Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №505/4297/24 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 505/4297/24

№ 2/505/1071/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючої - судді Ващук О.В.,

за участі секретаря судового засідання Федорцової І.С.,Піскунова Д.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Дрогобецької Т.Ю.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача - адвоката Бузовського О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Подільськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ майна, що є у спільній частковій власності,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про виділ майна, що є у спільній частковій власності та просив суд припинити право приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 . Виділити в натурі із майна, що є у спільній частковій власності та визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на житловий будинок з прибудовами літ. «А, а4, a5, а8», загальною площею 78,2 кв.м., житловою площею 35,3 кв.м., літню кухню літ. «Б», сарай літ. «В, Д1, Ж», погріб літ. «Г», вбиральня літ. «Н», ганок літ. «а9», вимощення I, водопровід ІІ, яму вигрібну ІІI, огорожа № 1-4, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначив, що він є власником 65/100 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , на підставі рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 03.01.2012 року, а ОСОБА_2 є власником 35/100 частини вищевказаного житлового будинку.

Згідно висновку щодо технічної можливості виділу об`єкта нерухомого майна в окреме домоволодіння №226 від 17.10.2024 року частину житлового будинку з по господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 може бути виділено. Однак, оскільки відповідачка відмовляється здійснити такий поділ майна в нотаріальному порядку, тому позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 25 листопада 2024 року у даній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

До суду через систему «Електронний суд» надійшов 19 лютого 2025 року відзив представника ОСОБА_2 – адвоката Бузовського О.І. на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи, згідно якого сторона відповідача просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема, зазначив, що позивач подав до суд невірно складені документи, які не враховують інтересів ОСОБА_2 , позовні вимоги порушують її права. Позовні вимоги щодо визнання права власності на певні об`єкти нерухомості майна, в тому числі і на самовільно побудовані (збільшені чи перебудовані) об`єкти, позивач намагається уникнути встановленого законодавством порядку узаконення (легалізації0 цих об`єктів. А також зазначив, що позивач не звертався до відповідача з приводу здійснення виділення майна в позасудовому порядку.

24 лютого 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, подану представником ОСОБА_1 – адвокатом Цурканом О.О.

Згідно ухвали Котовського міськрайонного суду Одеської області від 05 березня 2025 року, за клопотанням представника позивача здійснено перехід розгляду даної справи від спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних суддів» номер 4273-ІХ від 26 лютого 2025 року, який набрав чинності 25 квітня 2025 року, змінено найменування Котовського міськрайонного суду Одеської області на Подільський міськрайонний суд Одеської області.

14 серпня 2025 року до участі у справі вступив новий представник позивача - адвокат Дрогобецька Т.Ю.

20 серпня 2025 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 – адвоката Дрогобецької Т.Ю. надійшла позовна заява в новій редакції від 20 серпня 2025 року, у якій позивачем викладено вимоги в остаточній редакції, згідно якої сторона позивача просила суд, припинити право спільної часткової власності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_1 . Просили поділити в натурі житловий будинок, шляхом виділу 65/100 частки із спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомості з привласненням окремої поштової адреси: АДРЕСА_2 та визнання права власності ОСОБА_1 на новоутворений об`єкт нерухомого майна у складі: житловий будинок з прибудовами літ. «А, а4, a5, а8», загальною площею 78,2 кв.м., житловою площею 35,3 кв.м., літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В, Д1, Ж», погріб літ. «Г», вбиральня літ. «Н», ганок літ. «а9», вимощення I, яма вигрібна ІІI, огорожа № 1-4, водопровід ІІ, а також визначити порядок користування земельною ділянкою, відповідно до схеми поділу: земельна ділянка № НОМЕР_1 , загальною площею 0, 0512 га, зазначена на схемі поділу літ.А, Б, Д, Е – Кривий О.Г., земельна ділянка № НОМЕР_2 , загальною площею 0,0275 га, зазначена на схемі поділу лут. Б, В., Г., Д – ОСОБА_2 .

В обґрунтування позову (в новій редакції) представник, зокрема, зазначила, що позивач за час проживання здійснив поліпшення житлового будинку, а саме ним було здійснено прибудову (кухня 5,8 кв.м. та тамбур 1,6 кв.м.) без згоди відповідача, оскільки не порушує його прав. Така прибудова не впливає на розмір часток співвласників при поділі цього будинку, крім того є технічна можливість, залишити її у володінні позивача.

Також зазначила, що згідно висновку №101 від 15.08.2025 року вказаний житловий будинок за технічними показниками може бути поділено в окремі домоволодіння, зазначивши при цьому склад новоутворених об`єктів нерухомого майна та їх адреси.

18.08.2025 року відповідачу запропоновано оформити таке виділення в нотаріуса, однак ОСОБА_2 , вчергове відмовилася це зробити.

Представник зазначила, що без визначення меж та розміру земельної ділянки, не можлива реалізація позивачем права користування та володіння земельною ділянкою, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Без виділу в натурі належної позивачу 65/100 частки житлового будинку, не можливо самостійно розпоряджатися своїм майном, та відсутня можливість зареєструвати будь-кого у своєму будинку. Вказані обставини і були підставою для звернення до суду.

13 жовтня 2025 року ухвалою Подільського міськрайонного суду Одеської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

01 червня 2026 року на адресу суду сторонами подано «сумісну заяву сторін про затвердження мирової угоди» у справі разом з мировою угодою від 01.06.2026 року, яка підписана позивачем та відповідачем.

08 липня 2026 року ухвалою Подільського міськрайонного суду Одеської області відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоду.

19 серпня 2026 року на адресу суду сторонами подано «сумісну заяву сторін про затвердження мирової угоди» у справі разом з мировою угодою від 19 серпня 2026 року.

Ухвалою Подільського міськрайонного суду Одеської області від 21 серпня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Дрогобецька Т.Ю. підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат Бузовський О.Г. не заперечували проти задоволення позову, щодо поданого раніше відзиву представник зазначив, що його не підтримує, враховуючи досягнуті домовленості між позивачем та відповідачем, а тому повністю підтримує позицію відповідача.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є власником 65/100 частки житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Право приватної спільної часткової власності на 65/100 частки житлового будинку позивачем набуто на підставі рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 03.01.2012 року (справа №2-1516/2494/11), згідно якого було визнано дійсним договір купівлі-продажу 65/100 частки житлового будинку з відповідними господарськими спорудами та будівлями АДРЕСА_3 , укладений 15 серпня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Власником іншої - 35/100 частки житлового будинку є відповідач - ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідчений Котовською ДНК від 15.09.1983 року№3668.

Розташований спільний житловий будинок на земельній ділянці, загальною площею 0,0787 га, цільове призначення: В 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) із землі житлової та громадської забудови.

Як вбачається з висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна в окремі домоволодіння АДРЕСА_4 від 15.08.2025 року експерта ОСОБА_4 , склад новоутворених об`єктів нерухомого майна та їх адреси наступні: АДРЕСА_2 в складі (житловий будинок з прибудовами літ. «А, а4, a5, а8», загальною площею 78,2 кв.м., житловою площею 35,3 кв.м., літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В, Д1, Ж», погріб літ. «Г», вбиральня літ. «Н», ганок літ. «а9», вимощення I, яма вигрібна ІІI, огорожа № 1-4, водопровід ІІ); АДРЕСА_1 (житловий будинок з прибудовами літ. «А, а1, a2, а7», загальною площею 57,2 кв.м., житловою площею 26,9 кв.м., сарай літ. «Т», вбиральня літ. «М», вимощення I, огорожа № 1-2).

Також згідно долученої до позовної заяви (в новій редакції) схеми поділу земельної ділянки кадастровий номер 511120000002005, виготовленої ФОП ОСОБА_5 , наявна технічна можливість визначити порядок користування земельною ділянкою пропорційно належним часткам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та запропоновано визначити порядок користування земельною ділянкою, відповідно до схеми поділу: земельна ділянка № НОМЕР_1 , загальною площею 0, 0512 га, зазначена на схемі поділу літ.А, Б, Д, Е – Кривий О.Г., земельна ділянка № НОМЕР_2 , загальною площею 0,0275 га, зазначена на схемі поділу лут. Б, В., Г., Д – ОСОБА_2 .

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 177 ЦК України встановлено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до ст.179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

За змістом ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

В силу ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

Згідно зі ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Як передбачено ч.1 ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності.

Згідно зі статтею 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Частиною третьою статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Порядок поділу спільного майна встановлено у статтях 367 та 372 ЦК України.

Статтею 367 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

За статтею 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, частка якого виділяється, та власнику (власникам), частки яких залишаються, мають бути виділені окремі приміщення, які повинні бути ізольованими від приміщень іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, підведену систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу та пункту 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них».

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Виділ можливо зробити лише на ту площу, яка узгоджується із технічною документацією.

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що самочинним будівництвом визнається об`єкт нерухомості, якщо: він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; його збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; він збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти не є об`єктами права власності (частина друга статті 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами статей 364, 367 ЦК України.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду України викладеними у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, з якими погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі №307/3957/14-ц (провадження № 14-43цс20) у частині тлумачення норми частини першої статті 376, частини другої статті 376 ЦК України про те, що не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно зі статтями 364, 367 ЦК України - самочинно збудовані (конструйовані, переплановані) об`єкти.

Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №344/8200/14-ц (провадження № 14-302цс19).

Судом встановлено, що і не заперечується стороною позивача, що позивачем здійснено прибудови (кухня 5,8 кв.м. та тамбур 1,6 кв.м.) до 65/100 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 без дозволу відповідного органу на виконання будівельних робіт з будівництва чи реконструкції житлового будинку, що є порушенням ДБН. Крім того, самочинна прибудова до 65/100 частини вказаного житлового будинку здійснена без згоди іншого співвласника вказаного житлового будинку, що не відповідає положенням ст. 358 ЦК України.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статі 89 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність належних та допустимих доказів здачі прибудови, яка входить до складу спірного житлового будинку, в експлуатацію та проведення державної реєстрації права власності на неї, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо виділу частки із майна спільної часткової власності та визнання права власності на нерухоме майно, до складу якого входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти, які не є об`єктами права власності й не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормою статей 364, 367 ЦК України.

Такий висновок узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18).

Керуючись ст.ст. 354, 358, 376 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 89, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя О.В. Ващук