Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №334/5041/26 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 24.08.2026

Справа № 334/5041/26

Провадження № 2/334/3704/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.

за участю секретаря Нагорних О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

28.05.2026 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» звернувся до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник зазначив, що 26.01.2018 року між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 26257030415905.

Відповідно до Кредитного договору, який складається з публічної частини договору, яким є Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», розміщений на офіційному веб-сайті Банку: https://creditdnepr.com.ua/ та індивідуальної частини, якою є цей Кредитний договір, що разом становлять єдиний Кредитний договір, Банк зобов`язується надати Клієнту грошові кошти у тимчасове платне користування, а Клієнт зобов`язується повернути наданий Кредит, сплатити плату за Кредит (проценти та комісії), а також належним чином виконати інші зобов`язання у порядку, встановленому Договором. Кредит надається у формі кредитної лінії шляхом здійснення операцій (зняття коштів з Рахунку, платежі з Рахунку тощо) за рахунок ліміту кредитної лінії за поточним рахунком Клієнта, що відкритий в Банку. Операції використання ліміту кредитної лінії можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу.

Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин.

Внаслідок чого, керуючись нормами ст.ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 28.05.2025 р. згідно умов Договору факторингу №28/05/25, АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 26257030415905 від 26.01.2018року на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЦИКЛ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» набуто право вимоги до Відповідача.

Згідно Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 19803,42 грн., із яких: Заборгованість по тілу кредиту: 10425,76 грн. Заборгованість по відсотках: 9377,66 грн.

З огляду на вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 19803,42 грн. та судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору та витрат на правову допомогу.

Ухвалою судді від 04.06.2026 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін.

У відповідності до ст. 178 ЦПК України відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

В судове засідання представник позивача ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» не з`явився, в позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі. Проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 в призначене судове засідання не з`явилась, поважну причину неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 2824675 від 02.06.2026, місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.3 ч. 8 .ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно довідок про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач у визначений строк не надав суду відзив на позовну заяву, тому суд вважає можливим, провести заочний розгляд справи на підставі матеріалів справи відповідно до ст. 280 ЦПК України, за відсутності відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як передбачено ч.1ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1ст.16 ЦК України та ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зі змісту позовної заяви та позовних вимог, зазначено, що 26.01.2018 року між акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 26257030415905.

На підтвердження укладення кредитного договору позивач не надає ані кредитний договір № 26257030415905 від 26.01.2018 року, ані довідку про те, що даний кредитний ліміт взагалі було установлено. Проте, в матеріалах справи наявний комплексний договір про надання банківських послуг № 26257030415905-КР (опитувальник) від 19.01.2018, відповідно до якого ОСОБА_1 підтверджено, що він отримав картку Visa Classic (кредитна), терміном дії до 31.01.2023, дата відкриття рахунку 19.01.2018 та виписка по рахунку за період з 26.01.2018 по 27.05.2025.

В комплексному договорі про надання банківських послуг № 26257030415905-КР (опитувальник) від 19.01.2018 інформація про встановлений кредитний ліміт та процентна ставка не зазначені. Заповнена лише графа де ОСОБА_1 просить банк надати йому кредит на суму 10000,00 гривень.

28.05.2025 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладений договір факторингу №28/05/25, за умовами якого, у тому числі, передано право вимоги на підставі кредитного договору № 26257030415905 від 26.01.2018 року.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

У даному випадку позивач за договором факторингу набув права вимоги за кредитним договором № 26257030415905 від 26.01.2018 року та надав витяг з реєстру боржників до договору факторингу №28/05/25 від 28 травня 2025 року.

Відповідно до статей 525-526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Нормами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивачем на підтвердження позовних вимог у якості доказів своїх вимог надані: комплексний договір про надання банківських послуг № 26257030415905-КР (опитувальник) від 19.01.2018, виписка по особовому рахунку за період з 26.01.2018 по 27.05.2025, розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 27.05.2025 на загальну заборгованість 19 501,79 грн.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до правового висновку, який викладений у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі №234/3840/15-ц кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по кредиту 19803,42 грн., із яких: заборгованість по тілу кредиту: 10425,76 грн.; заборгованість по відсотках: 9377,66 грн., при цьому до позовної заяви долучає комплексний договір про надання банківських послуг № 26257030415905-КР (опитувальник) від 19.01.2018, а не кредитний договір № 26257030415905 від 26.01.2018 який заявлено в позовній вимозі.

Відповідно до кредитного договору № 26257030415905-КР (опитувальник) від 19.01.2018, неможливо встановити який кредитний ліміт було встановлено ОСОБА_1 та чи встановлено кредитний ліміт взагалі, а також, у випадку встановлення кредитного ліміту, які відсотки будуть нараховані за користування ним.

Також, позивачем до позовної заяви долучено виписку по особовому рахунку за період з 26.01.2018 по 27.05.2025 з якої не вбачається встановлення суми кредитного ліміту, та неможливо встановити, який рух коштів особистих чи кредитних в ньому відображено.

А відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 26257030415905 від 26.01.2018 року вбачаються розбіжності суми заборгованості з заявленою сумою позовної вимоги. Таким чином, надані позивачем докази унеможливлюють перевірку судом розрахунку заборгованості.

Таким чином, позивачем не надано доказів дійсного отримання відповідачем грошових коштів та користування кредитом.

Як наголошено у Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню, і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта (п. 63).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Ураховуючи, що на підтвердження укладення кредитного договору позивачем надано копію іншого комплексного договору про надання банківських послуг за номером та з датою, яка не відповідає змісту позовної заяви, не доведено суму боргу, суперечливого розрахунку заборгованості, який неможливо перевірити та не відповідає сумі позовної вимоги, а також те, що доказів фактичного надання грошових коштів у борг та користування ними суду не надано, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Керуючись ст. 141, 206, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Баруліна Т. Є.