Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №761/22417/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/22417/25

Провадження № 2/761/2600/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Савчук Ю.Н.,

при секретареві Фортуні М.А.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача Приз С.В. ,

представника третьої особи ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Приз С.В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернулася до суду із зазначеним позовом, у якому просить визнати скасувати постанову приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Приз С.В. про відмову у видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , який був рідним дядьком позивача. Після його смерті відкрилась спадщина. За життя спадкодавець ОСОБА_6 заповів усе належне йому на праві власності майно на користь ОСОБА_3 23 жовтня 2024 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Приз С.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Постановою від 06 травня 2025 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Приз С.В. відмовила позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з неподанням нотаріальної контори відомостей та документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії. Вважає, постанову приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії незаконною та такою що суперечить чинному законодавству, тому позивач змушений звертатися до суду з позовною заявою про скасування вказаної постанови приватного нотаріуса.

Ухвалою Шевченківського суду міста Києва від 05.06..2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.

05.09.2025 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, який обґрунтовано наступним.

23 жовтня 2024 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Приз С.В., звернувся громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 його рідного дядька, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який на час смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . В цій заяві ОСОБА_3 вказав, що йому невідомо про наявність інших спадкоємців.

Заявником було надане Свідоцтво про смерть спадкодавця, документи, які підтверджують родинні відносини, копії яких додані до заяви.

На підставі вищевказаної заяви ОСОБА_3 , після проведення необхідних перевірок у Спадковому реєстрі, 23.10.2024 року була заведена спадкова справа № 6/2024, реєстраційний номер у Спадковому реєстрі: № 73174499.

За результатом перевірки у Спадковому реєстрі від 23.10.2024 року були отримані відомості щодо наявності зареєстрованого у Спадковому реєстрі одного заповіту, посвідченого від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який був посвідчений 29 квітня 2005 року за реєстровим № 6-586, нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори-Інформаційна довідка (заповіти/спадкові договори) №78852653 від 23.10.2024 року, про що було повідомлено заявнику.

21 лютого 2025 року громадянин ОСОБА_3 особисто надав заповіт від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що був посвідчений 29 грудня 2011 року за реєстровим № 2822, нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б., на бланку ВРВ №136398, пояснив, що знайшов його в особистих документах.

Згідно проведеної 21 лютого 2025 року перевірки за відомостями зі Спадкового реєстру, за тими самими пошуковими параметрами, за якими проводилися пошуки при заведенні спадкової справи 23.10.2024 року, цього разу , 21.02.25 р. , виявилась інформація про наявність зареєстрованих у Спадковому реєстрі двох заповітів від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до ст.4, ст.46 Закону України «Про нотаріат» щодо права нотаріуса витребувати необхідні документи від юридичних та фізичних осіб ; п.2.3. глави 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо обов`язку витребування повної інформації про заповіт, посвідчений іншим нотаріусом, відповідачем було направлено запити щодо надання повної інформації про виявлені заповіти : до Київського державного нотаріального архіву, вих.№7/02-14 від 25.02.2025 року щодо заповіту, посвідченого 29 грудня 2011 року за реєстровим № 2822 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б., так як він у 2020 році припинив приватну нотаріальну діяльність і всі документи повинен здати для подальшого зберігання до нотаріального архіву; -до Другої Київської державної нотаріальної контори, вих.№ 6/02-14 від 25.02.2025 року щодо заповіту, який був посвідчений 29 квітня 2005 року за реєстровим № 6-586 нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори.

06 травня 2025 року відповідачем особисто в приміщенні архіву отримано Архівну довідку з Київського державного нотаріального архіву від 11.03.2025 року, вих. №648 /01-17, якою повідомляється, що станом на 11.03.2025 року документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гнідюка Олександра Борисовича передавалися на відповідальне зберігання до Київського державного нотаріального архіву з 1995 до 2007 років включно. За інші роки роботи цього нотаріуса документи нотаріального діловодства та архів на момент затребування інформації не передавались на зберігання.

За таких обставин відповідач була позбавлена можливості отримати повну інформацію про заповіт і його зміст та надати відповідну правову оцінку документам, які наявні у Спадковій справі № 6/2024 , згідно вимог ст.1254 Цивільного Кодексу України , п.5.2. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та видати Свідоцтво про право на спадщину за заповітом згідно Заяви громадянина ОСОБА_3 від 24 квітня 2025 року.

Згідно з п.2 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріус, або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

В Постанові чітко вказане, які саме відомості (інформацію) згідно п.2 ст.49 Закону України « Про нотаріат» не подано для отримання Свідоцтва про право на спадщину , а саме : повну інформацію про вищевказаний заповіт, посвідчений іншим нотаріусом, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком Олександром Борисовичем.

15.09.2025 року представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що фактично заперечення відповідача звелися до констатування неможливості отримати відповідачем невідомих документів (інформацію) з Київського державного нотаріального архіву, які начебто стосуються заповіту від 29 грудня 2011 року, підписаного ОСОБА_6 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюк О.Б., зареєстрованого в реєстрі за № 2822. При цьому, відповідач не зазначає, яка додаткова інформація потрібна та яким законом або нормативно-правовим актом передбачена необхідність у пошуку цієї інформації. Також відповідач не зазначив, яку повну інформацію про зазначений заповіт не надав позивач. Відповідно до підпункту 5.1. пункту 5 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5 при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі. Позивачем були надані всі, передбачені зазначеними нормами, відомості та документи. Більш того, згідно Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів спеціальний бланк ВРВ 136398, на якому виконано заповіт № 2822, був використаний 29.12.2011 для складання заповіту № 2822, який зареєстровано у Спадковому реєстрі (роздруківка з ЄРСБНД додавалась до позову).

Ухвалою суду від 13.10.2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4

12.03.2026 року суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задоволити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Приз С.В. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з посиланням на те, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06.05.2025 року є законною та такою, що відповідає законодавству, підстави для її скасування відсутні, всі мотиви та підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії викладені у вказаній постанові.

Представник третьої особи ОСОБА_4 у судове засіданні проти задоволення позову заперечила з посиланням на те, що приватним нотаріусом правомірно відмовлено у вчиненні нотаріальної дії.

Заслухавши пояснення учасників справи, тобто представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши всі докази, а також проаналізувавши нормативно-правові акти, якими регулюються вказані правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 81 КПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 31.08.2017 року.

23 жовтня 2024 року позивач звернувся до відповідачки - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Приз Світлани Володимирівни із заявою про прийняття спадщини.

23.10.2024 року була заведена спадкова справа № 6/2024, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 23.10.2024 року № 78854418.

Відповідно до заповіту від 29 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б., зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2822, ОСОБА_6 заповідав усе належне йому майно ОСОБА_3 .

Заповіт викладено на спеціальному бланку ВРВ № 136398 та видано заповідачу, про що зазначено у заповіті.

15.06.2026 року Листом № 3265/17.2-16 ДП «Національні інформаційні системи» на адвокатський запит представника позивача надіслало Скорочений Витяг з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних дій № 242617422 від 12.06.2026 року, відповідно до якого серія та номер бланка ВРВ 136398, дата витрачання 29.12.2011 року, код витрачання бланка- заповіт.

Спадкова справа містить заяву ОСОБА_4 від 05.11.2024 року № 22/02-14 про прийняття спадщини як спадкоємця за заповітом, який посвідчено 29.04.2005 року державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Новицькою Р.В. в реєстрі за № 6-586.

Відповідно до п.5.2 Порядку якщо для оформлення спадщини надано кілька заповітів спадкодавця, нотаріус повинен надати їм правову оцінку, керуючись положеннями статті 1254 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Листом вих.№7/02-14 від 25.02.2025 року відповідачем було направлено запит до Київського державного нотаріального архіву, щодо заповіту, посвідченого 29 грудня 2011 року за реєстровим № 2822 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б., так як він у 2020 році припинив приватну нотаріальну діяльність і всі документи повинен здати для подальшого зберігання до нотаріального архіву.

Листом вих.№ 6/02-14 від 25.02.2025 року відповідачем було направлено запит до Другої Київської державної нотаріальної контори, щодо заповіту, який був посвідчений 29 квітня 2005 року за реєстровим № 6-586 нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори.

06 травня 2025 року відповідачем особисто в приміщенні архіву отримано Архівну довідку з Київського державного нотаріального архіву від 11.03.2025 року, вих. №648 /01-17, якою повідомляється, що станом на 11.03.2025 року документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гнідюка Олександра Борисовича передавалися на відповідальне зберігання до Київського державного нотаріального архіву з 1995 до 2007 років включно. За інші роки роботи цього нотаріуса документи нотаріального діловодства та архів на момент затребування інформації не передавались на зберігання.

Постановою від 06 травня 2025 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Приз С.В. відмовила позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з неподанням нотаріальної контори відомостей та документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії.

Таким чином, заповіт від 29 грудня 2011 року, складений на ім`я позивача, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гнідюком О.Б., зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2822 скасовує попередній заповіт від 29.04.2005 року, складений на ім`я третьої особи ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Новицькою Р.В. в реєстрі за № 6-586.

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Приз С.В. від 06 травня 2025 року відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 у зв`язку із не поданням відомостей (інформації) та документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії (ч. 2 ст. 49 Закону України «Про нотаріат»).

Оцінюючи встановлені обставини та правовідносини, що виникли між сторонами, суд виходить з наступних положень чинного законодавства.

За приписами ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, свобод чи інтересів фізичних осіб , прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат», та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта.

Як наголошується Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ із посиланням на Постанову Пленуму ВССУ «Про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року № 2, можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій.

Тлумачення статті 50 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії, 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта. Таке оскарження може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу (див. постанови Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), від 20 грудня 2023 року у справі № 523/4642/22 (провадження № 61-13095св23)).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріальними діями є посвідчення права, а також фактів, що мають юридичне значення, та інші дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Обов`язок нотаріуса та відповідної посадової особи вчиняти нотаріальні дії передбачений ч. 3 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», де встановлено заборону безпідставної відмови в її вчиненні.

Як випливає з п. 9 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії можуть встановлюватися тільки цим Законом.

Перелік підстав для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальних дій, зазначений у ст. 49 Закону України «Про нотаріат», не є вичерпним.

За наявності умов, передбачених 49 Закону України «Про нотаріат» на нотаріуса покладається завдання, по-перше, відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Предметом судової діяльності у справах про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є перевірка законності дії нотаріусів або відповідних посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії чи які відмовили в їх вчиненні.

Перевіряючи законність дій нотаріуса, суддя повинен детально вивчити закон, на підставі якого діяв нотаріус чи інша посадова особа, уповноважена на вчинення нотаріальної дії, дослідити всі докази і з`ясувати обставини, що мають значення для справи. Це, у свою чергу, дає суду можливість винести законне й обґрунтоване рішення.

Предметом доказування під час судового розгляду у справах про оскарження нотаріальних дій або про відмову в їх вчиненні є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

Пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України "Про нотаріат" визначено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

За змістом статті 49 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону. Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Статтею 50 Закону України "Про нотаріат" визначено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

Главою 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, регламентується процедура видачі свідоцтв про право на спадщину.

Згідно з підпунктом 4.14 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012р. за №282/20595, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Згідно з пунктом 4.13 вказаного Порядку видача свідоцтва про право на спадщину може бути відкладена у разі: витребування нотаріусом відомостей або документів від фізичних або юридичних осіб, при цьому строк, на який може бути відкладено видачу свідоцтва про право на спадщину, не може перевищувати одного місяця; необхідності отримання нотаріусом від заінтересованих осіб згоди на подачу спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, заяви про прийняття спадщини згідно з вимогами частини другої статті 1272 ЦК України. За обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулась до суду, та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Відповідно до пунктів 4.14 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

П. 4.16 Порядку передбачено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

За змістом п.4.17 Порядку за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до п. 2.3 глави 10 розділу ІІ разі наявності заповіту нотаріусу подається його оригінал чи дублікат. Повна інформація про заповіт, який було посвідчено іншим нотаріусом, витребовується нотаріусом шляхом направлення запиту.

Відповідно до п.5.1 Порядку при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі.

Нотаріус відповідно до статті 49 Закону України "Про нотаріат" та у передбаченому Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України розглянула заяву позивача про видачу свідоцтва про право на спадщину та за результатами розгляду цієї заяви вчинила відповідну нотаріальну дію.

Доказами у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні можуть бути документи, що стосуються вчиненої нотаріальної дії (оригінали нотаріально посвідченого договору, заповіту, свідоцтва про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя, довіреності, інші документи, видані нотаріусами; документи, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника, тощо); постанова нотаріуса або відповідний акт посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, про відмову вчинити дану нотаріальну дію; документи, які заявник просив засвідчити або посвідчити.

Таким чином, підставами для визнання нотаріальної дії незаконною є невідповідність здійснення такої дії чинному законодавству та порушення процедури здійснення нотаріальної дії.

Аргументи представника позивача щодо того, що позивачем як спадкоємцем було подано всі необхідні документи для вчинення нотаріальної дії, а неподання відповідної інформації з нотаріального архіву від нього не залежить, не беруться судом до уваги, так як ст. 46 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України "Про нотаріат" визначено, що нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Відповідно до п. 2.3 глави 10 розділу ІІ повна інформація про заповіт, який було посвідчено іншим нотаріусом, витребовується нотаріусом шляхом направлення запиту.

Таким чином, неподання встановлених Порядком документів є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії незалежно від того, ким такі документи не подано, фізичними чи юридичними особами, від яких їх витребувано, чи спадкоємцем.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в ході судового розгляду даної справи, позивачем не доведено суду обставини, щодо визнання незаконної постанови

Суд вважає, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06.05.2025 року є такою, що відповідає чинному законодавству, оскільки позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо визнання незаконною постанови нотаріуса.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

З урахуванням викладеного, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Приз С.В. не було допущено порушення норм законодавства, тому суд вважає, що у задоволенні позовної заяви слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 15 ЦК України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 ЦПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Позивачем обрано такий спосіб захисту свого порушеного права, як скасування постанови приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, в той час, коли така постанова винесена з дотриманням вимог закону.

За обставин, що склалися, правильним способом захисту порушеного права позивача є вимога про визнання права власності на майно в порядку спадкування, оскільки заповіт є одностороннім правочином, який є чинним та недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак виходячи з презумпції його правомірності, відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії хоч і є такою, що відповідає вимогам закону, однак позбавляє права позивача на спадкове майно.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Приз С.В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 25.08.2026 року.

Суддя: