК України як міру відповідальності за порушення зобов`язання. Ці два інститути мають відмінну правову природу, а тому обмеження, встановлене для компенсаційних платежів, незастосовне до звичайної плати за користування кредитом, погодженої сторонами на засадах свободи договору (ст. 627 ЦК України).

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на Закони України «Про споживче кредитування» та «Про захист прав споживачів» при обґрунтуванні нікчемності умови договору про встановлення комісії за видачу кредиту з огляду на таке.

За визначенням п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

У пункті 1 договору зазначено, що мета (цілі) отримання кредиту: для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої не забороненої законом діяльності. Цей Кредит не є споживчим кредитом.

Отже, спірні правовідносини не підпадають під регулювання Законів України «Про споживче кредитування» та «Про захист прав споживачів», а тому підстави для визнання нікчемною умови договору, якою встановлено комісію за видачу кредиту, з наведених відповідачем підстав відсутні.

Доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують.

Щодо посилань відповідача на ст. 546 ЦК України, відповідно до якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу, апеляційний суд відзначає таке. Підприємець не звертає уваги на те, що ця стаття містить застереження - «якщо інше не встановлено договором або законом».

Водночас відповідно до п. 6.11 Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам - підприємцям, які є невід`ємною частиною кредитного договору, у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:

1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;

2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом;

3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Молєва Сергія Олексійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі №910/13412/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі №910/13412/25 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.08.2026.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді С.О. Алданова

В.А. Корсак