Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №240/16022/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/16022/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черноліхов Сергій Вікторович

Суддя-доповідач - Залімський І. Г.

24 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 27.05.2025 №064350008706 про не зарахування до періодів проживання чи роботи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення період з 01.09.1989 по 30.04.1991;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до періодів проживання чи роботи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення період з 01.09.1989 по 30.04.1991 та повторно розглянути заяву від 20.05.2025 про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24.12.2025 позов задоволено частково, ухвалено:

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 27.05.2025 №064350008706 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву від 20.05.2025 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у позивача відсутні підстави для призначення їй пенсії, оскільки документально не підтверджено період проживання особи в зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01.01.1993.

Позивач та Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не подали відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.

З урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянкою, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення, що підтверджується посвідченням 2-ї категорії серії НОМЕР_1 від 19.08. 2003.

20.05.2025 позивач зверталася до відповідача із заявою, у якій просила призначити їй пенсію із зниженням пенсійного віку як особі, яка проживає і працює на територіях радіоактивного забруднення, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (Закон №796-XII).

Листом від 04.06.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило заявника, що її звернення було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області та винесено рішення про відмову у призначенні пенсії від 27.05.2025. Рішення мотивоване тим, що період проживання чи роботи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01.01.1993 складає 3 роки 4 місяці 24 дні. До періоду проживання чи роботи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не зараховано період навчання з 01.09.1989 по 30.04.1991 у м. Києві, оскільки населений пункт не відноситься до зони безумовного (обов`язкового) відселення. Заявниця набуде права на пенсію 13.05.2027.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулася до суду.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вірно не зарахував період навчання з 01.09.1989 по 30.04.1991 у м. Києві до періодів проживання чи роботи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення позивача. Разом з цим, станом на 01.01.1993 позивач прожила в зоні безумовного (обов`язкового) відселення більше 3 років, тоді як обов`язковою умовою проживання або роботи в цій зоні є не менше двох років. При цьому позивач має право на початкову величину зниження пенсійного віку, а саме на 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання або роботи.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені в статті 55 Закону № 796-XII.

Відповідно до ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості.

Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років - 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.

При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, час проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993 необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.

Встановлено, що за інформацією викладеною у довідці Корнинської селищної ради Житомирського району Житомирської області від 02.12.2024 №284 позивач була зареєстрована і проживала в с.Великі Кліщі, Народицького району, Житомирської області з 26.04.1986 по 30.04.1991.

Відповідно до переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою КМ УРСР від 23.07.1991 №106 с.Великі Кліщі відноситься до зони безумовного (обов`язкового) відселення.

Отже, станом на 01.01.1993 позивач прожила в зоні безумовного (обов`язкового) відселення більше 3 років, тоді як обов`язковою умовою проживання або роботи в цій зоні є не менше двох років.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.