Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №920/524/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2026 р. Справа№ 920/524/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Спаських Н.М.

суддів: Горбасенка П.В.

Яценко О.В.

при секретарі судового засідання: Кузьменко А.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 25.08.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу від 01.07.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ» на рішення Господарського суду Сумської області від 10.06.2026 (повне рішення складено та підписано 11.06.2026)

у справі № 920/524/26 (суддя Короленко В.Л.)

за позовом Окружної прокуратури міста Суми (м. Суми), в інтересах держави в особі позивача Міністерства охорони здоров`я України (м. Київ)

до

1. Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (м. Суми)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» (м. Суми)

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

17.04.2026 Окружна прокуратура міста Суми (далі - прокурор) звернулася до Господарського суду Сумської області в інтересах держави в особі позивача - Міністерства охорони здоров`я України (далі - Міністерство, позивач) з позовом до Державної установи "Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України" (далі - ДУ "СОЦКПХ МОЗ України", відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енера Суми" (далі - ТОВ "Енера Суми", відповідач 2), в якому просить:

- визнати недійсною додаткову угоду №6 від 25.10.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.01.2021 №30100068, укладеного між ДУ "СОЦКПХ МОЗ України" та ТОВ "Енера Суми";

- визнати недійсною додаткову угоду №7 від 30.11.2021 до вказаного договору;

- визнати недійсною додаткову угоду №8 від 03.12.2021 до вказаного договору;

- стягнути з ТОВ "Енера Суми" на користь Міністерства охорони здоров`я України безпідставно сплачені кошти в сумі 68 049,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що за результатами публічної закупівлі, проведеної ДУ "СОЦКПХ МОЗ України" (на момент проведення закупівлі - це Державна установа "Сумський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України") в електронній системі "Prozorro", між відповідачами укладено договір про постачання електричної енергії споживачу від 22.01.2021 №30100068 з фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год та загальною вартістю 1 042 345,15 грн з ПДВ. У подальшому сторони договору уклали низку додаткових угод про підвищення фактичної ціни електричної енергії з одночасним зменшенням обсягу постачання, зокрема спірні додаткові угоди №6 від 25.10.2021, №7 від 30.11.2021 та №8 від 03.12.2021, якими ціну електроенергії поетапно збільшено з 2,659519 грн до 3,422234 грн з ПДВ за 1 кВт/год, тобто загалом на 39,68 % від первісної договірної ціни.

Прокурор зазначає, що зазначене підвищення ціни здійснено з порушенням вимог пункту 2 ч.5 ст. 41 ЗУ "Про публічні закупівлі", яким передбачено можливість збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 % від визначеної договором ціни у разі коливання ринкової ціни такого товару. Оскільки додатковими угодами №6, №7, №8 фактичну ціну електроенергії збільшено понад встановлений законом ліміт у 10%, прокурор вважає ці додаткові угоди такими, що суперечать вимогам чинного законодавства та підлягають визнанню недійсними на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.

Прокурор також зазначає, що внаслідок виконання вказаних додаткових угод ДУ "СОЦКПХ МОЗ України" сплатило ТОВ "Енера Суми" за спожиту електричну енергію на 68 049,71 грн більше, ніж підлягало сплаті за ціною, визначеною додатковою угодою №5 від 25.08.2021 (яка не оспорюється), а тому зазначена сума є безпідставно набутими Відповідачем2 коштами, що підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 10.06.2026 у справі № 920/524/26 позов задоволено повністю.

Визнано недійсною додаткову угоду №6 від 25.10.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.01.2021 №30100068, укладеного між Державною установою «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Суми».

Визнано недійсною додаткову угоду №7 від 30.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.01.2021 №30100068, укладеного між Державною установою «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Суми».

Визнано недійсною додаткову угоду №8 від 03.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.01.2021 №30100068, укладеного між Державною установою «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» та товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Суми».

Стягнуто з ТОВ «Енера Суми» (код 41884537) на користь Міністерства охорони здоров`я України (код 00012925) 68049,71 грн 71 коп.

Стягнуто з ТОВ «Енера Суми» (код 41884537) на користь Сумської обласної прокуратури (код 03527891) - 5324,80 грн 80 коп. судового збору.

Стягнуто з Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (код 38523259) на користь Сумської обласної прокуратури (код 03527891) 5324,80 грн 80 коп. судового збору.

Спір вирішено за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд першої інстанції в ході розгляду справи відмовив у задоволенні клопотання Відповідача2 про зупинення провадження до часу вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою ТОВ "Укр Газ Ресурс" щодо конституційності п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ "Про публічні закупівлі", не вбачаючи для цього процесуальних підстав, про що обґрунтовано в мотивувальній частині рішенні суду від 10.06.2026.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відповідач2, ТОВ "Енера Суми", 01.07.2026 через систему «Електронний суд» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Сумської області від 10.06.2026 у справі № 920/524/26 в частині визнання недійсними додаткових угод №6 від 25.10.2021, №7 від 30.11.2021, №8 від 03.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.01.2021 № 30100068, укладеного між відповідачами та стягнення з ТОВ "Енера Суми" на користь Міністерства охорони здоров`я України коштів в сумі 68 049,71 грн із судовими витратами на користь Сумської обласної прокуратури. Просить ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано пункт 2 ч.5 статті 41 ЗУ "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VIII в частині обмеження у розмірі 10 відсотків збільшення ціни за одиницю товару, застосувавши його до сукупного приросту ціни за всіма додатковими угодами, тоді як, на переконання скаржника, з урахуванням позиції Міністерства економіки України, зазначена норма передбачає можливість декількох послідовних змін ціни електричної енергії за умови, що кожна окрема зміна не перевищує 10 відсотків, без обмеження кількості таких змін та без обмеження строків їх внесення, оскільки на договори постачання електричної енергії не поширюється передбачене цією нормою обмеження щодо періодичності перегляду ціни (не частіше одного разу на 90 днів).

Апелянт посилається на те, що після ухвалення оскаржуваного рішення набрав чинності Закон України "Про публічні закупівлі" № 4888-IX від 27.05.2026, яким викладено пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у новій редакції з прямою вказівкою на застосування цієї редакції до правовідносин, що виникли з дня набрання чинності Законом № 922-VIII, тобто з 19.02.2016, а отже, і до спірних правовідносин сторін. Апелянт зазначає, що нова редакція норми прямо визначає можливість застосування обмеження у 10 відсотків щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару без обмеження кількості таких змін, чим, на думку скаржника, законодавець усунув неоднозначність тлумачення попередньої редакції норми та спростував висновок суду першої інстанції щодо кумулятивного характеру встановленого обмеження.

Скаржник також звертає увагу на те, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, на які послався суд першої інстанції, сформульовані за результатами тлумачення попередньої редакції спірної норми, і, на переконання апелянта, не підлягають застосуванню після законодавчого уточнення її змісту із наданням зворотної дії.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

30.07.2026 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Окружної прокуратури міста Суми надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційний господарський суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення місцевого господарського суду просив залишити без змін.

Узагальнені доводи прокурора проти апеляційної скарги відповідача 2 зводяться до такого:

- ціна за одиницю товару за договором про закупівлю у будь-якому разі не може бути збільшена більш ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та періодичності внесення змін протягом строку дії договору; таке обмеження є максимальним лімітом, що застосовується сукупно, а не до кожного окремого випадку зміни ціни; аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24, а також послідовно відтворена в інших постановах Верховного Суду (від 19.07.2022 у справі №927/568/21, від 09.06.2022 у справі №927/636/21, від 31.05.2022 у справі №927/515/21, від 25.11.2022 у справі №927/563/20, від 16.02.2023 у справах №903/383/22 та №903/366/22, від 07.12.2022 у справі №927/189/22);

- посилання відповідача на роз`яснення Міністерства економіки України щодо можливості неодноразового збільшення ціни в межах 10 % за кожної окремої зміни є необґрунтованими, оскільки право тлумачити норму права є виключним правом суду, а роз`яснення державних органів не мають юридичного значення й не є нормою права, на що вказано й у самому листі Мінекономіки;

- додатковими угодами №№ 6, 7, 8 до договору ціну електричної енергії було збільшено загалом на 39,68 %, тобто з перевищенням граничного розміру 10 %, встановленого пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, чим створено передумови для нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів і порушено принципи публічних закупівель, зокрема максимальної економії, ефективності та недискримінації учасників;

- посилання апелянта на пункт 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону України № 4888-IX від 27.05.2026, який набрав чинності 24.06.2026 (тобто після ухвалення оскаржуваного рішення від 10.06.2026), є безпідставними, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків пом`якшення або скасування відповідальності особи; положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII не стосуються питання відповідальності особи, а отже надання їм зворотної дії згідно з пунктом 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 4888-IX суперечить нормі прямої дії статті 58 Конституції України, яка має пріоритет згідно зі статтею 8 Конституції України та статтею 66 Закону України «Про правотворчу діяльність»;

-за таких обставин під час розгляду справи підлягають застосуванню положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (укладення додаткових угод), з урахуванням правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24; протилежне тлумачення суперечитиме принципу правової визначеності та імперативним приписам Конституції України.

Ухвалою від 24.08.2026 через перебування судді Гончарова С.А. у відпустці, змінено склад колегії судів - головуючий суддя Спаських Н.М., судді Горбасенко П.В., Яценко О.В.

Явка представників сторін.

У судове засідання, призначене на 25.08.2026, з`явилися лише представники прокуратури та відповідача 2 (апелянт).

Представник Відповідача2 у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити апеляційну скаргу, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові прокурору відмовити повністю.

Представник прокуратури у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Представники позивача та Відповідача1 в засідання не з`явилися.

Від Відповідача1 в справу надійшли Додаткові пояснення від 17.07.2026, якими ДУ «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» підтримує свою попередню позицію в спорі, що при укладенні спірних додаткових угод він діяв добросовісно, додаткові угоди укладалися для забезпечення безперебійного функціонування установи. Відповідач1 не мав наміру отримання неправомірної вигоди, неправомірного витрачання бюджетних коштів, не мав зацікавленості у збільшенні ціни електроенергії за спірними додатковими угодами, пропозицію по укладенню яких отримував від Відповідача2. Питання законності/недійсності спірних додаткових угод Відповідач1 залишає на розсуд суду.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною установою «Сумський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», згідно з даними електронної системи «Prozorro» (https://prozorro.gov.ua/tender/ (UA-2020-12-14-006340-c) проведено закупівлю електричної енергії для власних потреб.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 02.06.2021 №1103 «Про деякі питання організації діяльності державних установ - лабораторних центрів Міністерства охорони здоров`я України назву Державної установи «Сумський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» (код 38523259) змінено на Державну установу «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (далі - Споживач, відповідач, ДУ «СОЦКПХ МОЗ України»).

За результатами вказаної закупівлі Споживачем укладено договір від 22.01.2021 №30100068 з Товариством із обмеженою відповідальністю «Енера Суми» (далі - договір) з остаточною ціновою пропозицією 1042345,15 грн. за всю закупівлю.

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Ціна (тариф) електричної енергії становить 2,45 грн за 1 кВт/год з ПДВ (додаток №2 до договору - Комерційна пропозиція).

Згідно із додатком 2 до договору (комерційна пропозиція) загальна вартість цього договору становить 1042345,15 грн, в тому числі ПДВ 173724,19 грн.

Згідно розділу 5 Договору його сторони домовилися, що ціна електроенергії, розрахована відповідно до п. 5.1. Договору є обов`язковою для сторін за дати набрання нею чинності (п. 5.4.).

Згідно п. 5.6. Договору у випадку коливання ціни на ринку електричної енергії в бік збільшення, постачальник має право звернутися до Споживача з відповідною пропозицією. При цьому така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відмічається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і об`єктивно підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією подає документ, що підтверджує збільшення ціни за одиницю товару. Сторони можуть використати інформацію з веб-сайту ДП "Оператор ринку" для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку.

Прокурор звертає увагу, що Постачальник, ТОВ «Енера Суми», підписавши договір №30100068 від 22.01.2021 за результатом обрання його цінової пропозиції, як найкращої, підтвердив тим самим, що має можливість та погоджується виконати домовленість, вказану у договорі та додатку до нього. Отже Відповідач2 добровільно взяв на себе зобов`язання поставляти споживачу електричну енергію за ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год з ПДВ, на загальну суму 1042345,15 грн з ПДВ, протягом всього строку дії Договору.

Однак у подальшому, між ТОВ «Енера Суми» та ДУ «СОЦКПХ МОЗ України» укладено низку додаткових угод, якими збільшено первісну ціну товару в договорі, що була визначена за результатами проведеної закупівлі.

Зокрема, до договору обома відповідачами, як постачальником та споживачем, укладено додаткові угоди, щодо збільшення фактичної ціни за одиницю товару, з одночасним зменшенням обсягу постачання, зокрема:

-додатковою угодою №5 від 25.08.2021 у зв`язку з коливанням ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сторони домовились змінити ціну за електроенергію за 1 кВт/год до 10 %, внести зміни до договору про постачання електричної енергії від 22.01.2021 та викласти окремі пункти у наступній редакції. А саме: в додатку 2 та п. 5.2 до договору фактична ціна (тариф) електричної енергії становить - 2,659519 грн за 1 кВт/год з ПДВ (розповсюджує свою дію на правовідносини, що склалися між сторонами договору з 01.08.2021);

Колегія приходить до висновку, що з урахуванням первісної ціни за одиницю товару 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год з ПДВ, збільшення ціни на 10% складе 2,6950 грн. з ПДВ.

Тому, за доводами прокурора, при укладенні Додаткової угоди № 5 відповідачі не вийшли за межі 10% збільшення ціни і тому дана додаткова угода заявленим позовом не оскаржується.

-додатковою угодою №6 від 25.10.2021 змінено фактичну ціну (тариф) з 2,659519 грн з ПДВ за 1 кВт/год на 2,889969 грн з ПДВ за 1 кВт/ год, тобто на 17,95 % від ціни, визначеної договором, (розповсюджує свою дію на правовідносини, що склалися між Сторонами Договору з 01.10.2021);

-додатковою угодою №7 від 30.11.2021 змінено фактичну ціну (тариф) з 2,889969 з ПДВ за 1 кВт/год на 3,143441 грн з ПДВ за 1 кВт/год, тобто на 28,30 % від ціни, визначеної договором, (розповсюджує свою дію на правовідносини, що склалися між сторонами договору з 01.11.2021);

-додатковою угодою №8 від 30.11.2021 змінено фактичну ціну (тариф) з 3,143441 грн з ПДВ за 1 кВт/год на 3,422234 грн з ПДВ за 1 кВт/год, тобто на 39,68 % від ціни, визначеної договором, (розповсюджує свою дію на правовідносини, що склалися між сторонами договору з 11.11.2021).

Таким чином, згідно з укладеними спірними додатковими угодами до договору, ціну електричної енергії збільшено з 2,45 грн з ПДВ до 3,143441 грн з ПДВ за 1 кВт*год, що призвело до значного підвищення ціни -- на 39,68 % від її первісного розміру.

Відповідно до матеріалів справи, за визначеною договором ціною (2,45грн за 1 кВт/год.) з боку ТОВ «Енера Суми» електрична енергія споживачу ДУ «СОЦКПХ МОЗ України», постачалася лише упродовж січня-липня 2021 року.

Договір його сторонами виконано повністю .

ДУ «СОЦКПХ МОЗ України», на підставі договору та додаткових угод №№5,6,7,8 до договору фактично отримано (згідно з актами прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії):

-за січень 2021 року (акт від 27.01.2021 ) - 28105 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 68857,26 грн, за фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з договором від 21.01.2021;

-за лютий 2021 року (акт від 24.02.2021 ) - 38272 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 93766,42 грн, за фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з договором від 21.01.2021;

-за березень 2021 року (акт від 23.03.2021 ) - 37433 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 91710,86 грн, за фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з договором від 21.01.2021;

-за квітень 2021 року (акт від 23.04.2021 ) - 29606 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 72534,71 грн, за фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з договором від 21.01.2021;

-за травень 2021 року (акт від 24.05.2021 ) - 27932 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 68433,41 грн, за фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з договором від 21.01.2021;

-за червень 2021 року (акт від 23.06.2021 та від 30.06.2021 ) - 18777 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 46003,65 грн, за фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з договором від 21.01.2021;

-за липень 2021 року (акт від 23.07.2021 ) - 18514 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 45359 грн, за фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/ год, визначеною згідно з договором від 21.01.2021;

-за серпень 2021 року (акт від 27.08.2021) - 18329 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 48746,33 грн, за фактичною ціною 2,659519 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з додатковою угодою №5 від 25.08.2021;

-за вересень 2021 року (акт від 23.09.2021) - 19018 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 50578,74 грн, за фактичною ціною 2,659519 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з додатковою угодою №5 від 25.08.2021;

-за жовтень 2021 року (акт від 31.10.2021) - 37610 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 108691,75 грн, за фактичною ціною 2,889969 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з додатковою угодою №6 від 25.10.2021;

-за листопад 2021 року (акт від 30.11.2021): 13450 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 42279,28 грн, за фактичною ціною 3,143441 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з додатковою угодою №7 від 30.11.2021; 26919 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 92123,12 грн, за фактичною ціною 3,422234 грн з ПДВ за 1 кВт/год., визначеною згідно з додатковою угодою №8 від 03.12.2021;

