Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №570/5969/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 570/5969/25

Провадження № 22-ц/4815/1398/26

Головуючий у суді Рівненському районному суді

Рівненської області: суддя Гнатущенко Ю.В.

Рішення суду першої інстанції ухвалено

11 травня 2026 року в м. Рівне

без фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 травня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2026 року в суд звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (далі – ТОВ "Споживчий центр") з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №24.02.2025-100000010 від 24 лютого 2025 року, яку, з урахуванням поданої у порядку п. 2 ч. 1 ст. 49 ЦПК України заяви про зменшення розміру позовних вимог, визначено у розмірі 10 160 гривень, з яких: 8 000 гривень - тіло кредиту; 720 гривень – комісія, пов`язана з наданням кредиту); 1 440 гривень - додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості).

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 11 травня 2026 року позов ТОВ "Споживчий центр" задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором №24.02.2025-100000010 від 24 лютого 2025 року у розмірі 10 160 гривень, з яких: основний борг складає 8 000 гривень; комісія за надання кредиту - 720 гривень; комісія за обслуговування заборгованості - 1 440 гривень.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" 2422,40 гривень судового збору.

На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначалося про те, що суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність станом на день ухвалення оскаржуваного рішення у відповідача заборгованості перед ТОВ "Споживчий центр". Так, 30 квітня 2026 року відповідачем було повністю виконано зобов`язання за кредитним договором № 24.02.2025-100000010 від 24 лютого 2025 року шляхом сплати ТОВ "Споживчий центр" 12 700 гривень, які повністю перекривали суму заявлених позовних вимог. Факт повної оплати боргу підтверджувався відповідною квитанцією. Тому зобов`язання припинилося виконанням, проведеним належним чином - як це унормовано ст. 599 ЦК України. Тобто предмет спору між сторонами був відсутній на день ухвалення судом свого рішення.

Натомість позивач, діючи недобросовісно, не повідомив суд про факт повного погашення заборгованості та не подав заяву про залишення позову без розгляду або про закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору, а суд, не володіючи відповідною інформацією, ухвалив рішення про примусове стягнення вже сплаченого боргу, що є недопустимим.

Вважав, що в цьому випадку неправомірним є й покладення на нього обов`язку з відшкодування судового збору позивачу.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Споживчий центр" до нього відмовити повністю у зв`язку з добровільним погашенням боргу.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався, хоча про це роз`яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 10 липня 2026 року, яку у той же день отримано ним у підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення § 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 10561 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" унормовано, що загальні витрати за споживчим кредитом – це витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Частиною другою ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" встановлено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

З матеріалів справи вбачається, що 24 лютого 2025 року між ТОВ "Споживчий центр" як кредитодавцем та ОСОБА_1 як позичальником укладено кредитний договір (оферти) №24.02.2025-100000010.

За умовами кредитного договору відповідачу надано кредит у розмірі 8 000 гривень строком на 217 днів, дата повернення (виплати) кредиту – 28 вересня 2025 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, комісіями за надання та обслуговування, а також неустойки за несплату загальної вартості кредиту у строки.

Згідно з поданої з позовом довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором №24.02.2025-100000010 від 24 лютого 2025 року за ОСОБА_1 обліковувалася заборгованість в сумі 26 560 гривень, з яких: основний борг склав 8000 гривень, проценти – 12 400 гривень, комісія за надання кредиту – 720 гривень, комісія за обслуговування – 1 440 гривень, неустойка – 4 000 гривень.

В подальшому ТОВ "Споживчий центр" було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог до 10 160 гривень, з яких 8 000 гривень склало тіло кредиту; 720 гривень – комісія; 1 440 гривень – додаткова комісія.

Проте раніше - 30 квітня 2026 року ОСОБА_1 було сплачено на користь ТОВ "Споживчий центр" 12 700 гривень, що стверджується поданою разом з апеляційною скаргою квитанцією №1080115523, призначення платежу: сплата за договором №24.02.2025-100000010 від ОСОБА_1 (номер операції: 1080115523; код авторизації: 15102; час операції: 30.04.2026 15:57; термінал: www.ipay.ua; банк-еквайєр: АТ "ВСТ Банк". Тобто здійснена ОСОБА_1 оплата свідчить про відсутність предмета спору на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Як зазначено в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Суд касаційної інстанції визнав висновок апеляційного суду про те, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе лише в разі, якщо предмет спору відсутній під час пред`явлення позову, не ґрунтується на законі.

Разом з тим вказав, що поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Колегія суддів не знаходить підстав вважати, що після сплати ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр", між сторонами залишилися будь-які неврегульовані питання.

Отже, провадження у справі слід закрити.

При цьому підстави для закриття провадження у справі визначені у ст. 255 ЦПК України.

Так, закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 ч.1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст.ст. 255 та 257 ЦПК України.

Згідно з п. 5 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі, у тому числі, в апеляційній та касаційній інстанціях.

З огляду на наведене і керуючись ст.ст. 374, 377, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 травня 2026 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Роз`яснити, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3 634 (три тисячі шістсот тридцять чотири) гривні, які були сплачені 28 травня 2026 року на рахунок отримувача № UA618999980313111206080017527, отримувач платежу: ГУК у Рівн.обл/Рівнен.міс.тг/22030101, Казначейство України, ЄДРПОУ: 38012494, згідно з платіжною інструкцією АТ КБ "Приватбанк", код документа: 8416-5549-0695-9595.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.О. Гордійчук

Н.М. Ковальчук