Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №132/1944/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1944/26

3/132/902/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 серпня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області СЄЛІН Є.В., при секретарі судового засідання –РИБАК І.Ю., за участі: особи, яка притягується до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, матеріал, який надійшов з Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, про притягнення:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Калинівка Вінницької області, українця, громадянина України, із середньо-технічною освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, військовослужбовця військової служби за контрактом, командира зенітного артилерійського взводу батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, головного сержанта, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП документально не підтверджений,

до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

До Калинівського районного суду Вінницької області надійшов протокол про військове адміністративне правопорушення від 29 травня 2026 року, складений прокурором Вінницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону Рябоконем Я.П., відносно ОСОБА_3 за ознаками вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 172-15 КУпАП.

Відповідно до протоколу, ОСОБА_3 , будучи військовою службовою особою, командиром 1-го зенітно-артилерійського взводу батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в умовах особливого періоду, неналежно виконав покладені на нього службові обов`язки щодо забезпечення збереження озброєння та боєприпасів, унаслідок чого було втрачено автомат АК-74 № НОМЕР_2 , закріплений за солдатом строкової військової служби ОСОБА_4 .

Як зазначено у протоколі, 24 лютого 2022 року близько 07год.15хв. – 07год.20 хв. по технічній території військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України було завдано ракетного удару, внаслідок якого декілька військовослужбовців, у тому числі солдат ОСОБА_4 , отримали поранення та підлягали евакуації.

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_4 під час евакуації передав належну йому особисту зброю іншому військовослужбовцю. При цьому конкретну особу, якій безпосередньо було передано автомат АК-74 № НОМЕР_2 , не встановлено.

З пояснень молодшого сержанта ОСОБА_5 , медичної сестри медичного пункту військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, убачається, що 24 лютого 2022 року вона прибула до Калинівської ЗОШ № 3 для надання допомоги військовослужбовцю ОСОБА_4 та бачила, що особиста зброя останнього перебувала у нього в руках, після чого перед транспортуванням до медичного автомобіля він передав її іншому військовослужбовцю, особу якого ОСОБА_5 не запам`ятала та не встановила.

З пояснень ОСОБА_3 убачається, що 24 лютого 2022 року після ракетного удару по території військової частини він здійснював керівництво діями особового складу, направляв військовослужбовців до місця евакуації, при цьому особовий склад залишав місце ураження зі зброєю та боєприпасами. Надалі, у березні–квітні 2022 року, ОСОБА_3 здійснював перевірку стану зброї та боєприпасів у підрозділах за відповідними обліковими документами.

09 травня 2022 року за результатами проведеної на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 06 травня 2022 року № 661/АГТ перевірки було встановлено відсутність двох автоматів АК-74 та 120 патронів калібру 5,45 мм.

За цим фактом 09 травня 2022 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022021420000046 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 425 КК України.

Постановою прокурора Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Рябоконя Я.П. від 29 травня 2026 року кримінальне провадження № 42022021420000046 від 09 травня 2022 року закрито в частині дій ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 425 КК України.

У зазначеній постанові прокурор, оцінюючи ті самі фактичні обставини, які покладено в основу протоколу про адміністративне правопорушення від 29 травня 2026 року, зазначив, що матеріалами досудового розслідування не встановлено достатніх даних, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 діяв із несумлінним ставленням до служби або грубо порушив службові обов`язки в умовах, коли мав реальну можливість виконати їх належним чином.

При цьому прокурором у постанові про закриття кримінального провадження прямо враховано обставини ракетного обстрілу військової частини 24 лютого 2022 року, поранення військовослужбовців, їх евакуацію, передачу зброї між військовослужбовцями та загальну обстановку перших днів повномасштабного вторгнення.

ОСОБА_3 у судовому засіданні вини у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав та пояснив, що 24 лютого 2022 року підрозділ діяв в умовах воєнного стану, бойової обстановки, ракетного удару, поранення військовослужбовців та їх екстреної евакуації. За його словами, він виконував обов`язки командира взводу відповідно до фактичної обстановки, забезпечував організацію евакуації особового складу, а після стабілізації ситуації здійснював перевірки наявності та стану зброї і боєприпасів.

Оцінивши матеріали справи, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, протокол про адміністративне правопорушення, матеріали службового розслідування, пояснення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , матеріали кримінального провадження та постанову про його закриття, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна, умисна або необережна дія чи бездіяльність, яка посягає, зокрема, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, а також забезпечення законності.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі статтею 280 КУпАП при розгляді справи суддя зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити опис обставин, установлених при розгляді справи, зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке правопорушення, та прийняте у справі рішення.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що презумпція невинуватості означає, зокрема, що саме сторона обвинувачення повинна довести вину особи, а будь-який сумнів має тлумачитися на користь особи, щодо якої здійснюється провадження.

Частиною 1 статті 172-15 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби.

Частина 2 статті 172-15 КУпАП встановлює відповідальність за таке саме діяння, вчинене в умовах особливого періоду.

Отже, для притягнення особи до відповідальності за частиною 2 статті 172-15 КУпАП необхідно встановити не лише наявність у неї статусу військової службової особи та факт існування особливого періоду, а й усі інші необхідні ознаки складу правопорушення, а саме конкретне невиконання або неналежне виконання службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них, вину особи та причинний зв`язок між неналежним виконанням обов`язків та відповідними наслідками.

Сам по собі факт настання небажаного результату, зокрема втрати військового майна, без встановлення конкретного службового обов`язку, конкретного порушення цього обов`язку та вини конкретної військової службової особи не може бути достатньою підставою для адміністративної відповідальності.

Суд вважає принциповим, що ОСОБА_3 не заперечує свого статусу військової службової особи та наявності на ньому загального обов`язку щодо забезпечення збереження озброєння взводу.

Проте зазначена обставина сама по собі не свідчить про наявність складу адміністративного правопорушення.

Дійсно, відповідно до статей 119, 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир взводу відповідає, зокрема, за збереження і стан озброєння, боєприпасів, техніки та іншого майна взводу, а також зобов`язаний здійснювати контроль за їх наявністю та станом.

Однак характер зазначених обов`язків не означає встановлення для командира взводу абсолютної, об`єктивної відповідальності за будь-який випадок втрати зброї незалежно від обставин.

Для встановлення недбалого ставлення необхідно з`ясувати, яку саме дію ОСОБА_3 повинен був вчинити, коли саме він повинен був її вчинити, чи мав він реальну можливість її вчинити та чи саме невчинення такої дії спричинило втрату автомата.

З наданих суду матеріалів однозначної відповіді на ці питання не вбачається.

Навпаки, встановлені обставини свідчать про надзвичайно складну та небезпечну обстановку, у якій ОСОБА_3 виконував службові обов`язки.

24 лютого 2022 року по території військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України було завдано ракетного удару.

Внаслідок удару військовослужбовці отримали поранення, у тому числі солдат ОСОБА_4 .

Перед ОСОБА_3 як командиром взводу об`єктивно постало першочергове завдання забезпечення життя та здоров`я підлеглого особового складу, організації його евакуації із небезпечної зони та виконання завдань в умовах безпосередньої загрози повторного ураження.

Саме в процесі цієї евакуації солдат ОСОБА_4 передав свою зброю іншому військовослужбовцю.

При цьому матеріалами справи не встановлено, кому саме була передана зброя, де вона перебувала після цього, хто саме відповідав за її збереження в наступний момент та за яких конкретних обставин автомат АК-74 № НОМЕР_2 фактично зник.

Таким чином, між діями ОСОБА_3 та фактом встановленої 09 травня 2022 року нестачі автомата існує істотна доказова прогалина.

Судом не встановлено, що ОСОБА_3 особисто отримував автомат АК-74 № НОМЕР_2 від солдата ОСОБА_4 , приймав його на зберігання, передавав іншій особі, визначав місце його зберігання або мав інформацію про конкретне місцезнаходження цього автомата після евакуації ОСОБА_4 .

Навпаки, пояснення ОСОБА_5 свідчать про те, що зброя була передана солдатом ОСОБА_4 іншому військовослужбовцю, особу якого вона не встановила.

Отже, доказами не встановлено навіть проміжної ланки між моментом передачі зброї ОСОБА_4 та моментом виявлення її відсутності.

