Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №174/191/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7707/26 Справа № 174/191/26 Суддя у 1-й інстанції - Данилюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з сімейних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Данилюк Т.М.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026року ОСОБА_1 подала в суд позов проти ОСОБА_2 , визначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , в якому вимагала стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по аліментам у розмірі 198 575,53грн та неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 198 575,53грн.

Існування таких вимог позивачка пов`язувала із тим, що рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 30 травня 2013року з відповідача на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів відповідача, до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду примусово виконувалось державними виконавцями Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області, на теперішній час виконавче провадження завершене. Відповідач тривалий час аліменти на утримання сина не сплачував, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 05 січня 2026року становить 198 575,53грн.

Крім того, вказувала, що з дати досягнення дитиною повноліття та до ІНФОРМАЦІЯ_1 минув строк, який дорівнює 2 роки і 9 місяців, що складає 1000 календарних днів; та сума пені у зв`язку з заборгованістю по аліментам складає 1 985 755,30грн (заборгованість 198575,53грн х 1% за кожен день прострочення х 1000 днів прострочення = 1985755,30грн), що перевищує граничний розмір пені передбачений статтею 196 Сімейного кодексу України (далі – СК України), а саме не більше 100% заборгованості. Тож, позивачка вважає, що має право на стягнення пені за прострочення сплати аліментів 198 575,53 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2026року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по аліментам, виходив з того, що стягнення заборгованості за аліментами, які вже стягуються на підставі судового рішення, закон не передбачає, стягнення заборгованості по аліментам підлягає стягненню державним виконавцем у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» на виконання рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 30 травня 2013року і не може бути самостійним предметом позову.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суд першої інстанції виснував, що наданий позивачкою розрахунок пені суперечить вимогам законодавства та правовій позиції Великої Палати Верховного суду від 17 листопада 2021року у справі №569/14819/19.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

19 травня 2026року ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку апеляційну скаргу на заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Стверджувала, що висновки суду першої інстанції є безпідставними та формальними з огляду на обов`язок суду з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним з періодичних платежів, установити строк, до якого кожне з зобов`язань має бути виконане.

Наполягала, що оскільки борг відповідача зі сплати аліментів виник з 2010року, розмір пені в рази перевищує розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів, а отже розмір пені має бути стягнутий з відповідача у розмірі 100 відсотків заборгованості по аліментам.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач та третя особа своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

25 травня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду з Вільногірського міського суду Дніпропетровської області витребувано цивільну справу №174/191/26; та 01 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

18 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1600год 25 серпня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідкою про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /копія свідоцтва про народження а.с. 4/.

Заочним рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 30 травня 2013року в справі №174/319/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10 квітня 2013року до повноліття дитини.

На виконання вказаного судового рішення судом було видано виконавчий лист.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 досяг повноліття.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, який було складено Верхньодніпровським відділом державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 40040098, станом на 05 січня 2026року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 198 575,53грн. При цьому, станом на лютий 2020року заборгованість зі сплати аліментів становила 89 056,78грн, розрахунок заборгованості наведений за період з березня 2020року по березень 2023року.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по аліментам, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що у випадку утворення заборгованості зі сплати аліментів, стягнутих на підставі судового рішення, борг стягується в порядку примусового виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а тому відсутні підстави для повторного стягнення аліментів.

Підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, місцевий суд зазначив невідповідність наведеного позивачкою розрахунку пені вимогам законодавства.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як суд першої інстанції дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення лише частково та висновки суду першої інстанції частково не відповідають обставинам справи, частково порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу (далі - СК) України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до статті 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Отже, є два способи виконання обов`язку батьків, які проживають окремо, в утриманні дитини: за домовленістю (добровільно), або за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 187 СК України один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.

Вказані норми матеріального права визначають порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні, за заявою платника, поданою відповідно до статті 187 СК України, і саме в цьому випадку закон передбачає право на звернення до суду та стягнення заборгованості за аліментами.

Стягнення ж заборгованості за аліментами, які вже стягуються на підставі судового рішення, закон не передбачає.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, суд, при наявності спору може лише визначити розмір такої заборгованості, яка має бути стягнена в межах виконавчого провадження, при виконанні рішення суду про стягнення аліментів, і ухвалення окремого (додаткового) рішення суду про стягнення цієї заборгованості не потребує.

У даній справі предметом позову є зокрема стягнення заборгованості за аліментами, стягнення якої не може бути самостійним предметом позову, оскільки підлягає стягненню державним виконавцем у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» на виконання заочного рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 30 травня 2013року по справі №174/319/13-ц про стягнення аліментів.

Подібний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 25 лютого 2026року у справі №521/10992/23 та від 10 квітня 2024року у справі №761/43598/21. Зазначена правова позиція є незмінною.

Тож за наведених умов доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості по аліментам, неправильно застосував норми матеріального права, є безпідставними.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору про стягнення заборгованості по аліментам, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині цих позовних вимог.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 198 575,53грн суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства /частина дев`ята статті 7 СК України/.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін /частина четверта статті 15 СК України/.

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості /абзац 1 частини першої статті 196 СК України/.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 569/14819/19 (провадження № 61-1586св20) зазначено, що правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін.

Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

Потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.

Підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів суд першої інстанції зазначив невідповідність наведеного позивачкою розрахунку пені вимогам законодавства.

Дійсно, у справі, що переглядається, виконаний позивачкою розрахунок неустойки (пені) є помилковим та не відповідає вимогам закону щодо порядку визначення розміру пені за прострочення сплати аліментів.

Проте, помилковість здійсненого позивачкою розрахунку не є правовою підставою для відмови у задоволенні таких вимог.

Помилково здійснений розрахунок не скасовує самого факту прострочення сплати аліментів та суд не може відмовити в позові про стягнення пені за прострочення сплати аліментів лише з тих підстав, що позивач помилився в розрахунку.

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона неправильно здійснила розрахунок пені, самостійно здійснює правильний розрахунок, який відповідатиме вимогам законодавства.

На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив та неправильно застосував норми матеріального права.

Враховуючи викладене, наведені у рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права та норми процесуального права щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів підлягає скасуванню з ухваленням нового.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, який було складено Верхньодніпровським відділом державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 40040098, станом на 05 січня 2026року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 198 575,53грн. При цьому, за змістом вказаного розрахунку станом на лютий 2020року заборгованість зі сплати аліментів становила 89 056,78грн, детального розрахунку заборгованості по аліментам за період до березня 2020року не наведено, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості здійснити розрахунок неустойки (пені) на заборгованість, яка виникла за період до 01 березня 2020року.

Розмір неустойки (пені) та кількість днів прострочення має бути розрахований судом з 01 квітня 2020року, тобто з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, та по 25 серпня 2026року, тобто по день ухвалення судом вказаного судового рішення про стягнення пені. Загальна кількість днів заборгованості за період з 01 квітня 2020року по 25 серпня 2026року становить 2 338 днів.

Виходячи із встановлених обставин, розрахунок неустойки (пені) по аліментам належить здійснювати таким чином:

№Заборгованість по аліментам за відповідний місяцьКількість днів прострочення заборгованості по аліментам за відповідний місяць, починаючи з 01 числа наступного місяця до 10 лютого 2026р.Розрахунок пеніРозмір пені за відповідний період

1.березень 2020року — 2600,50грн23382600,50Х2338Х1%60799,69

2.квітень 2020року — 2600,50грн23082600,50Х2308Х1%60019,54

3.травень 2020року — 2600,50грн22772600,50Х2277Х1%59213,39

4.червень 2020року — 2368,75грн22472368,75Х2247Х1%53225,81

5.липень 2020року — 2368,75грн22162368,75Х2216Х1%52491,50

6.серпень 2020року — 2368,75грн21852368,75Х2185Х1%51757,19

7.вересень 2020року — 2312,25грн21552312,25Х2155Х1%49828,99

8.жовтень 2020року — 2312,25грн21242312,25Х2124Х1%49112,19

9.листопад 2020року — 2312,25грн20942312,25Х2094Х1%48418,52

10.грудень 2020року — 2513,25грн20632513,25Х2063Х1%51848,35

Загальний розмір неустойки (пені) за прострочення відповідачем сплати аліментів за період з 01 квітня 2020року по 01 січня 2020року вже становить 536 715,17грн (60799,69 + 60019,54 + 59213,39 + 53225,81 + 52491,50 + 51757,19 + 49828,99 + 49112,19 + 48418,52 + 51848,35 = 536715,17грн), що перевищує 100 відсотків заборгованості відповідача по аліментам.

Оскільки з урахуванням норм частини першої статті 196 СК України одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені), однак у розмірі не більше 100 відсотків заборгованості (що в даному випадку становить 198 575,53грн), то подальший розрахунок неустойки (пені) по аліментам правового значення не має та колегією суддів не наводиться, оскільки пеня вочевидь буде перевищувати 100 відсотків заборгованості відповідача по аліментам.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів з мотивів невідповідності здійсненого позивачкою розрахунку пені вимогам законодавства, не навів детального пояснення своїх міркувань та не пояснив причин такого процесуального підходу.

Тож, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_2 на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 198 575,53грн, оскільки позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм процесуального та матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Щодо долученого до апеляційної скарги розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 29 квітня 2026року, то такий доказ колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивачка мала достатньо часу на подання до місцевого суду всіх наявних у неї доказів на підтвердження заявлених вимог, не повідомляла суд першої інстанції про намір подати додаткові докази та не заявляла клопотань про витребування доказів судом, в той час як за змістом частин другої та третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Та обставина, що розрахунок заборгованості був сформований вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не є підставою для прийняття їх апеляційним судом.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. (пункти 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, не виконав вимоги закону про законність рішення суду та обґрунтованість рішення суду та саме порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України частково задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції частково скасувати із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

В решті, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по аліментам, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на суму 198 575,53грн, оскільки позивачка на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» була звільнена від сплати судового збору, то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір за подання позову у розмірі 1 985,76грн.

Крім того, приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про часткове задоволення апеляційної скарги, з відповідача на користь держави також підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 978,64грн.

Тож, загальний розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь держави, становить 4 964,40грн (1 985,76грн + 2 978,64грн = 4 964,40грн).

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2026року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 в частині стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів — задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 198 575,53грн.

В іншій частині заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2026року – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 964,40грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 серпня 2026року.

Судді: