Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №500/6327/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/6327/25 пров. № А/857/3420/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І. М., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року (головуючий суддя Мірінович У.А., м. Тернопіль) у справі № 500/6327/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови в нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити нарахування і виплатити ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01.06.2025 року.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що за результатом розгляду заяви позивача та наданих нею документів встановлено, що посвідчення реабілітованого не відповідає встановленому єдиному зразку відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.05.2024 № 593 «Деякі питання щодо порядку призначення та виплати соціальної допомоги, виготовлення бланків посвідчень і забезпечення виконання рішень суду», а тому протиправності у діях відповідача немає.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач подав до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.01.2025 у справі №607/6959/22, яке набрало законної сили 07.02.2025, продовжено строк дії рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 січня 2023 року, яким ухвалено визнати недієздатною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительку АДРЕСА_1 , встановлено над нею опіку та призначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 , її опікуном. Встановлено строк дії рішення про продовження строку дії рішення про визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатною протягом двох років з дня набрання цим рішенням законної сили. (а.с.28)

Оскільки ОСОБА_1 визнана недієздатною особою згідно наведеного вище рішення суду, тому залучений до участі у справі її законний представник ОСОБА_2 , з урахуванням його позиції щодо підтримання позовних вимог, є належним позивачем у даній справі.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 21.03.2025. (а.с.8)

Згідно копії паспорта громадянина України № НОМЕР_2 від 26.07.2021 та довідки про реєстрацію місця проживання особи №912 від 26.08.2021, виданої Підгороднянською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є уродженкою села Усолля-Сибірське Іркутської області Російської федерації. (а.с.6, зворот).

З копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого повторно Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 09.03.2023 слідує, що ОСОБА_1 до укладення шлюбу з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мала прізвище ОСОБА_4 . (а.с.4).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_6 , 1919 року народження та ОСОБА_7 , 1918 року народження. (а.с. 5).

Згідно висновку Національної комісії з реабілітації про визнання особи потерпілою від репресій, складеного стосовно ОСОБА_1 , 1955 року народження, як дитини репресованої особи, наявні підстави для визнання ОСОБА_1 потерпілою від репресій. (а.с.17).

Рішенням Національної комісії з реабілітації від 19.12.2024 визнано ОСОБА_1 , 1955 року народження, потерпілою від репресій. (а.с.26)

З наданих відповідачем матеріалів електронної пенсійної справи ОСОБА_1 слідує, що 27.05.2025 року остання через законного представника ОСОБА_2 звернулась до органу ПФУ із заявою про встановлення підвищення до пенсії, як потерпілій від репресій згідно Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму». (а.с. 20)

Згідно розписки - повідомлення до вказаної заяви долучено, серед іншого: копію посвідчення особи, визнаної потерпілою від репресій, які проживають на території Підгороднянської сільської ради № 01 від 22.05.2025; висновок Національної комісії з реабілітації про визнання особи потерпілою від репресій, складений стосовно ОСОБА_1 ; рішення Національної комісії з реабілітації від 19.12.2024. (а.с.20, зворот)

Рішенням від 04.06.2025 року №21440/03-16 Головне управління ПФУ в Донецькій області відмовило ОСОБА_1 у встановленні до пенсії підвищення, передбаченого пунктом «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ, оскільки надане до заяви посвідчення реабілітованого не відповідає встановленому єдиному зразку відповідно до постанови КМУ від 24.05.2024 №593 «Деякі питання щодо порядку призначення та виплати соціальної допомоги, виготовлення бланків посвідчень і забезпечення виконання рішень суду». (а.с. 27)

Не погодившись із рішенням відповідача щодо відмови у проведенні нарахування підвищення до пенсії, позивач через законного представника звернулася до суду з цим позовом.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів, прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII).

За змістом статті 1 Закону № 962-XII, в редакції, чинній на час реабілітації позивача, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року.

Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон №2235-VIII) внесені зміни до Закону № 962-XII.

Відповідно до статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Згідно статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.

Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.

Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.

Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання у населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Національної комісії з реабілітації від 19.12.2024 ОСОБА_1 , 1955 року народження, визнана потерпілою від репресій, як дитина репресованої особи, яка народилась на засланні під час перебування репресованої особи на засланні.

Оскільки позивач є членом сім`ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсія позивачу має бути підвищена на 25 % мінімальної пенсії.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що дії відповідача щодо виплати позивачу надбавки до пенсії відповідно норм Постанови Кабінету Міністрів України №654 є протиправним, тоді як позивач має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивача визнано членом сім`ї репресованої особи, якого у подальшому було реабілітовано.

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі № 500/6327/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш