Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №541/1332/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/1332/26 Номер провадження 33/814/791/26Головуючий у 1-й інстанції Дністрян О. М. Доповідач ап. інст. Корсун О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Полтава

Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду Корсун О.М., за участю: секретаря судового засідання Голиш Ю.О., представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Омельницького С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Омельницького С.Ю., на постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 665 гривень 60 копійок судового збору.

За змістом постанови місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 04 квітня 2026 року о 19 годині 15 хвилин по вул. Миргородських Дивізій, 42 у м. Миргород керував транспортним засобом «Volkswagen Passat», н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння у вигляді: запаху алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей і обличчя, поведінки, що не відповідала обстановці, та в подальшому в порушення вимог п.2.5 ПДР України відмовився від проходження у встановленому законодавством порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

В апеляційній скарзі адвокат Омельницький С.Ю. просить скасувати постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2026 року та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що: автомобіль «Volkswagen Passat», н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 був зупинений безпідставно та без дотримання вимог закону, що є підставою для визнання подальших дій поліції незаконними; поліцейські на місці зупинки транспортного засобу не пропонували ОСОБА_1 пройти огляд, а запропонували йому проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням приладу Drager 6820» у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , не за місцем зупинки транспортного засобу, що є порушенням установленого порядку; після відмови ОСОБА_1 від проходження огляду за допомогою спеціального технічного засобу в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , аргументованої порушенням порядку проходження огляду, йому не було запропоновано пройти такий огляд у закладі охорони здоров`я; в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я; ОСОБА_1 не мав ознак алкогольного сп`яніння; поліцією не було залучено свідків; долучене поліцією направлення водія на медичний огляд є неналежним і недостовірним доказом, оскільки воно складене 04 квітня 2026 року о 19 годині 15 хвилин, а в цей час пропозицій щодо проходження огляду водієві ОСОБА_1 від поліцейських не надходило; постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №6968052 від 04 квітня 2026 року також є недостовірним доказом, так як наведена в ній фабула правопорушення не відповідає дійсності та не підтверджується доказами; поліцейські не дотрималися встановленого порядку оформлення матеріалів провадження про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .

Також адвокат Омельницький С.Ю. в апеляційній скарзі порушує питання про поновлення йому строку на апеляційне оскарження зазначеної вище постанови як такого, що був пропущений із поважних причин.

Суд апеляційної інстанції заслухав думку адвоката на підтримку клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження та апеляційної скарги, вивчив матеріали справи, проаналізував доводи апелянта та дійшов висновку про таке.

Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Разом з тим, строк на апеляційне оскарження постанови підлягає поновленню, коли він пропущений з поважних причин. Поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження є обставини, що об`єктивно перешкоджали особі, яка має право на оскарження постанови, вчасно подати апеляційну скаргу.

З матеріалів справи вбачається, що 15 червня 2026 року місцевим судом прийнято постанову щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП. Розгляд справи здійснювався без участі ОСОБА_1 і його представника.

Копію оскаржуваної постанови було доставлено: 18 червня 2026 року - електронною поштою на електронну адресу адвоката Омельницького С.Ю.; 19 червня 2026 року – в електронний кабінет апелянта в системі «Електронний Суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та карткою руху документу в системі «Електронний Суд» (а.с.44, 54).

Інших даних, які би підтверджували отримання ОСОБА_1 чи його представником копії оскаржуваного судового рішення або їх обізнаність про винесення цього рішення, ознайомлення з ним і його мотивами в інший спосіб до 18 червня 2026 року, матеріали провадження не містять.

Обґрунтовуючи поважність причин строку апеляційного оскарження, апелянт також зазначив про те, що: ОСОБА_1 на час розгляду справи судом першої інстанції проходив і наразі проходить військову службу в Збройних Силах України; у зв`язку з неможливістю постійного спілкування з ОСОБА_1 зміст постанови місцевого суду був доведений до його відома в усному порядку 24 червня 2026 року, після чого було вирішено подати апеляційну скаргу.

Доводи апелянта щодо проходження ОСОБА_1 військової служби підтверджуються даними довідки, наданої т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №10/2855 (а.с.22).

26 червня 2026 року адвокат Омельницький С.Ю. подав апеляційну скаргу (а.с.48).

Отже, зважаючи на викладені вище обставини, те, що необізнаність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та її представника з прийняттям судом першої інстанції оскаржуваної постанови, її змістом і мотивами є об`єктивними перешкодами для своєчасного подання апеляційної скарги, адвокат звернувся з апеляційною скаргою протягом розумного та об`єктивно необхідного для складання процесуального документу строку після обізнаності із оскаржуваним судовим рішенням, ураховуючи участь ОСОБА_1 як військовослужбовця в умовах воєнного стану у відсічі збройній агресії РФ проти України, наведені апелянтом обґрунтування щодо ускладненості зв`язку з ОСОБА_1 та узгодження з ним юридичних кроків по справі у зв`язку з проходженням ним військової служби, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність поновлення представнику особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, строку на апеляційне оскарження як такого, що пропущений із поважних причин.

Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Виходячи з положень ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі ст.245 КУпАП завданням судді при розгляді справ про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується наявними в матеріалах справи належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності достатніми та взаємозв`язаними доказами, і є обґрунтованим.

Так, за змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №632159 04 квітня 2026 року о 19 годині 15 хвилин ОСОБА_1 по вул. Миргородських Дивізій, 42 у м. Миргород керував транспортним засобом «Volkswagen Passat», н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння у вигляді: запаху алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей і обличчя, поведінки, що не відповідала обстановці, та в подальшому в порушення вимог п.2.5 ПДР України відмовився від проходження у встановленому законодавством порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння (а.с.1).

Наведені вище обставини об`єктивно підтверджуються даними відеозаписів, записаних на технічних носіях інформації, з яких установлено те, що 04 квітня 2026 року приблизно о 19 годині 15 хвилин ОСОБА_1 по вул. Миргородських Дивізій, 42 у м. Миргород керував транспортним засобом «Volkswagen Passat», н.з. НОМЕР_1 , й був зупинений поліцією. Затим після здійсненої зупинки поліцією встановлено наявність підстав уважати, що водій ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп`яніння та повідомлено йому про їх виявлення в нього, зокрема, про наявний у нього запах алкоголю з порожнини рота. Однак ОСОБА_1 на неодноразові вимоги поліції категорично відразу після висування вимог відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння взагалі, незважаючи на роз`яснення поліцейського про те, що за вчинення вказаних вище дій ОСОБА_1 (відмови як особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння) передбачено складання протоколу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Після неодноразової відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння він на запитання поліцейського підтвердив незмінність своєї позиції про відмову від даного огляду. Позиція ж ОСОБА_1 щодо відмови від проходження вказаного огляду була категоричною, незалежно від місця та способу його проведення та полягала в умисному ухиленні від такого огляду в цілому (а.с.11).

При цьому, ОСОБА_1 , який згідно з даними довідки начальника САП Миргородського РВП ГУНП у Полтавській області має посвідчення водія від 2015 року (а.с.7), безумовно розумів як водій зі значним стажем наявність у нього передбаченого законодавством обов`язку необхідності виконання вимог п.2.5 ПДР України та проходження на вимогу поліцейського в установленому порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння і наслідки відмови від проходження згаданого огляду, а саме те, що особи, які вчиняють вказане порушення, несуть відповідальність згідно із законодавством.

У силу приписів ч.1 ст.130, ст.266 КУпАП, п.2.5 ПДР України проходження водієм огляду на стан алкогольного сп`яніння на вимогу поліцейського відповідно до встановленого законом порядку є обов`язком водія, в той час як мотиви відмови особистого характеру особи не впливають на необхідність і правильність кваліфікації дій порушника за ч.1 ст.130 КУпАП.

Кожна особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та керувати ними, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про відсутність у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП із викладенням власної версії події щодо огляду, спростовуються наведеними вище доказами.

Отже, викладені вище докази підтверджують зміст один одного й безперечно доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - відмови ним як особою, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, та об`єктивних обставин не довіряти їм немає. Належних і достатніх, а, отже, й виправданих підстав для висновку про недопустимість, недостовірність чи неналежність цих доказів перевіркою матеріалів справи не встановлено.

Пунктом 2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, визначено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Саме ці дискреційні повноваження поліцейського дають йому право самостійно визначати наявність чи відсутність підстав для проведення огляду водія на стан сп`яніння.

Як убачається з матеріалів провадження, поліцією було встановлено наявність підстав уважати, що ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп`яніння з ознаками такого стану. Відповідно до відеозаписів поліцією повідомлено ОСОБА_1 про факт виявлення в нього ознак алкогольного сп`яніння і, зокрема, про наявність у нього запаху алкоголю з порожнини рота. У протоколі теж визначено, що ОСОБА_1 мав запах алкоголю з порожнини рота, а також, зокрема, те, що його поведінка не відповідала обстановці.

Наявність же ознак алкогольного сп`яніння не є тотожним наявності стану алкогольного сп`яніння, який можливо встановити лише за результатами відповідного огляду на стан названого сп`яніння, та згадані ознаки не вказують на перебування особи, яка керувала транспортним засобом, у цьому стані, але є однією з передумов, які на вимогу поліцейського зобов`язують особу, яка керувала транспортним засобом, пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння відповідно до встановленого законодавством порядку. Однак у порушення вимог закону ОСОБА_1 від проходження такого огляду відмовився.

Отже, з урахуванням викладених вище обставин і вимог законодавства, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для висновку про безпідставність висування поліцією ОСОБА_1 вимог щодо проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Також на твердження апелянта суд апеляційної інстанції зауважує, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, проводиться із застосуванням спеціального технічного засобу як при здійсненні огляду поліцейським, так і лікарем у медичному закладі.

Посилання ж апелянта на незалучення поліцією двох свідків є необґрунтованими, так як за змістом ч.2 ст.266 КУпАП, п.6 Розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України №1395 від 07 листопада 2015 року, в разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, залучення двох свідків здійснюється лише при відсутності факту застосування технічних засобів відеозапису. У даному ж випадку поліцією було забезпечено безперервну відеофіксацію обставин справи – з моменту керування ОСОБА_1 транспортним засобом і до моменту оголошення йому складеного щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, а тому, за таких обставин, незалучення поліцією свідків не свідчить про порушення вимог законодавства, адже матеріали відеофіксації є засобом об`єктивного контролю.

Усупереч доводам апелянта, перевіркою матеріалів справи не встановлено істотних порушень вимог законодавства при оформленні поліцією матеріалів провадження щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, що вказували би на порушення чи обмеження його прав, ставили би під сумнів законність та обґрунтованість притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення даного адміністративного правопорушення.

При цьому, оскільки ОСОБА_1 відразу після висування вимог поліцейським категорично відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, то доводи апелянта, пов`язані з письмовим направленням на огляд, у даному випадку не впливають на законність та обґрунтованість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.

Як убачається зі змісту відеозаписів і протоколу про адміністративне правопорушення, ознаки алкогольного сп`яніння в ОСОБА_1 поліцейськими було виявлено під час їх спільного перебування з ОСОБА_1 у салоні службового автомобіля поліції в процесі руху до РТЦК та СП, у зв`язку з чим, висування поліцією ОСОБА_1 вимог щодо проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння здійснювалося не на місці зупинки транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 . Із моменту зупинки автомобіля, під керуванням ОСОБА_1 , і до закінчення складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 перебував у полі зору поліцейських, що зафіксовано безперервною відеофіксацією.

Здійснення поліцейським висування ОСОБА_1 вимог щодо проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння в іншому місці, аніж на місці зупинки транспортного засобу було пов`язане з наведеним вище моментом виявлення в нього ознак алкогольного сп`яніння, саме по собі не свідчить про безпідставність висування поліцією ОСОБА_1 вимог щодо проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та не вказує на наявність тих істотних порушень вимог законодавства, які би нівелювали в ОСОБА_1 обов`язок виконання цих вимог, передбачених законодавством, у тому числі положеннями ПДР України, не свідчать про існування належних і достатніх підстав, які би ставили би під сумнів наявність у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Тому належних і достатніх підстав для скасування оскаржуваної постанови за вказаними вище доводами суд апеляційної інстанції не вбачає.

Водночас доводи апеляційної скарги щодо підстави та обставин зупинки автомобіля, під керуванням ОСОБА_1 , за своїм змістом не стосуються конструктивних ознак диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, не утворюють достатню підставу для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження щодо ОСОБА_1 , адже не спростовують факт керування ним транспортним засобом та його відмови від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, тобто наявність у його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і, враховуючи викладене вище, також самі по собі не обумовлюють недопустимість чи неналежність доказів по справі з огляду на відсутність безпосереднього прямого зв`язку між цими питаннями та обставинами, які мають місце в межах складу вказаного вище адміністративного правопорушення.

Що стосується наведених в апеляційній скарзі доводів про недостовірність постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №6968052 від 04 квітня 2026 року, то вони не впливають на правильність висновків місцевого суду щодо необхідності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, а винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджено поза розумним сумнівом сукупністю наведених вище доказів. Водночас на зазначені вище доводи, які стосуються законності й обґрунтованості постанови поліції щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.121 КУпАП, суд апеляційної інстанції зауважує, що вони можуть становити самостійний предмет дослідження та оцінки у випадку оскарження цього рішення в окремому, передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, з яких ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови й закриття провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, не знайшли свого підтвердження.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є водієм із посвідченням водія серії НОМЕР_2 , що підтверджується даними довідки начальника САП Миргородського РВП ГУНП у Полтавській області (а.с.7).

За таких обставин, із урахуванням положень ст.23, 33 КУпАП, суд першої інстанції правильно наклав на ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік відповідно до санкції ч.1 ст.130 КУпАП, яка є безальтернативною.

Отже, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що місцевий суд у прийнятій постанові допустив технічну описку в одній із букв при зазначенні прізвища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а саме помилково зазначив ОСОБА_2 , замість – ОСОБА_1 , що вбачається з матеріалів провадження. Ця описка має технічний і редакційний характер, а тому може бути виправлена судом першої інстанції за власною ініціативою або за заявою учасника провадження чи іншої заінтересованої особи, та не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Поновити представнику особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвокату Омельницькому С.Ю., строк на апеляційне оскарження постанови Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2026 року щодо ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу представника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Омельницького С.Ю., залишити без задоволення, а постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2026 року щодо ОСОБА_1 – без зміни.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Полтавського

апеляційного суду О.М. Корсун