Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №571/995/26 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 571/995/26

Провадження № 22-ц/4815/1412/26

Головуючий у Рокитнівському районному суді

Рівненської області: суддя Верзун О.П.

Ухвалу суду першої інстанції

(повним текстом) постановлено:

15 травня 2026 року у селищі Рокитне

Сарненського району Рівненської області

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 ;

відповідач – ОСОБА_3 ;

за участі: представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – адвоката Курганської Олени Вікторівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рокитнівського районного суду Рівненської області від 15 травня 2026 року,

в с т а н о в и в:

14 травня 2026 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/3 частину складського приміщення загальною площею 341, 6 м2 по АДРЕСА_1 .

Того ж дня ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом спору, а саме на складське приміщення загальною площею 341, 6 м2 по АДРЕСА_1 .

Мотивуючи заяву, позивачем вказувалося, що між сторонами виник та існує спір щодо складського приміщення за наведеною адресою. Відповідачі заперечують набуття ним права власності на спірне складське приміщення, маючи намір відчужити без його згоди, що спонукало його звернутися із відповідним позовом до суду. Вважав, що у разі невжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_2 вправі відчужити майно, яке було набуто у спільну власність сторін.

Метою забезпечення позову зазначав, що вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій зі сторони відповідача з тим, щоб забезпечити йому реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь.

Ухвалою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 15 травня 2026 року ОСОБА_1 відмовлено у забезпеченні його позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/3 частину нерухомого майна.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржувану ухвалу незаконною і необґрунтованою, що фактично полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, просить її скасувати і задовольнити заяву.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладена у постанові від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22. Так, вимога про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим необмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Тому вважає, що судом при постановленні оскаржуваної ухвали залишено без уваги доводи позивача про те, що між сторонами існує спір щодо складського приміщення, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 , на яке, на думку ОСОБА_1 , поширюється режим спільної власності, а невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити чи істотно ускладнити виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

При цьому у позовній заяві ОСОБА_1 посилається на правила ст. 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, вказуючи, що спірне нерухоме майно було побудовано сторонами внаслідок їх спільної праці. Оскільки неможливо визначити ступінь трудової участі кожного з учасників спільної діяльності, тому частки у праві власності є рівними. Однак відповідачі почали заперечувати проти набуття позивачем права власності на складське приміщення, маючи намір відчужити без його згоди.

За наведених обставин судом не додержано норми ст.ст. 2, 149, 150, 151 ЦПК України, а також рішення Європейського суду з прав людини у справі ""Воловик проти України" (№15123/03, § 45, 06 грудня 2007 року).

У поданому відзиві представник відповідачів – адвокат Курганська О.В., вважаючи оскаржувану ухвалу законною і обґрунтованою, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що 14 травня 2026 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/3 частину складського приміщення загальною площею 341, 6 м2 по АДРЕСА_1 .

Того ж дня ОСОБА_1 подано до суду заяву про забезпечення його позову шляхом накладення арешту на складське приміщення загальною площею 341, 6 м2 по АДРЕСА_1 .

У своїй заяві позивачем зазначалося, що між сторонами виник та існує спір щодо складського приміщення загальною площею 341, 6 м2 по АДРЕСА_1 . Відповідачі заперечують проти набуття ним права власності на спірне складське приміщення, в зв`язку з чим вважає, що вони мають намір відчужити цю нерухомість без його згоди. На його думку, у разі невжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_2 вправі відчужити майно, яке було набуто у спільну власність сторін. При цьому вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача є необхідним від можливих недобросовісних дій відповідачів з тим, щоб забезпечити йому реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення заяви, оскільки предмет позовних вимог, кількісний суб`єктний склад учасників справи та норми статей 150, 153 ЦПК України свідчать про недоведеність ОСОБА_1 підстав для необхідності забезпечення позову, а також доказів про те, що своїми діями ОСОБА_2 унеможливить виконання судового рішення.

Тому судом визнано, що доводи заявника ґрунтуються на припущеннях, а, отже, у задоволенні заяви відмовлено.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Згідно зі ст.ст. 149-150 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначається, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 зазначається, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Право на ефективний судовий захист закріплено у ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першому протоколі та протоколах № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року №457/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 Конвенції".

Приходячи до переконання про часткове задоволення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій зі сторони відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Отже, невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам. Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. Заходи щодо забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" роз`яснювалося, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Апеляційним судом звертається увага на те, що заявником достатньо обґрунтовано припущення на підтвердження того, що дії відповідачів можуть бути направлені на відчуження спірного складського приміщення, тобто встановлено, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін й інших учасників судового процесу.

При цьому види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Отже, заявлений спосіб забезпечення позову неповністю відповідає і є частково неспівмірним з матеріально-правовими вимогами ОСОБА_1 , оскільки позивач заявляє про накладення арешту на все спірне складське приміщення, тоді як його позов стосується лише 1/3 його частини.

Тому з метою досягнення розумності, адекватності та співмірності способу забезпечення позову ОСОБА_1 із заявленими ним матеріально-правовими вимогами є накладення арешту на 1/3 частину складського приміщення загальною площею 341, 6 м2 по АДРЕСА_1 .

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для скасування оскаржуваної ухвали та часткового задоволення заяви є відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Рокитнівського районного суду Рівненської області від 15 травня 2026 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Забезпечити позов шляхом накладення арешту на 1/3 частину складського приміщення загальною площею 341, 6 м2 по АДРЕСА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; контактний номер телефону: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; контактний номер телефону: НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ; контактний номер телефону: НОМЕР_6 .

Повний текст постанови складено: 25 серпня 2026 року.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: Н.М.Ковальчук

С.О.Гордійчук