Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №400/573/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 400/573/26

адміністративне провадження № К/990/28839/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,

розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Виконавчого комітету Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 (суддя Брагар В.С.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026 (колегія суддів у складі: головуючого судді Джабурія О.В., суддів Вербицької Н.В., Кравченка К.В) у справі №400/573/26 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

I. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. У січні 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до Виконавчого комітету Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області (далі - відповідач, Виконавчий комітет), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області від 22.12.2025 №407;

зобов`язати Виконавчий комітет Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області повторно розглянути заяву позивача про взяття на квартирний облік без факту відсутності у позивача власного житла.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на протиправність і необґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки вважає, що цим рішенням порушено його конституційне право на поліпшення житлових умов з тих підстав, що він належить до осіб, які мають право на поліпшення житлових умов.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

3. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 є громадянином України, учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 20.10.2024 серії НОМЕР_1 .

4. Відповідно до довідки КП «Баштанське районне бюро технічної інвентаризації» від 11.11.2025 №68 право приватної власності по Баштанському району Миколаївської області з 15.07.1992 по 11.11.2025 за ОСОБА_1 не зареєстровано.

5. Позивач не має власного житла і проживає разом зі своєю дружиною та донькою у будинку його батьків, який належить батькам на праві власності.

6. 17.11.2025 позивач звернувся із заявою до Виконавчого комітету Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області про взяття його на квартирний облік як особи, що потребує поліпшення житлових умов. Щодо наявності пільги повідомив, що є учасником бойових дій, та надав відповідні підтверджуючі документи.

7. Виконавчий комітет Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області рішенням від 22.12.2025 №407 відмовив позивачу у постановленні на квартирний облік з підстав того, що забезпеченість житловою площею на одну особу становить 11,4 кв.м, що перевищує встановлену норму.

8. Вважаючи протиправною відмову у постановленні на квартирний облік і порушення його прав на поліпшення житлових умов, позивач звернувся до суду.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 12.03.2026, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026, позов задовольнив.

10. Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач протиправно відмовив позивачу у постановки його на квартирний облік, оскільки позивач не має власного житла, проживає разом зі своєю дружиною та донькою у будинку його батьків разом з ними, який належить батькам на праві власності, і як учасник бойових дій, має право на першочергове забезпечення жилою площею, як особа що потребує поліпшення житлових умов.

Суди також дійшли висновку, що забезпечення житловою площею на одну особу у розмірі 11,4 кв.м (що перевищує норму 7 кв.м, визначену виконавчим комітетом Баштанської міської ради) не позбавляє його права бути взятим на квартирний облік, як особи, яка потребує поліпшення житлових умов, оскільки вказана частка є меншою за норму, встановлену статтею 47 Житлового кодексу України - 13,65 кв.м.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ЗАПЕРЕЧЕНЬ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

11. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку, просив скасувати та ухвалити рішення, яким справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

12. Підставою касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій, скаржник визначає положення пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

На обґрунтування цієї підстави скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 34 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) та пункту 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 №470 (далі - Правила №470), без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.04.2023 у справі №161/7432/22, від 08.09.2021 у справі №486/497/20.

13. Відповідач зазначає про те, що судами попередніх інстанцій було безпідставно застосовано норму статті 47 ЖК України та статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до відносин, що склалися з приводу взяття на квартирний облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов. Також вказує, що судами не взято до уваги рішення Виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів і президії обласної ради професійних союзів «Про норми житлової площі в Миколаївській області» від 23.01.1992 №4 (далі - Рішення №4).

14. Відповідач наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій не розмежовано поняття процедур «взяття на квартирний облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов» (стаття 34 ЖК України та пункти 13, 14 Правил №470) та процедур «забезпечення житлом, осіб які перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов» (стаття 47 ЖК України), також поняття «забезпеченість жилою площею нижче за встановлений рівень» (як фактичний критерій потреби визначений нормами статті 34 ЖК України та пунктом 13 Постанови №470) та «відсутність у особи права приватної власності на житло» (як формальний майновий статус, який застосували суди першої та апеляційної інстанцій), що є різними за правовим змістом і наслідками поняттями.

15. Скаржник, посилаючись на положення статті 34 ЖК України та пункту 13 Правил №470, зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій відсутність у позивача права на квартирний облік, оскільки Рішенням №4 орган місцевого самоврядування встановив, що забезпечення житловою площею на одну особу складає 11,4 кв.м.

16. Відповідач зауважує про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій, що позивач забезпечений житловою площею не нижче встановленої норми як член сім`ї власника житлового будинку, а тому положення пункту 18 статті 13 Закону №2011-XII у цьому випадку щодо позивача не застосовуються.

17. У касаційній скарзі скаржник, окрім наведеного, покликається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України і зауважує, що ця справа становить значний суспільний інтерес, має виняткове та важливе значення для скаржника, оскільки ототожнення норми надання житла за статтею 47 ЖК України із нормою взяття на квартирний облік за статтею 34 ЖК України та пунктом 13 Правил №470 створює небезпечний правовий прецедент, що призведе до штучного розширення кола осіб, які підлягатимуть взяттю на квартирний облік, перенавантаження існуючих квартирних черг, порушення прав громадян, які вже перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, нівелювання принципу справедливості, розтрати бюджетних коштів, корупції.

18. Позивач відзив на касаційну скаргу у строки, визначені Судом, не надав, що не перешкоджає її розгляду.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

20. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Згідно з частиною другою статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

22. 15.12.2023 набрав чинності Закон України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 №2073-IX (далі - Закон №2073-IX), який упорядковує відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у спосіб прийняття й виконання адміністративних актів (частина перша статті 1 Закону №2073-IX).

23. Частиною першою статті 6 Закону №2073-IX визначено, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

24. Адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону (частина третя статті 8 Закону №2073-IX).

25. Статтею 18 цього закону гарантовано ефективні засоби правового захисту. Цією нормою передбачено, що особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку.

26. Статтею 27 Закону №2073-IX визначено коло осіб, які є учасниками адміністративного провадження. Відповідно до частини першої цієї норми учасником адміністративного провадження є: 1) особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов`язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), у тому числі: а) особа, яка з метою забезпечення реалізації свого права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку звертається до адміністративного органу із заявою про прийняття адміністративного акта (заявник); б) особа, стосовно якої адміністративний орган ініціював адміністративне провадження; в) особа, яка з метою захисту свого права, свободи чи законного інтересу звертається до адміністративного органу із скаргою (скаржник); 2) інша особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа).

27. Підпунктом 11 частини першої статті 28 Закону № 2073-IX передбачено право учасників адміністративного провадження оскаржити у передбаченому законом порядку адміністративний акт, процедурне рішення або дію, бездіяльність адміністративного органу.

28. За правилами статті 36 Закону № 2073-IX адміністративне провадження відповідно до цього Закону розпочинається: 1) за заявою особи щодо забезпечення реалізації її права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку, у тому числі щодо отримання адміністративної послуги; 2) за ініціативою адміністративного органу, у тому числі у порядку здійснення ним інспекційного (контрольного, наглядового) повноваження. Адміністративне провадження продовжується у разі подання скарги в порядку адміністративного оскарження.

29. Процедура прийняття рішення у справі в адміністративному провадженні передбачена статтею 69 Закону №2073-IX, відповідно до якої за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.

30. Стаття 71 Закону №2073-IX визначає зміст адміністративного акта, за правилами якої письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин.

Адміністративний акт містить підпис та/або печатку (у тому числі електронні), якщо інше не передбачено законом, та повне ім`я відповідальної посадової особи адміністративного органу.

У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані.

Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону.

У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею.

У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов`язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред`явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.

31. Відповідно до статті 72 Закону №2073-IX адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Адміністративний акт може не містити посилання на фактичні обставини справи і результати дослідження доказів та інших матеріалів справи, якщо такий акт прийнято на підставі акта чи іншого документа, складеного за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів, якщо цей документ вже містить відповідне мотивування (обґрунтування) та доведений до особи належним чином. Для окремих видів справ законодавством можуть визначатися додаткові відомості, що зазначаються у мотивувальній частині адміністративного акта.

Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта не вимагається, якщо: 1) адміністративний орган задовольнив заяву, при цьому адміністративний акт не стосується прав, свобод чи законних інтересів інших осіб; 2) адміністративний орган під час здійснення інспекційних (контрольних, наглядових) повноважень не виявив порушень законодавства.

32. Оскільки предметом спору, що виник у цій справі, є ухвалене відповідачем в процесі виконання своїх управлінських функцій адміністративного акта (рішення) про відмову позивачу у постановленні на квартирний облік, Суд, враховуючи публічно-правову природу спірних правовідносин, що виникли в межах адміністративної процедури прийняття рішень; наявність у спірних правовідносинах категорій адміністративної процедури (адміністративний орган; адміністративний акт; адміністративне провадження; адміністративна процедура; дискреційне повноваження; учасники адміністративного провадження (особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов`язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), та беручи до уваги те, що оскаржуване рішення відповідає формі адміністративного акта, вважає за необхідне зазначити, що спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини є відносинами адміністративної процедури, які регулюються Законом №2073-IX з урахуванням, зокрема, норм ЖК України та Закону №2011-XII.

33. Частиною першою статті 9 ЖК України передбачено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

34. Згідно з частинами першою, четвертою статті 43 ЖК України громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

35. Відповідно до статті 31 ЖК України визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

36. Статтею 36 ЖК України передбачено, що облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради.

37. Загальні підстави для визнання громадян потребуючими поліпшення житлових умов визначені статтею 34 ЖК України, відповідно до положень якої потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному цим Кодексом та іншими актами законодавства України; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності 6) які проживають у гуртожитках.

38. За правилами статті 47 ЖК України норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метра на одну особу.

Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

39. Права військовослужбовців регулюються Законом №2011-XII.

40. Згідно з абзацом першим пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК УРСР та іншими нормативно-правовими актами.

Однією з гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення їх та членів їхніх сімей жилими приміщеннями, закріплене частиною першою статті 31 ЖК України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

41. Отже, чинним законодавством врегульовано порядок надання житла особам, які потребують поліпшення житлових умов, а також особам, які мають переваги в одержанні жилих приміщень перед іншими категоріями громадян.

42. Постановою ради міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 №470 затверджено Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР.

43. Відповідно до пункту 13 Правил №470 на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов. Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни:

1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом із радами профспілок. Цей рівень періодично переглядається вказаними органами;

2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам. Перелік випадків, коли жилі будинки (жилі приміщення) вважаються такими, що не відповідають санітарним і технічним вимогам, визначається Міністерством житлово-комунального господарства УРСР, Міністерством охорони здоров`я УРСР і Держбудом УРСР;

3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров`я УРСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок. Порядок видачі медичних висновків зазначеним хворим встановлюється Міністерством охорони здоров`я УРСР;

4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;

5) які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;

6) які проживають у гуртожитках;

7) які проживають в одній кімнаті по дві і більше сім`ї, незалежно від родинних відносин, або особи різної статі старші за 9 років, крім подружжя (в тому числі якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати);

8) внутрішньо переміщені особи з числа учасників бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 та осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначених у пунктах 10-14 частини другої статті 7, та членів їх сімей, а також членів сімей загиблих, визначених абзацами четвертим-восьмим, чотирнадцятим, шістнадцятим-двадцять другим пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

44. Такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються також громадяни, які проживають у комунальних чи невпорядкованих стосовно умов даного населеного пункту квартирах, зокрема, особи, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни; особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (пункт 14 Правил №470).

45. Відповідно до пункту 15 Правил №470 на квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також мають реєстрацію місця проживання у даному населеному пункті. Виконавчі комітети разом з радами профспілок можуть установлювати тривалість часу постійного проживання громадян у даному населеному пункті, необхідну для взяття на квартирний облік.

46. Згідно з абзацом 2 пункту 15 Правил №470 громадяни, які користуються правом першочергового і позачергового одержання жилих приміщень, беруться на квартирний облік при наявності передбачених Правилами підстав, незалежно від тривалості проживання у даному населеному пункті.

47. Відповідно до пункту 14 статті 12 Закону №2011-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги: першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

48. За обставинами цієї справи позивач є учасником бойових дій, не має власного житла і проживає разом зі своєю дружиною та донькою у будинку його батьків разом з ними, який належить батькам на праві власності.

49. Ураховуючи встановлені судами обставини у цій справі, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач як учасник бойових дій має право на першочергове забезпечення жилою площею як особа, що потребує поліпшення житлових умов.

50. Колегія суддів звертає увагу на те, що касаційна скарга ґрунтується на розмежуванні двох процедур: взяття на квартирний облік (стаття 34 ЖК України, пункт 13 Правил №470) та забезпечення житлом осіб, які вже перебувають на такому обліку (стаття 47 ЖК України). Скаржник вважає, що рівень забезпеченості житловою площею, який слугує підставою для взяття на облік, визначається виключно органом місцевого самоврядування на власний розсуд (у цьому випадку - 7 кв. м, згідно з Рішенням №4), а тому звернення до норми статті 47 ЖК України (13,65 кв. м) для оцінки права позивача на постановку на облік є помилковим.

51. Колегія суддів не погоджується з цим доводом з огляду на таке. Дійсно, пункт 13 Правил №470 та відповідні норми Рішення №4 надають органу місцевого самоврядування повноваження визначати рівень забезпеченості житловою площею для цілей взяття громадян на облік. Однак це повноваження не є необмеженим: делегований місцевий норматив не може встановлювати поріг допуску до квартирного обліку вищим (суворішим), ніж загальний норматив забезпеченості житлом, визначений статтею 47 ЖК України, оскільки квартирний облік за своєю правовою природою є передумовою для реалізації права на забезпечення житлом, а не самостійною перешкодою для цього права.

Якщо тлумачити норму місцевого рівня забезпеченості (7 кв. м) як самостійну та вищу за юридичною силою підставу для відмови у взятті на облік, це призводить до ситуації, за якої особа, забезпеченість житлом якої (11,4 кв. м) законодавець у статті 47 ЖК України прямо визнає недостатньою порівняно із загальним нормативом (13,65 кв. м), одночасно позбавляється й самої можливості потрапити до черги на усунення цієї недостатності. Такий підхід суперечить меті інституту квартирного обліку - забезпеченню реалізації права на житло особами, чия житлова забезпеченість є об`єктивно нижчою за встановлений законом рівень адекватності, - і призводить до нерозумного результату, за якого механізм, покликаний усувати недостатню забезпеченість житлом, унеможливлює доступ до нього саме для осіб, які підпадають під законодавче визначення потребуючих поліпшення житлових умов.

52. За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що встановлена судами забезпеченість позивача житловою площею у розмірі 11,4 кв. м на особу, перевищуючи місцевий норматив (7 кв. м), водночас є меншою за загальний норматив забезпеченості житлом, встановлений статтею 47 ЖК України (13,65 кв. м), а тому не позбавляє позивача права бути взятим на квартирний облік як особи, яка потребує поліпшення житлових умов. Доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій норми статті 47 ЖК України поза межами спірних правовідносин колегія суддів відхиляє, оскільки застосування цієї норми як орієнтира адекватності житлової забезпеченості для цілей взяття на облік випливає із взаємопов`язаного тлумачення статей 34 і 47 ЖК України та не суперечить дискреційним повноваженням органу місцевого самоврядування, реалізація яких обмежена наведеними вище висновками суду.

53. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, викладених у рішенні, і зводяться лише до переоцінки доказів щодо проживання позивача в будинку, який належить батькам на праві власності, що виходить за межі касаційного оскарження, визначені статтею 341 КАС України.

54. Колегія суддів не приймає посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.04.2023 у справі №161/7432/22, від 08.09.2021 у справі №486/497/20, оскільки вони сформульовані за обставин, відмінних від обставин у цій справі.

У справі №161/7432/22, на відміну від обставин цієї справи, вирішувалось питання надання житлової площі і встановлено, що житлова площа на кожну особу, яка проживає в будинку разом з позивачем, відповідає вимогам чинного законодавства, а тому Суд дійшов висновку, що виконавчий комітет правомірно відмовив позивачу у взятті на квартирний облік за місцем проживання.

У справі №486/497/20, на відміну від обставин у цій справі, також вирішувалось питання надання житла та встановлено, що позивач та члени його сім`ї зареєстровані за різними адресами та житлова площа позивача відповідає вимогам чинного законодавства.

55. За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

56. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

57. Провівши касаційний розгляд справи у межах доводів касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, та повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та не допустили порушення норм процесуального права, які могли б зумовлювати скасування оскаржуваних рішень у цій справі, ухвалили законне та обґрунтоване судове рішення, а тому не вбачає підстав для його скасування та задоволення касаційної.

Керуючись статтями 340, 341, 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026 у справі №400/573/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя О.П. Стародуб