Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №569/9563/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 569/9563/26 пров. № А/857/35824/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Глазька С.М.,

суддів Глушка І.В., Димарчук Т.М.,

з участю секретаря судового засідання Тягло Л.В.

представника відповідача Бузи В.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові справу за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2026 року (головуючий суддя Левчук О.В. м. Рівне, час ухвалення не зазначено, дата складання повного тексту 16.06.2026) у справі № 569/9563/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції, в якому просить суд скасувати постанову серії ЕНА №6702200 від 21.02.2026.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2026 року позов задоволено. Скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №6702200 від 21.02.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 122 КУпАП та закрито справу про адміністративне правопорушення.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що позивачем пропущено 10-денний строк на оскарження постанови без поважних причин. Зокрема, за результатом досудового оскарження рішення УПП від 04.03.2026 про залишення постанови без змін було отримано позивачем 09.03.2026 (рекомендоване відправлення № R067114231271), а отже, строк звернутися до суду закінчився 19.03.2026, тоді як позов подано лише 21.04.2026. Суд першої інстанції безпідставно поновив строк та не надав оцінки клопотанню/заяві відповідача від 26.05.2026 щодо пропуску строку звернення до суду. Замір відстані проводився інспектором за допомогою рулетки з фіксацією на нагрудну боді-камеру. Відеозапис не подано до суду у зв`язку зі спливом 30-денного строку його зберігання відповідно до наказу МВС від 18.12.2018 № 1026, оскільки ухвалу про відкриття провадження відповідач отримав лише 30.04.2026.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача, який приймає участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції наполягає на задоволенні апеляційної скарги.

Позивач був належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явився.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та усі доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.02.2026 відносно позивача було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6702200 за ч. 1 ст.122 КУпАП, за те, що 21.02.2026 позивач за адресою м. Дубно, вул. Д. Галицького порушив правила зупинки, здійснив здійснив зупинку транспортного засобу ближче 10 метрів від місця виїзду з прилеглої території (п. 15.9 и ПДР).

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувсь із цим позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходи з того, що відповідачем в порушення ч.2 ст.77 КАС України не надано суду доказів на підтвердження порушення позивачем підпункту и) п.15.9 Правил дорожнього руху України та доказів законності оскаржуваної постанови про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП. На переконання суду відповідач не довів факт скоєння позивачем правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та правомірність його притягнення до адміністративної відповідальності.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (ч. 1 ст. 5 КАС України,).

Відповідно до ч. 3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Своєю чергою, ст. 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Так, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП).

Абзацом 1 ст. 283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

За приписами п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 222 КУпАП, поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі та розглядає справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

З метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі наказом № 1395 від 07.11.2015 року МВС України затверджено відповідну Інструкцію (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 4 Розділу І, п. 2 Розділу III Інструкції, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу; постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачена, зокрема, приписами ч. 1 ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 252 КУпАП установлено, що посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки/відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ст. 251 КУпАП).

Відповідно до приписів ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001.

В пункті 1.3. Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п.1.9. ПДР).

Положеннямп.15.1 ПДР визначено, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

За змістом п 15.9 «и» ПДР зупинка забороняється ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місцях виїзду.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваної постанови серії ЕНА № 6702200 від 21.02.2026, інспектором не вказано конкретних виміряних величин (відстані у метрах від автомобіля позивача до виїзду з прилеглої території), а також відомостей про технічний засіб (вимірювальну рулетку чи інший прилад), яким здійснювався такий замір, його характеристики або свідоцтво про повірку.

Згідно з диспозицією підпункту «и» пункту 15.9 ПДР України юридично значущою обставиною для встановлення складу правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП у даній категорії справ є встановлення фактів того, що територія, з якої здійснюється виїзд, за своїми якісними та просторовими характеристиками є саме прилеглою територією у розумінні п. 1.10 ПДР України та відстань від транспортного засобу до виїзду з такої території становить менше 10 метрів.

Диспозиція вказаної норми вимагає точного вимірювання просторових параметрів (відстані). За відсутності чітко зафіксованих даних заміру відстані твердження про порушення відстані менше 10 метрів ґрунтується виключно на припущеннях суб`єкта владних повноважень.

Посилання апелянта на те, що замір здійснювався рулеткою під відеофіксацію, але відеозапис знищено у зв`язку зі спливом 30-денного строку зберігання, колегія суддів відхиляє.

Втрата або знищення суб`єктом владних повноважень єдиного доказу відеозапису, внаслідок внутрішніх часових регламентів не може перекладати обов`язок доказування на громадянина або бути підставою для визнання особи винною за відсутності інших належних і допустимих доказів.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що питання поновлення строку звернення до суду було вирішено судом першої інстанції ухвалою від 11.05.2026 року про відкриття провадження у справі. За наслідками оцінки поважності причин пропуску строку суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для його поновлення, а саме отримання відповіді у листі R067142231066 саме 11.04.2026. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вказані відповідачем обставини досудового оскарження не спростовують право позивача на судовий захист, реалізоване в межах наданої оцінки обставинам справи судом першої інстанції при відкритті провадження.

Також колегія суддів апеляційного суду враховує позицію Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.05.2020 в справі № 240/12/17, що сама по собі постанова у справі про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не випливає зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

За таких обставин, в силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України та ст. 62 Конституції України, відповідач не довів належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Висновки суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП є законними, обґрунтованими та відповідають матеріалам справи.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями ст. 90 КАС України, визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 268, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2026 року у справі № 569/9563/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

Т. М. Димарчук

Повне судове рішення складено 25.08.26