Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №213/2479/26 — Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/2479/26

Номер провадження 2-а/213/21/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Хмельової С.М., за участі секретаря судового засідання Ємельянцевої Т.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

До суду ОСОБА_1 з позовом, який обґрунтовано тим, що у травні 2026 року уповноваженою посадовою особою — начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно ОСОБА_1 , було винесено дві постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП:

1. Постанова № R525265 від 08.05.2026 року з фабулою правопорушення «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК» із накладенням штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

2. Постанова № R533774 від 15.05.2026 року з фабулою правопорушення «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП» із накладенням штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Зазначені постанови були згенеровані Відповідачем 2 в автоматизованому (електронному) порядку. Позивач наголошує, що вказані рішення є незаконними, необґрунтованими, винесеними з грубим порушенням процесуальних норм та норм матеріального права, без дослідження реальних обставин справи, за повної відсутності складу адміністративних правопорушень, а тому підлягають скасуванню у судовому порядку.

Позивач є законослухняним громадянином України, який офіційно працевлаштований, сумлінно виконує свої трудові функції та забезпечує регулярні податкові відрахування до державного бюджету, підтримуючи економічну стабільність держави в період воєнного стану.

Проявляючи високу правову культуру та діючи у суворій відповідності до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», позивач 05 липня 2024 року вчасно та в повному обсязі уточнив свої персональні та військово-облікові дані через державний мобільний застосунок «Резерв+», про що у базі даних наявна легітимна системна відмітка «Дані уточено вчасно». Це свідчить про повну відсутність у позивача умислу на ухилення від військового обліку чи приховування свого місцезнаходження від державних органів. Наразі підприємство (роботодавець), де офіційно працює позивач, керуючись відповідними постановами Кабінету Міністрів України, ініціювало та здійснює юридичне оформлення його законного бронювання на період мобілізації для забезпечення безперебійної та критично важливої діяльності виробничого процесу. Проте, завершення цієї процедури та безпосереднє отримання законної відстрочки (броні) було повністю заблоковано через неправомірні дії відповідачів. Посадові особи штучно, без наявності будь-яких легальних підстав та за відсутності належних правових процедур, внесли до картки військовозобов`язаного в електронному реєстрі «Оберіг» мітку про нібито «Порушення правил військового обліку» та неправомірно присвоїли позивачу статус «в розшуку» з 15.05.2026 року. Термінове визнання протиправними оскаржуваних постанов ТЦК та СП і вилучення безпідставної інформації про розшук є єдиним легальним способом захисту конституційного права позивача на працю, відновлення його чесного імені та завершення розпочатого роботодавцем процесу бронювання. Позивач звертає особливу увагу суду на той факт, що спрощений розгляд справ у електронному застосунку та вимушене технічне погодження (натискання інтерактивних кнопок згоди) з деталями нібито вчинених правопорушень в електронній системі не були його вільною волею, а стали прямим наслідком жорсткого психологічного, морального та адміністративного примусу з боку зацікавлених службових осіб.

Штучне протиправне внесення статусу «в розшуку» повністю паралізувало соціально-економічне та особисте життя позивача. Вказана мітка унеможливила вільне пересування, створила щоденний психологічний стрес та перманентний ризик безпідставного примусового затримання посеред вулиці органами Національної поліції чи мобільними групами оповіщення. Опинившись в умовах крайньої необхідності захисту своєї особистої свободи, намагаючись зберегти єдине джерело доходу (робоче місце) та завершити законну процедуру бронювання, позивач вчинив технічні дії в додатку під впливом явного примусу. Це була єдина доступна технічна спроба оперативно нівелювати блокуючий та дискредитуючий статус розшуку. Службові особи відповідача 2 свідомо та цинічно скористалися вразливим, залежним становищем громадянина для конвеєрного винесення максимальних адміністративних штрафів, що свідчить про упередженість, зловживання владою та очевидну неправомірність їхніх дій.

Щодо постанови № R525265 від 08.05.2026 року (за нібито відмову або не проходження військово-лікарської комісії), позивач підкреслює, що жодного офіційного письмового направлення на проходження ВЛК у 2026 році він під особистий підпис від уповноважених осіб відповідача 2 не отримував. Жодних поштових бланкових направлень з описом вкладення та повідомленням про вручення на його офіційну адресу реєстрації також не надходило.

