Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №260/9208/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/9208/25 пров. № А/857/6294/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І. М., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року (головуючий суддя Гаврилко С.Є., м. Ужгород) у справі № 260/9208/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

До Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, у якому просить визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у виплаті ОСОБА_1 з 01.05.2025 соціальної пільги за користування комунальними послугами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області поновити виплату ОСОБА_1 з 01.05.2025 соціальну пільгу за користування комунальними послугами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до ухвалених законодавчих змін до переліку осіб, яким у 2025 році пільги з оплати житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива та скрапленого газу будуть надаватися з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї додано, зокрема, ветеранів органів внутрішніх справ. Зазначає, що для осіб, які звернуться за призначенням пільги з 01 січня 2025 року, а тим, кому пільги були призначені раніше, з 01 травня 2025 року (після закінчення опалювального сезону 2024- 2025 років) пільги надаватимуться, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (в 2025 році межа становить 4240 грн). Оскільки середньомісячний сукупний дохід позивача перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, було прийнято рішення про відмову на користування пільгами з оплати житлово-комунальних послуг з 01 травня 2025 року.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» позивача визнано «ветераном військової служби» та видано відповідне посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 13).

24 червня 2025 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплачувати кошти 50 % знижки за житлово-комунальні послуги в межах норм, передбачених законодавством, з 01 травня 2025 року (а.с. 9).

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 22 жовтня 2025 року позивачу відмовлено у наданні пільг з оплати житлово-комунальних послуг та вказано про відсутність права на отримання пільг у зв`язку з тим, що величина сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, встановленої у розмірі 4240 грн (а.с. 10).

Не погодившись із такою відмовою позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, який визначає статус ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції України, Бюро економічної безпеки України, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, та членів їхніх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві є Закон України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (далі - Закон № 203/98-ВР).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються пільги у вигляді 50-відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.

Як вже було встановлено, позивач був отримувачем пільги згідно із пунктом 6 частини 1 статті 6 Закону №203/98-ВР.

Варто зазначити, що у Законі № 203/98-ВР міститься норма частини четвертої статті 7, за змістом якої пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередніх шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI (пункту 82 розділу ІІ) статтю 7 Закону № 203/98-ВР було доповнено новою частиною четвертою такого змісту: «Пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

Проте Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1- 4, 6- 22, 24- 100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2- 4, 6- 8, 10- 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20- 22, 24- 34, підпунктів 1- 6, 8- 12 пункту 35, пунктів 36- 100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Встановлено, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У пунктах 5.2, 5.3. мотивувальної частини Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України вказав, що затвердження Державного бюджету України належить до повноважень Верховної Ради України (пункт 4 частини першої статті 85, частина перша статті 96 Конституції України) і відбувається виключно у формі закону (пункт 1 частини другої статті 92, частина друга статті 95 Конституції України).

Конституція України не визначає окремої процедури розгляду, ухвалення і набрання чинності законом про Держбюджет, але встановлює деякі особливості для його змісту, що обумовлює також певні вимоги для його розгляду, ухвалення і, відповідно, набрання ним чинності.

Згідно зі статтями 96, 116 Конституції України проект закону про Держбюджет розробляє і подає до Верховної Ради України Кабінет Міністрів України разом із доповіддю про хід виконання Державного бюджету України поточного року, а його дія в часі обмежується конкретним періодом - з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - іншим періодом.

Зі змісту частини другої статті 95 та частини першої статті 130 Конституції України вбачається, що закон про Держбюджет обов`язково повинен визначати будь-які видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, а також окремо визначати видатки на утримання судів.

Структура і, відповідно, зміст закону про Держбюджет визначені частиною другою статті 38 Бюджетного кодексу України.

У Рішенні від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що «рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов`язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150)» (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини).

Ухвалюючи Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п`ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв`язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що «зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України» (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).

При прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу I) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними (розділ II).

Відтак, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (п. 5.4. Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008).

Таким чином, частина четверта статті 7 Закону № 203/98-ВР втратила чинність 22 серпня 2008 року.

Станом на час виникнення спірних правовідносин Закон № 203/98-ВР містив статтю 7 зі змінами, внесеними згідно із Законами № 2373-III від 05 квітня 2001 року, № 107-VI від 28 грудня 2007 року - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, № 1357-IX від 30 березня 2021 року; в редакції Закону № 1150-IX від 28 січня 2021 року, такого змісту:

«Ветерани військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та члени їхніх сімей поряд з пільгами, передбаченими цим Законом, користуються пільгами, встановленими для них іншими нормативно-правовими актами.

У разі якщо право на одну й ту саму пільгу передбачено різними нормативно-правовими актами, така пільга надається за одним з них за вибором ветерана військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Вдови (вдівці) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та члени їхніх сімей, які перебувають на їх утриманні, користуються пільгами, передбаченими пунктами 6- 9 статті 6 цього Закону.

Пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередніх шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, військові комісаріати зобов`язані безоплатно надавати ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України юридичну допомогу з питань щодо реалізації прав, визначених цим Законом».

З прийняттям Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28 січня 2021 року № 1150-IX його пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень статтю 7 Закону № 203/98-ВР було викладено у новій редакції із зазначенням частини четвертої, яку вже визнано неконституційною.

Однак подальші редакції Закону № 1150-IX, аж до редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних відносин, викладали нові редакції статті 7 Закону № 203/98-ВР без зазначення частини четвертої, яка була визнана неконституційною, хоча у самому тексті Закону № 203/98-ВР ця частина збереглася.

Зазначене у своїй сукупності свідчить, що на момент виникнення спірних правовідносин стаття 7 Закону № 203/98-ВР не містила положення, яким би встановлювалася додаткова умова для отримання пільги, передбачена пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону.

Повертаючись до правового регулювання права на житлово-комунальні пільги, колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2022 року № 1041 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України» з 01 грудня 2022 року повноваження щодо призначення житлових субсидій та пільг покладені на органи Пенсійного фонду України. Цей Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за бюджетною програмою «Виплата житлових субсидій та пільг громадянам на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу».

Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 373. У ньому визначено механізм надання громадянам у грошовій формі таких пільг: на оплату абонентського обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, а також житлово-комунальних послуг, а саме: житлових послуг - послуг з управління багатоквартирним будинком; комунальних послуг - послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами; на оплату абонентського обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, а також витрат на управління багатоквартирним будинком, в якому створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельний (житловий) кооператив (далі - об`єднання), та витрат на комунальні послуги в такому будинку; на придбання твердого палива і скрапленого газу.

Дія Порядку № 373 поширюється на осіб, які мають право на пільги, в тому числі згідно із Законом № 203/98-ВР, про що зазначено у пункті 3 цього Порядку.

Положеннями пункту 3-1 Порядку № 373 передбачено, що для призначення пільг пільговики, які перебувають на обліку в Реєстрі осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр), що є структурною підсистемою Єдиного соціального реєстру, або їх законні представники, або дієздатні повнолітні члени сім`ї пільговика, на яких поширюються пільги і відомості про якого наявні в Реєстрі, звертаються з відповідною заявою про надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу за формою згідно з додатком (далі - заява), до якої додається у разі потреби довідка про наявність у житловому приміщенні пічного опалення та/або кухонного вогнища на твердому паливі: до 30 листопада 2022 р. включно - до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) за зареєстрованим (задекларованим) місцем проживання (або фактичним місцем проживання - у разі перебування на обліку в Реєстрі за фактичним місцем проживання); починаючи з 1 грудня 2022 р. - до органів Пенсійного фонду України.

Для отримання пільги на придбання твердого палива і скрапленого газу заява подається щороку.

Згідно зі змістом пункту 4 Порядку № 373 право на отримання пільг, встановлених законами України, з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї визначається: органами Пенсійного фонду України - відповідно до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 р. № 389; бюджетними установами, казенними підприємствами та комунальними некомерційними підприємствами, що утворюються у результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров`я, - відповідно до Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 р. № 426.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 373 на підставі даних Реєстру та інформації, отриманої відповідно до пункту 5 цього Порядку, розраховують щомісяця суму пільги: на оплату житлово-комунальних послуг, виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право згідно із законом, кількості членів сім`ї, які мають таке право відповідно до законодавчих актів, зазначених у пункті 3 цього Порядку, та визначені статтею 51 Бюджетного кодексу України, та з урахуванням встановлених цін/тарифів (внесків) і державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування. Пільги в період воєнного стану на оплату послуги з постачання та розподілу електричної енергії пільговикам надаються за наявності договору між суб`єктом господарювання, що надає комунальну послугу споживачу, та споживачем такої послуги незалежно від фактичної наявності/відсутності послуги з незалежних від споживача або суб`єкта господарювання, що надає комунальну послугу споживачу, причин; на придбання твердого палива і скрапленого газу виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право згідно із законом, з урахуванням мінімальних норм забезпечення твердим паливом і скрапленим газом та граничних показників їх вартості.

У разі зміни обставин, що впливають на розмір пільг, проводиться перерахунок розміру пільг з місяця виникнення таких обставин. У разі необхідності проведення перерахунку пільг за минулі періоди строк, за який здійснюється такий перерахунок, не обмежується (пункт 6-1 Порядку № 373).

Згідно з пунктом 19 Порядку № 373 суми пільг, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пільговика або неповідомлення ним уповноваженому органу про зміну обставин, зазначених у пункті 3 цього Порядку, на вимогу уповноваженого органу повертаються пільговиком.

Надання пільги припиняється: з причин, що унеможливлюють її надання, зокрема в разі смерті пільговика, втрати права на пільгу, призначення житлової субсидії, - з місяця, що настає за місяцем настання зазначеної події; за заявою пільговика - з місяця, що настає за місяцем її подання, якщо інше не обумовлено заявою.

Як вже було встановлено, позивач має статус ветерана органів внутрішніх справ та має право на отримання пільги у вигляді 50% знижки плати за користування житлом (квартирної плати та плати за комунальні послуги, водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги).

Виплата вказаної пільги була припинена з 01.05.2025 на підставі пункту 7 Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”, оскільки середньомісячний сукупний дохід сім`ї позивача в розрахунку на одну особу за період з жовтня 2024 року по 31 березня 2025 року перевищує величину доходу, який дає право на соціальну пільгу.

Так, пунктом 6 Прикінцевих положень Закону № 4059-IX встановлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, зокрема пункт 6 частини першої статті 6, стаття 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР.

Відповідно до пункту 7 Прикінцевих положень Закону № 4059-IX у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені, зокрема, пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

У свою чергу на виконання положень Закону № 4059-IX Кабінет Міністрів України прийняв постанову Кабінету Міністрів України № 1553, якою Постанову № 389 доповнив пунктом 1-1 такого змісту:

« 1-1. Установити, що у 2025 році:

1) пільги, передбачені абзацом п`ятим частини п`ятої статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років" (реабілітованим особам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами), пунктом 11 частини першої та частинами другою і третьою статті 20, пунктом 1 частини першої та частинами другою і третьою статті 21, частиною третьою статті 22 в частині пільг, передбачених пунктом 11 частини першої статті 20, і пунктом 14 частини першої статті 22 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1; особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 2; дружинам (чоловікам) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або опікунам (на час опікунства) дітей померлих; дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт), абзацами першим і другим пункту 5 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (звільненим з військової служби особам, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; батькам і членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби), пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації), пунктами 4- 6 частини першої статей 6-1 і 6-2 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Другої світової війни, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків; колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин), абзацом третім частини десятої статті 6 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" (депортованим особам, які досягли пенсійного віку або є особами з інвалідністю), надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою;

2) положення підпункту 1 цього пункту застосовується:

з 1 січня 2025 р. - для осіб, які звернулися за наданням пільг починаючи з 1 січня 2025 р.;

після закінчення опалювального сезону 2024/25 року - для осіб, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 р. включно».

Тобто Кабінет Міністрів України на виконання положень пункту 7 Прикінцевих положень Закону № 4059-IX змінив порядок визначення права на отримання пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, встановивши додаткову умову для отримання такої, - не перевищення розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Законодавець вже запроваджував подібний підхід до визначення права на пільги шляхом внесення змін до статті 7 Закону № 203/98-ВР, проте такі, як уже зазначалося, були визнані неконституційними.

З приводу механізму зміни правового регулювання щодо надання соціальних пільг на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, через Закон № 4059-IX, Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Враховуючи неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина, у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008).

Закон № 4059-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Слід наголосити, що зміни до Закону № 203/98-ВР у частині, яка регламентує спірні правовідносини, не вносилися.

У спірному випадку пунктом 7 Прикінцевих положень Закону № 4059-IX не вносились зміни до Закону № 203/98-ВР, водночас здійснено врегулювання відносин, які регламентовані пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, шляхом встановлення нових (додаткових) умов (правил) надання соціальної пільги особам, статус яких визначений Законом № 203/98-ВР, що обмежило безумовне право таких осіб на отримання відповідної соціальної пільги.

Беручи до уваги, що норми Постанови № 389 в частині надання пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР лише за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, не відповідають положенням пункту 6 частини першої статті 6 Закону № 203/98-ВР, які не містять такої умови, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд констатує, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 203/98-ВР, а не Постанови № 389.

Колегія суддів наголошує, що застосування обмеження пільг для категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пільги на підставі Закону № 203/98-ВР, призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений саме спеціальним законом, до якого зміни не внесені, відтак погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Решта доводів апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 260/9208/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш