Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №624/337/26 — Кегичівський районний суд Харківської області

Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 624/337/26

№ провадження 2/624/268/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

селище Кегичівка 26 серпня 2026 року

Кегичівський районний суд Харківської області, у складі

головуючого судді Куст Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу №624/337/26,

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: Доценко Юрій Глібович,

відповідач: ОСОБА_2 ,

представник відповідача: ОСОБА_3 ,

позовні вимоги: про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

Виклад позиції позивача.

07 квітня 2026 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з громадянина ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 мешканця: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 заборгованість за борговою розпискою з врахуванням 3 % річних від суми боргу за період невиконання зобов`язань за договором позики у розмірі 22249,19 доларів США (двадцять дві тисячі двісті сорок дев`ять доларів США, дев`ятнадцять центів).

Позовні вимоги обґрунтовано тим що, на протязі багатьох років позивач знав ОСОБА_5 і останні товаришували. Починаючи з кінця 2024 року ОСОБА_6 почав займати у позивача в борг певні суми грошових коштів в доларах США для особистих потреб, пов`язаних з його роботою та для потреб сім`ї. Грошові кошти у валюті США він періодично повертав позивачу, але відповідно не всю суму і брав у борг додатково.

Станом на 25 вересня 2025 року зі сторони ОСОБА_2 виникла заборгованість у сумі 21900 доларів США. При спілкуванні з ОСОБА_2 , останній погодився на вищевказану суму боргу, про що ним особисто була написана боргова розписка про те, що станом на 25 вересня 2025 року останній отримав від позивача у борг грошові кошти в сумі 21900 доларів США з зобов`язанням повернення мені всієї суми грошових коштів до 26 жовтня 2025 року.

Починаючи з цього часу ОСОБА_1 особисто та по телефону неодноразово спілкувався з ОСОБА_2 і пропонував йому повернути запозичену суму у повному обсязі, на що останній обіцяв повернути грошові кошти в найближчий час.

На даний час ОСОБА_2 грошові кошти не повернув та постійно уникає особистого спілкування. Вважає, що позивачем на даний час вичерпано всі засоби для добровільного відшкодування грошових коштів боржником за борговою розпискою і не має інших підстав для їх стягнення не інакше, як через звернення до суду для поновлення його порушених прав як кредитора.

Разом з тим, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України ).

Посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України вказує, що в разі несвоєчасного повернення грошових коштів позичальником позикодавець має право вимагати повернення суми боргу з врахуванням 3% річних від суми боргу за період невиконання зобов`язань та інфляційних збитків.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з договірними зобов`язаннями та невиконанням обов`язків за договором позики зі сторони відповідача, що підтверджується розпискою, за якою відповідач зобов`язався повернути грошові кошти в сумі 21900 доларів США як суму основного боргу до 26 жовтня 2025 року, та крім іншого, права позивача на стягнення з ОСОБА_2 на його користь 3% річних від суми простроченої заборгованості, яка становить 349,19 доларів США, що ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Розрахунок 3% річних від суми заборгованості проведено за наступною формулою -сума боргу (21900) помножена на 0,003= 657, кількість днів прострочення (194) розділено на кількість днів у році ( 365) = 0,5315, 3% річних (657) помножено на 0,5315 = 349 доларів 19 центів.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

07 квітня 2026 року позивач в особі представника звернувся до суду з позовом.

Ухвалою суду від 08 квітня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04 травня 2026 року.

22 квітня 2026 року представник позивача подав заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 23 квітня 2026 року у задоволені заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 23 липня 2026 року закрито підготовче провадження та призначити до розгляду по суті цивільну справу 12 серпня 2026 року.

Позивач та його представник позивача в судове засідання не з`явились, про місце, дату та час розгляду повідомлялись належним чином, натомість представник позивача через електронний суд подав клопотання про розгляд справи без його участі та позивача, позовні вимоги підтримують, не заперечують проти ухвалення заочного рішення.

Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник відповідача подав заяву про відкладення розгляду справи, призначеного на 26 серпня 2026 року об 11 год, на іншу дату, посилаючись на те, що він бере участь в іншому судовому засіданні, а відповідач перебуває за межами Харківської області.

Разом з тим, представником відповідача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження участі в іншому судовому засіданні, а також перебування відповідача за межами Харківської області.

Суд враховує, що відповідач та його представник були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Судове засідання у даній справі вже відкладалося, у зв`язку з чим відповідачу та його представнику було надано достатньо часу для реалізації належних йому процесуальних прав та обов`язків. Водночас відзив на позовну заяву відповідачем чи його представником до суду не подано, заперечень проти позовних вимог не заявлено, доказів на їх спростування не надано.

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на те, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи, у судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву не подав, належних доказів на підтвердження поважності причин неявки не надав, судове засідання у справі вже відкладалося, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів та ухвалити заочне рішення.

Ухвалою суду від 26 серпня 2026 року постановлено ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Матеріалами справи встановлено, що 25 вересня 2025 року відповідачем ОСОБА_2 власноруч складено та підписано боргову розписку. Зі змісту розписки вбачається, що ОСОБА_2 , 1995 року народження, паспорт серії НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , зазначив, що отримав від ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , грошові кошти в сумі 21 900 доларів США у борг. У розписці відповідач підтвердив отримання зазначених грошових коштів та взяв на себе зобов`язання повернути позикодавцю отриману суму до 26 жовтня 2025 року. Крім того, у розписці зазначено, що в разі неповернення коштів кредитору відповідач передає автомобіль Audi Q7, 2015 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 . Боргова розписка містить власноручний підпис ОСОБА_2 , що підтверджує його волевиявлення щодо отримання коштів та прийняття на себе обов`язку щодо їх повернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21: «Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов. За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.»

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року в справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання боржником не виконане.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13; від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14».

При цьому, треба взяти до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року за № 760/22898/20 зроблено висновок: «За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому, у справах про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

При цьому, треба взяти до уваги, що зобов`язання між сторонами були визначені в доларах США.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та № 373/2054/16-ц.

Разом з тим, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України ).

За змістом ч. 1 ст. 1050 ЦК України , якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто в разі несвоєчасного повернення грошових коштів позичальником позикодавець має право вимагати повернення суми боргу з врахуванням 3% річних від суми боргу за період невиконання зобов`язань та інфляційних збитків.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року в справі №444/9 519/12, від 19 червня 2019 року в справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини за договором позики, що підтверджується борговою розпискою від 25 вересня 2025 року, відповідно до якої відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 21900 доларів США та зобов`язався повернути їх до 26 жовтня 2025 року.

Відповідач у встановлений договором строк отримані в борг грошові кошти не повернув, доказів повного або часткового виконання ним зазначеного зобов`язання матеріали справи не містять. Відповідачем також не надано доказів, які б спростовували факт отримання ним грошових коштів або підтверджували їх повернення позивачу.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Оскільки відповідач не виконав свого обов`язку щодо повернення суми позики у встановлений строк, позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивачем заявлено вимогу про стягнення 3 % річних у розмірі 349,19 доларів США. При цьому наданий позивачем розрахунок не містить зазначення конкретного періоду, за який здійснено нарахування, а містить лише посилання на кількість днів прострочення — 194 дні.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних підлягають нарахуванню на суму простроченої заборгованості за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Встановивши, що сума основного боргу становить 21900 доларів США, а позивачем у поданому розрахунку визначено кількість днів прострочення - 194 дні, суд перевіряє правильність арифметичного обчислення заявленої суми.

Розмір трьох процентів річних за 194 дні становить: 21900 ? 3 % ? 194 / 365 = 349,13 доларів США.

Таким чином, за визначеної позивачем кількості днів прострочення - 194 дні - розмір трьох процентів річних становить 349,13 доларів США.

Відтак загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 22249,13 доларів США, з яких 21900,00 доларів США - сума основного боргу та 349,13 доларів США - три проценти річних.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 21900,00 доларів США основного боргу та 349,13 доларів США - 3 % річних, всього 22249,13 доларів США.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 9696,89 грн, що підтверджується квитанцією про сплату № 8952-7182-7003-0385 від 07 квітня 2026 року.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 6, 7, 12, 13, 19, 80, 81, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заявуОСОБА_1 в особі представника Доценка Юрія Глібовича до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити.

Стягнути з громадянина ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , мешканця: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість за борговою розпискою з урахуванням 3 % річних від суми боргу за період невиконання зобов`язань за договором позики у розмірі 22249,13 доларів США (двадцять дві тисячі двісті сорок дев`ять доларів США 13 центів), з яких 21900,00 доларів США (двадцять одна тисяча дев`ятсот доларів США) - сума основного боргу та 349,13 доларів США (триста сорок дев`ять доларів США 13 центів) - 3 % річних.

Стягнути з ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , мешканця: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати зі сплати судового збору в розмірі 9696,89 грн (дев`ять тисяч шістсот дев`яносто шість гривень 89 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.п.15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи Харківському апеляційному суду або через Кегичівський районний суд Харківської області, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт Кегичівка Харківської області, паспорт серії НОМЕР_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ,

представник позивача: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 ,

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

представник відповідача: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_5 .

Суддя Н.М. Куст