Відповідно до чинного законодавства України, обов`язок громадянина з`явитися до медичного закладу та пройти медичний огляд виникає виключно після його належного, своєчасного і законного повідомлення шляхом особистого вручення письмового розпорядчого документа (направлення) встановленого державного зразка. Оскільки самого юридичного факту видачі та вручення направлення під розписку не було, у діях позивача повністю відсутній як сама подія, так і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Аналогічно, щодо постанови № R533774 від 15.05.2026 року, жодної офіційної повістки-виклику на вказану дату позивачу ніхто не вручав ні особисто, ні засобами поштового зв`язку. Обидві адміністративні справи винесені відповідачем 2 виключно на підставі суб`єктивних припущень, приховано від особи та за повної відсутності будь-яких належних, допустимих та матеріальних доказів вини особи. Позивача притягують до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП в межах одного й того самого безперервного військово-облікового процесу вже утретє поспіль:

1. Постанова № R174754 від 05.11.2025 року — за нібито відмову/ непроходження ВЛК із накладенням штрафу в розмірі 17 000 грн, який позивачем був повністю та добросовісно сплачений у встановлений законний строк.

2. Постанова № R525265 від 08.05.2026 року — за абсолютно ідентичною фабулою («Не пройшли ВЛК») повторно накладено штраф 17 000 грн (також вимушено сплачено позивачем під адміністративним тиском).

3. Постанова № R533774 від 15.05.2026 року — третій штраф у розмірі 17 000 грн за нібито неприбуття за повісткою, яка логічно і хронологічно випливає з тих самих триваючих заходів обліку.

Наявність раніше винесеної, чинної та повністю виконаної (сплаченої) постанови № R174754 від 05.11.2025 року повністю анулювала правову можливість органів ТЦК та СП виносити будь-які нові штрафи за цим же обліковим етапом у травні 2026 року. Штучне «дроблення» єдиного триваючого процесу на три окремі адміністративні справи є грубим порушенням закону, зловживанням повноваженнями та незаконним способом штучного подвоєння (потроєння) фінансового карання особи за один і той самий результат.

Позивач просить суд поновити строк на оскарження постанов № R525265 від 08.05.2026 року та № R533774 від 15.05.2026 року як такий, що був пропущений з поважних причин. Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № R525265 від 08 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення закрити. Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № R533774 від 15 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення закрити. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (Відповідач 1), як володільця та розпорядника інформаційного фонду на регіональному рівні, вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відомості про перебування ОСОБА_1 , в розшуку, як такі, що внесені безпідставно та базуються на скасованих постановах.

Ухвалою суду від 18 червня 2026 року поновлено строк на звернення до суду, позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням (викликом) сторін, витребувано докази.

До судового засідання сторони та представники не з`явилися.

У зв`язку із розглядом справи за відсутністю сторін, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Представником відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відзиві на позовну заява зазначено, що установа не є оператором Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та не наділена повноваженнями щодо внесення, зміни або видалення відомостей у зазначеному Реєстрі. Порядок функціонування Реєстру регулюється Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», в якому визначені суб`єкти, відповідальні за ведення Реєстру.

Призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право звертатися у порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (не включення) до Реєстру запису про себе, направлення недостовірних відомостей Реєстру.

Відповідач позбавлений можливості здійснити дії, про які просить позивач, а саме вилучити або скасувати відомості про перебування позивача у розшуку. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_5 було належним чином повідомлено про день та час розгляду справи, шляхом надсилання судової повістки до електронного кабінету, проте відповідач відзиву на позов, доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови не надав, з будь-якими клопотаннями до суду не звертався, у зв`язку з чим суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

З наданих позивачем роздруківок вбачається, що 08.05.2026 року винесено постанову за № R525265 підстава – не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК, 15.05.2026 року винесено постанову за №R533774 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України № 303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» оголошено про проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно ч.1 ст.22 цього Закону громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Стаття 280 КУпАП встановлює обов`язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Частиною 1 ст. 210-1 КУпАП України передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 3 ст. 210-1 КУпАП).

Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення, визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас, вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного та справедливого розгляду справи, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу і стадією розгляду справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту.

Згідно із положеннями ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі №127/163/17-а).

Суд звертає увагу, що у зв`язку з не наданням витребуваних доказів відповідачами, він позбавлений можливості проаналізувати підстави, дотримання процедури, дотримання прав особи тощо, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов`язана доводити свою невинуватість.

У статті 72 КАС України вказано, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На обов`язок доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 справа №537/4012/16, від 08.11.2018 справа № 201/12431/16, від 23.10.2018 справа № 743/1128/17, від 15.11.2018 справа № 524/7184/16.

Як зазначено вище, відповідачем-2 не надано відзиву на позов в строки визначені судом, матеріали адміністративної справи, на підставі яких було складено постанови, та самі постанови №R525265 та № R533774 також не надані, що позбавляє в свою чергу суд дослідити та перевірити докази, які б зафіксували вказане в оскаржуваних постановах правопорушення.

В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є недоведеним, а тому постанова підлягає скасуванню, з закриттям провадження.

Отже, з огляду на викладене, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині скасування постанови від 08.05.2026 року за № R525265, та від 15.05.2026 року за №R533774 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн, а провадження у справах про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 , як володільця та розпорядника інформаційного фонду на регіональному рівні, вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відомості про перебування ОСОБА_1 , в розшуку, як такі, що внесені безпідставно та базуються на скасованих постановах, суд зазначає наступне.

Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» визначає правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти).

Відповідно до статті 1 вказаного Закону Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Статтею 5 Закону передбачено, що держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Держатель Реєстру:

1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;

2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";

4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;

5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;

6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Адміністратор Реєстру обробляє відомості про призовників, військовозобов`язаних та резервістів від імені держателя Реєстру. Для цього із складу підпорядкованих йому органів визначаються органи адміністрування Реєстру та органи ведення Реєстру.

Розпорядник Реєстру відповідно до закону:

1) організовує функціонування Реєстру;

2) у межах своїх повноважень має доступ до відповідної інформації, що міститься в Реєстрі;

3) організовує підготовку підпорядкованих йому органів адміністрування та ведення Реєстру;

4) забезпечує контроль за повнотою, актуальністю, своєчасністю та достовірністю внесених до Реєстру відомостей.

Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є:

уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру;

оперативні командування;

територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

Центральне управління Служби безпеки України;

відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи адміністрування Реєстру:

1) здійснюють аналітичну обробку даних;

2) забезпечують взаємодію щодо ведення Реєстру, контролюють повноту, відповідність та своєчасність внесення інформації, наданої державними органами, контролюють виконання рішень Держателя та розпорядника Реєстру. Орган адміністрування Реєстру має доступ до статистичних відомостей Реєстру;

3) забезпечують зберігання та резервування бази даних Реєстру, контроль за її цілісністю, дотриманням вимог законодавства та Порядку ведення Реєстру, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

4) організовують підготовку та підвищення кваліфікації персоналу підпорядкованого органу адміністрування.

Порядок обробки та захисту відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів органами адміністрування Реєстру визначається Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, центри рекрутингу Збройних Сил України, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_5 є органом ведення Реєстру, який забезпечує його ведення та актуалізацію бази даних.

Позовна вимога про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Відповідач 1), як володільця та розпорядника інформаційного фонду на регіональному рівні, вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відомостей про перебування ОСОБА_1 , в розшуку, як таких, що внесені безпідставно та базуються на скасованих постановах, є похідною від вимоги про скасування постанов, та в даному випадку саме ІНФОРМАЦІЯ_5 має вчинити певні дії для актуалізації даних. Враховуючи викладене дану вимога до відповідача 1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України понесені позивачем судові витрати по оплаті судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72-79, 90, 242-246, 262, 268-272, 286 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № R525265 від 08 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення закрити.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № R533774 від 15 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути з за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 665,00 гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Згідно ч. 4 ст. 286 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Дата складення повного тексту судового рішення 24 серпня 2026 року.

Суддя С.М. Хмельова