Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №629/5562/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/5562/26

Провадження № 2/629/2236/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2026 роу Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання Лукаренко А.Р., розглянувши у м. Лозова Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №629/5562/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

в с т а н о в и в:

Позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати свого сина ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до Витягу з рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради № 1085 від 17.12.2003 року «Про переоформлення особових рахунків на житлові приміщення», на ім`я позивачки було переоформлено особовий рахунок на трикімнатну квартиру житловою площею 36,68 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з вибуттям головного квартиронаймача ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_2 , який є сином позивачки, зареєстрований у вказаному житловому приміщенні, проте з 2010 року у квартирі не мешкає, його особистих речей у помешканні немає. Відповідач повністю ухиляється від виконання обов`язків щодо утримання житла, зокрема: не бере участі в оплаті комунальних послуг, догляді за квартирою, проведенні поточного чи капітального ремонту. При цьому нарахування плати за комунальні послуги здійснюється з урахуванням реєстрації відповідача, що створює для позивачки надмірний фінансовий тягар та перешкоджає їй в оформленні житлової субсидії. Позивачка зазначає, що відповідач проживає та працює за межами Харківської області, добровільно знятися з реєстраційного обліку відмовляється та уникає спілкування з нею. Будь-яких перешкод у користуванні житлом відповідачу з боку позивачки не чинилося: комплект ключів від квартири у нього залишився, заміна замків у дверях не проводилася, домовленостей про збереження права користування квартирою між сторонами не існувало. Протягом усього періоду проживання поза межами спірної квартири (понад 16 років) відповідач наміру вселитися в неї не висловлював, до правоохоронних органів чи суду щодо усунення перешкод у користуванні житлом або про вселення не звертався, що свідчить про його свідому поведінку та втрату інтересу до вказаного житла. Враховуючи викладене позивачка звернулася до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано час для подання заяв по суті.

Судом було здійснено перехід до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Виклик відповідача здійснювався шляхом розміщення оголошення.

Позивачка у судове засідання не з”явилася, надала заяву у якій прохала суд проводити розгляд справи за її відсутності, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті Лозівського міськрайонного суду Харківської області. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з викладеного, суд здійснює розгляд справи в заочному порядку, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Статтями 1,2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. ст.15,16 ЦК України, ст.4 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Відповідно до Витягу з рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради № 1085 від 17.12.2003 року «Про переоформлення особових рахунків на житлові приміщення», на ім`я позивачки було переоформлено особовий рахунок на трикімнатну квартиру житловою площею 36,68 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з вибуттям головного квартиронаймача ОСОБА_3 (а.с.8).

Відповідач ОСОБА_2 є сином позивачки, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.10).

У вищевказаній квартирі зареєстровано три особи, а саме позивачка, відповідач, та ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою №72277 від 22.06.2026 року (а.с.11).

Відповідач ОСОБА_2 з 2010 року у квартирі не мешкає, його особистих речей у помешканні немає. Відповідач повністю ухиляється від виконання обов`язків щодо утримання житла, зокрема: не бере участі в оплаті комунальних послуг, догляді за квартирою, проведенні поточного чи капітального ремонту.

Зазначене підтверджується актом від 15.06.2026 року (а.с.9).

Належне виконання позивачкою зобов`язань щодо оплати за користування житлом та комунальними послугами підтверджується відповідними платіжними інструкціями та розрахунковими квитанціями (а.с.12-31), де платником зазначено ОСОБА_1 , що вказує на відсутність будь-якої фінансової участі відповідача в утриманні квартири.

Враховуючи те, що відповідач не приймає участі в утриманні квартири, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 Житлового кодексу України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71,72 Житлового кодексу України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 Житлового кодексу України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі№ 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17, від 19 січня 2022 року у справі №344/9319/19.

Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року № 2 (зі змінами та доповненнями), роз`яснив, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 р. по справі № 815/2309/17 висловив правову позицію: «Таким чином, Суд робить висновок, що зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до ст.263 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд, перевіривши матеріали справи, враховуючи відсутність відзиву на позовну заяву, дійшов висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, оскільки матеріалами справи достовірно встановлено, що відповідач за місцем своєї реєстрації не проживає.

Оскільки, позивачкою не заявлялась вимога про стягнення судового збору з відповідача, то суд не вирішує дане питання.

Керуючись 13, 81, 89, 141, 263, 265, 274-279, 280-282 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позовну ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням-задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач, який брав участь у справі, але не був присутнім в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Інформація про сторони:

Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Т.О.Каращук