Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №344/18247/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/18247/24

Провадження № 22-ц/4808/1554/26

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А., Баркова В.М.,

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 27» адвоката Коваленка Ярослава Олександровича на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року, постановлене в складі судді Польської М.В. в м. Івано-Франківську у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 27» про визнання майнового права,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 27» про визнання майнового права.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24 травня 2022 року між ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» (виконавець) та ним (замовник) укладено Договір про цільовий внесок у діяльність № ЖРК/15/42 (надалі - Договір про цільовий внесок у діяльність).

Предметом Договору про цільовий внесок у діяльність визначено обов`язок відповідача за рахунок цільового внеску замовника здійснити будівництво та передати у власність останнього об`єкт нерухомості, а саме: квартиру за будівельним номером АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: заг. площею 90.4 м.кв. на 4 поверсі, ІІ під`їзд, згідно Договору про цільовий внесок у діяльність за №ЖРК/15/42 від 24.05.2022 року. Розмір цільового внеску визначений та погоджений сторонами Договору і становить 1975963.00 гривень, який сплачений позивачем в повному обсязі, що підтверджується виданою відповідачем квитанцією до прибуткового касового ордера №1 від 24 травня 2022р. Таким чином, свої зобов`язання за Договором позивач виконав належним чином. Не заперечуючи укладення договору і його виконання зі сторони позивача, через деякий час відповідачем надано позивачу відповідно до пп.3) п.2.6. Договору, письмову згоду на уступку (відступлення) права членства та своїх зобов`язань за договором за №ЖРК/15/42 від 24.05.2022 року на користь третьої особи без сплати винагороди. Відповідно до п.п. 1,2 п 2.1. Договору, відповідачем взято на себе зобов`язання збудувати, здати в експлуатацію та передати позивачу об`єкт будівництва у передбачений Договором термін та строк, при цьому кінцевий термін здачі об`єкту будівництва в експлуатацію повинен був відбутися у IV кварталі 2023р. (п.1.7 Договору), інші терміни здійснення будівництва і здачі в експлуатацію Об`єкта будівництва, як це передбачено п.4.4. Договору, сторонами не погоджувалися.ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» своїх зобов`язань щодо введення будинку в експлуатацію та передання йому квартири у встановлений Договором про цільовий внесок у діяльність строк не виконав. Зазначене унеможливлює реєстрацію за ним права власності на квартиру та позбавляє права вільно розпоряджатися нею.

Просив визнати за позивачем майнові права на об`єкт будівництва — квартиру за будівельним номером АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: заг. площею 90.4 м.кв. на 4 поверсі, ІІ під`їзд, згідно Договору про цільовий внесок у діяльність за №ЖРК/15/42 від 24.05.2022 року.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року задоволено позов ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 27»». Визнано за позивачем майнові права на об`єкт будівництва — трьохкімнатну квартиру будівельний АДРЕСА_2 , заг. площею 90.4 м.кв. на 4 поверсі, ІІ під`їзд, за будівельною адресою АДРЕСА_3 , згідно з Договором про цільовий внесок у діяльність № ЖРК/15/42 від 24.05.2022, стягнуто з відповідача судовий збір у розмірі 15 140 грн.

Не погодившись з рішенням суду, представник Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 27» адвокат Коваленко Я.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що визначальним для встановлення факту здійснення платежу є не лише наявність квитанції, а підтвердження реального руху коштів від позивача до відповідача. Водночас суд визнав обставини щодо того, ким, у який спосіб та через кого вносилися кошти, такими, що не мають істотного значення, обмежившись оцінкою виданої квитанції. Апелянт наголошує, що матеріалами справи руху коштів, оскільки відсутні докази їх фактичного надходження до відповідача. При цьому свідчення осіб, на які посилається позивач, не підтверджують безпосередньої передачі коштів відповідачу, а голова правління відповідача заперечував факт їх отримання. Крім того, відповідно до аудиторського звіту за відповідний період операцій з готівковими коштами через касу відповідача не виявлено, розрахунки здійснювалися через банківський рахунок, а відомості про спірний платіж у бухгалтерському обліку відсутні.

Таким чином, на переконання апелянта, наявність квитанції сама по собі не доводить фактичного внесення коштів та їх отримання відповідачем, а сума, зазначена у квитанції, не може замінювати доказів реального руху коштів.

У разі дефектів первинних документів і невизнання стороною факту господарської операції сторони не позбавлені можливості доводити ці факти іншими доказами, що відповідачем не було виконано.

Правова оцінка дефектів квитанції прибуткового касового ордера №1 від 24 травня 2022рсудом надана неправильно, оскільки не враховано, що на квитанції наявний підпис лише у графі «головний бухгалтер», без зазначення ПІБ, відсутній підпис касира, невідповідність дати документа обставинам, на які посилається позивач. Крім того, фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою із суб`єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами у розмірі до 50 000 грн включно; платежі на суму, що перевищує 50 000 грн, проводяться виключно через банки або небанківські фінансові установи

Квитанція до прибуткового касового ордера № 1 від 24.05.2022 сама по собі не містить достатніх відомостей для підтвердження факту внесення коштів саме платником за договором та не дає можливості виключити внесення коштів представником або іншою третьою особою .

Усі свідки, на показаннях яких ґрунтується висновок про оплату, пов`язані з позивачем спільною господарською діяльністю: ОСОБА_2 - директор ТОВ «Торгова група АРС Кераміка», співзасновником якого є позивач; Гонта М.С. - юрист, який за власними словами представляв інтереси позивача щодо укладення спірних договорів; ОСОБА_3 — співзасновник того ж товариства і позивач в 11 аналогічних справах.

22 липня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ванкевич А.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечив. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Вказує, що позивач як добросовісний інвестор набув майнові права на об`єкт будівництва: квартиру за будівельним номером АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: заг. площею 90.4 м.кв. на 4 поверсі, ІІ під`їзд, згідно Договору про цільовий внесок у діяльність за №ЖРК/15/42 від 24.05.2022 року. Реальний рух активів підтверджено фактично зведеним будинком за кошти, внесеними позивачем для будівництва будинку. У цій справі оригінал квитанції оглянуто судом, а голова правління Костишин Б.В. підтвердив належність йому підпису та факт видачі квитанції; належність підпису не заперечується й представником відповідача. Уся правова позиція відповідача базується на твердженнях, що договір не був укладений, тоді як за сталою практикою Великої Палати Верховного Суду не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Позивач довів факт оплати належним і допустимим письмовим доказом — оригіналом квитанції, факт видачі якої визнав керівник відповідача; після цього тягар доказування перейшов на відповідача, який його не виконав.

У судовому засіданні представник Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 27» адвокат Вінтоняк Н.М. доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 до апеляційного суду не явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник ОСОБА_1 адвокат Ванкевич А.В. доводи апеляційної скарги заперечив. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.05.2022 року між сторонами було укладено Договір про цільовий внесок у діяльність за №ЖРК/15/42 (а.с.13-14).

Предметом Договору визначається обов`язок Обслуговуючого кооперативу ЖБК «Спілка забудівників 27» за рахунок цільового внеску ОСОБА_1 здійснити будівництво і передати замовнику обумовлений даним договором об`єкт, а замовник за цим договором на підставі повного визнання ним Статуту кооперативу зобов`язується забезпечити вчасне внесення цільового внеску, цим самим забезпечивши відповідне фінансове забезпечення об`єкту будівництва та прийняти об`єкт у свою власність на виконання Статутних вимог кооперативу, умов цього договору та для задоволення потреб у житлі (пункт 1.1. Договору про цільовий внесок у діяльність).

Відповідно до пунктів 1.2.-1.4. Договору про цільовий внесок у діяльність, цільовим внеском замовника є грошові кошти в розмірі 1 975 963 гривень, які замовник передає виконавцю з метою задоволення соціальних потреб асоційованого члена кооперативу. Сплата цільового внеску відбувається шляхом перерахування коштів на поточний рахунок в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Отже, умовами договору сторони чітко обумовили вид внесених коштів замовником – як цільовий внесок, що забезпечує фінансове забезпечення об`єкту будівництва. Дана назва договору теж свідчить саме про таке призначення внесених коштів.

Згідно з пунктами 1.6.-1.7. Договору про цільовий внесок у діяльність за замовником закріплюється об`єкт - квартира будівельний АДРЕСА_2 , кількість кімнат – 3, заг.площею 90.4 м.кв. на 4 поверсі ІІ під`їзд в об`єкті будівництва за будівельною адресою АДРЕСА_3 . Термін здачі об`єкту в експлуатацію - IV квартал 2023 року.

У пункті 1.5 Договору про цільовий внесок у діяльність визначено, що з моменту здійснення першого платежу права володіння та розпорядження об`єктом переходять до замовника, а володіння та розпорядження цільовим внеском переходить до виконавця.

Також згідно з пунктом 4.1. Договору про цільовий внесок у діяльність цей договір вступає в силу з моменту його підписання та моменту передачі цільового внеску до кооперативу і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором відповідно до статуту кооперативу або до моменту припинення (розірвання) цього договору за ініціативною сторін.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 24.05.2022р., який оглянуто судом першої інстанції в оригіналі, було прийнято від ОСОБА_1 на підставі Договору про цільовий внесок у діяльність за №ЖРК/15/42 грошові кошти в розмірі 1975963 гривень, на вказаній квитанції до касового ордеру наявний підпис у колонці «головний бухгалтер» (без зазначення ПІП) і печатка Обслуговуючого кооперативу ЖБК «Спілка забудівників 27».

Судом першої інстанції з пояснень сторін та допиту свідка ОСОБА_4 , який є головою правління кооперативу, встановлено, що підпис на квитанції до прибуткового касового ордеру від 24.05.2022р. належить саме йому – ОСОБА_4 , що ним і підтверджено в засіданнях, і не заперечується представником відповідача.

Окрім того, згідно з підпунктом 3 пункту 2.6. Договору про цільовий внесок у діяльність від 24 травня 2002 року №ЖРК/15/42 голова правління ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» ОСОБА_4 письмово підтвердив та надав право замовнику ОСОБА_1 за згодою виконавця ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» на уступку (відступлення) права членства та своїх зобов`язань за договором на користь третьої особи без сплати винагороди (а.с.15). При цьому свідок ОСОБА_4 підтвердив також приналежність йому підпису на даній згоді у вигляді листа.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 2.1., 2.2. Статуту ОК «ЖБК «Спілка забудівників 27» кооператив є юридичною особою (неприбутковою організацією), утвореною шляхом об`єднання на добровільних засадах фізичних та/або юридичних осіб на підставі рішення установчих зборів. Відповідно до завдань та характеру діяльності за типом є обслуговуючим, за напрямком діяльності житлово-будівельним. Метою створення кооперативу є задоволення економічних, соціальних, житлових та інших потреб членів та асоційованих членів кооперативу (та членів їх сімей), на основі поєднання їх пайових внесків, особистих та колективних інтересів для участі в організації будівництва та чи реконструкції житлових будинків (будинку) та подальшої їх (його) експлуатації, поділу між ними ризиків і втрат, розвитку їх самоорганізації, самоврядування та самоконтролю. Предметом діяльності кооперативу є обслуговування та експлуатація багатоквартирних будинків житлових та нежитлових приміщень членів кооперативу і членів їх сімей за необхідності попередньо шляхом організації будівництва та будівництва багатоквартирних будинків, облаштуванням зовнішніх, внутрішніх інженерних мереж та споруд багатоквартирних будинків, за власні та інші залучені кошти, а також наступна експлуатація та управління будинком після введення багатоквартирних будинків в експлуатацію відповідно до законодавства України.

Право кооперативу на укладення договорів визначено у пункті 3.6. Статуту, а умови і порядок вступу до кооперативу, виходу чи виключення з нього, зокрема і асоційованих членів - у пунктах 5.3, 5.5. розділу 5 Статуту.

Згідно з пунктом 12.7.7. Статуту до компетенції Голови правління належить: здійснювати операції, підписувати фінансові документи, договори від імені кооперативу (у випадках передбачених цим Статутом, після одержання відповідного письмового дозволу або рішення загальних зборів членів кооперативу)(а. с.51-58).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що поведінка відповідача з часу укладення та підписання договору, отримання коштів в день укладення договору, надання згоди на переуступку прав вимоги третім особам (яка надана як стверджували сторони протягом незначного проміжку часу після укладення договору, дата на даній згоді відповідача відсутня), в порівнянні зі станом на день звернення до суду з даним позовом та розгляду справи судом, є суперечливою, а стороною відповідача визнавався перед судом і факт підписання договору, і факт підписання та видачі квитанції до прибуткового ордеру про отримання коштів, і факт погодження (згоди) листом на переуступку прав вимоги позивача.

Доводи сторони відповідача про нікчемність квитанції до прибуткового касового ордеру, оскільки особисто позивач голові правління не передавав кошти, а через знайомих без довіреності (тобто відсутність прямого руху коштів від позивача до керівника відповідача), а отже доводи про відсутність доказу оплати цільового внеску, суд оцінює критично. Якими траншами чи особами вносились кошти, на переконання суду, не є суттєвим, тому що відповідачем в особі голови правління була видана добровільно квитанція до прибуткового ордеру, видана на ім`я саме позивача, сума коштів співпадає з розміром цільового внеску за умовами підписаного договору. Тому суд вважав позов підставним, доведеним, таким, що підлягає задоволенню.

Перевіривши справу, колегія суддів не може не погодитися із висновком суду першої інстанції.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначають ЦК України та Закон України «Про кооперацію».

Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про кооперацію» вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

Статтею 384 ЦК України, положення якої кореспондують статті 19-1 Закону України «Про кооперацію», передбачено, що будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення у кооперативу, право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону (частина друга статті 19-1 Закону України «Про кооперацію»).

За частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У частині першій статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою (частина перша статті 4, частини п`ята та шоста статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Інвестування та фінансування однієї квартири в об`єкті будівництва кількома інвесторами можливе виключно за умови укладення між ними договору в письмовій формі, в якому визначаються частка кожного інвестора та порядок внесення ним відповідної інвестиції (частина третя статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» визначено, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав належать речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

У статті 190 ЦК України визначено, що майно є особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «майновими правами», а отже і «майном» (пункт 22 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05)).

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного (законного) очікування та стає предметом захисту у розумінні Першого протоколу до Конвенції є те, що таке очікування (вимога) повинно мати належне правове підґрунтя, тобто має бути достатнє правове джерело для відповідного очікування (вимоги). З цього приводу у пункті 103 рішення ЄСПЛ у справі «Saghinadze and other v. Georgia» (заява № 18768/06) зазначено, що для того, щоб «очікування» було законним, воно повинно бути більш конкретним, ніж звичайна надія і бути заснованим на нормі права або правовому акті (пункт 39 рішення ЄСПЛ у справі «Сеni v. Italy», заява № 25376/06).

Визначення майнового права як «права очікування» та повноваження власника таких прав наведено у правових висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 2610/22985/2012, від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц та постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 520/4555/17, від 26 січня 2022 року у справі № 761/3462/13-ц,від 08 червня 2022 року у справі № 947/25597/19, від 21 червня 2022 року у справі № 947/25617/19, від 08 січня 2025 року в справі № 363/641/22.

Таким чином, майнове право, яке є предметом договору, - це обумовлене право на набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Наведене свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до норми статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У частині першій статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до закону (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 521/19092/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17 зроблено висновок, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлено право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено також у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 753/6287/19.

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Ключовим питанням при вирішенні цього спору є встановлення обставин не тільки укладення, а й безпосереднє виконання позивачем та відповідачем спірного договору про цільовий внесок у діяльність, зокрема, оплата позивачем вартості об`єкта нерухомості, на підставі чого інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування та право власності на збудоване нерухому майно.

Згідно з частиною другою статті 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом частини другої статті 9 вказаного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правилу цієї норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення № 88).

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення № 88 (уредакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Виходячи з визначення законодавцем поняття первинного документа, підтвердженням господарської операції є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

При цьому Податковий кодекс України (далі - ПК України) та Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення № 88 первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Такі правові висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 (провадження № 11-200апп21, пункти 78-83).

Отже, підтвердженням господарської операції є її фактичне здійснення та належним чином оформлені відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення № 88 первинні бухгалтерські документи.

У постанові Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 910/14900/19 зроблено висновки про те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту проведення господарської операції сторони не позбавлені можливості доводити ці факти іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Потрібно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів.

Положення № 148 розроблено відповідно до Закону України «Про Національний банк України» і визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі - підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи-підприємці) (далі разом у тексті - суб`єкти господарювання), фізичними особами.

У пункті 3 Положення № 148 визначено, що касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Касові операції - це операції суб`єктів господарювання між собою та з фізичними особами, пов`язані з прийманням і видачою готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Відповідно до пункту 5 Положення № 148 суб`єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними із банків.

Пунктом 6 Положення № 148 передбачено, що суб`єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами: 1) між собою - у розмірі до 10 000,00 грн включно; 2) з фізичними особами - у розмірі до 50 000,00 грн включно. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської фінансової установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку.

Відповідно до пункту 7 Положення № 148 фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою: 1) із суб`єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами - у розмірі до 50 000,00 грн включно. Платежі на суму, що перевищує 50 000,00 грн, проводяться через банки або небанківські установи шляхом переказу коштів із поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи небанківської установи для подальшого їх переказу на поточні рахунки в банку.

Пунктом 25 Положення № 148 передбачено, що приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим.

Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.

Подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18) та від 01 жовтня 2025 року у справі № 757/20926/20-ц (провадження № 61-7369св25).

Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі № 21-4266а15, постановах Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 809/1718/15, від 16 листопада 2022 року у справі № 1340/5529/18 господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу, а за змістом вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 (провадження № 11-200апп21) господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 сформувала підхід до оцінки реальності господарських операцій, згідно з яким аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (пункт 64).

У даному спорі предметом договору про цільовий внесок у діяльність визначено обов`язок виконавця за рахунок цільового внеску замовника здійснити будівництво і передати замовнику обумовлений даним договором об`єкт, а замовник за цим договором на підставі повного визнання ним Статуту кооперативу зобов`язується забезпечити вчасне внесення цільового внеску, цим самим забезпечивши відповідне фінансове забезпечення об`єкту будівництва та прийняти об`єкт у свою власність на виконання статутних вимог кооперативу, умов цього договору та для задоволення потреб у житлі (пункт 1.1. договору).

Згідно з умовами пунктів 1.2-1.4 договору цільовим внеском замовника є грошові кошти в розмірі 1 975963 грн, які замовник передає виконавцю з метою задоволення соціальних потреб асоційованого члена кооперативу. Сплата цільового внеску відбувається шляхом перерахування коштів на поточний рахунок в порядку та на умовах, визначених цим договором.

За замовником закріплений об`єкт - будівельна адреса: АДРЕСА_3 ) з такими характеристиками: квартира, будівельний номер 42, кількість кімнат 3, загальна площа 90.40кв.м, поверх 4, під`їзд 2 (пункт 1.6 договору). Кінцевий термін здачі об`єкту в експлуатацію - IV квартал 2023 року (пункт 1.7 договору).

У пункті 1.5 договору про цільовий внесок у діяльність визначено, що з моменту здійснення першого платежу права володіння та розпорядження об`єктом переходять до замовника, а володіння та розпорядження цільовим внеском переходить до виконавця.

Надаючи оцінку відповідності первинних бухгалтерських документів вимогам Положення № 148 у зв`язку з відсутністю у бланку прибуткового касового ордера підпису касира та здійснення підпису в графі «Головний бухгалтер» без зазначення відомостей про особу, яку б можна було ідентифікувати, суд першої інстанції правильно врахував, що зміст пункту 25 вказаного Положення № 148 дозволяє приймання готівки в касу за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером. Вказана норма не містить застереження щодо прийняття готівки виключно касиром.

Крім того не спростовано відповідачем те, що підпис в графі «Головний бухгалтер» належить іншій особі, а саме голові правління кооперативу, який підтвердив в суді першої інстанції, що видав прибутковий касовий ордер. Такі повноваження Голови правління коопертиаву закріплені в п.12.7.7. Статуту кооперативу. Без надання належних, допустимих та достатніх доказів на спростування викладеного, висновки суду про те, що господарську операцію щодо прийняття коштів оформлено за відсутності підпису касира, що ставить під сумнів достовірність квитанції, є передчасними.

ПК України та Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не визначають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Крім того, констатація суду про невідповідність сум внесених коштів у спосіб, визначений Положенням про ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами, може лише вказувати на порушення процедури внесення коштів, тобто порушення посадовими особами касової дисципліни, що може мати наслідком настання юридичної відповідальності для останніх, однак не спростовує факт внесення позивачем грошових коштів. Тобто саме по собі перевищення ліміту готівкових розрахунків не спростовує того факту, що грошові кошти прийнято відповідачем, на підтвердження чого видано квитанцію до прибуткового касового ордеру.

Видавши таку квитанцію позивачу, відповідач створив презумпцію вчинення позивачем певних дій, спрямованих на виконання умов договору, укладеного між сторонами, спростувати яку за фактичних обставин цієї справи повинен відповідач.

Заперечення відповідача проти позову з посиланнями на те, що при підписання договору і видачі документу, що підтверджує фактичне отримання цільового внеску у вигляді грошових коштів, Голова правління не отримав кошти, не перевірив їх надходження в касу, а тільки мав очікування щодо їх перерахування, не є переконливими. Посилання представника відповідача, що голова правління видав квитанцію до прибуткового ордеру про поступлення грошей в касу кооперативу, надав письмову згоду позивачу на уступку майнових прав третім особам виключно в очікування виконання умов договору щодо подальшої оплати і з метою гарантування виконання умов договору з боку кооперативу носять бездоказовий характер, крім того, суперечать позиції відповідача в даному спорі стосовно того, що вказані документи фактично є нікчемними.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натоміть, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей» Суд повинен вирішити, чи з`являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що визначальним для встановлення факту здійснення платежу є виключно підтвердження реального руху коштів від позивача до відповідача, а сама квитанція до прибуткового касового ордера не може підтверджувати факт оплати, є необґрунтованими та фактично зводяться до іншої оцінки доказів, які вже були досліджені судом першої інстанції. Так, позивач посилається саме на здійснення готівкового платежу, на підтвердження чого надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 1 від 24 травня 2022 року. Водночас квитанція до прибуткового касового ордера не є документом, який створюється самим платником одноосібно. За своєю природою вона є касовим документом, оформлення якого пов`язане з прийняттям готівкових коштів суб`єктом господарювання.

При цьому суд першої інстанції правильно врахував, що внесення позивачем як замовником грошових коштів відповідачу як виконавцю спрямовано на задоволення соціальних потреб позивача як асоційованого члена кооперативу, відповідає дійсному економічному змісту діяльності та бути підтверджено реальністю господарської діяльності відповідача – фактичним будівництвом за власні та інші залучені кошти багатоквартирного будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_3 , а за позивачем на підставі закріплений об`єкт - будівельна адреса: АДРЕСА_3 з такими характеристиками: квартира, будівельний номер 42, кількість кімнат 3, загальна площа 90.40кв.м, поверх 4, під`їзд 2 (пункт 1.6 договору), який нікому іншому не переданий, не відчужений. Будинок не введений в експлуатацію, жодний з членів кооперативу не зареєстрував право власності на квартиру, а майнові права позивача нікому не були відчужені.

Аналогічні вимоги до перевірки з`ясованих судом обставин в подібних справах викладені в постановах Верховного суду від 18.03.2026 року №344/16001/24, від 24.06.2026 року №344/13846/24.

Безпідставним є також посилання апелянта на те, що відповідний платіж відсутній у бухгалтерському обліку відповідача. Саме по собі не відображення господарської операції у бухгалтерському обліку не є доказом того, що така операція фактично не відбулася. Відсутність певного запису в обліку не може автоматично спростовувати існування операції, якщо її здійснення підтверджується іншими належними доказами.

Не спростовує факту виконання зобов`язання і посилання апелянта на те, що кошти могли бути внесені не самим позивачем, а його представником або іншою особою. Саме по собі посилання на внесення коштів третьою особою не свідчить про невиконання позивачем грошового зобов`язання.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції апеляційним судом залишено без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Спілка забудівників 27» - адвоката Коваленка Ярослава Олександровича залишити без задоволення .

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 серпня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А.Девляшевський

В.М. Барков