Вирок від 25 серпня 2026 р. у справі №336/3717/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН справи: 336/3717/26

Номер провадження: 1-кп/336/1116/2026

В И Р О К

Іменем України

26 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника потерпілого ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Шевченківського районного суду м. Запоріжжя обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025082370000199 від 04.12.2025, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, неодруженого, маючого малолітнього сина 2015 року народження, який має вищу освіту, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ч. 4 ст. 190 КК України,

в с т а н о в и в:

У невстановлений досудовим розслідуванням час та у невстановленому під час досудового розслідування місці, але не пізніше березня 2025 року, у начальника групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на шахрайство, тобто заволодіння грошовими коштами військової частини НОМЕР_1 , виділеними на грошове забезпечення військовослужбовців вказаної військової частини, шляхом зловживання довірою свого безпосереднього начальника тимчасово виконуючого обов`язки начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 .

З метою реалізації злочинного умислу направленого на заволодіння грошовими коштами військової частини НОМЕР_1 , виділеними на грошове забезпечення військовослужбовців та інших передбачених законом виплат шляхом шахрайства, діючи з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення ОСОБА_5 , перебуваючи у довірливих відносинах із своїм безпосереднім начальником - тимчасово виконуючого обов`язки начальника фінансово-економічної служби – головним бухгалтером військової частини НОМЕР_1 , використовуючи свій робочий ноутбук, здійснював формування розрахунково-платіжних відомостей про нарахування і виплату грошового забезпечення військовослужбовцям вказаної військової частини із значенням конкретних сум виплат для кожного військовослужбовця, при цьому вносив недостовірну інформацію до них, а саме дублював анкетні дані діючих військовослужбовців з умисно допущеними помилками в них, після чого передавав вказані відомості для погодження та підписання начальником фінансово-економічної служби та командиром військової частини НОМЕР_1 .

Після підписання вищевказаними посадовими особами паперових екземплярів розрахунково-платіжних відомостей про нарахування і виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, ОСОБА_5 за допомогою спеціального програмного забезпечення, на основі вказаних розрахунково-платіжних відомостей формував електронні реєстри на зарахування коштів на карткові рахунки військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , які фактично мали дублювати суми нарахованих виплат військовослужбовцям з погоджених та підписаних командирами розрахунково-платіжних відомостей.

Проте, ОСОБА_5 , маючи умисел на заволодіння грошовими коштами військової частини НОМЕР_1 , виділеними на грошове забезпечення військовослужбовців та інших передбачених законом виплат шляхом шахрайства, діючи з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, вносив зміни до таких електронних реєстрів, а саме у вже дубльованих анкетних даних діючих військовослужбовців з умисно допущеними помилками в них змінював їх ІПН на свій, та надавав їх своєму безпосередньому начальнику тимчасово виконуючого обов`язки начальнику фінансово-економічної служби – головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 , з метою подальшої їх направлення до банківських установ України, для забезпечення здійснення ними виплат грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 .

В подальшому, головний бухгалтер військової частини НОМЕР_1 , будучи не обізнаний про злочинну діяльність ОСОБА_5 , та маючи довірливі відносини з ним, не здійснював повторну перевірку наданих йому електронних реєстрів, використовуючи логін та пароль доступу до програмного забезпечення «Зарплатний проект ВЧ НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 )», куди завантажував попередньо змінені ОСОБА_5 електронні реєстри на зарахування коштів на карткові рахунки військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 (відомість розподілу виплат ОДВ ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та, використовуючи електронний цифровий підпис, направляв електронні реєстри до АТ КБ «ПриватБанк» для подальшого здійснення виплат грошового забезпечення.

Таким чином, ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді начальника групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , у період з березня 2025 року по вересень 2025 року включно, перебуваючи у Шевченківському районі міста Запоріжжя, діючи з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, шляхом зловживання довірою, тобто шляхом шахрайства, заволодів грошовими коштами військової частини НОМЕР_1 , виділеними на грошове забезпечення військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 та інших передбачених законом виплат, у сумі 806 759 гривень 76 копійок, що відповідно до п. 3 примітки до ст. 185 КК України визнається великим розміром.

В судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав повністю у вчиненому розкаявся та заявила, що бажає давати показання. Цивільний позов визнав частково в межах суми, зазначеної в обвинуваченні.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачена та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду немає сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважає недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують обвинуваченого, щодо судових витрат та відшкодування завданих збитків.

При цьому суд роз`яснив обвинуваченому та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Допитаний в судовому засідання обвинувачений ОСОБА_5 показав, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника групи бухгалтерського обліку та звітності фінансово-економічної служби, а також виконував обов`язки бухгалтера розрахункової групи, де безпосередньо займався нарахуванням грошового забезпечення військовослужбовцям, займався нарахуванням заробітної плати військовослужбовцям. Приблизно з березня 2025 року він здійснював нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям, яких фактично не існувало. Він в таблиці в комп`ютері створював ще один рядок під даними реального військовослужбовця, дублював його, але вносив зміни у прізвище військовослужбовця і змінював його податковий номер. Далі таблиця передавалась начальнику групи на перевірку і затвердження, а потім вона передавалась бухгалтеру військової частини для зарахування коштів на рахунки військовослужбовців. В сформованих документах у неіснуючих військовослужбовців він зазначав свій податковий номер, тому кошти надходили на його банківський рахунок. Отримані кошти витрачав на власні потреби. Після того, як командування виявило маніпуляції, то було призначено незалежний аудит, який і встановив всі порушення і суму збитків. Для відшкодування шкоди ним подано рапорт про утримання з нього 20% грошового утримання. На сьогоднішній день він погасив 46215,88 гривень збитків. Просив суд не призначати йому покарання з реальним позбавленням волі бо залишаючись на свободі він зможе приносити користь у військовій частині, а також за рахунок грошового забезпечення зможе погасити завдані збитки.

Суд зазначає, що показання обвинуваченого ОСОБА_5 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Представника потерпілого ОСОБА_4 підтримав заявлений позов, зазначивши, що окрім встановленої суми збитків в обвинуваченні військовою частиною на цю суму були нараховані та сплачені податки, тому загальна сума збитків становить 1 068 830, 93 грн. Також представник підтвердив погашення заборгованості обвинуваченим на 46 215,88 грн. Крім того, просив не призначати покарання ОСОБА_5 із реальним позбавленням волі, враховуючи нестачу особового складу і виконання обвинуваченим важливої роботи у військовій частині.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 повністю доведена під час судового розгляду.

В тому числі, судом враховано, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, відповідними Указами Президента України, правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч. 4 ст. 190 КК України, як шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, вчинене в умовах воєнного стану у великих розмірах.

При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст. ст. 65 – 67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.

Дослідивши дані про особу обвинуваченого, при визначенні покарання ОСОБА_5 суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, класифікується як тяжкий злочин, обставини вчинення кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні злочину визнав у повному обсязі, розкаявся та частково відшкодував завдані збитки; особу обвинуваченого, який раніше не судимий, є військовослужбовцем, має зареєстроване та постійне місце проживання, має на утриманні малолітнього сина.

Судом враховано, що збитки, завдані злочином, частково відшкодовані і надалі здійснюється відрахування із грошового забезпечення ОСОБА_5 в рахунок відшкодування шкоди.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому, судом визнається щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

При цьому, згідно з вимогами ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Враховуючи сукупність наведених обставин справи, та дотримуючись принципів законності, справедливості, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до вчиненого, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 4 ст. 190 КК України без реального відбуття покарання і ізоляції від суспільства, із застосуванням іспитового строку у відповідності до ст. 75 КК України та з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Призначене судом покарання, на переконання суду, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Термін дії запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання ОСОБА_5 , застосований ухвалою слідчого судді Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18.03.2026, сплив 23.04.2026, клопотань про обрання запобіжного заходу не надходило. Суд приходить до висновку, до набрання вироком законної сили запобіжний захід обвинуваченому не обирати.

Щодо заявленого представником потерпілого цивільного позову, суд виходить із такого.

У межах кримінального провадження цивільним позивачем заявлено вимоги про стягнення з обвинуваченого на відшкодування майнової шкоди 1 068 830,93 грн.

Зі змісту цивільного позову вбачається, що до зазначеної суми позивачем включено як грошові кошти, фактично отримані обвинуваченим унаслідок нарахування та виплати заробітної плати на підставних осіб, так і суми обов`язкових платежів, нарахованих та сплачених підприємством у зв`язку із такими виплатами, однак в позові наявні суперечності.

У позовній заяві зазначено, що ОСОБА_5 визнає випадки надлишкового нарахування коштів на свій рахунок на загальну суму 785 616,56 грн., а також в позові зазначено що він присвоїв державні кошти на суму 715 837,25 грн.

Водночас, відповідно до пред`явленого обвинувачення ОСОБА_5 інкриміновано заволодіння грошовими коштами на загальну суму 806 759,76 грн. Саме зазначений розмір майнової шкоди охоплюється фактичними обставинами кримінального правопорушення, викладеними в обвинувальному акті.

Під час судового розгляду обвинувачений повністю визнав свою винуватість у пред`явленому обвинуваченні, не оспорював установлені стороною обвинувачення фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та визнав цивільний позов у межах суми шкоди, зазначеної в обвинувальному акті, - 806 759,76 грн. У решті цивільний позов обвинувачений не визнав.

За згодою учасників судового провадження судом відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорювалися.

При цьому представник цивільного позивача був присутній під час визначення судом обсягу та порядку дослідження доказів, проти застосування передбаченого ч. 3 ст. 349 КПК України порядку судового розгляду не заперечував, клопотань про дослідження конкретних матеріалів кримінального провадження, у тому числі первинних бухгалтерських та розрахункових документів на підтвердження заявленого розміру цивільного позову, не заявляв та на їх безпосередньому дослідженні судом не наполягав.

Відповідно до правового висновку, викладеного Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 16 вересня 2024 року у справі № 444/870/22, часткове невизнання цивільного позову не позбавляє суд права за відсутності заперечень учасників судового провадження застосувати положення ч. 3 ст. 349 КПК України щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Водночас визначення такого обсягу та порядку дослідження доказів не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, передбачені ч. 1 ст. 91 КПК України.

Таким чином, застосування у цьому кримінальному провадженні порядку, передбаченого ч. 3 ст. 349 КПК України, саме по собі не перешкоджає вирішенню заявленого цивільного позову, однак його задоволення можливе лише в тому розмірі, підстави та розмір якого встановлені судом.

Суд враховує, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належать до обставин, які підлягають доказуванню.

У цьому кримінальному провадженні встановленим та таким, що не оспорювався учасниками судового провадження, є факт заволодіння обвинуваченим грошовими коштами у розмірі 806 759,76 грн. Ця сума безпосередньо зазначена в обвинувальному акті як розмір коштів, якими заволодів обвинувачений, повністю визнана останнім та охоплюється встановленими судом фактичними обставинами кримінального правопорушення.

Разом із тим цивільним позивачем заявлено до стягнення 1 068 830,93 грн, що на 262 071,17 грн перевищує встановлену обвинуваченням суму фактичного заволодіння.

Як убачається з цивільного позову, зазначена різниця пов`язується позивачем із податками, зборами та єдиним внеском, нарахованими та сплаченими підприємством у зв`язку з нарахуванням заробітної плати на підставних осіб.

Однак, наведена частина вимог обвинуваченим не визнавалася, а тому саме по собі зазначення відповідних сум у цивільному позові та посилання позивача на матеріали кримінального провадження не дають суду достатніх підстав вважати встановленими їх розмір, правильність нарахування та наявність безпосереднього причинного зв`язку між такими витратами підприємства і кримінально протиправними діями обвинуваченого.

Матеріали, на які посилався цивільний позивач на підтвердження цієї частини вимог, безпосередньо судом не досліджувалися. Представник цивільного позивача, будучи присутнім у судовому засіданні та обізнаним із позицією обвинуваченого про часткове визнання позову, не заперечував проти визначеного судом порядку дослідження доказів та не наполягав на дослідженні документів, необхідних для перевірки розміру оспорюваної частини позовних вимог. Суперечності наявні в позовній заяві не спростовані.

За таких обставин, враховуючи принцип диспозитивності, суд не вправі покласти в основу рішення про стягнення з обвинуваченого додаткових 262 071,17 грн відомості, які містяться в матеріалах кримінального провадження, однак не були безпосередньо досліджені судом та не отримали відповідної оцінки в судовому засіданні.

Суд також звертає увагу на те, що наведений у цивільному позові розрахунок містить розбіжність із фактичними обставинами пред`явленого обвинувачення. Так, у позові зазначено, що обвинувачений визнавав безпідставне нарахування собі 785 616,56 грн, а також, що він присвоїв 715 837,25 грн., тоді як обвинувальним актом установлено заволодіння ним коштами в сумі 806 759,76 грн.

Зазначена невідповідність додатково свідчить про неможливість без дослідження відповідних первинних бухгалтерських і розрахункових документів достовірно встановити структуру заявленої позивачем загальної суми шкоди 1 068 830,93 грн, зокрема визначити, які саме платежі до неї включено, базу та порядок їх нарахування, їх фактичну сплату підприємством, а також перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку.

Суд не може самостійно здійснювати замість сторони цивільного позивача бухгалтерські та податкові розрахунки, визначати базу відповідних нарахувань чи встановлювати на підставі припущень структуру заявлених збитків, оскільки це суперечило б засадам змагальності судового провадження та вимогам щодо доведеності розміру шкоди.

Таким чином, суд вважає доведеним, що безпосередньо внаслідок кримінально протиправних дій обвинуваченого цивільному позивачеві заподіяно майнову шкоду в розмірі 806 759,76 грн, оскільки саме ця сума охоплюється пред`явленим та визнаним ОСОБА_5 обвинуваченням, відповідає встановленим судом фактичним обставинам кримінального правопорушення та в цій частині цивільний позов обвинуваченим визнано.

Натомість вимоги про стягнення різниці між заявленим цивільним позивачем загальним розміром шкоди 1 068 830,93 грн та встановленим розміром фактичного заволодіння 806 759,76 грн, тобто 262 071,17 грн, суд вважає такими, розмір та підстави яких у ході судового розгляду належним чином не підтверджені.

З огляду на викладене, враховуючи положення статей 91, 128, 129 КПК України, встановлені судом фактичні обставини кримінального правопорушення, позицію обвинуваченого щодо цивільного позову та визначений за згодою учасників судового провадження порядок дослідження доказів, суд доходить висновку, що цивільний позов підлягає частковому задоволенню: з обвинуваченого на користь цивільного позивача належить стягнути 806 759,76 грн майнової шкоди, а в задоволенні решти позовних вимог - відмовити у зв`язку з недоведеністю їх розміру та підстав для стягнення з обвинуваченого.

Витрати на проведення судової експертизи, в порядку ст. 124 КПК України, необхідно стягнути з обвинуваченого.

Речові докази не долучались, арешт на майно не накладався.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 368 – 371, 373, 374, 395, ч. 15 ст. 615 КПК України,

у х в а л и в:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та призначити покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням терміном на 3 (три) роки.

Згідно зі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 протягом строку випробування обов`язки: повідомляти про зміну місця проживання або роботи; не виїжджати за межі України без погодження; періодично з`являтися для реєстрації.

Контроль за поведінкою засудженого покласти на командира військової частини НОМЕР_1 або іншої військової частини в разі зміни місця служби.

Стягнути з ОСОБА_5 в дохід держави витрати на проведення судово-економічної експертизи по справі №42025082370000199 від 04.12.2025 в сумі 28500,00 грн.

Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили не обирати.

Цивільний позов військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_5 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь військової частини НОМЕР_1 майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, у розмірі 806 759 (вісімсот шість тисяч сімсот п`ятдесят дев`ять) гривень 76 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1