-за грудень 2021 року (акт від 22.12.2021) - 42404 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 145116 грн, за фактичною ціною 3,422234 грн з ПДВ за 1 кВт/год., визначеною згідно з додатковою угодою №8 від 03.12.2021.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що внаслідок укладення спірних додаткових угод № 6-8 до договору, на думку прокурора, вартість 1кВт/год електроенергії неправомірно зросла з 2,45 грн з ПДВ до 3,143441 грн з ПДВ, що призвело до значного підвищення ціни за одиницю товару (на 39,68% від первісної ціни), зменшення обсягу закупівель та як наслідок, перевитрат бюджетних коштів, що суперечить вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ "Про публічні закупівлі" та інтересам держави.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.

За приписами ст. 202, 204, ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписами ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому колегія суддів виходить з того, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними саме на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Тому і порушення чинного законодавства і порушене право мають бути доказані зацікавленою особою на момент вчинення правочину, які вірно зазначає прокурор.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628, ст. 638, ч. 1 ст. 651 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов). Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із ч. 3, 4 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України «Про публічні закупівлі».

Метою вказаного закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

У ст. 1 ЗУ «Про публічні закупівлі» зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм ЦК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема, за п. 2 ч. 5 наведеної норми - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі» випливає, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це викликано істотною зміною обставин, у порядку ст. 652 ЦК України, тобто якщо від часу укладення договору вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Такий правовий висновок неодноразово був викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 922/433/22, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23, від 06.02.2025 у справі № 910/5182/24, від 18.02.2025 у справі № 925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю, незалежно від кількості змін до договору.

Визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Відтак норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону.

Інший підхід до розуміння положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

Окрім того збільшення ціни може призвести до того, що при збільшенні ціни за одиницю товару при одночасному зменшенні закупівлі, обсяг закуповуваного товару настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення Замовником договору закупівлі.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників, дотримання якого вимагає ЗУ "Про публічні закупівлі".

Подібна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний страх і ризик та заради отримання прибутку. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість найвигідніше продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору, однак занижувати ціну пропозиції для перемоги у публічних закупівлях із наміром в подальшому збільшити ціну до ринкової шляхом укладення ряду додаткових угод, слід вважати недобросовісною господарською діяльністю.

В обґрунтування правомірності укладення спірних додаткових угод Відповідач 2 посилається на роз`яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю", що міститься у листі від 07.04.2015 № 3302-05/11398-07. Згідно з цим роз`ясненням у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Однак колегія суддів відхиляє таку позицію Відповідача2, оскільки Верховний Суд вже звертав увагу, що право тлумачити норму права є виключним правом суду. Роз`яснення державних органів (листи, рекомендації) не є нормою права і не мають юридичного значення, про що вказано і в самому листі Мінекономіки.

Такі правові позиції викладено у Постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 № 927/491/19.

Як випливає з матеріалів справи, укладаючи договір постачання, відповідач 1 та відповідач 2 дійшли згоди щодо усіх істотних умов, зокрема, визначивши ціну за 1 кВт*год електричної енергії на рівні 2,45 грн з ПДВ.

Проте в подальшому між сторонами було укладено ряд правочинів, якими підвищено ціну електричної енергії (відносно ціни, встановленої у договорі постачання - 2, 45 грн) до 3,143441 грн з ПДВ (на 39,68 %).

Водночас із досліджених колегією суддів матеріалів справи випливає, що укладення спірних додаткових угод обґрунтовувалося відповідачем коливанням ціни електричної енергії на ринку. При цьому відповідачем використана інформація з веб-сайту акціонерного товариства "Оператор ринку" (раніше державне підприємство "Оператор ринку") (www.oree.com.ua) щодо середньозважених цін на "ринку на добу наперед" та "внутрішньодобовому ринку".

Суд апеляційної інстанції зауважує, що у постанові Великої Палати Верхового Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 також наголошено, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень на доведення стійкого коливання ринку в бік збільшення ціни, джерел інформації тощо.

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання ним договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до часу внесення відповідних змін до нього.

Поряд з тим, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору.

Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання. Однак внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24.

Документальним обґрунтуванням для укладання додаткових угод № 6,7,8 до Договору стали надані відповідачем до ДУ «СОЦКПХ МОЗ України» документи, а саме:

- для укладення додаткової угоди №6: лист ТОВ «ЕНЕРА СУМИ» від 23.10.2021 із доданими середньозваженими цінами на ринку «на добу наперед» та внутрішньо добовому ринку ОЕС України» за період 15-ти торгових сесій липня-серпня 2021 року та за 15 торгових сесій вересня 2021 року;

- для укладення додаткових угод № 7,8 документи до ДУ «СОЦКПХ МОЗ України» не надано.

Умовами Договору між сторонами визначено, що питання збільшення ціни сторони можуть вирішувати у випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, а не при кожному коливанні ціни на ринку на добу наперед.

Неухильним аспектом при застосуванні п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" при збільшені ціни за одиницю товару є належне підтвердження (наявність) факту стійкого коливання ціни такого товару на ринку та встановлення саме пропорції такого коливання.

Незважаючи на те, що Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме відповідного до зміни ціни в договорі факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 913/166/19.

Внесення таких змін до основного договору без належного обґрунтування коливання ціни на ринку є підставою для визнання правочинів, якими підвищується ціна, - недійсними.

Отже, сторонами не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов договору постачання після його підписання та до виконання в повному обсязі. За таких обставин зміна ціни згідно з оспорюваними додатковими угодами є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

До того ж в порушення ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема п. 2 ч. 5 ст. 41 цього закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення, за наслідками укладення додаткових угод також відбулося збільшення ціни електричної енергії, що, зі свого боку, перевищила нормативно закріплене 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Вносячи зміни в ціну на електроенергію додатковими угодами № 6, № 7, № 8, сторони збільшили її вартість до 3,143441 грн з ПДВ, що становить 39,68% від початково встановленої в договорі ціни.

Це свідчить про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що збільшення ціни електричної енергії додатковими угодами № 6, № 7, № 8 перевищило граничний розмір зміни ціни за одиницю товару, встановлений п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», у зв`язку з чим укладення зазначених додаткових угод не відповідало вимогам наведеної норми закону.

Дана норма застосовується, лише якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, первісно визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Відповідно до ст. 5 Закону "Про публічні закупівлі", закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях; метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією (мінімальною та неринковою) ціною та її подальше підвищення до вигідної ринкової ціни шляхом так званого "каскадного" укладення ряду додаткових угод, є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.

Подібні висновки також викладено у Постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 № 927/491/19.

Оскільки за умовами Договору між відповідачами у справі, що підтверджено також і наявним у справі Протоколом затвердження річного плану закупівель по організатору закупівель Державна установа "Сумський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" (код 3852359) придбання електроенергії проводиться виключно за бюджетні кошти.

Виходячи з цього, прокурором вірно визначено саме Міністерство охорони здоров`я України в якості позивача, оскільки Державна установа "Сумський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" є бюджетною неприбутковою установою, а уповноваженим органом його управління є Міністерство охорони здоров`я України ( п. 2 розділу І Статуту Відповідача1).

Головним розпорядником бюджетних коштів для фінансування Центру є саме Міністерство охорони здоров`я України.

Належними відповідачами за позовами зацікавлених осіб про визнання правочинів недійсними є всі його сторони.

Визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, провадження №14-61цс18, пункт 41).

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).

Згідно положень ст. 203,215 ЦК України, на які посилається прокурор, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №670/23/18, від 10.09.2021 у справі №909/207/20).

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Судом першої інстанції також вірно встановлено право прокурора звернутися до суду зі позовом у даній справі в інтересах держави саме в особі Міністерства охорони здоров`я України в порядку ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру" з мотивів, що укладення та виконання відповідачами спірних додаткових угод до Договору з порушенням вимог ЗУ «Про публічні закупівлі» призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, розпорядником яких є МОЗ.

Матеріалами справи підтверджено, що прокурор звертався до Міністерства охорони здоров`я України з повідомленням про порушення вимог чинного законодавства при укладенні спірних додаткових угод, на що очікував належного реагування для усунення виявлених порушень.

Однак Міністерством охорони здоров`я України не вжито жодних заходів щодо усунення виявлених прокуратурою можливих порушень, а натомість листом від 10.04.2026 №08.1/17833/2-28 повідомлено прокуратуру, що Міністерство охорони здоров`я України не заперечує щодо представництва прокурором інтересів МОЗ в суді, як в інтересах розпорядника бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася закупівля електричної енергії за договором. Саме на Міністерство охорони здоров`я у спірному випадку покладено обов`язок ефективно і раціонально використовувати бюджетні кошти, в тому числі реагувати на порушення вимог законодавства, що впливають на інтереси держави.

Судом першої інстанції встановлено, що фінансування за оспорюваними додатковими угодами здійснювалося за рахунок коштів державного бюджету, з рахунків Міністерства охорони здоров`я України, як уповноваженого органу управління Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України».

Тому судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні клопотання Відповідача2 у відзиві на позов та в запереченнях від 05.06.2026 щодо необхідності залишення позову прокурора без розгляду.

Отже зібраними у справі доказами належно підтверджено наявність визначених законом підстав для визнання недійсними оспорюваних додаткових угод №6 від 25.10.2021, №7 від 30.11.2021, №8 від 03.12.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.01.2021 №30100068, укладеного між ДУ "СОЦКПХ МОЗ України" та ТОВ "Енера Суми", як таких, що укладені з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» в частині обмеження збільшення ціни за одиницю товару розміром в 10% від первісної ціни та таких, що суперечать інтересам держави.

Колегія суддів не погоджується із доводами Відповідача2 про необхідність застосування/врахування при вирішенні спору п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції закону від 27.05.2026 № 4888-IX.

Так, 27.05.2026 Верховною Радою України ухвалено Закон України № 4888-IX «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 4888-IX), яким, зокрема, внесено зміни до чинного ЗУ «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII (далі - Закон № 922-VIII). З 24.06.2026 набрали чинності окремі положення Закону № 4888-IX, у тому числі положення, якими змінено п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII.

Так, пункт 2 частини п`ятої статті 41 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 1530-IX від 03.06.2021 в редакції Закону України № 4888-IX від 27.05.2026 викладено в редакції, що обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін).

Апеляційний господарський суд зауважує, що набрання з 24.06.2026 законної сили положеннями згаданого Закону не має ретроспективної дії на спірні правовідносини, які виникли та завершилися у 2021 році.

Приписами ст. 5 ЦК України унормовано, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

На час вирішення спору у справі відносини сторін щодо укладення та виконання спірних додаткових угод повністю припинені виконанням ще у 2021 році, на чому наголосив прокурор при оцінці вказаних доводів Відповідача2 щодо правозастосування.

Наведене вище підтверджується також положеннями п. 2 розділу ХІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4888-IX, згідно якого зазначено, що договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону.

Тому дотримання чинного законодавства при укладенні спірних додаткових угод суд перевіряє лише у відповідності до тієї норми, яка була чинною на час укладення спірного правочину.

Тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що всі оспорювані додаткові угоди до договору постачання електричної енергії споживачу від 22.01.2021 укладені з порушенням вимог ЗУ «Про публічні закупівлі» в редакції на час укладення цих угод, оскільки за умовами спірних додаткових угод ціна за одинцю товару (кВт/год) перевищила 10 % граничну межу. Фактично ціна договору збільшилась на 39,68% порівняно з погодженою первісною ціною товару під час закупівлі, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно визнав спірні додаткові угоди недійсними.

Правовим наслідком недійсності додаткових угод є втрата ними чинності з моменту їх укладення та повернення договору в редакцію додаткової угоди №5 від 25.08.2021, що передувала укладенню спірних додаткових угод.

Тому слід погодитися із позицією прокурора, що Відповідач1 (ДУ «СОЦКПХ МОЗ України») мало беззаперечне право на отримання електричної енергії за первісною та остаточною ціною, визначеною в укладеному сторонами Договорі в редакції додаткової угоди №5.

Судом першої інстанції встановлено та Відповідачем2 не спростовано, що відповідно до матеріалів справи за визначеною договором ціною (2,45грн за 1 кВт/год.) ТОВ «Енера Суми» електрична енергія ДУ «СОЦКПХ МОЗ України» постачалася упродовж січня-липня 2021 року.

ДУ «СОЦКПХ МОЗ України», на підставі договору та додаткових угод №№5,6,7,8 до договору фактично отримано (згідно з актами прийняття-передавання товарної продукції - активної електричної енергії):

-за січень 2021 року (акт від 27.01.2021 ) - 28105 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 68857,26 грн, за фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з договором від 21.01.2021;

-за лютий 2021 року (акт від 24.02.2021 ) - 38272 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 93766,42 грн, за фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з договором від 21.01.2021;

-за березень 2021 року (акт від 23.03.2021 ) - 37433 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 91710,86 грн, за фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з договором від 21.01.2021;

-за квітень 2021 року (акт від 23.04.2021 ) - 29606 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 72534,71 грн, за фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з договором від 21.01.2021;

-за травень 2021 року (акт від 24.05.2021 ) - 27932 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 68433,41 грн, за фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з договором від 21.01.2021;

-за червень 2021 року (акт від 23.06.2021 та від 30.06.2021 ) - 18777 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 46003,65 грн, за фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з договором від 21.01.2021;

-за липень 2021 року (акт від 23.07.2021 ) - 18514 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 45359 грн, за фактичною ціною 2,45 грн з ПДВ за 1 кВт/ год, визначеною згідно з договором від 21.01.2021;

-за серпень 2021 року (акт від 27.08.2021) - 18329 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 48746,33 грн, за фактичною ціною 2,659519 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з додатковою угодою №5 від 25.08.2021;

-за вересень 2021 року (акт від 23.09.2021) - 19018 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 50578,74 грн, за фактичною ціною 2,659519 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з додатковою угодою №5 від 25.08.2021;

-за жовтень 2021 року (акт від 31.10.2021) - 37610 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 108691,75 грн, за фактичною ціною 2,889969 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з додатковою угодою №6 від 25.10.2021;

-за листопад 2021 року (акт від 30.11.2021): 13450 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 42279,28 грн, за фактичною ціною 3,143441 грн з ПДВ за 1 кВт/год, визначеною згідно з додатковою угодою №7 від 30.11.2021; 26919 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 92123,12 грн, за фактичною ціною 3,422234 грн з ПДВ за 1 кВт/год., визначеною згідно з додатковою угодою №8 від 03.12.2021;

-за грудень 2021 року (акт від 22.12.2021) - 42404 кВт/год на загальну суму (з ПДВ) 145116 грн, за фактичною ціною 3,422234 грн з ПДВ за 1 кВт/год., визначеною згідно з додатковою угодою №8 від 03.12.2021.

Дані обставини Відповідачами не спростовані.

Недійсність правочину, на підставі якого було сплачено кошти Відповідачу2, засвідчує зникнення правової підстави, на якій ці кошти попередньо ним отримувалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, що набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Із застосуванням ст. 1212 ЦК України, як правової підстави для повернення коштів, одержаних на підставі недійсних додаткових угод про збільшення ціни товару в договорі про закупівлю, погодилась і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 під час перегляду справи №922/2321/22.

За розрахунками прокурора, з якими погодився і суд першої інстанції, за Договором в період з січня 2021 року по грудень 2021 року поставлено споживачу (Відповідач1) 356369 кВт/год електроенергії, за що ним сплачено 974201,26 грн за рахунок коштів державного бюджету.

Натомість, з урахуванням належної ціни за одиницю товару, визначеної умовами додаткової угоди №5, без врахування подальшого укладення спірних додаткових угод, ДУ «СОЦКПХ МОЗ України» за 356369 кВт/год мала б сплатити лише 906 151,55 грн.

Отже за наслідками підвищення ціни за одиницю товару у спірних додаткових угодах, ДУ «СОЦКПХ МОЗ України» надмірно сплатила ТОВ «Енера Суми» 68 049,71 грн (974201,26 - 906151,55), які прокурор і просить стягнути примусово.

Доказів невірного визначення вказаної суми коштів, власних контррозрахунків, Відповідач2 суду не надав.

Тому грошові кошти в сумі 68049,71 грн є такими, що були одержані Відповідачем2 без належної правової підстави (вона відпала), які слід повернути/стягнути безпосередньо на користь основного розпорядника цих бюджетних коштів - позивача у справі, Міністерство охорони здоров`я України.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції про правомірність задоволення позовних вимог.

Приписами ст. 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість відповідачем не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. 75, 76 ГПК України, на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, - його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України»).

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їм належну правову оцінку, врахував доводи та заперечення учасників справи, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення місцевого господарського суду, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Згідно із ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що скаржником не доведено, а апеляційним судом не встановлено підстав для скасування рішення Господарського суду Сумської області від 10.06.2026 у справі № 920/524/26, відтак вказане рішення належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді апеляційної скарги надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи скаржника не спростовують вказаного колегією висновку про необхідність залишення оскарженого рішення суду без змін.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу від 01.07.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» на рішення Господарського суду Сумської області від 10.06.2026 у справі № 920/524/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 10.06.2026 у справі № 920/524/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 26.08.2026.

Головуючий суддя Н.М. Спаських

Судді П.В. Горбасенко

О.В. Яценко