За таких обставин твердження про те, що саме неналежне виконання ОСОБА_3 своїх службових обов`язків створило умови для втрати автомата, має характер припущення.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно виходить із того, що тягар доказування не може перекладатися на особу, яка захищається від обвинувачення, а принцип «in dubio pro reo» є складовою презумпції невинуватості.

Застосовуючи цей конституційний принцип, суд не може замінювати відсутні докази припущеннями про те, що службова особа «мала забезпечити» збереження майна лише з огляду на займану нею посаду.

Особливої оцінки потребує постанова прокурора від 29 травня 2026 року про закриття кримінального провадження в частині дій ОСОБА_3 .

Суд не вважає зазначену постанову такою, що має преюдиційне значення для цієї справи в розумінні автоматичного встановлення відсутності адміністративного правопорушення. Кримінальна та адміністративна відповідальність мають різні склади правопорушень, а тому сам факт закриття кримінального провадження за частиною 4 статті 425 КК України не виключає можливості окремого дослідження питання про наявність адміністративного правопорушення.

Разом із тим ця постанова є письмовим доказом, який підлягає оцінці у сукупності з іншими матеріалами справи.

Із її змісту вбачається, що прокурор після проведення досудового розслідування та дослідження відповідних матеріалів не встановив достатніх даних про несумлінне ставлення ОСОБА_3 до служби та відсутність у нього реальної можливості належно виконати службові обов`язки.

Більше того, фактичні обставини, викладені в постанові про закриття кримінального провадження, за своєю суттю відповідають тим обставинам, які покладені в основу протоколу про адміністративне правопорушення.

Постанова про закриття кримінального провадження та протокол про адміністративне правопорушення датовані одним днем - 29 травня 2026 року.

Водночас у протоколі не наведено нових фактичних даних, які б після прийняття постанови про закриття кримінального провадження дозволили зробити обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_3 фактично мав реальну можливість запобігти втраті автомата та не скористався нею через несумлінне ставлення до служби.

Отже, матеріали справи не усувають, а навпаки, підтверджують існування обґрунтованих сумнівів щодо наявності в діях ОСОБА_3 об`єктивної та суб`єктивної сторін складу адміністративного правопорушення.

Не може бути поставлена в провину ОСОБА_3 і та обставина, що під час березня–квітня 2022 року зброю не було виявлено.

Як убачається з його пояснень, протягом цього періоду ним здійснювалися перевірки наявності зброї та боєприпасів за наявними обліковими документами.

Факт того, що перевірки не призвели до встановлення місцезнаходження конкретного автомата, не свідчить про їх неналежність без встановлення, які саме контрольні заходи ОСОБА_3 був зобов`язаний здійснити, які з них фактично не здійснив і яким чином їх своєчасне здійснення об`єктивно дозволило б виявити та повернути втрачений автомат.

Окремо суд звертає увагу на часовий аспект події.

Відповідно до протоколу, адміністративне правопорушення вчинено у період з 24 лютого 2022 року по 09 травня 2022 року.

Однак фактичний опис правопорушення не дозволяє визначити конкретний момент вчинення ОСОБА_3 інкримінованої бездіяльності.

Якщо такою бездіяльністю вважається неналежне забезпечення збереження зброї під час евакуації 24 лютого 2022 року, то необхідно встановити конкретну дію, яку ОСОБА_3 мав і міг здійснити саме в цей момент.

Якщо ж йдеться про неналежний подальший контроль за наявністю зброї у березні–квітні 2022 року, необхідно встановити конкретні перевірки, які ОСОБА_3 мав провести, але не провів, та їх значення для запобігання втраті автомата.

Натомість протокол фактично об`єднує весь період із 24 лютого по 09 травня 2022 року, не визначаючи конкретної дії або бездіяльності, часу її вчинення та причинного зв`язку з втратою зброї.

Таке формулювання не забезпечує достатньої конкретизації адміністративного обвинувачення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

У цій справі суд не ставить під сумнів факт втрати автомата АК-74 № НОМЕР_2 .

Також суд не ставить під сумнів те, що ОСОБА_3 за своєю посадою мав службові обов`язки щодо контролю за збереженням озброєння.

Однак для адміністративної відповідальності необхідно встановити не просто факт втрати зброї та наявність загального службового обов`язку, а винне неналежне виконання конкретного обов`язку в конкретній ситуації.

Такого доказу матеріали справи не містять.

Суд вважає доведеним лише те, що 24 лютого 2022 року внаслідок ракетного удару по військовій частині солдат ОСОБА_4 отримав поранення, підлягав евакуації, а належний йому автомат під час евакуації був переданий іншому військовослужбовцю, особу якого не встановлено. Згодом, 09 травня 2022 року, під час перевірки було виявлено відсутність цього автомата.

При цьому момент фактичної втрати автомата, місце його втрати, особа, яка останньою ним володіла, обставини його зникнення та конкретні дії або бездіяльність ОСОБА_3 , які безпосередньо призвели до цього, не встановлені.

Таким чином, причинний зв`язок між діями чи бездіяльністю ОСОБА_3 та втратою автомата належними і допустимими доказами не підтверджений.

За таких обставин висновок про винуватість ОСОБА_3 ґрунтувався б на припущенні, що прямо суперечить статті 62 Конституції України та стандартам доказування, сформульованим Європейським судом з прав людини.

Суд також враховує особливості ситуації, що склалася 24 лютого 2022 року.

Це був перший день повномасштабного збройного вторгнення російської федерації в Україну. На територію військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України було завдано ракетного удару, військовослужбовці отримували поранення, здійснювалася їх екстрена евакуація, а військовослужбовці та озброєння переміщувалися в умовах безпосередньої небезпеки.

За таких обставин оцінка виконання службових обов`язків військовою службовою особою не може здійснюватися так, ніби відповідні події відбувалися у штатній, мирній та контрольованій обстановці.

Саме реальна можливість виконання конкретного службового обов`язку є необхідною передумовою висновку про недбале ставлення до його виконання.

Якщо обстановка об`єктивно унеможливлювала виконання відповідної дії або істотно обмежувала можливість особи контролювати відповідний процес, відсутні необхідні підстави для висновку про її несумлінне ставлення.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у своїй постанові від 21.05.2021 року у справі № 185/12161/15-к, військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов`язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов`язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається.

Таким чином, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом наявність у діях ОСОБА_3 всіх необхідних ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-15 КУпАП.

Наявність у його діях статусу військової службової особи, існування службових обов`язків щодо збереження зброї, факт втрати автомата та дія особливого періоду не можуть бути ототожнені з доведеністю недбалого ставлення до військової служби.

Верховний Суд у постанові від 27 червня 2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення має бути належним чином обґрунтований та зроблений на підставі всебічного, повного й об`єктивного дослідження всіх обставин справи та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, обов`язковим елементом якого є вина особи, що має бути підтверджена належними, допустимими та достовірними доказами.

Зазначений підхід узгоджується з конституційними засадами правової держави та принципом верховенства права. Так, відповідно до пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, конституційний принцип правової держави передбачає встановлення такого правопорядку, який має гарантувати кожному утвердження та забезпечення його прав і свобод, що випливає, зокрема, зі статей 1, 3 та частини другої статті 19 Конституції України.

Конституція України визначає основоположні права і свободи людини та громадянина і гарантії їх дотримання та захисту. До таких гарантій належать, зокрема, принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності, закріплений у частині другій статті 61 Конституції України, а також презумпція невинуватості, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, або на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62 Конституції України). При цьому конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Конституції України).

Як наголошено у пункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення особи до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях, зумовлених визнанням та дією принципу верховенства права в Україні. Отже, застосування адміністративної відповідальності не може ґрунтуватися виключно на формальному встановленні певних обставин чи припущенні про винуватість особи, а потребує належного доведення всіх елементів складу відповідного адміністративного правопорушення.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом, а також забезпечення виконання винесеної постанови.

Відповідно до частини 2 статті 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Це означає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови встановлення у передбаченому законом порядку факту вчинення адміністративного правопорушення, його складу та вини конкретної особи.

Положення статті 62 Конституції України, хоча безпосередньо сформульовані стосовно кримінальної відповідальності, за своєю правовою природою відображають загальний фундаментальний принцип презумпції невинуватості та підлягають врахуванню під час провадження у справах про адміністративні правопорушення. Особа не повинна доводити свою невинуватість, тоді як обов`язок доведення її вини покладається на орган або посадову особу, яка стверджує про вчинення нею адміністративного правопорушення.

У пункті 39 постанови Верховного Суду від 8 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а зазначено, що в силу принципу невинуватості, який підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, усі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, мають тлумачитися на її користь. При цьому недоведеність події та вини особи має бути прирівняна до доведеності невинуватості цієї особи.

Таким чином, сам по собі факт наявності певних обставин, які можуть свідчити про можливе вчинення адміністративного правопорушення, не є достатнім для притягнення особи до відповідальності. Необхідним є встановлення на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів саме тих обставин, які утворюють юридичний склад відповідного правопорушення, у тому числі об`єктивної та суб`єктивної сторін діяння, а також вини особи.

При цьому доказування у справах про адміністративні правопорушення має відповідати загальновизнаному європейському стандарту «поза розумним сумнівом». Зміст цього стандарту розкрито, зокрема, у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», а також у рішеннях ЄСПЛ у справах «Авшар проти Туреччини» (Avєar v. Turkey, пункт 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 6 грудня 1998 року.

Відповідно до цього стандарту висновок про доведеність вини має випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою доказів або неспростовних презумпцій. За відсутності такої сукупності доказів, яка виключала б розумні сумніви щодо обставин події та вини особи, висновок про її винуватість не може вважатися належним чином доведеним.

У постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17 зазначено, що стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, повинна виключати будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що відповідне правопорушення було вчинене і саме особа, яка притягується до відповідальності, є винною у його вчиненні.

Застосування цього стандарту передбачає проведення судом безстороннього та неупередженого аналізу всіх наданих сторонами доказів, які є належними, допустимими та достовірними, незалежно від того, свідчать вони на користь чи проти версії про винуватість особи.

Обов`язок суду всебічно, повно та неупереджено дослідити всі обставини справи означає, що для визнання вини доведеною поза розумним сумнівом версія сторони, яка стверджує про вчинення правопорушення, повинна узгоджуватися з усіма встановленими судом обставинами, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд не вправі залишати поза увагою докази або встановлені на їх підставі обставини лише з тієї причини, що вони суперечать версії про винуватість особи.

Наявність обставин, яким версія про винуватість не може надати розумного та логічного пояснення, або які свідчать про можливість іншого розумного розвитку подій, породжує обґрунтований сумнів щодо доведеності вини особи та має оцінюватися на її користь.

При цьому для дотримання стандарту доказування «поза розумним сумнівом» недостатньо встановити, що версія про винуватість особи є лише більш імовірною, ніж версія її захисту. Необхідно, щоб кожен обґрунтований сумнів щодо такої версії був спростований фактами, встановленими на підставі належних і допустимих доказів. Лише тоді, коли єдина розумна та неупереджена оцінка сукупності встановлених обставин дозволяє дійти висновку про вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення, її вина може вважатися доведеною.

Отже, у справах про адміністративні правопорушення суд повинен виходити не з припущення про винуватість особи, а з результатів належного доказування. Усі докази підлягають оцінці у їх сукупності, взаємозв`язку та взаємному співвідношенні, а висновок про винуватість має ґрунтуватися на такій сукупності доказів, яка не залишає розумних сумнівів щодо наявності події адміністративного правопорушення, складу такого правопорушення та вини конкретної особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, якщо за результатами судового розгляду не встановлено належними та допустимими доказами факту вчинення особою відповідного адміністративного правопорушення або хоча б одного з обов`язкових елементів його складу, у тому числі вини особи, такі обставини не можуть бути компенсовані припущеннями чи посиланнями на недостатність доказів з боку особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

За таких обставин недоведеність події або складу адміністративного правопорушення має правовим наслідком закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, оскільки притягнення особи до адміністративної відповідальності за відсутності належно встановленого та доведеного складу правопорушення суперечило б принципам законності, презумпції невинуватості, верховенства права та індивідуального характеру юридичної відповідальності.

З урахуванням наведеного суд вважає, що в діях ОСОБА_3 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 172-15 КУпАП.

Керуючись статтями 9, 38, 172-15, 247, 251, 252, 280, 283, 284 КУпАП, статтею 62 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, її захисником, потерпілим, його представником або прокурором у випадках, передбачених законом, до Вінницького апеляційного суду, протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя