Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №910/2475/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2026 р. Справа № 910/2475/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

без виклику учасників справи,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "Іванна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026

у справі № 910/2475/26 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Приватного підприємства "Іванна"

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Квартет ЛТД"

2) Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування

житлового фонду Голосіївського району м. Києва"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Іванна" (далі - позивач; ПП "Іванна"; апелянт; скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (надалі - відповідач; КПВО Київради (КМДА) "Київтеплоенерго") про відшкодування заподіяних залиттям нежитлового приміщення матеріальних збитків у розмірі 197 942,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідач не відшкодував збитки в сумі 197 942,60 грн, заподіяні залиттям належного позивачу нежитлового приміщення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2475/26. Залучено до участі в справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Квартет ЛТД" (в тексті - ТОВ "Фірма "Квартет ЛТД"; третя особа-1).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 залучено до участі в справі № 910/2475/26 Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (по тексту - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва"; третя особа-2).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/2475/26 в позові відмовлено повністю.

Згідно висновків місцевого господарського суду, жодним належним доказом, долученим до матеріалів справи, позивачем не встановлено причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача. Отже, позивачем не доведено і судом не встановлено наявність складу цивільного правопорушення, що є підставою для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування збитків.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ПП "Іванна" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим.

Апелянт зазначає, що суд І-ої інстанції, визнаючи акт про залиття нежитлового підвального приміщення від 08.04.2021 неналежним доказом у справі та помилково вважаючи відповідальним за залиття експлуатуюче підприємство, яке здійснює утримання внутрішньобудинкових мереж багатоквартирного будинку (бо виконання такої послуги, на думку скаржника, входить до тарифу з утримання будинку та прибудинкової території), не звернув увагу, що таким підприємством, яке здійснює утримання будинку № 23/16 по вул. Васильківській у м. Києві, де знаходиться підвальне нежитлове приміщення позивача є КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», структурний підрозділ якого ЖЕД-106 складав акт про залиття від 08.04.2021 та яке чітко і зрозуміло у цьому акті зазначило, що: «Залиття сталося внаслідок пошкоджена зовнішньої теплової мережі, яка знаходиться на обслуговуванні КП «Київтеплоенерго», та проходить в межах зазначеного приміщення в напрямку ДНЗ № 406». Відповідно для суду мало б бути зрозумілим, що у разі, якщо теплова мережа перебуває на обслуговуванні КП «Київтеплоенерго», то і відповідальність за спричинення збитків несе те підприємство, яке мало б належним чином здійснювати її обслуговування, а не експлуатуюча організація, яка не має доступу щодо такого обслуговування.

Також скаржник вказує, що КП «Київтеплоенерго» не оскаржує акт про залиття нежитлового приміщення позивача. Більше того, судом першої інстанції не враховано, що усування причин залиття приміщення позивача по вул. Васильківській 23/16, протікання гарячої води в транзитній тепловій мережі, відбувалось саме працівниками КП «Київтеплоенерго», а не КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» чи іншим підприємством, що вказує на те, хто є відповідальним за належний технічний стан, обслуговування вказаної теплової мережі та її балансоутримувачем.

Окремо позивач звертає увагу, що позивачем та відповідачем надано в якості доказу відповідь КП «Київтеплоенерго» від 25.03.2022 за № 40/27/649 на лист-претензію ПП «Іванна» надіслану в досудовому порядку з приводу залиття приміщення та заподіяння збитків. Втім місцевий господарський суд з невідомих причин не надав цьому доказу належної правової оцінки, хоча вказаний доказ має істотне правове значення для встановлення фактичних обставин справи. Так, у відповіді від 25.03.2022 за № 40/27/649 КП «Київтеплоенерго» прямо зазначає про свою обізнаність про факт залиття приміщення позивача, що мав місце 04.04.2021, але не погоджується із вимогами про відшкодування шкоди з підстав неповідомлення його позивачем та не залучення ПП «Іванна» до складання акта про залиття та про проведення експертом-оцінювачем експертного дослідження із визначення розміру заподіяної залиттям шкоди. У відповіді на відзив ПП «Іванна» звертало увагу, що складання акта про залиття приміщення є компетенцією експлуатуючого будинок підприємства. ПП «Іванна» належним чином повідомило диспетчерську службу експлуатуючого підприємства про факт залиття приміщення та про необхідність належного реагування, результатом чого є складений цим підприємством акт від 08.04.2021.

Апелянтом наголошується, що позивачем доведено належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема:

- наявність у позивача внаслідок залиття належного йому приміщення матеріальних збитків на суму зазначену в позові, що підтверджено Висновком про вартість майнового збитку від СОД ТОВ «Агенство Експертної Оцінки України» від 21.04.2021. Однак судом 1-ої інстанції та відповідачем не спростовано вказаний доказ, йому не надано належної правової оцінки;

- протиправна поведінка відповідача внаслідок його бездіяльності, яка полягає у неналежному утриманні та обслуговуванні ним транзитної теплової мережі, яка прокладена через підвальне приміщення позивача, з якої відбулося залиття нежитлового приміщення позивача (в акті залиття від 08.04.2021 комісія працівників ЖЕО-106 КП ««Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» чітко вказала, що обслуговування вказаної теплової мережі покладено саме на КП «Київтеплоенерго» і вказане твердження КП «Київтеплоенерго» не оскаржувалось і не спростовувалось ні у досудовому, ні у судовому порядку);

- залиття приміщення позивача та протікання мережі гарячої води трубопровода, який перебуває у оперативному володінні, обслуговуванні та утриманні КП «Київтеплоенерго», як виконавця послуг із теплопостачання у місті Києві знаходиться у безпосередньому причинному зв`язку, оскільки актом від 08.04.2021 зазначено, що залиття приміщення позивача відбулося внаслідок залиття гарячою водою із тепломережі, яка перебуває на обслуговуванні КП «Київтеплоенерго». При цьому, підвальне приміщення належне позивачу не має і не підключено до інших мереж гарячого водопостачання та опалення, що підтверджується самим відповідачем у складеному акті від 12 червня 2025 року за № 13-06/2025. Зазначив, що між сторонами розглядається справа № 910/4688/25 за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації» «Київтеплоенерго» до Приватного підприємства «Іванна» про стягнення заборгованості. Актом № 13-06/2025 КП «Київтеплоенерго» встановлено, що нежитлове приміщення від`єднано від внутрішньобудинкової системи центрального постачання гарячої води (ЦПГВ).

Додатково скаржником зазначається, що місцевим господарським судом не з`ясовувалась наявність підписаного між відповідачем та третьою особою КП ««Керуюча компанія з утримання та обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» акта розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін у будинку № 23/16 по вул. Васильківській у м. Києві.

До апеляційної скарги позивачем долучено й новий доказ, а саме копію акта від 12 червня 2025 року за № 13-06/2025.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026, апеляційна скарга відповідача в справі № 910/2475/26 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Іванна" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/2475/26. Призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання, протягом 10 днів з дня отримання цієї ухвали.

Про перегляд справи в апеляційному порядку учасники справи повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується: довідками від 18.06.2026 про доставку ухвали Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 до електронних кабінетів сторін та третьої особи-2; поштовим повідомленням № R067207894882 про відправку на адресу третьої особи-1 вказаної ухвали суду.

Поряд із цим, з даних «Трекінг відправлення» з офіційного сайту АТ «Укрпошта» (адреса посилання: https://track.ukrposhta.ua/?barcode=R067207894882) вбачається, що станом на 26.06.2026 поштове відправлення № R067207894882 не було вручено під час доставки (причина: закінчення встановленого терміну зберігання) третій особі-1.

Відповідно до ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини п`ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з положеннями частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та відносини між ними визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (надалі - Правила надання послуг поштового зв`язку).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на прості та реєстровані. Реєстровані поштові відправлення поділяються на відправлення без оголошеної цінності (рекомендовані) та відправлення з оголошеною цінністю. Рекомендовані (реєстровані) листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з повідомленням про їх вручення згідно із законодавством (пункти 8, 15 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Адресат реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу інформується про надходження адресованого йому поштового відправлення, поштового переказу шляхом надсилання текстового повідомлення з використанням технічних засобів оператора поштового зв`язку, повідомленням, що підтримується засобами Інтернету, або повідомленням у паперовій формі за встановленою оператором поштового зв`язку формою (пункт 18 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв`язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв`язок», цих Правил (пункт 76 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду (пункт 83 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Системний аналіз ст. 242 ГПК України, п.п. 15, 83, 91, 99, 101 Правил надання послуг поштового зв`язку, свідчить, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близька за змістом позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19).

За таких обставин, апеляційний господарський суд вжив належних та необхідних заходів для повідомлення третьої особи-1 про відкриття апеляційного провадження у справі № 910/2475/26.

Також Північним апеляційним господарським судом враховано, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 була оприлюднена 08.05.2026 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (адреса посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/136316269), тобто усі учасники справи, користуючись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до реєстру, мали можливість ознайомитися зі змістом вказаної ухвали.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Разом з цим, застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989) (аналогічне застосування прецедентної практики Європейського суду з прав людини викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 908/98/18; від 13.09.2019 у справі № 904/4105/18).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що третю особу-1 було належним чином повідомлено про відкриття апеляційного провадження, а неотримання поштової кореспонденції учасником справи не залежить від волевиявлення суду.

Також судова колегія зазначає, що відзиву/письмових пояснень на апеляційну скаргу позивача від третьої особи-1 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали в апеляційному порядку.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін. Згідно тверджень КПВО Київради (КМДА) "Київтеплоенерго", з боку позивача будь-яких звернень з приводу залучення представників підприємства для фіксування факту як затоплення і заподіяння шкоди, так і з?ясування причин залиття і вартості матеріального збитку не надходило. Акти за участю представників підприємства не складались, а отже відсутній причинно-наслідковий зв?язок між діями або бездіяльністю підприємства та предметом позову позивача. Відповідачем наголошується, що акт № 360 про залиття від 08.04.2021, акт про залиття нежитлового приміщення 04.04.2021, розташованого за адресою: вул. Васильківська, 23/16, складено неуповноваженими представниками ЖЕД-106 відносно КП "Київтеплоенерго", без виклику, повідомлення та участі представників КП "Київтеплоенерго", що позбавило підприємство як зацікавлену особу, права надавати свої заперечення та пояснення щодо подій вказаних в позові. Отже, викладена в акті № 360 від 08.04.2021, складеного ЖЕД-106, інформація є необ?єктивною, упередженою, не підтвердженою, жодним доказом, та як наслідок й висновок експертів від 06.09.2021, який ґрунтується на не об`єктивній, упередженій, не достовірній та не перевіреній інформації - є неналежним та недопустимим доказом, який не має враховуватися при винесенні рішення. Також акт № 360 від 08.04.2021 складено без дотримання вимог додатку № 4 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затв. Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 № 76, оскільки акти складено неуповноваженими особами, а отже й акт не є належним та допустимим доказом.

На думку відповідача, при відсутності причинно-наслідкового зв?язку стверджувати про вину в залитті приміщення та відшкодування матеріальних збитків - неможливо. Тому в діях КПВО Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" не вбачається складу цивільного правопорушення, а тому підстави для відшкодування збитків відсутні.

Окремо відповідачем вказується, що підвальні приміщення використовуються позивачем для фітнесу, в якості офісних приміщень та магазину, що є порушенням передбачених норм і правил.

До апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення на відзив відповідача, в яких останнім підкреслюється про преюдиційність обставин, встановлених у межах справи № 910/4688/25.

ПП "Іванна" зазначає, що за його клопотанням до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», структурним підрозділом якого є ЖЕД-106, яка складала акт про залиття приміщення від 08.04.2021. Відповідач же під час розгляду справи не заявляв і не вказував обставин про те, що саме вказана юридична особа є відповідальною за залиття приміщення позивача та не надавав жодних доказів і обґрунтувань. Також відповідач не посилався на наявність вини іншої особи у залитті приміщення у досудовому порядку, надаючи письмову відповідь на претензію ПП «Іванна» про відшкодування шкоди заподіяної залиттям приміщення від 25.03.2022 за № 40/27/649. Заперечував лише те, що не визнає свою вину в залитті так як його представника не запросили для складання акту про залиття.

В письмових поясненнях позивач заявив клопотання про витребування доказів, а саме:

- від РТМ «Печерськ» КП «Київтеплоенерго» журнал телефонограм, заявок про аварії, залиття приміщень, які надходили від громадян та юридичних осіб у період квітня 2021 року включно;

- письмових пояснень щодо того чи перебуває транзитний трубопровід, який прокладено через підвальне приміщення ПП «Іванна» у оперативному управлінні, повному господарському віданні, на технічному обслуговуванні КП «Київтеплоенерго» станом на квітень 2021 року. Чи є КП «Київтеплоенерго» відповідальним за його належне утримання та обслуговування; чи здійснював усунення залиття з транзитного трубопроводу старший майстер РТМ "Печерськ" Корчменний М. у квітні 2021 року, шляхом перекриття мережі подачі теплоносія до ДНЗ № 406 та ліквідації протікання трубопроводу.

Також до Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення третьої особи-2, в яких КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" вказало, що на виконання рішення Київської міської ради від 09.10.2014 № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Києва», Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» віднесено до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації та з 01.05.2015 підприємство приступило до виконання власними силами послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій будинків, які ввійшли до житлового фонду переданого до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, в тому числі будинку № 23/16 по вул. Васильківській у м. Києві.

Позивач є власником нежитлового підвального приміщення № 23/16, що належить на праві приватної власності ПП «Іванна» та розташоване в будинку по вул. Васильківській у м. Києві. Даний факт підтверджується долученою до позову копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27.03.2003 Серія АГ № 360092.

Посилаючись на факт залиття 08.04.2021 нежитлового приміщення третьою особою-2 зазначається, що відповідно до п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, у разі аварії чи залиття квартир складається відповідний акт. Додатком 4 до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій встановлено форму згаданого акта.

Тобто факт залиття приміщення та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження приміщення складеного представниками організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення, водопостачання та водовідведення, представником (власником) будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Отже, як акцентує третя особа-2, законодавством чітко визначено, що факт залиття, його причина та обсяг пошкоджень мають фіксуватись у складеному акті комісійного обстеження приміщення, у якому відбулось залиття. Саме такий акт і є відповідним (належним, допустимим, достовірним) доказом, на підставі якого відбувається розрахунок матеріальної шкоди вартості відновлювального ремонту.

Щодо долученого апелянтом до апеляційної скарги нового доказу, судова колегія зазначає таке.

Згідно з частинами 1-3 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 статті 80 ГПК України).

У розумінні наведених положень докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Частиною 8 статті 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, оскільки наведені у них обставини не були відомі суду першої інстанції під час розгляду справи по суті, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.

На переконання колегії суддів, така обставина, як необхідність подання нових доказів у суді апеляційної інстанції на спростування позиції іншої сторони, викладеної у позовній заяві чи у відзиві, не може бути визнана поважною причиною неподання доказів у встановлений процесуальний строк.

Позивач не обґрунтував належним чином причин неподання до суду першої інстанції акта від 12 червня 2025 року за № 13-06/2025, враховуючи, що в силу ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім того, з часу відкриття судом першої інстанції провадження у цій справі та до моменту прийняття оскаржуваного рішення позивач не був обмежений в праві ознайомлюватися з матеріалами справи та, за необхідності, подавати додаткові докази.

