Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №363/3380/26 — Вишгородський районний суд Київської області

"24" серпня 2026 р. Справа № 363/3380/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Вишгород

Суддя Вишгородського районного суду Київської області Рукас О.В., розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 за ч. 2 ст. 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду Київської області надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Рукас О.В.

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення № 14 від 28.05.2026 року вбачається, щозгідно із приміткою до ст. 172-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 20.12.2022 за № 396 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 15.03.2023 № 83 уважати такими, що приступили до виконання обов?язків солдата ОСОБА_1 (Г-170338) з 15 березня 2023 року за посадою провідного бухгалтера розрахункової групи фінансового відділення (ВОС-900093П), призначеного на цю посаду наказом командира частини від 15.03.2023 № 24 о/с.

Відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року N? 548-XIV (далі за текстом - Статут) та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дія вказаних статутів поширюється на військовослужбовців Національної гвардії України.

Згідно зі ст. 11 Статуту військовослужбовці зобов`язані постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов?язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов?язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

У відповідності до ст. 17 Статуту на військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов`язки. Ці обов`язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України.

Згідно зі ст. 28 Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Статтями 29, 31 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Відповідно до Посадової інструкції бухгалтера розрахункової групи фінансового відділення військової частини НОМЕР_1 встановлено, що провідний бухгалтер фінансового відділення підпорядковується начальнику фінансового відділення, старшому помічнику і помічнику начальника фінансового відділення.

Поміж іншого, провідний бухгалтер розрахункової групи фінансового відділення військової частини НОМЕР_1 зобов`язаний нарахувати в установленому порядку всі види грошового забезпечення, одноразові допомоги при звільненні, премії, індексації, одноразові винагороди та інші виплати офіцерам, прапорщикам та військовослужбовцям за контрактом, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, здійснювати утримання та нарахування на відповідні виплати внесків до Пенсійного фонду. Вести фактичні видатки по КЕКВ 2112 та 2120. Щомісячно відпрацьовувати наказ командира частини, згідно наданих рішень на виплату доплати, надбавки та премії.

Також здійснювати розрахунки в установленому порядку з пенсійним фондом, іншими організаціями і окремими особами з нарахувань і утримань із грошова забезпечення військовослужбовців та мобілізованих, резервістів.

Таким чином, на ОСОБА_1 , як на провідного бухгалтера розрахункової групи фінансового відділення військової частини НОМЕР_1 , покладаються організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, а отже, в розумінні положення примітки до ст. 172-13 та ст. 425 КК України, вона є військовою службовою особою - суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-15 КУпАП.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-ХII від 06.12.1991 та ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VIII від 12.05.2015 воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 1 указу Президента України N? 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженого Законом України від 24.02.2022 N? 2102-IX в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який неодноразово продовжувався.

У зв`язку з чим, в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» 3 24.02.2022 розпочався воєнний стан, який діяв на момент вчинення адміністративного правопорушення та діє до теперішнього часу.

Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, за повідомленням військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 1/27/12-112 від 08.01.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 62025100130000512 від 29.01.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 КК України.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що в умовах воєнного стану службові особи військової частини НОМЕР_1 внаслідок недбалого ставлення до військової служби нарахували грошове забезпечення військовослужбовцю майору ОСОБА_2 , який фактично не виконував обов`язків військової служби.

За фактом виявлення безпідставно нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_2 під час перебування останнього під вартою за ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 19.02.2024 № 554/1607/24 у військовій частині НОМЕР_1 НГУ проведено службове розслідування.

Встановлено, що 16.02.2024, близько 21 год. 40 хв., ОСОБА_2 заступник командира автотранспортного батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ, керуючи автомобілем «TOYOTA HILUX», з правостороннім керуванням, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, рухаючись по вул. Громадській м. Полтава, поблизу будинку № 6 а, не впорався з керуванням, виїхав за межі проїзної частини дороги на праве узбіччя, де скоїв зіткнення з електроопорою. Внаслідок пригоди пасажир автомобіля (дружина водія) отримала полі травму, в тяжкому стані госпіталізована до Полтавської обласної клінічної лікарні.

ОСОБА_2 17.02.2024 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 19.02.2024 відносно підозрюваного ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у ДУ «Полтавська установа виконання покарань № 23» на строк 60 діб.

Ленінським районним судом м. Полтави в межах судової справи № 553/1215/24 в черговий раз продовжено відносно ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у ДУ «Полтавська установа виконання покарань (№ 23)» строком на 60 днів, з 12.12.2024 по 09.02.2025, включно, без визначення розміру застави.

Згідно із п. 3.2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.02.2024 № 53 заступника командира автотранспортного батальйону капітана ОСОБА_3 виключено з усіх видів забезпечення з 17 лютого 2024 року у зв`язку з прийняттям ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 19.02.2024 № 554/1607/24 про обрання запобіжного заходу у вигляді, тримання під вартою в Державній установі «Полтавська установа виконання покарань № 23».

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.05.2024 № 145 капітана ОСОБА_2 увільнено від займаної посади та зараховано в розпорядження начальника Північного Київського територіального управління залишенням на всіх видах забезпечення з 10 травня 2024 року.

Підпунктом 13 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, визначено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовані такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні, до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбування покарання.

Відповідно до пункту 10 глави 2 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу Національної гвардії України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.01.2017 № 73, не виключаються зі списків особового складу військової частини, а обліковуються як тимчасово відсутні особи, у тому числі щодо яких застосовано запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту або тримання під вартою.

Поряд з цим, пунктом 3 розділу XXVII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200 (у редакції на час вчинення правопорушення), військовослужбовцям, стосовно яких застосовано запобіжні заходи в кримінальному провадженні у вигляді домашнього арешту (цілодобово) чи тримання під вартою, виплата грошового забезпечення припиняється з дня фактичного взяття під варту чи перебування під цілодобовим домашнім арештом.

У разі якщо до зазначених військовослужбовців обрано інший запобіжний захід, що дозволяв їм виконувати службові обов?язки, визначені командиром військової частини, за період їх виконання з дня прибуття до військової частини і до дня отримання військовою частиною повідомлення суду про набрання вироком законної сили чи закриття кримінального провадження грошове забезпечення виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Однак, у порушення вищевказаних норм законодавства, нарахування та фактична виплата грошового забезпечення та будь-яких інших виплат майору ОСОБА_2 в період з 17.02.2024 по грудень 2024 року включно проводилась.

Згідно довідки № 10 від 23.10.2024 «Про зайво нараховане грошове забезпечення та додаткові види грошового забезпечення» майору ОСОБА_2 з лютого по грудень 2024 року було надмірно перераховано на його картковий рахунок 264 561,35 грн. Також, відповідно до вимог Податкового кодексу України військовою частиною НОМЕР_1 сплачено військовий збір у сумі 4 028,85 грн.

Таким чином, загальна сума, що була безпідставно перерахована майору ОСОБА_2 з урахуванням податків в період з лютого по грудень 2024 року склала 268 590 грн. 20 коп.

Відповідно до висновку службового розслідування військової частини НОМЕР_1 НГУ «За фактом виявлення безпідставно нарахованого та виплаченого грошового забезпечення майору ОСОБА_2 під час перебування останнього під вартою за ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 19.02.2024 року № 554/1607/24», ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності за завдану пряму дійсну шкоду внаслідок відновлення грошових виплат майору ОСОБА_2

28.05.2026 старшим слідчим Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві у кримінальному провадженні № 62025100130000512 від 29.01.2025 винесено постанову та кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025100130000512 від 29.01.2025, закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв?язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 КК України.

Разом з тим, копії матеріалів кримінального провадження, що стосується дій начальника фінансового відділення (головного бухгалтера) військової частини НОМЕР_1 НГУ ОСОБА_4 , начальника відділення обліку особового складу штабу військової частини НОМЕР_1 НГУ ОСОБА_5 , а також відповідальних осіб фінансового відділення, автотранспортного батальйону та відділення обліку особового складу військової частини НОМЕР_1 НГУ надати до Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону з метою вирішення питання щодо складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Таким чином, провідний бухгалтер розрахункової групи фінансового відділення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_1 , будучи військовою службовою особою, у порушення вимог ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, підпункту 13 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, пункту 3 розділу ХХVII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 року № 200 (у редакції на час вчинення правопорушення), в умовах особливого періоду, перебуваючи в розташуванні військової частини НОМЕР_1 НГУ, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , внаслідок неналежного виконання службових обов`язків з лютого по грудень 2024 року безпідставно здійснила нарахування всіх видів грошового забезпечення військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 НГУ ОСОБА_2 , стосовно якого застосовано запобіжний захід в кримінальному провадженні у вигляді тримання під вартою, чим заподіяно матеріальної шкоди військовій частині НОМЕР_1 НГУ на суму 268 590 грн. 20 коп., тобто вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП – недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

У судовому засіданні ОСОБА_1 будучи повідомленою про права та обов`язки, вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП не визнала та повідомила, що під час опрацювання наказу № 145 від 14.05.2024 року щодо виплат майору ОСОБА_2 нею було буквально трактовано зміст наказу, де було зазначено що останнього увільнено від займаної посади та зараховано в розпорядження начальника Північного Київського територіального управління залишенням на всіх видах забезпечення, тому вона продовжила нараховувати йому грошове забезпечення. Вважає що відповідно до вимог закону вона виконала наказ №145 від 14.05.2024 року.

