Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №390/2455/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 390/2455/25

провадження № 22-ц/4809/1229/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 30 січня 2026 року у складі судді Мохонько В. В. і

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст вимог позовної заяви

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу) щомісяця, але не менше на кожну дитину ніж 50 % прожиткового мінімуму встановленого законом для дитини відповідного віку, до досягнення сином ОСОБА_5 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , після чого продовжити стягнення аліментів в розмірі частки від його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму встановленого законом для дитини відповідного віку, на доньку ОСОБА_6 до досягнення нею повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , починаючи з 06 червня 2025 року.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 2009 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого сторони мають двох спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З 2022 року сімейні відносини між подружжям фактично припинилися, спільне сімейне життя не склалося, а відповідач почав проживати у службовому будинку, який був наданий йому у зв`язку з проходженням військової служби, тоді як позивачка разом із дітьми залишилася проживати окремо.

З березня 2025 року ОСОБА_2 перестав належним чином брати участь у матеріальному забезпеченні дітей та не надає достатньої фінансової допомоги на їх утримання.

Відповідач проходить військову службу, є працездатним, має стабільний дохід та спроможний сплачувати аліменти на утримання дітей.

Таким чином, у зв`язку з фактичним припиненням сімейних відносин сторін, окреме проживання, перебування спільних дітей на її утриманні та ненадання відповідачем належної матеріальної допомоги на їх утримання, ОСОБА_1 вважала необхідним забезпечити виконання відповідачем батьківського обов`язку щодо утримання дітей, а тому звернулась до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 30 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 в розмірі 1 / 3 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 22.09.2025 і продовжуючи до повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 , а потім в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до повноліття ОСОБА_4 , а саме до ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що неповнолітні діти після припинення шлюбних відносин між сторонами проживають із матір`ю та перебувають на її утриманні, а батьки відповідно до вимог сімейного законодавства зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Враховуючи необхідність забезпечення найкращих інтересів дітей, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів у частці від його заробітку (доходу), але не менше встановленого законом мінімального розміру.

Водночас, враховуючи, що відповідно до ст. 191 СК України аліменти присуджуються від дня пред`явлення позову, суд першої інстанції визначив початок їх стягнення з 22.09.2025, а не з 06.06.2025, як просила позивач.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 30 січня 2026 року, залишити позовну заяву без розгляду і закрити провадження у справі, у зв`язку з винесенням оскаржуваного рішення під час повітряної тривоги, що порушило право відповідача на захист, передбачене ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, та на судовий захист ст.. 55 Конституції України.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, оскільки ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання 30.01.2026 та фактично був позбавлений можливості взяти участь у розгляді справи, надати пояснення і докази та захистити свої права.

Зокрема, в день судового засідання відповідач перебував у приміщенні суду, однак через повітряну тривогу та евакуацію не зміг потрапити до зали судового засідання, а розгляд справи відбувся за його відсутності.

Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки поданим ним доказам добровільної сплати коштів на утримання дітей та не зазначив мотивів їх відхилення.

Короткий зміст вимог відзиву на апеляційну скаргу

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 30 січня 2026 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.

В порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки ціна позову становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2026 становить 99 840 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до свідоцтва про народження від 14.06.2010 серія НОМЕР_1 , виданого Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Кіровоградській області, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , згідно свідоцтва про народження від 25.07.2012 серія НОМЕР_2 , виданого Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Кіровоградській області, які після припинення шлюбних відносин між батьками проживають із матір`ю та знаходяться на її утриманні.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

У пункті 1 статті 6 Конвенції гарантується «процесуальна» справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 06 липня 2010 року у справі «Стар Кейт Епілекта Гевмата та інші проти Греції» (Star Cate Epilekta Gevmata and other v. Greece), заява № 54111/07)).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) враховує, що одним із елементів права на суд (крім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип «рівної зброї» («equality of arms»), за яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента. Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands), заява № 14448/88; від 23 жовтня 1996 року у справі «Анкерль проти Швейцарії» (Ankerl v. Switzerland), заява № 17748/91)).

Право може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 березня 2000 року у справі «Дюлоранс проти Франції» (Dulaurans v. France), заява № 34553/97; від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії» (Donadze v. Georgie), заява № 74644/01)).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van De Hurk v. The Netherlands), серія A № 288)).

У статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією із засад судочинства, яка застосовується з дотриманням принципу верховенства права, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, та конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення у правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.

Реалізація конституційних прав на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження судового рішення здійснюється відповідно до процесуальних норм, зокрема ЦПК України. За змістом частини третьої статті 2 ЦПК України основними принципами цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін.

Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частина п`ята статті 4 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

За змістом пунктів 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 240 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу.

У пункті 1 частини другої статті 223 ЦПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у випадку неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд після відкриття судового засідання має надати оцінку усім відомим йому обставинам і причинам неявки учасників справи, відтак вирішити питання щодо наявності підстав для відкладення розгляду справи з дотриманням балансу процесуальних гарантій розумності строків розгляду справи судом та забезпечення прав особи на судовий захист і участь у своїй справі, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, рівності всіх учасників перед законом і судом (постанови Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 757/45174/20-ц, провадження № 61-13218св22; від 17 січня 2024 року у справі № 2-2823/11, провадження № 61-6430св23).

Матеріалами справи підтверджується, що у справі, яка переглядається, судове засідання суду першої інстанції було призначено на 30 січня 2026 року о 11 год 30 хв у приміщенні Фортечного районного суду м. Кропивницького (а. с. 42).

Про зазначене судове засідання відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою (а. с. 46).

За змістом листа керівника апарату Фортченого районного суду м. Кропивницького № 01-42/115/2026 від 15.04.2026 на заяву відповідача повідомлено, що 30.01.2026 Фортечний районний суд м. Кропивницького був зачинений для відвідувачів у зв`язку з оголошеними повітряними тривогами з 10 години 44 хвилин по 12 годину 15 хвилин та 16 години 48 хвилин по 17 годину 53 хвилин (а. с. 110).

Разом із тим, 30 січня 2026 року Фортечним районним судом м. Кропивницького було винесене рішення (а. с. 90-91).

Водночас згідно із протоколом судового засідання розгляд цієї справи розпочався 30 січня 2026 року о 11 год 34 хв та закінчився о 12 год 45 хв за відсутності відповідача (а. с. 88).

У справі, яка переглядається, 30 січня 2026 року ще до початку судового засідання у Кропивницькому районі тривав сигнал «Повітряна тривога», про початок якої було оголошено о 10 год 43 хв, а сигнал «Відбій повітряної тривоги» – о 12 год 15 хв, що підтверджується, зокрема, інформацією з веб-сайту «Мапа тривог України» (https://alerts.in.ua).

З початку повномасштабної військової агресії населені пункти України систематично зазнають ракетних ударів, а в прифронтових містах і селах - бомбардувань, артилерійських та мінометних обстрілів.

Оповіщення про загрозу або виникнення таких надзвичайних ситуацій здійснюється через системи оповіщення різних рівнів, електронні комунікаційні мережі загального користування тощо, відповідно до статті 30 Кодексу цивільного захисту України, Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв`язку у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2017 року № 733, зокрема шляхом уривчастого звукового попереджувального сигналу «Увага всім» та трансляції відповідного повідомлення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації (далі - сигнал «Повітряна тривога»).

Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05 серпня 2022 року № 23).

Відповідно до наведених норм суди запровадили локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал «Повітряна тривога» та реагування задля збереження життя і здоров`я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переходу до укриття.

Отже, під час вирішення питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, в якій на початку судового засідання оголошено сигнал «Повітряна тривога», суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров`я людини, а обов`язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та враховувати те, що відсутній учасник справи не з`явився в судове засідання з об`єктивних і поважних причин, за відсутності клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Обставини оголошення сигналу «Повітряна тривога» у певному регіоні необхідно вважати загальновідомими, тобто такими, що не потребують доказування, а неявка у судове засідання учасників справи може бути спричинена такою надзвичайною ситуацією, яка об`єктивно унеможливлює завчасне подання клопотання про відкладення розгляду справи з цих причин (постанова Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 2-2823/11, провадження № 61-6434св23).

Ураховуючи наявність у відповідача об`єктивних і поважних причин, за яких він не зміг з`явитися в судове засідання, так само, як і подати клопотання про відкладення судового розгляду саме з причин оголошення сигналу «Повітряна тривога», суд вважає, що розглядаючи справу 30 січня 2026 року, суд першої інстанції мав вирішити питання про відкладення розгляду справи, застосувавши відповідні процесуальні норми крізь призму загальних засад цивільного судочинства, дотримання гарантій прав особи на участь у розгляді її справи, а також обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 466/1445/21, провадження № 61-18328св23; від 26 лютого 2025 року у справі № 752/8937/24, провадження № 61-16567св24.

ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (Trudov v. russia, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Аналогічні висновки щодо проведення судового розгляду справи під час оголошення сигналу «Повітряна тривога» викладені у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 369/2256/20, провадження № 61-8690св23.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що судове засідання 30 січня 2026 року було призначено на 11 год 30 хв, однак у цей час у Кропивницькому районі тривав сигнал «Повітряна тривога», у зв`язку з чим приміщення Фортечного районного суду м. Кропивницького було зачинене для відвідувачів.

Водночас фактичний розгляд справи судом першої інстанції відбувся після завершення повітряної тривоги, однак матеріали справи не містять відомостей про те, що після закінчення повітряної тривоги відповідач був належним чином повідомлений про час, на який перенесено фактичний розгляд справи, та мав реальну можливість взяти участь у судовому засіданні.

За таких обставин сам по собі факт проведення судового засідання після завершення сигналу «Повітряна тривога» не свідчить про забезпечення відповідачу права на участь у розгляді справи.

Суд першої інстанції, враховуючи неможливість проведення засідання у визначений та повідомлений сторонам час з об`єктивних причин, мав забезпечити належне повідомлення учасників справи про час продовження її розгляду або вирішити питання про відкладення судового засідання на іншу дату.

Натомість доказів повідомлення ОСОБА_2 про фактичний час розгляду справи о 12 годині 45 хвилин 30 січня 2026 року матеріали справи не містять, а заяви про розгляд справи за його відсутності відповідач не подавав.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, за умови, що такий учасник обґрунтовує апеляційну скаргу цією підставою.

Оскільки ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про фактичний час розгляду справи після завершення сигналу «Повітряна тривога», а в апеляційній скарзі посилається саме на порушення його права на участь у судовому розгляді, допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення апеляційним судом нового судового рішення за результатами розгляду позовних вимог по суті.

Водночас вимоги апеляційної скарги про залишення позовної заяви без розгляду та закриття провадження у справі задоволенню не підлягають, оскільки встановлене порушення судом першої інстанції норм процесуального права є підставою для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням апеляційним судом нового рішення по суті спору, проте не утворює передбачених процесуальним законом підстав для залишення позову без розгляду або для закриття провадження у справі.

Обставин, які б виключали можливість розгляду заявлених ОСОБА_1 позовних вимог по суті або перешкоджали такому розгляду, матеріалами справи не встановлено.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Норми національного та міжнародного права вказують на те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні стояти понад усе, дитині має забезпечується такий захист, який є необхідним для її благополуччя.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з частиною другою, третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Обов`язок батьків по утриманню своїх дітей виникає з моменту народження дитини і зберігається до досягнення ним повноліття і являє собою, як моральний так і правовий обов`язок батьків.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За змістом даної статті обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У підпункті 1 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип змагальності під час розгляду справи судом визначає можливості й обов`язки сторін щодо доказування.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджується, що згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , 09 жовтня 2009 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що складено відповідний актовий запис про шлюб; після державної реєстрації шлюбу прізвище дружини зазначено « ОСОБА_7 » (а. с. 4).

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 народився ОСОБА_3 , батьками якого зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; державну реєстрацію народження проведено ІНФОРМАЦІЯ_10 (а. с. 5).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11 народилася ОСОБА_4 , батьками якої зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; державну реєстрацію народження проведено 26 липня 2012 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кіровоградського міського управління юстиції (а. с. 6).

Згідно з долученими до позовної заяви витягами з реєстру територіальної громади, сформованими щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у реєстрі містяться відомості про їх зареєстроване місце проживання у Кіровоградській області, Кропивницькому районі, с. Степове. Витяги сформовані Департаментом надання адміністративних послуг Кропивницької міської ради (а. с. 8--10).

Крім того, на підтвердження доводів щодо добровільного надання матеріального утримання відповідачем до матеріалів справи долучено копії платіжних інструкцій та квитанцій АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до яких платником зазначений ОСОБА_2 , а отримувачем — ОСОБА_1 .. З платіжних документів убачається здійснення відповідачем у різні дати грошових переказів на рахунок позивачки; у призначенні окремих платежів зазначено, зокрема, «переказ власних коштів, аліменти», а також перекази коштів на потреби дітей (а. с. 53-66).

Суд, враховуючи встановлені обставини справи, виходить із того, що сторони є батьками двох неповнолітніх дітей, які проживають разом із матір`ю та потребують належного і стабільного матеріального забезпечення з боку обох батьків.

Надані ОСОБА_2 платіжні інструкції та квитанції підтверджують здійснення ним грошових переказів на користь позивачки, у тому числі платежів, пов`язаних з утриманням дітей, водночас зазначені обставини не спростовують заявлених позовних вимог та не свідчать про відсутність підстав для стягнення аліментів у судовому порядку.

Такі платежі свідчать про виконання відповідачем свого обов`язку щодо утримання дітей за відповідні періоди та підлягають урахуванню при виконанні судового рішення в установленому порядку, однак не впливають на вирішення питання про наявність підстав для присудження аліментів.

Враховуючи кількість дітей, їх вік, необхідність забезпечення належного та стабільного рівня їх утримання, а також відсутність у матеріалах справи доказів обставин, які б перешкоджали відповідачу надавати таке утримання, суд вважає обґрунтованим стягнення з ОСОБА_2 аліментів на двох дітей у розмірі 1/3 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину.

При цьому, після досягнення ОСОБА_3 повноліття обов`язок відповідача щодо утримання ОСОБА_4 зберігається до досягнення нею повноліття, у зв`язку з чим аліменти на її утримання підлягають подальшому стягненню у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше встановленого мінімального розміру.

При цьому, оскільки з відповідним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду 22 вересня 2025 року, саме з цієї дати підлягають стягненню аліменти.

На переконання суду, визначений розмір аліментів відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності, забезпечує належний баланс між інтересами дітей та матеріальними можливостями їх батьків, а також спрямований насамперед на забезпечення найкращих інтересів неповнолітніх дітей, їх належного утримання та гармонійного розвитку.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки розглянув справу за відсутності відповідача, належне повідомлення якого про фактичний час розгляду справи після завершення сигналу «Повітряна тривога» матеріалами справи не підтверджується, чим позбавив його можливості взяти участь у судовому засіданні та реалізувати свої процесуальні права.

Порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 30 січня 2026 року скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог, а позивач звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви про стягнення аліментів на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 1 211 грн 20 коп судового збору.

Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з апеляційним переглядом справи, не проводиться, оскільки апеляційну скаргу задоволено частково лише з процесуальних підстав, тоді як результат вирішення позовних вимог по суті не змінився.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 30 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1 / 3 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22.09.2025 і продовжуючи до повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_7 , а потім в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до повноліття ОСОБА_4 , а саме до ІНФОРМАЦІЯ_8 .

В задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) в дохід держави 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник