Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №760/19239/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/19239/25 2/760/5609/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі:

головуючої судді Усатової І.А.,

прип секретарі Омельяненко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики № 09.04 від 09.04.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.04.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики № 09.04.

Відповідно до п. 1.1 договору позикодавець надає позичальнику грошові кошти в сумі, еквівалентній 2 600 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату укладення договору (1 долар США = 41,1740 грн), що становить 107 052,40 грн.

Строк позики становить три місяці. Позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві отриману суму грошових коштів у тій самій валюті та у строк, визначений пунктами 1.1 та 3.1 договору. Згідно п. 3.1 договору - позика має бути повернута не пізніше 09 липня 2025 року.

Позикодавець у повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором позики, що підтверджується «Розпискою про отримання грошових коштів» від 09.04.2025.

У зазначений термін відповідач борг не повернув. Позивач неодноразово звертався через месенджер Telegram до нього з проханням повернути борг в добровільному порядку або продовжити строк дії договору, однак врегулювати спір в позасудовий спосіб не вдалося. Відповідач відмовився повертати борг згідно укладеного договору, також відмовився від продовження строку дії договору.

У зв`язку з викладеним, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу за договором позики № 09.04 від 09.04.2025 - 108613,70, що еквівалентно 2600 доларів США.

10.07.2025 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями обрано суддю Усатову І.А.

Ухвалою Солом`янського районного суду 30.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та надано відповідачу 15-денний строк на подання відзиву на позов з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

На адресу суду повернувся конверт, який направлявся відповідачу, із копією ухвали про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви, з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання». Окрім цього, з метою забезпечення належного сповіщення, оголошення про виклик відповідача було додатково розміщено на офіційному вебпорталі судової влади України, у зв`язку з чим відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

У встановлений строк відзив від відповідача не надійшов.

Відповідно до. ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Указане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року в справі № 906/142/18 (провадження №12-233гс18), а також у постановах Верховного Суду: від 27 лютого 2020 року в справі № 814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року в справі № 826/20408/14 (провадження №К/9901/16143/20), від 10 листопада 2021 року в справі № 756/2137/20 (провадження №61-3782св21) та інших.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що були вжиті всі визначені законом заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи.

Відповідно до ч. 8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

24.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 29.07.2026 відмовлено в задоволенні позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд здійснює судовий розгляд у судовому засіданні без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 5 вересня 2022 року № 1519/2-5034/11 (№ 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того, чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.

У разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з`явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України).

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Відтак, суд зазначає датою виготовлення ухвали дату складання повного його тексту, незважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

З наявного в матеріалах справи договору позики № 09.04 від 09.04.2025 вбачається, що він укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З наявного в матеріалах справи договору позики № 09.04 від 09.04.2025 вбачається, що він укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 1.1 Договору позикодавець надає позичальнику позику у сумі, що становить гривневий еквівалент 2 600 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на дату укладення договору (1 долар США = 41,1740 грн), а саме 107 052,40 грн, строком на три місяці, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк, визначений договором.

Згідно з п. 3.1 Договору позика підлягає поверненню у строк, не пізніше ніж за 3 місяці з дня укладання цього договору суму вказану у п. 1.1 за таким графіком: 200 доларів США до 09.05.2025 включно; 200 доларів США до 09.06.2025 включно; 2200 доларів США до 09.07.2025 включно.

Факт передачі позивачем та отримання відповідачем грошових коштів підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про отримання грошових коштів від 09.04.2025, відповідно до якої ОСОБА_2 підтвердив отримання від ОСОБА_1 грошових коштів на виконання умов договору позики № 09.04 від 09.04.2025.

Таким чином, наявні у матеріалах справи письмові докази у своїй сукупності підтверджують як факт укладення між сторонами договору позики, так і факт передачі позивачем та отримання відповідачем обумовленої договором суми грошових коштів, а відтак і виникнення у відповідача обов`язку щодо їх повернення у погоджений сторонами строк.

Водночас доказів повернення відповідачем позивачу отриманої суми позики у строк до 09.07.2025 матеріали справи не містять. Відповідач відзиву на позов не подав, обставин, на які посилається позивач, не спростував та доказів належного виконання зобов`язань за договором суду не надав.

Отже, судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором позики, передавши відповідачу грошові кошти, тоді як відповідач свого обов`язку щодо їх повернення у визначений договором строк не виконав, унаслідок чого за ним утворилася заборгованість.

Оскільки вимога про стягнення пені позивачем у межах цієї справи не заявлена, питання щодо її нарахування та стягнення судом не вирішується.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені ст.193, ч.4 ст.524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У ст.1 Декрету № 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення:

«валютні цінності»: валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;

іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

Що стосується порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-118цс23). Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум (в іноземній валюті та її гривневого еквівалента) вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу (фактичного виконання судового рішення).

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за договором позики у розмірі 2 600 доларів США. При цьому сума, яка підлягає сплаті у гривнях, має визначатися за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для долара США на день фактичного виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Керуючись статтями 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, статтями 509, 526, 533, 598, 599, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог у межах цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики № 09.04 від 09 квітня 2025 року у розмірі 2 600 (дві тисячі шістсот) доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Усатова