Захисник ОСОБА_1 – адвокат Ковальчук С.М. подав до суду письмове клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП. Клопотання аргументовано тим, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20 лютого 2024 року № 53, заступника командира автотранспортного батальйону капітана ОСОБА_2 було виключено з усіх видів забезпечення з 17 лютого 2024 року у зв?язку з прийняттям ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 19 лютого 2024 року № 554/1607/24 про задоволення клопотання старшого слідчого відділу (з дислокацією у місті Полтаві) територіального управління Державного бюро розслідувань у кримінальному провадженні від 17 лютого 2024 року № 62024170010000064 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в державній установі «Полтавська установа виконання покарань № 23» строком на 60 діб, до 17 лютого 2024 року включно. Підставою для видання такого наказу управління Державного бюро розслідувань (з дислокацією у місті Полтаві) та ухвала Октябрського районного суду міста Полтави від 19 лютого 2024 року N? 554/1607/24.

Вказаний наказ був переданий до фінансового відділення військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у тому числі наданий ОСОБА_1 для виконання.

З метою виконання зазначеного наказу, починаючи з 17 лютого 2024 року заступника командира автотранспортного батальйону капітана ОСОБА_2 виключено з усіх видів забезпечення у зв?язку з обранням йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в межах кримінального провадження, про що прямо зазначено в наказі командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20 лютого 2024 року № 53.

Тому, в період із 17 лютого до 10 травня 2024 року грошове забезпечення ОСОБА_2 мною не нараховувалося та не виплачувалося.

Водночас, згідно з вимогами наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14 травня 2024 року № 145, було оголошено про увільнення від займаної посади та зарахування в розпорядження територіального управління залишенням на всіх видах забезпечення майора ОСОБА_2 , заступника автотранспортного батальйону, відповідно до підпункту 13 пункту, 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10 травня 2024 року № 25, з 10 травня 2024 року.

Підставою для видання такого наказу були наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10 травня 2024 року N? 25, а також довідка начальника відділення кадрової роботи від 13 травня 2024 року.

Вказаний наказ містив пряму вказівку про необхідність залишення на всіх видах забезпечення майора ОСОБА_2 . Більше того, у цьому наказі не було зазначено про необхідність виключення його з усіх видів забезпечення, як це було передбачено попереднім наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20 лютого 2024 року № 53.

За вимогами підпункту 13 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовані такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні, до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбування покарання.

Таким чином, ні в самому наказі командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14 травня 2024 року № 145, ні в підпункті 13 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, посилання на зміст якого зазначається у вказаному наказі, не міститься будь-якої вказівки про необхідність виключення військовослужбовця, ОСОБА_2 , з усіх видів забезпечення у зв?язку з увільненням його від займаної посади та зарахуванням у розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо подальшого його службового використання.

В п. 3 розділу XXVII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року за № 200 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено про те, що військовослужбовцям, стосовно яких застосовано запобіжні заходи в кримінальному провадженні у вигляді домашнього арешту (цілодобово) чи тримання під вартою, виплата грошового забезпечення припиняється з дня фактичного взяття під варту чи перебування під цілодобовим домашнім арештом. У разі якщо до зазначених військовослужбовців обрано інший запобіжний захід, що дозволяв їм виконувати службові обов?язки, визначені командиром військової частини, за період їх виконання з дня прибуття до військової частини і до дня отримання військовою частиною повідомлення суду про набрання вироком законної сили чи закриття кримінального провадження грошове забезпечення виплачується в розмірі окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років

Натомість у наказі командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14 травня 2024 року № 145 не міститься жодного посилання на пункт 3 розділу XXVII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, у тому числі безпосередньо на зміст положення вказаного пункту, який містив би пряму вказівку про припинення виплати грошового забезпечення майору ОСОБА_2 з дня фактичного взяття його під варту.

Це виключає можливість самовільного застосування ОСОБА_1 нормативних актів законодавства всупереч прямій вказівці, що міститься у відповідному наказі командира військової частини де прямо зазначено про необхідність залишення такого військовослужбовця на всіх видах забезпечення.

На підставі викладеного захисник ОСОБА_1 – адвокат Ковальчук С.М. наполягав на закритті провадження через відсутність складу адміністративного правопорушення.

Прокурор в судовому засіданні наполягав на притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 172-15 КУпАП та подав до суду письмові пояснення у справі.

Суду зазначив, що Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 14.05.2024 № 145 (по стройовій частині), де зазначено: «оголосити про увільнення від займаної посади та зарахування в розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 із залишенням на всіх видах забезпечення майора ОСОБА_2 відповідно до підпункту 13 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України» не передбачав залишення виплат грошового забезпечення. Відповідно до підпункту 13 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, зі змінами, підставою для звільнення військовослужбовця з посади та зарахування в розпорядження є застосування стосовно військовослужбовців запобіжних заходів кримінального характеру (тримання під вартою чи домашній арешт). Видавши наказ від 14.05.2024 № 145 було виконано вимоги вищезазначеного положення (підпункту 13 пункту 116). Адже, зарахування в розпорядження – це процедурне рішення, коли військовослужбовець виводиться «поза штат» до прийняття подальшого рішення або до завершення кримінального провадження. Таке рішення оформлюється наказом командира (начальника), який має право призначення на відповідну посаду. Під час перебування під вартою грошове забезпечення військовослужбовцю Національної гвардії України не виплачується. Для Нацгвардії діють такі ж базові обмеження, як і для ЗСУ, але вони регулюються окремою відомчою нормативною базою МВС України. Згідно із Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом МВС України від 15.03.2018 № 200, та актуальними порядками виплати додаткових винагород, нарахування коштів призупиняється з дня взяття під варту.

Відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, а саме п. 3 розділу XXVII: військовослужбовцям, стосовно яких застосовано запобіжні заходи в кримінальному провадженні у вигляді домашнього арешту (цілодобово) чи тримання під вартою, виплата грошового забезпечення припиняється з дня направлення під цілодобовий домашній арешт чи взяття під варту до дня повернення до виконання службових обов`язків за посадою.

У спростування тверджень у клопотанні захисника, що наказ від 14.05.2024 № 145 містить інформацію про залишення на всіх видах забезпечення ОСОБА_2 , потрібно наголосити, що в самому наказі йде посилання на вимоги підпункт 13 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а тримання військовослужбовця під вартою виключає такий вид забезпечення як грошове.

Стверджував, що ОСОБА_1 як військова посадова особа розрахункової групи фінансового відділення військової частини НОМЕР_1 у силу своїх службових обов`язків за посадою повинна була бути обізнаною із Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам.

Позиція захисника, що «пряма вказівка» наказу виключає можливість ОСОБА_1 самовільне застосування норм актів законодавства, суперечить службовим обов`язкам ОСОБА_1 та чинним відомчим нормативно-правовим актам, адже остання, в першу чергу, відповідала за нарахування військовослужбовцям грошового забезпечення на законних підставах.

Винуватість ОСОБА_1 , поміж іншого, підтверджується обставинами встановленими у Висновку службового розслідування за фактом безпідставно нарахованого та виплаченого грошового забезпечення майору ОСОБА_2 під час перебування останнього під вартою за ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 19.02.2024, затвердженого ТВО командира військової частини НОМЕР_1 від 05.01.2025 року.

3 вищезазначеним висновком та результатами ОСОБА_1 була ознайомлена 06.01.2025 року, що підтверджується її підписом на 12 сторінці. Результати військовослужбовцем ОСОБА_1 не оскаржені в установленому порядку.

На підстави викладеного прокурор прохав суд визнати ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.2 ст. 172-15 КУпАП та накласти на неї стягнення у виді штрафу.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд доходить наступного висновку.

Відповідно до ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Положення ч.ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Положеннями статті 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.

Згідно ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначені обставини встановлюються у відповідності до ст. 279 КУпАП, зокрема, шляхом повного та всебічного дослідження доказів, якими відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема і протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.

Зі змісту ст. 284 КУпАП вбачається, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.

При цьому суд звертає увагу, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення є одним з найсуворіших наслідків вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок накладення стягнення особа зазнає негативних наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру, що безумовно призводить до втручання у сферу її особистих прав, свобод та законних інтересів. Внаслідок цього рішення суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності має бути достатнім чином обґрунтованим для забезпечення правомірності та пропорційності втручання у сферу особистих прав особи, якого вона зазнає внаслідок накладення на неї стягнення.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, якщо судом у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів буде встановлено факт вчинення діяння, що відповідно до чинного законодавства містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.

У ч. 2 ст. 172-15 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

Аналіз диспозиції зазначеної статті дає можливість зробити висновок, що склад зазначеного адміністративного правопорушення має свої особливості, які полягають у тому, що, по-перше, суб`єктом зазначеного правопорушення може бути лише військова службова особа, тобто спеціальний суб`єкт, а, по-друге, діяння у вигляді недбалого ставлення до військової служби вчиняється в умовах особливого періоду, тобто спеціальна ознака об`єктивної сторони у вигляді обстановки вчинення адміністративного правопорушення.

У примітці до ст. 172-13 КУпАП зазначається, що під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

При цьому аналіз положень суміжного законодавства (ч. 1 Примітки до ст. 425 ККУ, антикорупційне законодавство) дає можливість зробити висновок, що тлумачення службової особи та військової службової особи є однаковим та наскрізним для всіх галузей законодавства.

Внаслідок цього суд доходить до висновку, що суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП є відповідно військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

У матеріалах справи наявний витяг з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 15.03.2023 № 83, в якому зазначено: «уважати такими, що приступили до виконання обов?язків солдата ОСОБА_1 (Г-170338) з 15 березня 2023 року за посадою провідного бухгалтера розрахункової групи фінансового відділення (ВОС-900093П), призначеного на цю посаду наказом командира частини від 15.03.2023 № 24 о/с», Витяг з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 10.05.2024 № 141, витяг з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 11.04.2025 № 99, витяг з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 17.10.2024 № 301, витяг з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 16.06.2025 № 160.

При дослідженні зазначених матеріалів судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та займала посаду провідного бухгалтера розрахункової групи фінансового відділення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення), що також не оспорювалось та не заперечувався учасниками судового провадження, а навпаки був ними підтверджено.

У матеріалах справи наявна Посадова інструкція бухгалтера розрахункової групи фінансового відділення, яку займала ОСОБА_1 , що затверджена Командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_6 . При дослідженні зазначеної інструкції судом встановлено, зокрема, що провідний бухгалтер розрахункової групи фінансового відділення військової частини НОМЕР_1 зобов`язаний нарахувати в установленому порядку всі види грошового забезпечення, одноразові допомоги при звільненні, премії, індексації, одноразові винагороди та інші виплати офіцерам, прапорщикам та військовослужбовцям за контрактом, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, здійснювати утримання та нарахування на відповідні виплати внесків до Пенсійного фонду. Вести фактичні видатки по КЕКВ 2112 та 2120; щомісячно відпрацьовувати наказ командира частини, згідно наданих рішень на виплату доплати, надбавки та премії. Також здійснювати розрахунки в установленому порядку з пенсійним фондом, іншими організаціями і окремими особами з нарахувань і утримань із грошова забезпечення військовослужбовців та мобілізованих, резервістів.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що на ОСОБА_1 , як на провідного бухгалтера розрахункової групи фінансового відділення військової частини НОМЕР_1 , покладаються організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, вона є військовою службовою особою - суб?єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-15 КУпАП.

В судовому засіданні судом також були досліджені наступні доказами:

- протокол про адміністративне правопорушення № 14 від 28.05.2026 року, складений у присутності ОСОБА_1 та особисто нею підписаний як в цілому, так і під викладом фактичних обставин вчиненого адміністративного правопорушення; містить пояснення ОСОБА_1 , в яких вона зазначає, що під час опрацювання наказу щодо виплат ОСОБА_2 нею було неправильно трактовано зміст наказу, що призвело до того, що вона продовжила нараховувати йому грошове забезпечення;

- копія посвідчення ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 ;

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 № 396 від 20.12.2022 року;

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 № 51 від 09.02.2023 року;

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 № 83 від 15.03.2023 року;

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 № 141 від 10.05.2024 року;

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 № 99 від 11.04.2025 року;

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 № 160 від 16.06.2025 року;

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 № 299 від 30.10.2025 року;

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 № 301 від 17.10.2024 року;

- постанова про закриття кримінального провадження № 62025100130000512 від 28.05.2026 року, з якої вбачається відсутність у діях відповідальних осіб фінансового відділення військової частини НОМЕР_1 НГУ ознак кримінального правопорушення, разом з тим вбачаються ознаки складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП;

- посадова інструкція бухгалтера розрахункової групи фінансового відділення, затверджену командиром військової частини НОМЕР_1 НГУ;

- матеріали службового розслідування за фактом виявлення безпідставногонарахованого та виплаченого грошового забезпечення майору ОСОБА_2 під час перебування останнього під вартою за ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 19.02.2024 № 554/1607/24 ;

- матеріали службового розслідування по факту ДТП за участі майора ОСОБА_2 ;

- копія наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 № 53 від 20.02.2024 року;

- наказ командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 № 145 від 14.05.2024 року.

Таким чином, суд, дослідивши протокол про адміністративне правопорушення, письмові матеріали справи, накази командира військової частини, документи щодо перебування майора ОСОБА_2 під вартою, висновок службового розслідування, а також доводи сторони захисту та пояснення прокурора, приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Відповідно до статті 172-15 КУпАП адміністративна відповідальність настає за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, а вчинення такого діяння в умовах особливого періоду утворює склад правопорушення, передбаченого частиною другою цієї статті.

При цьому підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є не сам факт настання матеріальної шкоди, а неналежне виконання військовою службовою особою покладених на неї службових обов`язків, унаслідок чого настали передбачені матеріалами справи негативні наслідки.

Стаття 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлює обов`язок кожного військовослужбовця свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, знати та виконувати свої обов`язки і додержуватися вимог статутів Збройних Сил України. Статтею 16 цього Статуту прямо передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, визначені, зокрема, відповідними положеннями та інструкціями.

Отже, для ОСОБА_1 як військової службової особи, яка відповідно до займаної посади здійснювала нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям, обов`язковим було не лише виконання наказів командування, а й правильне застосування нормативно-правових актів, які безпосередньо регулюють порядок нарахування та виплати грошового забезпечення.

Саме характер займаної ОСОБА_1 посади зумовлював її спеціальний обов`язок перевіряти наявність правових підстав для проведення відповідних виплат та не допускати нарахування коштів особі, яка відповідно до законодавства втратила право на їх отримання.

Згідно з пунктом 3 розділу XXVII Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 № 200, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, щодо яких застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або тримання під вартою, виплата грошового забезпечення припиняється з відповідного моменту фактичного направлення під цілодобовий домашній арешт чи взяття під варту до дня повернення до виконання службових обов`язків за посадою.

Таким чином, норма Інструкції встановлює не право командира чи працівника фінансового підрозділу на власний розсуд визначати, здійснювати чи не здійснювати виплату, а чіткий порядок припинення виплати грошового забезпечення за наявності передбаченої законом юридичної обставини - перебування військовослужбовця під вартою.

Окремо слід врахувати, що підпункт 13 пункту 116 Положення, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачає можливість зарахування військовослужбовця в розпорядження відповідної посадової особи, зокрема у разі застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або тримання під вартою — до скасування чи зміни такого запобіжного заходу або до відповідного рішення суду.

Саме по собі зарахування військовослужбовця в розпорядження не означає автоматичного поновлення права на грошове забезпечення всупереч спеціальній нормі Інструкції, яка регламентує наслідки перебування військовослужбовця під вартою.

Щодо доводу сторони захисту про виконання ОСОБА_1 наказу командира військової частини № 145 від 14.05.2024 року.

Суд відхиляє доводи захисту про те, що ОСОБА_1 не могла самостійно застосувати вимоги Інструкції, оскільки наказом командира військової частини від 14.05.2024 № 145 було прямо передбачено залишення майора ОСОБА_2 на всіх видах забезпечення.

Такий аргумент фактично зводиться до твердження, що наявність наказу командира автоматично звільняла ОСОБА_1 від обов`язку перевіряти законність проведення нарахувань. З таким твердженням погодитися неможливо.

Стаття 11 Статуту внутрішньої служби покладає на військовослужбовця одночасно обов`язок виконувати накази командирів та обов`язок додержуватися Конституції і законів України, знати та виконувати свої службові обов`язки.

Стаття 16 цього Статуту прямо визначає, що службові обов`язки визначаються також положеннями та інструкціями. Тому наказ командира не може тлумачитися ізольовано від нормативно-правових актів вищої юридичної сили та спеціальної Інструкції, яка безпосередньо регулювала порядок виплати грошового забезпечення.

Особливо це стосується ОСОБА_1 як посадової особи фінансового підрозділу. Вона не була особою, яка лише технічно виконувала будь-які доручення щодо перерахування коштів, а відповідно до своїх службових обов`язків здійснювала їх нарахування. Отже, саме на неї покладався професійний обов`язок перевірити правові підстави для такого нарахування.

За наявності суперечності між змістом конкретного наказу та імперативною нормою спеціального нормативно-правового акта ОСОБА_1 мала щонайменше обов`язок звернути увагу командування на таку суперечність, доповісти про неї та не допустити проведення очевидно необґрунтованого нарахування коштів.

Водночас захистом не наведено доказів того, що ОСОБА_1 зверталася до командира, начальника фінансового органу, кадрового підрозділу або іншої уповноваженої особи з питанням щодо правомірності виплати грошового забезпечення майору ОСОБА_2 після його взяття під варту, нею було отримано офіційне роз`яснення чи окреме рішення компетентної посадової особи про поновлення права на отримання грошового забезпечення.

Отже, посилання лише на наказ № 145 від 14.05.2024 року не спростовує факту неналежного виконання ОСОБА_1 власних службових обов`язків.

Більше того, зміст наказу № 145 від 14.05.2024 року не може розглядатися як самостійна правова підстава для виникнення права на отримання тих видів грошового забезпечення, виплата яких безпосередньо заборонена або припиняється спеціальною нормою нормативно-правового акта. Іншими словами, формулювання «залишити на всіх видах забезпечення» не може легалізувати виплати, право на які за законом було відсутнім.

Щодо посилання захисту на те, що ОСОБА_1 виконала наказ № 53 від 20.02.2024 року.

Той факт, що після видання наказу від 20.02.2024 № 53 ОСОБА_1 припинила нарахування грошового забезпечення майору ОСОБА_2 (згідно поясненнями викладеними у письмовому клопотанні сторони захисту про закриття провадження у справі) не виключає її вини у подальшому.

Навпаки, ця обставина свідчить про те, що ОСОБА_1 була обізнана з фактом застосування щодо військовослужбовця майора ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та розуміла правові наслідки такого статусу для виплати грошового забезпечення.

Отже, посилання на те, що з 17 лютого до 10 травня 2024 року грошове забезпечення ОСОБА_2 не нараховувалося, не спростовує встановленого факту подальшого безпідставного нарахування.

Навпаки, така обставина має істотне доказове значення, оскільки свідчить про те, що ОСОБА_1 достовірно знала про обставину, яка є юридично значущою для припинення виплати - перебування військовослужбовця під вартою.

Тому подальше здійснення нарахувань після отримання наказу № 145 від 14.05.2024 не може бути пояснене необізнаністю ОСОБА_1 щодо факту перебування майора ОСОБА_2 під вартою.

Щодо суб`єктивної сторони правопорушення суд зазначає наступне.

Недбале ставлення до військової служби за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП може полягати у неналежному, несумлінному виконанні військовою службовою особою покладених на неї службових обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 мала спеціальні службові обов`язки у сфері нарахування грошового забезпечення, була ознайомлена з відповідними нормативними актами, отримала для виконання накази, що стосувалися статусу ОСОБА_2 , а також знала про обставини кримінального провадження та перебування останнього під вартою.

За таких обставин ОСОБА_1 мала реальну можливість належним чином виконати свої службові обов`язки, перевірити правові підстави для нарахування та не допустити безпідставної виплати.

Натомість протягом визначеного періоду нею було здійснено нарахування грошового забезпечення, право на яке за наведених у справі обставин було відсутнім, що призвело до заподіяння військовій частині матеріальної шкоди у розмірі 268 590 грн 20 коп.

Отже, між неналежним виконанням ОСОБА_1 службових обов`язків та заподіяною військовій частині матеріальною шкодою наявний прямий причинний зв`язок: якби ОСОБА_1 належним чином виконала покладені на неї обов`язки та перевірила наявність правових підстав для виплати, безпідставне нарахування та виплата відповідних коштів не відбулися.

Щодо висновку службового розслідування за фактом безпідставного нарахування та виплати грошового забезпечення майору ОСОБА_2 .

Вказаний документ не має наперед встановленої сили та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Водночас він є належним письмовим доказом обставин, пов`язаних із виконанням ОСОБА_1 службових обов`язків, установленим порядком нарахування грошового забезпечення та наслідками допущених порушень.

Із матеріалів справи вбачається, що з Висновком службового розслідування ОСОБА_1 була ознайомлена 06.01.2025 року, що підтверджується її підписом. При цьому доказів оскарження нею встановлених службовим розслідуванням обставин матеріали справи не містять.

Сам по собі факт відсутності оскарження висновку службового розслідування, звичайно, не є безумовним доказом вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. Однак у сукупності з наказами, документами щодо статусу ОСОБА_2 , документами про нарахування та виплату грошового забезпечення та іншими матеріалами справи цей висновок підтверджує обставини, які мають значення для встановлення складу правопорушення.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, сукупність досліджених доказів дає суду підстави встановити, що ОСОБА_1 : є військовою службовою особою, на яку покладено службові обов`язки щодо правильного та законного нарахування грошового забезпечення; була обізнана з фактом застосування щодо ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; їй були відомі відповідні накази по особовому складу та обставини, що мали значення для визначення права військовослужбовця на грошове забезпечення; спеціальна норма пункту 3 розділу XXVII Інструкції визначала правові наслідки перебування військовослужбовця під вартою для виплати грошового забезпечення.

Незважаючи на це, ОСОБА_1 допустила подальше нарахування та виплату грошового забезпечення без належної правової підстави. Внаслідок таких дій військовій частині НОМЕР_1 заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 268 590 грн 20 коп.

Між неналежним виконанням ОСОБА_1 службових обов`язків та заподіяною шкодою існує причинний зв`язок, а зазначене діяння вчинене в умовах особливого періоду.

Отже, у діях ОСОБА_1 наявні всі необхідні елементи складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-15 КУпАП.

Доводи захисту про те, що ОСОБА_1 була зобов`язана лише механічно виконати наказ № 145 від 14.05.2024 року, не спростовують її власного обов`язку забезпечити законність здійснюваних нею нарахувань. Відсутність у наказі прямого посилання на пункт 3 розділу XXVII Інструкції також не скасовує дії цієї норми та не створює самостійну правову підставу для виплати грошового забезпечення.

Суд також відхиляє посилання сторони захисту на необізнаність ОСОБА_1 щодо вимог пункту 3 розділу XXVII Інструкції або відсутність у наказі командира прямого посилання на зазначену норму. Відповідно до загального принципу права, незнання закону не звільняє особу від юридичної відповідальності та не може бути підставою для невиконання встановлених законом обов`язків. При цьому щодо ОСОБА_1 такий довід є особливо неспроможним, оскільки за своїм службовим становищем та характером виконуваних обов`язків вона була зобов`язана знати та застосовувати нормативно-правові акти, які регулюють порядок нарахування і виплати грошового забезпечення військовослужбовцям. Отже, відсутність у конкретному наказі посилання на відповідну норму Інструкції не звільняла ОСОБА_1 від обов`язку самостійно керуватися чинним законодавством при здійсненні нарахувань та не може виправдовувати проведення виплат за відсутності передбачених законом правових підстав.

Суд не бере до уваги доводи ОСОБА_1 про невизнання нею вини в інкримінованому правопорушенні за ч.2 ст. 172-15 КУпАП та розцінює їх як спосіб захисту та уникнення відповідальності за вчинене.

Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП провадження підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Оскільки наведені обставини підтверджують факт неналежного виконання ОСОБА_1 службових обов`язків, так і наявність причинно пов`язаних із цим наслідків, передбачених ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, підстав для закриття провадження за відсутністю складу адміністративного правопорушення суд не вбачає.

За таких обставин клопотання захисника про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення задоволенню не підлягає.

Оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку про те, що дії ОСОБА_1 які виразилися у недбалому ставленні військової службової особи до обов`язків військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, правильно кваліфіковані за частиною 2 статті 172-15 КУпАП, а провину ОСОБА_1 вважаю доведеною.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 та ч. 1 ст. 34 КУпАП обставин, що пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, судом не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 та ч. 1 ст. 35 КУпАП обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, судом не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на те, що відповідно до ст.ст. 23, 33 КУпАП при призначенні стягнення суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника та обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність і вважає, що оскільки адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, стягнення слід призначити у виді штрафу у розмірі та в межах санкції ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Відповідно до ч.7 ст. 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.

Згідно зі ст. 40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Зокрема, п.5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.12 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Однак, для звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» особа повинна мати статус військовослужбовця, а спір у справі повинен бути пов`язаний із проходженням нею військової служби, тобто професійною діяльністю особи, пов`язаною із обороною України.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №640/7310/19.

Системний аналіз ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори, звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків, однак не звільняються від обов`язку виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Крім цього, варто взяти до уваги й те, що ОСОБА_1 визнано винною у недбалому ставленні військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду та на неї за це накладається адміністративне стягнення, а тому суд вважає, що підстави для звільнення її від сплати судового збору як військовослужбовця відсутні, адже враховуючи об`єктивну сторону вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, ця справа пов`язана із неналежним виконанням нею військового обов`язку та служби, а тому надання пільги щодо сплати судового збору не є доцільним та виправданим.

Враховуючи наведене, згідно з п.5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в дохід держави в сумі 665,60 грн.

Керуючись ст. 23, 33, 34, 35, 40-1, 172-15, 254-256, 283, 284 КУпАП, суддя –

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП та призначити стягнення у виді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 (одна тисяча сімсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Вишгородський районний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня проголошення постанови.

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Вишгородський районний суд Київської області на протязі десяти днів.

Повний текст постанови складено 25.08.2026 року.

Суддя О.В. Рукас