Тому, долучений скаржником новий доказ не приймається апеляційним господарським судом до уваги на стадії апеляційного перегляду цієї справи.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі позивач не клопоче про поновлення йому процесуального строку на прийняття нового доказу судом апеляційної інстанції.

У частині клопотання апелянта про витребування доказів, а саме:

- від РТМ «Печерськ» КП «Київтеплоенерго» журнал телефонограм, заявок про аварії, залиття приміщень, які надходили від громадян та юридичних осіб у період квітня 2021 року включно;

- письмових пояснень щодо того чи перебуває транзитний трубопровід, який прокладено через підвальне приміщення ПП «Іванна» у оперативному управлінні, повному господарському віданні, на технічному обслуговуванні КП «Київтеплоенерго» станом на квітень 2021 року, та чи є КП «Київтеплоенерго» відповідальним за його належне утримання та обслуговування; чи здійснював усунення залиття з транзитного трубопроводу старший майстер РТМ "Печерськ" Корчменний М. у квітні 2021 року, шляхом перекриття мережі подачі теплоносія до ДНЗ № 406 та ліквідації протікання трубопроводу, судовою колегією зазначається таке.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Розглядаючи дане клопотання, судова колегія наголошує, що позивачем не зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу та не обґрунтовано причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання, з урахуванням того, що позивач просить витребувати докази, що прямо та опосередковано охоплюють предмет дослідження в правовідносинах, що склалися між сторонами.

З наведених підстав колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні відповідного клопотання.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, Приватне підприємство "Іванна" зареєстровано у березні 2003 року, здійснює господарську діяльність та є власником нежитлового приміщення, площею 124,3 кв.м. у житловому багатоповерховому будинку № 23 по вул. Васильківській у Голосіївському районі міста Києва на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2004 року.

Під стелею нежитлового підвального приміщення, що належить на праві приватної власності ПП "Іванна" по вул. Васильківська, 23/16, з теплового пункту вказаного будинку проходить транзитна теплова мережа з постачання теплоносія на опалення ДНЗ (дитячого навчального закладу) № 406 по вул. Дубініна, 13. Теплова мережа проходить в межах приватного приміщення під стелею вздовж двох зовнішніх стін кімнати прощею 37,3 м.кв., заходять в туалетну кімнату площею 1,0 м.кв., де вертикально знижується, і під підлогою туалетної кімнати виходить за межі приватного приміщення на глибині мінус 3,0-3,2 м. від поверхні землі та йде до ДНЗ № 406.

Теплова мережа перебуває на балансі Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

Згідно доводів ПП "Іванна", позивач та відповідач не перебувають між собою в договірних правовідносинах.

У позовній заяві позивач зазначав, що теплова мережа з постачання теплоносія опалення від теплового пункту багатоквартирного будинку № 23/16 по вул. Васильківській у м, Києві до ДНЗ № 406 по вул. Дубініна, 13 перебуває на балансі відповідача, який здійснює її утримання та обслуговування. Вказана тепломережа була прокладена із грубими порушеннями будівельних і технічних норм визначеним ДБН В.2.5-39.2008 Теплові мережі. Інженерне обладнання будинків і споруд. Зовнішні мережі та споруди", а також "Правилам технічної експлуатації теплових установок і мереж" від 14.02.2007 № 71, в результаті чого належне на праві власності нежитлове приміщення ПП "Іванна" неодноразово заливалося гарячою водою і приміщенню завдавались значні матеріальні збитки, що підтверджується актами від 14.04.2009, від 22.09.2009, листом управління освіти від 28.09.2009, актом від 22.06.2012, листами ПП "Іванна" від 20.06.2012, від 02.07.2012, актом про залиття від 08.04.2021 та іншими документами, складеними у встановленому законом порядку, а також експертним висновком від 06.09.2021 щодо невідповідності технічним нормам окремої ділянки тепломережі.

Позивач стверджував, що подальша експлуатація цієї аварійної тепломережі несе пряму загрозу життю та здоров`ю як користувачам нежитлового приміщення у цьому будинку, власником якого є ПП "Іванна", так і мешканцям всього багатоповерхового будинку № 23/16 по вул. Васильківській у м. Києві.

Звертаючись до суду з відповідним позовом позивач вказував, що предметом спору є залиття гарячою водою вищеназваного нежитлового приміщення яке сталося 08 квітня 2021 року, що підтверджується актом про залиття від 08.04.2021. Як зазначав позивач, після залиття належного йому нежитлового приміщення, відповідач був поінформований спочатку по телефону про вказану подію, проте став в черговий раз ухилятися від відшкодування шкоди, яка сталася з вини його працівників та неналежного обслуговування даної теплової мережі.

Для з`ясування причин виникнення систематичних аварійних ситуацій на вказаній належній КП "Київтеплоенерго" тепломережі позивач - ПП "Іванна" замовив проведення дослідження та надання експертного висновку будівельно-технічного дослідження щодо невідповідності технічним нормам окремої ділянки тепломережі від теплового пункту по вул. Васильківській 23/16 до ДНЗ № 406 по вул. В. Дубініна, 13 в Голосіївському районі м. Києва.

Згідно з висновком експерта від 06.09.2021 причиною аварійної ситуації на тепловій мережі є її фактичний експлуатаційний знос (більше 60 років), відсутність належного обслуговування і приведення її до непридатного для використання стану, що потребує повної заміни і перенесення з-під підвалу житлового будинку.

Також, на замовлення позивача суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Агентство Експертної Оцінки України" було проведено експертне дослідження щодо розміру заподіяного матеріального збитку нежитловому приміщенню по вул. Васильківській, 23/16 у м. Києві. Висновком суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "Агентство Експертної Оцінки України" від 21 квітня 2021 року встановлено суму заподіяного матеріального збитку у розмірі 117 135,65 грн.

12.02.2022 та 15.01.2026 позивач направляв відповідачу досудові попередження (претензії), у яких виклав суть висунутих вимог, розмір матеріального відшкодування збитку, надавши документальні докази у додатках (експертні висновки, акти про залиття приміщення, докази про право власності на приміщення та ін.).

Оскільки КП "Київтеплоенерго" не відшкодувало позивачу заподіяні матеріальні збитки, які складали станом на день проведення оцінки (21 квітня 2021 року) суму 117 135,65 грн, то вказана сума станом на подання позову внаслідок інфляції знецінилась та згідно розрахунку позивача з урахуванням встановлених Кабінетом Міністрів України, щомісячних та середньорічних індексів інфляції за період з травня 2021 року і на 01.01.2026 розмір матеріального збитку з урахуванням індексів інфляції складає - 197 942,60 грн.

Позивач належним чином надіслав відповідачу досудове попередження на суму 197 942,60 грн, проте відповідач не відшкодував позивачу заподіяні залиттям збитки, що і стало причиною звернення до господарського суду з позовом.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав, що висновки позивача про наявність його вини є передчасними та помилковими, оскільки акт про залиття від 04.04.2021 є неналежним доказом наявності правопорушення з боку відповідача.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вирішуючи господарський спір, суд повинен дотримуватися певного алгоритму дій, а саме, з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

Отже, звертаючись з позовом, позивач повинен довести наявність у нього порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також довести, що ці права порушені саме відповідачем.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У пункті 8 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною третьою статті 22 ЦК України визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Крім того, за загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків не настає.

Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен довести протиправність поведінки відповідача, факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає, оскільки відсутній склад цивільного правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 та від 14.04.2020 у справі №925/1196/18.

При цьому, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

У даному випадку, позивач має довести, серед іншого, протиправність поведінки відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною завдання збитків, які виникли у власника нежитлового приміщення, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки.

08 квітня 2021 року, комісією структурного підрозділу ЖЕД-106 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» складено акт про залиття № 360.

Відповідно до означеного акта, 04.04.2021 в будинку № 23/16 по вул. Васильківській трапилося залиття нежитлового приміщення ПП "Іванна", яке розташоване в підвальному приміщенні 5-ти поверхового житлового будинку. При візуальному обстеженні виявлено сліди залиття: кімната-стіна, пофарбовані шпалери, площею 2,4 м х 2,0 м., лінолеум на підлозі площею 0,5 кв. м; коридор - стіна, відшарування пофарбованих шпалер, площею 0,20 м х 0,25 м; сходи - стіна, відшарування пофарбованих шпалер, площею 0,05 м х 0,10 м. Залиття сталося внаслідок пошкодження зовнішньої теплової мережі яка знаходиться на обслуговуванні КП "Київтеплоенерго", та проходить в межах зазначеного приміщення в напрямку ДНЗ № 406.

Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207, затверджено Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій (далі - Правила).

Пунктом 2.3.6 вказаних Правил визначено, що заявки на несправність інженерного обладнання або конструкцій повинні розглядатися в день їх надходження. У тих випадках, коли для усунення несправностей необхідний тривалий час, потрібно письмово повідомити заявника про прийняті рішення із зазначенням строку виконання робіт. При цьому термін виконання робіт повторно не продовжується. Неусунення несправностей в установлений термін є невиконанням робіт. Заявки, пов`язані з забезпеченням безпеки проживання, усуваються в терміновому порядку.

У разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт, примірна форма якого викладена у Додатку 4 до даних Правил.

Згідно Додатку № 4 та роз`яснення Міністерства з питань житлово-комунального господарства України щодо ремонту квартири після залиття (лист від 29.12.2009 № 12/20-11-1975) в акті повинні бути відображені:

- дата складання акта (число, місяць, рік);

- прізвища, ініціали та посади, що обіймають члени комісії;

- прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди;

- адреса квартири, поверх, форма власності;

- прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, з вини якого сталося залиття;

- адреса квартири, поверх, форма власності;

- характер залиття та його причини;

- завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість);

- висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття;

- підписи мешканців сусідніх квартир.

Так, акт про залиття від 08 квітня 2021 відповідає Додатку № 4 до Правил.

На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.

Разом з тим, акт про залиття від 08 квітня 2021 може підтверджувати факт залиття приміщення, проте не є належним доказом в підтвердження наявності вини відповідача у залитті зазначеного приміщення, так і причин пошкодження зовнішньої теплової мережі.

Зокрема, вказаний акт про залиття нежитлового приміщення не містить жодної конкретизації події, внаслідок якої сталося залиття, як конкретних обставин щодо порушення саме відповідачем своїх зобов`язань, так і наявності дій відповідача або ж бездіяльності, внаслідок яких відбулось залиття приміщення.

Як вже зазначалось, позивач має довести, серед іншого, протиправність поведінки відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною завдання збитків, які виникли у власника нежитлового приміщення, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки.

В рамках вказаного колегія зазначає, що основні процесуальні норми про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, які передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

За ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд також наголошує, що в ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження й обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.

Належність як змістовна характеристика та допустимість як характеристика форми є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарт доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Згідно з положеннями статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів та оцінки доказів відповідно до статей 73-79 ГПК України залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші (постанова Верховного Суду від 17 березня 2026 року в cправі № 904/4337/24).

Однак, жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність поведінки відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною завдання збитків, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки, матеріали справи не містять, а позивачем не надано, як і не заявлено клопотань про призначення судової експертизи, з метою визначення причин такого залиття (причин пошкодження зовнішньої теплової мережі).

Зазначені висновки суду першої інстанції, як вважає колегія суддів, є правильними.

Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем долучено до матеріалів справи висновок експертного будівельно-технічного дослідження щодо невідповідності технічним нормам окремої ділянки тепломережі від теплового пункту до вул. Васильківська, 23/16 до ДНЗ по вул. Дубініна, 13 в Голосіївському районі м. Києва, зробленого експертом з технічного обстеження будівель та споруд Шумахером В.І., суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "Агентство Експертної Оцінки України" від 06.09.2021, яким встановлено суму заподіяного матеріального збитку у розмірі 117 135,65 грн.

Дослідження проводилось експертом з технічного обстеження будівель та споруд Шумахером В.І. на основі ДСТУ-Н.Б.В. 1.2-18:2016 "Настанова щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінки їх технічного стану". Відповідно до проведеного експертного висновку визначено стан теплових мереж як "непридатний до нормальної експлуатації технічний стан".

Частини 1, 7 ст. 98 ГПК України визначають, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 101 ГПК України порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

За приписами ст. 10 Закону України "Про судову експертизу" судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом. Судовому експерту забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки та пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб. До фахівця у відповідній галузі знань, який проводить судову експертизу, застосовуються положення цього Закону щодо гарантій, прав, обов`язків, відповідальності судового експерта, крім відповідальності за відмову від проведення експертизи та положень розділу III цього Закону.

З огляду на викладене, якщо у висновку експерта відсутні відомості про попередження (обізнаність) його про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України або за відмову від надання висновку за ст. 385 цього Кодексу, то такий висновок є недопустимим доказом.

Аналогічні висновки щодо такої обов`язкової вимоги до висновку експерта як вказівка про його обізнаність (попередження) про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та щодо відхилення експертного висновку як недопустимого доказу в разі недотримання вимог частини 7 статті 98 та частини 5 статті 101 Господарського процесуального кодексу України викладено у постановах Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 904/684/18, від 15.12.2011 у справі № 910/15946/20, від 21.09.2022 у справі № 903/692/22, від 24.10.2022 у справі № 908/1092/21, від 20.06.2023 у справі № 924/588/20, від 07.11.2023 у справі № 909/869/22.

Також, згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, експертний висновок, у якому не зазначено про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, є неналежним та недопустимим доказом.

У висновку експертного будівельно-технічного дослідження щодо невідповідності технічним нормам окремої ділянки тепломережі від теплового пункту до вул. Васильківська, 23/16 до ДНЗ по вул. Дубініна, 13 в Голосіївському районі м. Києва, експерта з технічного обстеження будівель та споруд Шумахера В.І., суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "Агентство Експертної Оцінки України" від 06.09.2021, не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.

За вищевказаних обставин, наданий позивачем висновок не може бути прийнятий у якості належного та допустимого доказу.

З цих же підстав недопустимим визнається й Звіт про оцінку майна від 21.04.2021, складений ТОВ «Агенство Експертної Оцінки України». Окрім того, згідно інформації, зазначеної у Звіті, він призначений саме для замовника - Макогонової Л.Г.

Позивачем у свою чергу, як особою, на яку покладено обов`язок довести розмір збитку, клопотань про призначення судової експертизи, як і висновку судового експерта, до матеріалів справи не надано.

Колегією суддів враховується й те, що питання проведення судової експертизи не порушувалось апелянтом й під час цього апеляційного розгляду.

Зважаючи на вищевказане, судова колегія висновується, що позивачем належними та допустимими доказами, долученими останнім до матеріалів справи, не підтверджено причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача.

Отже, позивачем не доведено і судом не встановлено наявність складу цивільного правопорушення, що є підставою для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування збитків.

З цих підстав, як вважає колегія суддів, позов задоволенню не підлягає.

Аналогічних правомірних висновків дійшов й суд першої інстанції.

В свою чергу, зважаючи на викладені висновки щодо суті спору, судовою колегією відхиляються, як недоведені, доводи апелянта щодо помилковості висновків місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача збитків в сумі 197 942,60 грн.

Отже, на переконання колегії суддів, аргументи апелянта не знайшли свого підтвердження в межах заявлених вимог, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції через необґрунтованість у розумінні ст.ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржника, прийняті до уваги, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги. Водночас, підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги - суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/2475/26 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційній скарзі доводів у цілому.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (ПП "Іванна").

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Іванна" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/2475/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 у справі № 910/2475/26 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне підприємство "Іванна".

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак