Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №756/1415/26 — Оболонський районний суд міста Києва

19.08.2026 Справа № 756/1415/26

Унікальний номер справи 756/1415/26

Номер провадження 2/756/4000/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шролик І.С.,

секретар судового засідання Венгерський В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст заявлених вимог

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що спірна квартира перебуває в комунальній власності та не приватизована. Ордер на квартиру 04 липня 2007 року отримав батько сторін - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Розпорядженням Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 грудня 2021 року № 724 наймачем жилого приміщення визнано позивача ОСОБА_1 зі складом сім`ї: вона, мати - ОСОБА_3 , брат - ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що у квартирі зареєстровані вона, її мати (третя особа) та відповідач, проте відповідач у квартирі не проживає багато років, постійно проживає в іншому місті, участі в утриманні житла не бере, комунальні послуги не сплачує, поточного та капітального ремонту не здійснює. Перешкод у користуванні квартирою відповідачу ніхто не чинив. Реєстрація відповідача позбавляє позивача та третю особу можливості приватизувати житло.

Рух справи

Ухвалою судді Оболонського районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 червня 2026 року у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_5 у відставку справу передано для розгляду судді Шролик І.С.

Ухвалою суду від 22 червня 2026 року справу прийнято до провадження судді Шролик І.С. та призначено до судового розгляду.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив від 27 лютого 2026 року, в якому позовні вимоги визнав у повному обсязі. Підтвердив, що протягом останніх десяти років не проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , комунальних платежів не сплачує, поточного та капітального ремонту не проводить, утриманням квартири не займається; перешкод у користуванні вказаною квартирою йому ніхто не чинив і не чинить; проти зняття його з реєстраційного обліку не заперечує, участі у приватизації квартири брати не бажає, розуміє, що його реєстрація порушує права позивача і третьої особи. Просив проводити розгляд справи без його участі.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов протягом усього часу судового розгляду. Оскільки, визнання відповідачем позову не суперечить вимогам закону і не порушує прав та інтересів будь-яких осіб, суд його приймає.

Третя особа ОСОБА_3 надала суду 12 червня 2026 року письмові пояснення, в яких просить задовольнити заявлені вимоги.

В судовому засіаднні представник позивача ОСОБА_6. підтримала заявлені позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу без участі осіб, які не зявились.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Фактичні обставини справи

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та не приватизована, що підтверджується довідкою бюро технічної інвентаризації та інформаційною довідкою.

Розпорядженням Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 16 червня 2007 року № 520 вказану квартиру виключено з числа службових жилих приміщень комунального підприємства «Житлосервіс «Приозерне» та надано її ОСОБА_4 .

Ордер на квартиру ОСОБА_4 отримав 04 липня 2007 року.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Розпорядженням Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 грудня 2021 року № 724 «Про внесення змін в договори найму жилих приміщень» у зв`язку зі смертю наймача ОСОБА_4 наймачем зазначеного жилого приміщення визнано ОСОБА_1 (склад сім`ї: вона, мати - ОСОБА_3 , брат - ОСОБА_2 .

Отже, позивач ОСОБА_1 є наймачем спірного жилого приміщення, а відповідач ОСОБА_2 - членом сім`ї наймача, який зареєстрований у квартирі за місцем проживання.

Відповідач ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що зазначено ним особисто у відзиві на позовну заяву та підтверджено нотаріально посвідченою заявою.

Відповідач не проживає у спірній квартирі протягом останніх десяти років, комунальних послуг не сплачує, поточного та капітального ремонту не проводить, утриманням житла не займається; перешкод у користуванні квартирою йому ніхто не чинив і не чинить; його виїзд і непроживання мають добровільний характер. Ці обставини визнані відповідачем у відзиві, підтверджені його нотаріально посвідченою заявою та не спростовуються іншими доказами у справі.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки; членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 71 ЖК Української РСР установлено загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами: при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно зі ст. 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-12602св18) Верховний Суд виклав висновок, що аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні понад шість місяців та відсутність поважних причин такого непроживання.

Аналогічні за змістом висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 24 грудня 2020 року у справі № 369/6361/15-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17.

У постанові від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 Верховний Суд акцентував на необхідності розмежування тимчасової відсутності особи у житлі, за якої житло за нею зберігається, та постійного (остаточного) виїзду особи з житла, коли особа обирає інше постійне місце проживання і не має наміру повертатися.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на житло. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Gillow v. the United Kingdom» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення ЄСПЛ у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року). За висновком ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine») від 02 грудня 2010 року поняття «житло» не обмежується приміщенням, у якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків із конкретним місцем.

Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися в сукупності: 1) законність втручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність втручання в демократичному суспільстві (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц; постанова Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно зі ст. 76, 77, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву визнав позовні вимоги в повному обсязі та визнав усі обставини, на які посилається позивач: непроживання у спірній квартирі протягом останніх десяти років, несплату комунальних платежів, неучасть в утриманні та ремонті житла, а також відсутність будь-яких перешкод у користуванні квартирою з боку позивача чи третьої особи. Ці ж обставини підтверджені нотаріально посвідченою заявою відповідача. Суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, оскільки визнання здійснено відповідачем особисто, у письмовій заяві по суті справи, підкріплене нотаріально посвідченою заявою і узгоджується з іншими матеріалами справи. За таких обставин зазначені факти доказуванню не підлягають.

Суд встановив, що відповідач відсутній у спірному жилому приміщенні значно понад установлений статтею 71 ЖК Української РСР шестимісячний строк - близько десяти років. Із заявою про продовження строку збереження за ним жилого приміщення відповідач до наймодавця чи до суду не звертався.

Поважних причин такої відсутності судом не встановлено, і відповідач на жодну поважну причину не посилається. Навпаки, відповідач прямо зазначив, що обрав інше місце проживання м. Одеса, не має наміру користуватися спірним житлом, не бажає брати участь у приватизації квартири та не заперечує проти зняття його з реєстраційного обліку. Отже, йдеться не про тимчасову відсутність, за якої житло за особою зберігається, а про добровільний і остаточний виїзд з житла, що відповідає розмежуванню, наведеному у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19.

Поведінка відповідача є свідомою і послідовною та свідчить про втрату інтересу до спірного житла й фактичну відмову від реалізації права на проживання в ньому, що відповідає критерію, сформульованому у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18.

Матеріалами справи не підтверджується і відповідачем не стверджується, що йому чинилися будь-які перешкоди у користуванні квартирою чи у вселенні до неї. Відсутність перешкод у користуванні житлом є істотною обставиною, яка підтверджує добровільний характер непроживання.

Реєстрація особи за місцем проживання сама по собі не є підставою виникнення чи збереження права користування жилим приміщенням і є лише адміністративним актом обліку (ст. 29 ЦК України, Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). Рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є підставою для зняття такої особи з реєстрації місця проживання відповідно до статті 7 названого Закону; окремого рішення суду з цього питання не потребується, і таких вимог позивачем не заявлено.

За наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Вимог про розподіл судових витрат позивач не заявляв.

Керуючись ст. 47 Конституції України, ст. 9, 61, 64, 71, 72 Житлового кодексу Української РСР, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 29 ЦК України, ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.С. Шролик