Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №902/3/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2026 р. Справа № 902/3/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Шапрана В.В.

Корсака В.А.

без виклику сторін,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Вінницяобленерго"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2026

у справі № 902/3/26 (суддя Гладун А.І.)

за позовом Акціонерного товариства "Вінницяобленерго"

до Фізичної особи-підприємця Кашевко Олени Іванівни

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Вінницяобленерго" (далі - позивач; АТ "Вінницяобленерго"; Товариство; апелянт; скаржник) звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кашевко Олени Іванівни (надалі - відповідач; ФОП Кашевко О.І.) про стягнення з відповідача 165 805,33 грн вартості необлікованої спожитої електричної енергії.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що під час здійснення перевірки у споживача "Агрофірма "Дар" за адресою: Вінницька область, Гайсинський район, АДРЕСА_1 на об`єкті відповідача (магазині ритуальних послуг) було виявлено порушення обліку та споживання електричної енергії, а саме: неузгодження з оператором системи розподілу нового підключення, користування електричною енергією без договору та самовільне підключення частини приміщення (магазину ритуальних послуг) до електричних мереж проводом відкритим способом.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 07.01.2026 у справі № 902/3/26 за позовом Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" до Фізичної особи-підприємця Кашевко Олени Іванівни про стягнення 165 805,33 грн передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Черкаської області.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.05.2026 у справі № 902/3/26 в позові АТ "Вінницяобленерго" до ФОП Кашевко О.І. відмовлено.

Згідно висновків місцевого господарського суду, в цій справі позивач довів обставини самовільного підключення до електричних мереж, що є порушенням Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної Комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018 (далі - ПРРЕЕ). Проте, позивач не довів, що самовільне підключення у приміщенні, яке з 31.05.2025 орендує відповідач, вчинив саме останній. Крім того, позивач також не довів, що відповідач використовував це приміщення упродовж 2024 року й спожив 16518 кВт*год електричної енергії, а тому обов`язок зі сплати не може бути покладений на відповідача.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, АТ "Вінницяобленерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2026 у справі № 902/3/26 та прийняти нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, а крім цього судом І-ої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норм матеріального права, а саме без урахування вимог діючого законодавства.

Апелянт зазначає, у п. 131 оскаржуваного рішення зазначено, що у справі позивач довів обставини самовільного підключення до електричних мереж, що є порушенням ПРРЕЕ.

Як вказує скаржник, при виявленні самовільного підключення до електричних мереж, відповідно до вимог абзацу першого п. 8.2.5. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної Комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018, зі змінами та доповненнями, працівниками АТ ВОЕ оформлено акт про порушення № 07196 від 28.01.2025 (скорочено - Акт; Акт № 07196). У Акті зафіксовано, що на момент проведення перевірки, а саме 28.01.2025 у вказаній частині приміщення (кімната площею 11,8 кв) знаходився магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », з відповідними ритуальними товарами, атрибутикою. У магазині перебувала продавець ОСОБА_1 , особу якої встановлено на підставі паспорту. На дверях магазину було розміщено вивіску магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Продавець магазину ОСОБА_1 в акті про порушення № 07196 від 28.01.2025 надала пояснення, що приміщення орендується та в ньому здійснюється торгівля з 2023 року, про що власноручно здійснила запис в Акті. В письмовому поясненні, наданому 27.02.2025 власноручно ОСОБА_1 вказано, що вона працює продавцем у підприємця Кашевко О.І., здійснює торгівлю у приміщенні ритуальними товарами з грудня 2023 року. Станом на 28.01.2025 - дату виявлення порушення, на дверях магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » зазначено номер телефону, який ОСОБА_1 зазначила в поясненні як особистий.

В наведеному Товариство наголошує, що при аналізі вказаних обставин виникає питання, що якщо «суд дійшов висновку, що відповідач розпочала використовувати вказане нерухоме майно з 31.01.2025», то яким чином станом на 28.01.2025 у вказаному приміщенні було розташовано магазин, перебувала продавець ОСОБА_1 , наявні ритуальні товари, відповідна вивіска?

Так, на думку апелянта, цей висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки суперечить та не відповідає обставинам справи.

Окремо позивачем зазначається, що місцевим господарським судом ігнорувались докази, зокрема: письмові пояснення продавця ОСОБА_1 , надані при оформленні акта про порушення № 07196 28.01.2025; письмове пояснення, надане 27.02.2025 власноручно ОСОБА_1 , де нею вказано, що вона працює продавцем у підприємця Кашевко О.І. та здійснює торгівлю ритуальними товарами у вказаному приміщенні з грудня 2023 року.

Додатково апелянтом звертається увага, що 08.04.2026, судом 1-ої інстанції в ході розгляду справи по суті, винесено ухвалу про витребування в Дашівської селищної ради Гайсинського району доказів, що підтверджують передання в оренду чи інше користування відповідним приміщенням.

Як вважає скаржник, при винесенні вказаної ухвали та витребуванні доказів місцевим господарським судом порушено засади змагальності та диспозитивності господарського судочинства, що є базовими для дотримання принципу рівності сторін.

У межах вказаного позивачем підкреслюється, що оскільки його правова позиція виходила з того, що в період з грудня 2023 року по 28.01.2025 ФОП Кошевко О.І. (продавець ОСОБА_1) здійснювала торгівлю у вказаному приміщенні без оформлення договору оренди, то орган місцевого самоврядування - Дашівська селищна рада, як зацікавлена особа, не могла дати об`єктивну довідку, яка, з її сторони, підтверджувала б порушення норм законодавства.

Стороною відповідача до відзиву на позовну заяву додано довідку виконавчого комітету Дашівської селищної ради від 27.01.2026 на адвокатський запит щодо предмета позову.

Відтак, апелянт висновує, що витребування ухвалою суду від 08.04.2026 доказів порушило засади змагальності та диспозитивності. Довідка Дашівської селищної ради від 23.04.2026 (п. 66 оскаржуваного рішення), яка витребувана судом з порушенням норм процесуального права, вплинула на правильність вирішення справи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026, апеляційна скарга позивача в справі № 902/3/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Шапран В.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2026 у справі № 902/3/26. Призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується довідками від 30.06.2026 про доставку ухвали Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 до електронних кабінетів позивача та представників сторін; поштовим повідомленням № R068120132958 про відправку на адресу відповідача вказаної ухвали суду.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін. Згідно тверджень ФОП Кашевко О.І., 28.01.2025 представниками позивача було здійснено перевірку за адресою: АДРЕСА_1. У позові вказано, що перевірку здійснювали у споживача «Агрофірма «Дар». Особою яка допустила працівників позивача до перевірки вказано ОСОБА_1 Нарахування суми збитків проведено за період 2024 року. При цьому, позов пред`явлено до особи, яка не являється власником приміщення, а є користувачем даного приміщення лише з 31.01.2025. І ця особа відмінна від ОСОБА_1 Зазначає, що відповідачем надано докази згідно з якими 31.01.2025 він, (орендар), та Дашівська селищна рада (орендодавець) уклали договір № 2 оренди нерухомого або іншого окремо індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності. Згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду частину нерухомого майна - кімнату площею 11,8 кв. м, що знаходиться на першому поверсі громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: Вінницька область, Гайсинський район, АДРЕСА_1 до 31.01.2030. Тобто відповідач є користувачем нежитлового приміщення площею 11,8 кв. м. на підставі договору оренди лише з 31.01.2025 у, тоді як вбачається з долученого до позову розрахунку, його здійснено за період з 29.01.2024 по 28.01.2025, тобто за 366 днів, протягом яких відповідач не був користувачем вказаного приміщення. Аналогічну інформацію було надано власником приміщення - Дашівською селищною радою у відповідь на адвокатський запит представника відповідача. Крім того, на виконання ухвали суду від 08.04.2026 Дашівська селищна рада повідомила, що нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває у комунальній власності, у період 2023-2024 років в оренду чи інше користування не передавалось.

З урахуванням наведеного ФОП Кашевко О.І. висновується, що надані позивачем докази та інформація зазначена в акті про порушення і протоколі засідання комісії, не є достатніми для висновку, що відповідачем порушені правила користування електричною енергією, а саме розкрадання електричної енергії шляхом самовільного підключення до електромереж у період з 29.01.2024 по 28.01.2025, оскільки він не був в той час користувачем даного приміщення, що є окремою підставою для відмови у позові.

Також відповідачем наголошується, що надаючи пояснення на засіданні комісії, яке відбулось у березні 2025 року, він повідомляв, що користується приміщенням лише з січня 2025 року і за цей час (січень-березень) не спожив такої великої кількості електроенергії. А доводи позивача, що відповідач не заперечував обставин роботи у приміщенні з 2023 року не відповідають фактичним обставинам справи. Навпаки, цю обставину відповідач і заперечував та вказував, що не міг споживати електроенергію у 2024 році. В справі взагалі відсутні будь-які докази того, що там було самовільне підключення весь 2024 рік. Тоді як позивач не встановив і не намагався встановити дату підключення. Також не намагався встановити користувача цим приміщенням у 2024 році, натомість пред`явив вимоги до наступного користувача цим приміщенням у 2025 році.

Крім того, ФОП Кашевко О.І. вважає важливою обставиною те, що надаючи пояснення на засіданні комісії у березні 2025 року він підкріпив їх копією договору оренди та вказав, що орендує приміщення лише з січня 2025 року, а відтак позивачу були відомі підстави заперечень відповідача, а відтак був обов`язок перевірити вказану інформацію і встановити особу порушника ПРРЕЕ.

Підсумовуючи викладене та зважаючи на предмет позову ФОП Кашевко О.І. акцентує, що визначальним є доведеність факту порушення ПРРЕЕ саме відповідачем, а позивачем даного факту не доведено.

Вказується відповідачем й те, що акт про порушення не містить даних щодо типу проводу та струму споживання, який використовується для визначення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії, а ПУЕ містять декілька даних допустимого тривалого струму для проводів і шнурів з алюмінієвими жилами, а саме залежно від типу проводу. Відтак розрахунок вартості недорахованої енергії виконаний на підставі некоректних вихідних даних тому погодитись з його правомірністю неможливо. Крім того, необхідно було виміряти «соф», оскільки у представників оператора системи був наявний відповідний засіб вимірювальної техніки, а позивач всупереч вимогам ПРРЕ і формули 9, включив до розрахунку показник 0,9. З викладеного слідує, що розрахунок обсягу та вартості необлікованої енергії проведено не у відповідності до ПРРЕЕ, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Щодо тверджень апелянта про безпідставне витребування судом першої інстанції доказів, то такі дії останнього ФОП Кашевко О.І. вважає обґрунтованими, оскільки відповідач, надаючи пояснення на засіданні комісії у березні 2025 року, підкріпив їх копією договору оренди та вказав, що орендує приміщення лише з січня 2025 року, а відтак позивач був обізнаний з даною обставиною і мав обов`язок перевірити вказану інформацію і встановити особу порушника ПРРЕЕ ще до винесення акта правопорушення та подання до суду позову про стягнення збитків. Натомість позивач не встановив і не намагався встановити дату підключення. А також не намагався встановити користувача цим приміщенням у 2024 році, натомість пред`явив вимоги до наступного користувача цим приміщенням у 2025 році. З даного, на переконання відповідача, вбачається недобросовісність здійснення позивачем своїх обов`язків щодо доказування обставин у цій справі, що в свою чергу доводить законність і обґрунтованість ухвали суду від 08.04.2026 про витребування доказів.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач окремо вказав, що для участі адвоката на стадії апеляційного розгляду, для ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги, формування правової позиції, підготовки відзиву та забезпечення представництва інтересів відповідача, останнім було понесено витрати на правничу допомогу у розмірі - 15 000,00 грн, які ФОП Кашевко О.І. просить розподілити за результатами розгляду справи.

До апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про розподілення витрат на професійну правничу допомогу, в яких Товариство просить відмовити у задоволенні клопотання адвоката Мишковської Т.М., що міститься у відзиві на апеляційну скаргу від 09.07.2026 про розподіл між сторонами витрат відповідача на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. У випадку прийняття рішення про часткове задоволення клопотання адвоката Мишковської Т.М. обмежити розмір стягнення з АТ «Вінницяобленерго» витрат на правничу допомогу в справі на стадії апеляційного розгляду в сумі 300 грн.

Товариство зазначило, що представником відповідача не було доведено обґрунтованості суми заявлених витрат на професійну правничу допомогу, співмірність заявлених сум об`єму послуг, що були отримані, такі витрати не були фактичними і неминучими. Окрім цього, неспівмірною є сума фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 28.01.2025 представники позивача за участі ОСОБА_1 провели планову перевірку засобів обліку електричної енергії на об`єкті - магазин за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якої склали акт № 07196.

Згідно Акта встановлено порушення у споживача ТОВ "АФ Дар" пп. 1, 10 п.п. 5.5.5 ПРРЕЕ, а саме: неузгодження з оператором системи розподілу нового підключення, користування електричною енергією без договору та самовільне підключення частини приміщення (магазину ритуальних послуг) виконане з РЩ-0,4 кВ, який розташований у підвалі даного приміщення, проводом відкритим способом. Спожита таким чином електроенергія не обліковувалась. У вказаному акті вказано, що споживач не надав паспортних даних усіх електроприладів та не забезпечив можливості провести виміри навантажень усіх наявних електроприладів. Зауваження: ОСОБА_1 повідомила, що приміщення орендовано з 2023 року, як було підключено світло їй не відомо. Акт підписаний ОСОБА_1 До Акта додається: фото та відео матеріали порушення, пакет опломбований зі зразком проводу, яким було виконано самовільне підключення.

28.01.2025 позивач склав розрахунок обсягу та вартості необлікованої електроенергії, проведений за період з 29.01.2024 до 28.01.2025 за 366 календарних днів, визначив обсяг та вартість використаної відповідачем необлікованої електричної енергії в обсязі 16518 кВт*год. вартістю 165805,33 грн.

31.01.2025 ФОП Кашевко О.І. (орендар) та Дашівська селищна рада (орендодавець) уклали договір № 2 оренди нерухомого або іншого окремо індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду частину нерухомого майна - кімнату площею 11,8 кв. м, що знаходиться на першому поверсі громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: Вінницька область, Гайсинський район, АДРЕСА_1 до 31.01.2030.

31.01.2025 на виконання договору відповідач (орендар) та Дашівська селищна рада (орендодавець) склали та підписали акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна.

27.02.2025 ОСОБА_1 надала пояснення позивачу, у яких вказала, що працює у Приватного підприємця Кашевко О.І. продавцем та здійснює торгівлю у приміщенні у кімнаті за адресою: АДРЕСА_1. 28.01.2025 працівники позивача виявили порушення щодо обліку електричної енергії. Вказала, що їй невідомо про проведення обліку та розрахунку за спожиту електричну енергію, оскільки вона є найманим працівником.

27.02.2025 позивач на засіданні комісії з розгляду акта про порушення № 071960 від 28.01.2025, прийняв рішення, оформлене проколом № 830, перенести засідання на 13.03.2025 у зв`язку з запрошенням на комісію підприємця Кашевко О.І.

13.03.2025 позивач на засіданні комісії з розгляду актів про порушення розглянув акт про порушення № 07960 від 28.01.2025, та, керуючись ПРРЕЕ, прийняв рішення, оформлене проколом 13.03.2025, яким встановив обсяг споживання відповідачем необлікованої електричної енергії 16518 кВт*год. вартістю 165 805,33 грн. Нарахована сума за необліковану електричну енергію мала бути оплачена споживачем протягом 30 календарних днів від дня отримання рахунку № 8198026804009 від 13.03.2025.

21.10.2025 позивач надіслав відповідачу претензію від 15.10.2025, у якій вимагав у строк до 30.10.2025 оплатити заборгованість у розмірі 165 805,33 грн за спожиту необліковану електричну енергію на підставі акта від 13.03.2025 з розгляду акта про порушення ПРРЕЕ.

25.12.2025 позивач видав довідку № СО-55-1682 про те, що договір на розподіл електричної енергії з відповідачем не укладався та електроустановки відповідача за адресою: АДРЕСА_1 не обліковувались.

Передумовою спору є виявлення позивачем факту безоблікового споживання відповідачем електричної енергії, через самовільне підключення приміщення проводом відкритим способом.

Причиною спору є несплата відповідачем вартості спожитої необлікованої електричної енергії у розмірі 165 805,33 грн.

Відповідні обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач вказав, що 28.01.2025 представники позивача здійснили планову перевірку засобів обліку електричної енергії в приміщенні споживача - "Агрофірма "Дар" за адресою: АДРЕСА_1 за участі ОСОБА_1 Стверджував, що є користувачем цього приміщення лише з 31.01.2025, а тому не вчиняв розкрадання електричної енергії шляхом самовільного підключення до електромереж у період з 29.01.2024 до 28.01.2025. Крім того, відповідач зазначив, що позивач здійснив розрахунок вартості недорахованої енергії на підставі некоректних вихідних даних та не у відповідності до ПРРЕ, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Позивач подав до суду відповідь на відзив на позов, у якій заперечував проти доводів відповідача. Вказав, що в поясненні ОСОБА_1 стверджувала, що працює продавцем у ФОП Кашевко О.І. з грудня 2023 року та здійснює торгівлю ритуальними товарами у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1. До акта про порушення позивач додав фотознімки, на яких зафіксував вхідні двері магазину відповідача " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Позивач зазначав, що твердження про те, що ФОП Кашевко О.І. укладено договір оренди даного приміщення лише з 31.01.2025 не спростовує тієї обставини, що станом на 28.01.2025 у приміщенні магазину "Ритуальні послуги", який орендує відповідач, здійснювалось споживання електричної енергії без застосування приладів обліку та без укладення договору з постачальником. Позивач при здійсненні розрахунку обсягу та вартості необлікованої електричної енергії за актом про порушення № 071196 від 28.01.2025 згідно положень п. 8.4.12. ПРРЕЕ сила струму (I), що може протікати по колу самовільного підключення, визначена виходячи з найменшого допустимого струму, який може протікати через поперечну площу перерізу проводів (кабелів), що використані у схемі самовільного підключення до електричної мережі, згідно з главою 1.3 ПУЕ, А.

Позивач подав до суду першої інстанції додаткові пояснення, у яких заперечив проти пояснень представника відповідача та наголосив, що під час проведення перевірки 28.01.2025 у приміщенні магазину відповідача було наявне електричне освітлення, а також змонтована електрична розетка. Продавець магазину ОСОБА_1 надала пояснення, що приміщення орендується та у ньому здійснюється торгівля з 2023 року, про що власноручно здійснила запис в акті про порушення. Також ОСОБА_1 зазначила, що їй невідомо як було підключено світло, тобто визнала факт підключення освітлення. Крім того, ОСОБА_1, не надала паспортних даних усіх струмоприймачів та заперечувала щодо можливості проведення виміру навантажень усіх наявних електроприладів, про що зроблено відповідний запис у розділі 5 акту про порушення.

Також відповідач надав до місцевого господарського суду додаткові пояснення, у яких стверджував, що не був користувачем у період з 29.01.2024 до 28.01.2025 і не є власником приміщення, у якому позивач виявив самовільне підключення. Особа, яка допустила представників позивача до приміщення не встановлена, перевірка здійснювалась у іншого суб`єкта господарювання. Крім того, розмір заподіяних відповідачем збитків не доведений, оскільки акт не містить всіх необхідних вихідних даних для розрахунку збитків. Отже, відсутні підстави для стягнення з відповідача розрахованої позивачем вартості необлікованої електричної енергії.

Подібні за змістом доводи та заперечення наведені сторонами у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України "Про ринок електричної енергії".

Частиною 6 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.

Згідно з частиною 3 статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач зобов`язаний, зокрема, сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів; дотримуватися правил технічної експлуатації, правил безпеки під час експлуатації власних електроустановок, нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов укладених договорів.

Відповідно до частини 1 статті 72 Закону України "Про ринок електричної енергії" роздрібний ринок функціонує для задоволення потреб споживачів у електричній енергії та пов`язаних з цим послуг. Учасниками роздрібного ринку електричної енергії є споживачі, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, інші учасники ринку, які надають послуги, пов`язані з постачанням електричної енергії споживачам.

Постачання електричної енергії споживачу здійснюється електропостачальником за відповідним договором постачання електричної енергії споживачу, укладеним відповідно до Правил роздрібного ринку. Оператор системи передачі та оператори систем розподілу забезпечують приєднання електроустановок споживачів до електричних мереж у порядку, встановленому статтею 21 цього Закону (частина 2 статті 72 Закону України "Про ринок електричної енергії").

За ч. 3 ст. 72 Закону України "Про ринок електричної енергії" передачу та розподіл електричної енергії, що постачається споживачам, здійснюють оператор системи передачі та оператори систем розподілу відповідно до договорів, що укладаються із споживачем та/або постачальником електричної енергії відповідно до кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу та правил роздрібного ринку. Облік спожитої споживачем електричної енергії здійснюється постачальником послуг комерційного обліку.

Відносини між учасниками роздрібного ринку регулюються правилами роздрібного ринку та договорами між його учасниками. Правила роздрібного ринку оприлюднюються на офіційних веб-сайтах Регулятора та електропостачальників (частина 4 статті 72 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Відповідно до частини 1 статті 77 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку, які порушили нормативно-правові акти, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, несуть відповідальність згідно із законом.

Правопорушеннями на ринку електричної енергії є: крадіжка електричної енергії, самовільне підключення до об`єктів електроенергетики, споживання електричної енергії без приладів обліку (пункт 4 частина 2 статті 77 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Відповідно до статті 27 Закону України "Про електроенергетику" правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність. Правопорушення в електроенергетиці є, зокрема, порушення правил користування енергією.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 затверджені Правила роздрібного ринку електричної енергії.

ПРРЕЕ урегульовано взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами. Ці Правила є обов`язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку (пункт 1.1.1).

У пункті 1.1.2 ПРРЕЕ визначені значення, зокрема, таких термінів: акт про порушення - документ установленої форми, який складається для фіксації факту порушення на об`єкті споживача цих Правил та який є підставою для визначення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії; самовільне підключення - несанкціоноване (непогоджене) оператором системи підключення (у тому числі після відключення) електроустановок, струмоприймачів або електропроводки до електричної мережі, що є підставою для оформлення акта про порушення та визначення обсягу необлікованої електричної енергії внаслідок такого підключення; самовільне підключення без порушення схеми обліку - несанкціоноване (непогоджене) оператором системи підключення електроустановок, струмоприймачів або електропроводки до електричної мережі за схемою, передбаченою проєктними рішеннями та/або договором з оператором системи, після їх відключення оператором системи в установленому законодавством порядку (за умови наявності договору з оператором системи); самовільне підключення з порушенням схеми обліку - несанкціоноване (непогоджене) оператором системи підключення електроустановок, струмоприймачів або електропроводки до електричної мережі за схемою, не передбаченою проєктними рішеннями та/або договором з оператором системи, та/або без укладення договору з оператором системи; необлікована електрична енергія - обсяг електричної енергії, використаний споживачем або переданий транзитом в електромережі, що належать іншим власникам електричних мереж, але не врахований розрахунковими засобами комерційного обліку або врахований неправильно; споживач електричної енергії - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

НКРЕКП постановою від 14.03.2018 № 311 затвердила Кодекс комерційного обліку електричної енергії.

Пунктом 5.5.1 глави 5.5 розділу V Кодексу комерційного обліку електричної енергії передбачено, що власники (користувачі) електроустановок, об`єктів або окремих елементів об`єкта, території (приміщення), де встановлені ЗКО, пломби та індикатори впливу (зокрема електричного/магнітного поля) на ЗКО, а також інше обладнання вузлів обліку, відповідають за їх збереження і цілісність (зокрема дотримання обумовлених проектом параметрів зовнішнього середовища, захист від пошкоджень та зовнішнього втручання) відповідно до акта пломбування (документа, що підтверджує факт пломбування і передачу на збереження ЗКО, установлених пломб та індикаторів).

Згідно з пунктом 6.5.4 глави 6.5 розділу VІ Кодексу комерційного обліку електричної енергії технічна перевірка вузлів обліку у споживачів здійснюється оператором системи у присутності споживача (представника споживача) або іншої особи, яка допустила представників оператора системи на об`єкт (територію) споживача для проведення перевірки (за умови посвідчення цієї особи), та відповідного ППКО (за рішенням споживача).

Пунктом 6.5.13 глави 6.5 розділу VІ Кодексу комерційного обліку електричної енергії встановлено, що у разі виявлення під час контрольного огляду або технічної перевірки уповноваженим представником оператора системи, мережами якого передається/розподіляється електрична енергія споживачу, порушень цього Кодексу або Правил роздрібного ринку, зокрема фактів безоблікового споживання електричної енергії, пошкодження чи зриву пломб, пломбувального матеріалу та/або індикаторів, установлених у місцях, указаних в акті про збереження пломб, або пошкодження відбитків тавр на цих пломбах, пошкодження ЗКО, на місці виявлення порушення у присутності споживача (представника споживача) або іншої особи, яка допустила представників оператора системи на об`єкт (територію) споживача для проведення перевірки (за умови посвідчення цієї особи), оформлюється акт про порушення відповідно до Правил роздрібного ринку.

Згідно з підпунктом 4 пункту 5.5.5 глави 5.5 розділу V ПРРЕЕ споживач електричної енергії зобов`язаний здійснювати оплату рахунків, виставлених на підставі актів про порушення цих Правил та умов договору.

Відповідно до пункту 8.2.4 глави 8.2 розділу VІІІ ПРРЕЕ у разі виявлення представниками оператора системи пошкоджень чи зриву пломб та/або індикаторів, установлених у місцях, указаних в акті про пломбування, або пошкоджень відбитків тавр на цих пломбах, пошкодження розрахункових засобів вимірювальної техніки, явних ознак втручання в параметри розрахункових засобів вимірювальної техніки з метою зміни їх показів, самовільних підключень до електричних мереж розрахунок обсягу електричної енергії, який підлягає оплаті, здійснюється відповідно до порядку, визначеного главою 8.4 цього розділу.

За п. 8.4.7 гл. 8.4 розд. VІІІ ПРРЕЕ розрахунок вартості необлікованої електричної енергії здійснюється виходячи з: вартості середньомісячних витрат оператора системи на купівлю однієї кіловат-години (кВт·год) електричної енергії на компенсацію незапланованих втрат електричної енергії, її передачі та розподілу у період порушення споживачем цих Правил (Ц, грн/кВт·год); величини розрахункового добового обсягу споживання електричної енергії (W доб, кВт·год); кількості днів, протягом яких споживання електричної енергії здійснювалося з порушенням вимог цих Правил (Д, день).

Відповідно до пункту 8.4.8 глави 8.4 розділу VІІІ ПРРЕЕ кількість днів, протягом яких споживання електричної енергії здійснювалося з порушенням вимог цих Правил, визначається виходячи з кількості робочих днів електроустановки споживача (крім випадків фіксації засобами комерційного або технічного обліку кількості днів, протягом яких споживання електричної енергії здійснювалося з порушенням вимог цих Правил): 1) у разі виявлення у споживача порушень, зазначених у підпунктах 1 - 3 (у частині пошкодження/відсутності засобів вимірювальної техніки та/або пломб, та/або пристроїв (шафи обліку, захисної панелі тощо), на яких встановлені пломби) або у підпункті 4 пункту 8.4.2 цієї глави, - з дня останнього контрольного огляду засобу комерційного обліку або технічної перевірки (якщо технічну перевірку було проведено після останнього контрольного огляду засобу комерційного обліку) до дня виявлення порушення, але не більше загальної кількості робочих днів у шести календарних місяцях, що передували дню виявлення порушення.

Пунктом 8.2.5 глави 8.2 розділу VІІІ ПРРЕЕ передбачено, що в разі виявлення під час контрольного огляду або технічної перевірки уповноваженим представником оператора системи, від якого споживач одержує електричну енергію, порушень цих Правил, у тому числі фактів безоблікового споживання електричної енергії, на місці виявлення порушення у присутності споживача (представника споживача) або іншої особи, яка допустила представників оператора системи на об`єкт (територію) споживача для проведення перевірки, оформлюється акт про порушення згідно з формою, наведеною в додатку 9 до цих Правил.

Акт про порушення складається представниками оператора системи, які мають таке право згідно з посадовою інструкцією, пройшли відповідне навчання та інструктаж, після пред`явлення ними службових посвідчень.

В акті про порушення мають бути зазначені зміст виявленого порушення з посиланням на відповідні пункти цих Правил необхідні для визначення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії параметри, що характеризують електроустановку споживача, схему підключення електроустановки споживача та її графічне зображення із зазначенням, ЕІС код площадки комерційного обліку, за якою виявлено порушення (за наявності), та у разі виявлення порушень, зазначених у пункті 8.4.2 глави 8.4 цього розділу.

Споживачі, представники оператора системи, інші особи, присутні при перевірці, під час здійснення перевірки електроустановок мають право здійснювати фото- та відеозйомку для фіксації виявлених порушень та/або відмови споживача (представника споживача або іншої особи, яка допустила представників оператора системи на об`єкт (територію) споживача для проведення перевірки) підписувати акт про порушення та пред`являти документ, що посвідчує його особу, про що зазначається в акті про порушення.

Відповідно до пункту 8.2.6 глави 8.2 розділу VІІІ ПРРЕЕ акт про порушення розглядається комісією з розгляду актів про порушення, що створюється оператором системи і має складатися не менше ніж з трьох уповноважених представників оператора системи.

Споживач має право бути присутнім на засіданні комісії з розгляду актів про порушення.

Акт про порушення, не розглянутий у визначеному цими Правилами порядку протягом 90 календарних днів від дня його складення, вважається недійсним та підлягає скасуванню, крім випадків необхідності проведення експертизи або отримання висновку заводу виробника пломб, індикаторів та/або засобу вимірювальної техніки електричної енергії для встановлення факту порушення. Якщо для розгляду акта про порушення необхідні результати експертного дослідження та/або обстеження заводом виробником, перебіг зазначеного терміну починається з дати їх отримання оператором системи.

Рішення комісії оформлюється протоколом, копія якого видається споживачу.

У разі причетності споживача до порушень, зазначених у пункті 8.4.2 глави 8.4 цього розділу, у протоколі зазначаються відомості щодо обсягу та вартості необлікованої електричної енергії. У такому разі разом з протоколом споживачу надаються розрахунок обсягу та вартості необлікованої електричної енергії з посиланням на відповідні пункти глави 8.4 цього розділу та розрахункові документи для оплати необлікованої електричної енергії та/або збитків.

Згідно з пунктом 8.2.7 ПРРЕЕ кошти за необліковану електричну енергію та суми збитків перераховуються споживачем на поточний рахунок оператора системи. Споживач має оплатити розрахункові документи за необліковану електричну енергію протягом 30 календарних днів від дня отримання рахунка (у випадку неотримання споживачем рахунка у поштовому відділенні упродовж 5 робочих днів з дня надходження рахунка до поштового відділення споживача рахунок вважається отриманим споживачем на 5 робочий день).

У разі незгоди споживача з фактом безоблікового споживання електричної енергії та відмови від сплати вартості необлікованої електричної енергії оператор системи звертається з позовом до суду для підтвердження факту безоблікового споживання електричної енергії та стягнення вартості необлікованої електричної енергії.

Спірні питання, які виникають між сторонами при складанні акта про порушення та/або визначенні обсягу та вартості необлікованої електричної енергії, вирішуються Регулятором, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в галузі електроенергетики відповідно до компетенції, енергетичним омбудсменом та/або судом.

Якщо судом прийнято рішення, яким спростовано факт безоблікового споживання електричної енергії споживачем та/або відмовлено оператору системи в задоволенні позову щодо стягнення зі споживача вартості необлікованої електричної енергії, розрахованої на підставі акта про порушення, та за умови набрання рішенням суду законної сили оператор системи скасовує відповідний акт про порушення.

Пунктом 8.4.12 передбачено, що у разі виявлення у непобутового споживача порушень, зазначених у підпунктах 6 - 8 пункту 8.4.2 цієї глави, величина розрахункового добового обсягу споживання електричної енергії через проводи (кабелі), якими здійснене самовільне підключення (W доб.с.п., кВт·год), розраховується за формулою:W доб.с.п. = P с.п. · t вик.с.п.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як вже зазначалось, 28.01.2025 позивач здійснив перевірку засобів обліку електричної енергії ТОВ "АФ Дар" та виявив порушення, за змістом якого внаслідок неузгодження з оператором системи розподілу нового підключення відбулося користування електричною енергією без договору та самовільне підключення частини приміщення (магазину ритуальних послуг) виконане з РЩ-0,4 кВ, який розташований у підвалі даного приміщення, проводом відкритим способом. Спожита таким чином електроенергія не обліковувалася. За результатами перевірки позивач склав акт про порушення.

28.01.2025 позивач склав розрахунок обсягу та вартості необлікованої електроенергії, проведений за період з 29.01.2024 до 28.01.2025 за 366 календарних днів та визначив відповідачу обсяг спожитої електричної енергії в розмірі 16518 кВт*год. вартістю 165805,33 грн, який надіслав відповідачу для оплати.

Позивач на засіданні комісії з розгляду актів про порушення розглянув акт про порушення та прийняв рішення, яким визначив відповідачу обсяг необлікованої електричної енергії в розмірі 16518 кВт*год. вартістю 165 805,33 грн.

В силу п. 2.3.4. ПРРЕЕ відповідальність за збереження і цілісність засобів комерційного обліку електричної енергії та пломб (відбитків їх тавр) відповідно до акта про пломбування покладається на власника (користувача) електроустановки або організацію, на території (у приміщенні) якої вони встановлені.

Відповідальним за експлуатацію та технічний стан засобів (вузлів) вимірювальної техніки є їх власник.

Визначення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії здійснюється оператором системи на підставі акта про порушення, складеного у порядку, визначеному цими Правилами, у разі виявлення, зокрема, таких порушень: самовільне підключення електроустановок, струмоприймачів або електропроводки до електричної мережі оператора системи з порушенням схеми обліку.

За порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання.

В рамках вказаного колегія зазначає, що основні процесуальні норми про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, які передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

За ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд також наголошує, що в ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження й обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.

Належність, як змістовна характеристика, та допустимість, як характеристика форми є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарт доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Згідно з положеннями статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів та оцінки доказів відповідно до статей 73-79 ГПК України залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші (постанова Верховного Суду від 17 березня 2026 року в cправі № 904/4337/24).

Як встановлено з матеріалів справи, відповідач користується нерухомим майном, на підставі договору оренди з власником майна Дашівською селищною радою, у якому позивач виявив факт самовільного підключення до електричних мереж з 31.01.2025. У період 2023-2024 років нерухоме майно - кімната площею 11,8 кв. м, що знаходиться на першому поверсі громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: Вінницька область, Гайсинський район, АДРЕСА_1, - в оренду чи інше користування не передавалось.

В межах зазначеного колегією суддів акцентується, що вказані обставини підтверджуються: наданим на засіданні комісії 27.02.2025 відповідним договором; поясненнями безпосередньо ФОП Кашевко О.І., наданими нею на засіданні комісії 13.03.2025; відповіді № 02.12/116 від 27.01.2026 Дашівської селищної ради на адвокатський запит від 21.01.2026 в питаннях запитуваної інформації про те: «Чи передавалось частина нерухомого майна - кімната площею 11.8 кв.м., що знаходиться на першому поверсі громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 в оренду ФОП Кашевко О.І. для розміщення магазину ритуальних послуг, якщо передавалась, то повідомити строк користування та надати копію договору на підставі якого ФОП Кашевко О.І. користувалась вказаним майном»; відповіді № 02.12/646 від 23.04.2026 Дашівської селищної ради, як балансоутримувача відповідного нерухомого майна, наданої на запит суду 1-ої інстанції.

Отже, на момент виявлення правопорушення - 28.01.2025 відповідач не був власником чи орендарем нерухомого майна, у якому позивач виявив самовільне підключення електроенергії.

На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.

Зважаючи на наведене, беручи до уваги наявні в справі докази в цілому, здійснивши оцінку останніх як окремо, так і у їх взаємному зв`язку, з огляду на більшу вірогідність доказів (тобто з перевагою доводів протилежної сторони), що підтверджують факт використання відповідачем нерухомого майна - кімнати площею 11,8 кв. м, що знаходиться на першому поверсі громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: Вінницька область, Гайсинський район, АДРЕСА_1 на підставі договору оренди від 31.01.2025, укладеного з Дашівською селищною радою, на переконання судової колегії вмотивованими є висновки суду І-ої інстанції про те, що відповідач розпочав використовувати відповідне нерухоме майно з 31.01.2025 та не використовував його упродовж 2024 та січня 2025 років, тобто в період, за який позивач здійснив розрахунок обсягу без облікованого споживання електричною енергією в розмірі в розмірі 16518 кВт*год. вартістю 165 805,33 грн, а крім того й про недоведеність позивачем вчинення саме відповідачем самовільного підключення у приміщенні, яке з 31.05.2025 останній орендує.

При цьому, надані позивачу пояснення ОСОБА_1 такого висновку не спростовують та не доводять протилежного - про користування відповідачем нерухомим майном комунальної власності без укладення договору оренди.

Тому, оскільки позивач також не довів, що відповідач використовував це приміщення у період з 29.01.2024 по 28.01.2025 й спожив 16518 кВт*год електричної енергії, колегія суддів висновується про відсутність підстав для стягнення з відповідача 165 805,33 грн вартості необлікованої спожитої електричної енергії. Як наслідок, у задоволенні позову слід відмовити.

Аналогічних правомірних висновків, як вважає судова колегія, дійшов й суд попередньої інстанції.

В свою чергу, зважаючи на викладені висновки щодо суті спору, судовою колегією відхиляються, як недоведені, доводи апелянта щодо помилковості висновків місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 165 805,33 грн вартості необлікованої спожитої електричної енергії.

У частині аргументів скаржника про те, що довідка Дашівської селищної ради від 23.04.2026, яка витребувана судом першої інстанції, вплинула на правильність вирішення справи, а її витребування відбулось з порушенням останнім норм ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

За ст.ст. 2, 13, 74 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

В судовому засіданні 08.04.2025 місцевий господарський суд, з урахуванням того, що під час розгляду справи останній дійшов висновку про недобросовісність здійснення учасниками цієї справи їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків щодо подання доказів, зокрема доказів, які б підтверджували або спростовували використання відповідачем чи іншою особою відповідного нерухомого майна у 2023 та 2024 роках, зважаючи на предмет та підстави позову, обставини, які входять до предмета доказування, зокрема, використання на правах оренди чи іншому речовому праві приміщення, у якому позивачем проведено перевірку та виявлено факт самовільного підключення електроустановки, враховуючи недобросовісність здійснення учасниками справи щодо доказування, зокрема щодо використання приміщення, яке належить до комунальної власності сільської ради, - з власної ініціативи витребував у Дашівської селищної ради докази, зокрема ті, що підтверджують передання в оренду чи інше користування приміщення - нерухоме майно кімнату площею 11,8 кв. м, що знаходиться на першому поверсі громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: Вінницька область, Гайсинський район, АДРЕСА_1 за період за 2023 - 2024 роках. Про дане було постановлено відповідну ухвалу.

Таким чином, з огляду на приписи ст. 74 ГПК України, судова колегія вважає правомірними процесуальні дії з витребування доказів вчинені судом 1-ої інстанції з огляду на завдання господарського судочинства та беручи до уваги недобросовісність здійснення учасниками цієї справи їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків щодо подання доказів, зокрема доказів, які б підтверджували або спростовували використання відповідачем чи іншою особою відповідного нерухомого майна у 2023 та 2024 роках.

Тим самим, колегією суддів критично оцінюються твердження позивача щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права при витребування доказів з власної ініціативи.

Крім цього, щодо процесуального значення витребуваного судом першої інстанції доказу, а також змісту довідки Дашівської селищної ради від 23.04.2026, колегією суддів звертається увага, що надана Дашівською селищною радою довідка охоплює відповідь (№ 02.12/116 від 27.01.2026), надану останньою на адвокатський запит від 21.01.2026 в питаннях запитуваної інформації про строк користування частиною нерухомого майна - кімнатою площею 11.8 кв.м., що знаходиться на першому поверсі громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 в оренду ФОП Кашевко О.І. для розміщення магазину ритуальних послуг. Тобто зміст інформації, що надана Дашівською селищною радою, що міститься у відповіді як на запит суду, так і на адвокатський запит, - близький за змістом.

Відтак, доводи апелянта, що Дашівська селищна рада, як зацікавлена особа, не могла дати об`єктивну довідку, а також про те, що витребування ухвалою від 08.04.2026 доказів порушило засади змагальності та диспозитивності, і довідка Дашівської селищної ради від 23.04.2026 вплинула на результат вирішення справи, відхиляються судовою колегією, як безпідставні.

Отже, на переконання колегії суддів, аргументи апелянта не знайшли свого підтвердження в межах заявлених вимог, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції через необґрунтованість у розумінні ст.ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржника, прийняті до уваги, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги. Водночас, підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги - суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, а крім цього судом І-ої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норм матеріального права, а саме без урахування вимог діючого законодавства, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2026 у справі № 902/3/26 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційній скарзі доводів у цілому.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (АТ "Вінницяобленерго").

Стосовно заяви відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесену ним в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Одночасно, за змістом частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Неврахування судом умов договору про надання правничої допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України".

У названій вище постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правничої допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що: "Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність". У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте існує "гонорар успіху" як форма оплати винагороди адвокату, і визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правничої допомоги такого виду винагороди, як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 910/15787/21.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Подібна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18.

У постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що: «До правничої допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо».

На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що 08.07.2026 між адвокатом Мишковською Т.М. (адвокат) та ФОП Кашевко О.І. (клієнт/замовник) укладено договір № 179/26 про надання правничої допомоги (скорочено - договір).

Відповідно до розд. 1, 2, 4 договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання на представництво та захист його інтересів в порядку та на умовах, визначених цим договором, в усіх судових установах, органах державної влади, правоохоронних органах, інших підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності, з усіма правами, які надані законом позивачеві, відповідачеві, третій особі, свідку, потерпілому, обвинуваченому, підозрюваному, у тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, оскарження рішення суду, одержання виконавчого листа та пред`явлення його до виконання, супроводження справи № 902/3/26 про стягнення 165805,33 грн в апеляційній інстанції, а клієнт зобов`язується оплатити такі послуги.

Правнича допомога надається адвокатом клієнтові шляхом: усного та письмового консультування; складання проектів необхідних процесуальних документів, заяв, скарг, клопотань. претензій та позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, скарг в порядку виключного провадження; представництва та захисту інтересів Клієнта в усіх судових установах, органах державної влади, правоохоронних органах, інших підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності.

Строк надання послуг починається з 08 липня 2026 року та закінчується після надання Адвокатом обумовленої цим договором правової допомоги.

За надання послуги з правової допомоги клієнт сплачує адвокатові плату у формі гонорару в розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн. Оплата за даним договором здійснюється в готівковій формі на протязі 3-х (трьох) робочих днів після підписання даного договору, що підтверджується квитанцією, виданою адвокатом.

Адвокатом 09.07.2026 складено опис виконаних робіт за договором. Правнича допомога включає в себе: аналіз апеляційної скарги та формування правової позиції; надання консультацій; підготовки та подання відзиву.

Загальна вартість послуг становить 15 000 грн.

09.07.2026 клієнтом сплачено адвокату 15 000 грн, що підтверджується квитанцією.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Колегія суддів також акцентує, що правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Як вказано колегією суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19, висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Відповідна правова позиція Верховного Суду викладена також у постанові від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20.

Також колегією суддів враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Аналогічні правові висновки знаходять своє правозастосування в постановах Верховного Суду: від 15 грудня 2025 року в справі № 924/23/25; від 27 січня 2026 року в cправі № 916/166/23, 11 лютого 2026 року в cправі № 914/1493/24.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У наведеному контексті судова колегія акцентує, що викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу заперечення в межах оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2026 у справі № 902/3/26 по суті дублюють зміст відзиву (а.с. 83 - 86 том. 1) поданого до суду першої інстанції.

Крім того, правова позиція відповідача у справі була незмінною та сформована ще при подачі відповідних заперечень до місцевого господарського суду.

Ця обставина вказує на те, що аргументація відповідача ґрунтувалась на тотожних доводах та нормах матеріального права в судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідачем не наведено нових аргументів, окрім тих, що знайшли своє відображення в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду. При цьому, встановлені місцевим господарським судом обставини, які були відображені в оскаржуваному рішенні, як вже зазначалось, відповідачем частково дублювались у відзиві на апеляційну скаргу.

Крім цього, за висновками колегії суддів, правнича допомога з аналізу вивчення апеляційної скарги відповідача фактично включає в себе правничу допомогу з підготовки відзиву на апеляційну скаргу.

На підставі викладеного вище, дослідивши надані відповідачем докази, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, з урахуванням критеріїв пропорційності та реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, як наслідок про часткове задоволення заяви відповідача та стягнення на його користь 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, що відповідатиме критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру, і ці витрати є співрозмірними з виконаною роботою в апеляційному господарському суді.

Отже, колегія суддів зазначає, що судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції стягуються з позивача на користь відповідача в сумі 4 000,00 грн.

У свою чергу, з урахуванням наведеного судовою колегією критично оцінюються твердження позивача про обмеження розміру компенсації витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з Товариства до 350 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 244, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" на рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2026 у справі № 902/3/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 01.05.2026 у справі № 902/3/26 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Вінницяобленерго".

4. Заяву Фізичної особи-підприємця Кашевко Олени Іванівни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції у справі № 902/3/26 - задовольнити частково.

5. Стягнути з Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" (адреса: 21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Магістратська, буд. 2; ідентифікаційний код - 00130694) на користь Фізичної особи-підприємця Кашевко Олени Іванівни (адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції - 4 000,00 грн (чотири тисячі гривень).

6. У задоволенні заяви в решті вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, - відмовити.

7. Доручити Господарському суду Черкаської області видати наказ на виконання п. 5 цієї постанови Північного апеляційного господарського суду.

8. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.В. Шапран

В.А. Корсак