Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №120/11896/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/11896/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик Віталій Володимирович

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

25 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та має матір, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду. 18.07.2025 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та підпункту 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Однак за результатом розгляду рапорту, відповідач протиправно відмовив у його задоволенні, оскільки надані позивачем документи не підтверджують потребу матері у постійному догляді.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення запиту до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо складання акту обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 .

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ініціювати проведення перевірки сімейного стану ОСОБА_1 шляхом направлення запиту до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою складання акту обстеження його сімейного стану.

Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби з підстав, визначених підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 18.07.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за сімейними обставинами), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та має матір, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

18.07.2025 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та підпункту 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

За результатом розгляду рапорту, відповідач відмовив у його задоволенні, оскільки надані позивачем документи не підтверджують потребу матері у постійному догляді.

Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено у звільненні його з військової служби, звернувся з цим позовом до суду.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача про відмову у задоволенні рапорту позивача прийняте без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, з порушенням принципу повного та об`єктивного розгляду, а також із перекладенням на позивача обов`язків, які покладені на відповідача.

Суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача, яка полягає у невжитті заходів щодо перевірки сімейного стану позивача та неініціюванні отримання акту обстеження сімейного стану, є протиправною, а відтак рішення відповідача про відмову у задоволенні рапорту позивача прийняте з порушенням вимог чинного законодавства та є протиправним.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем не надано доказів, що підтверджують безперервну необхідність постійного догляду, як складову обов`язкової обставини для звільнення з військової служби, чим і обґрунтовано відмову у задоволенні рапорту.

Військовослужбовець, який претендує на звільнення через сімейні обставини, має довести не тільки необхідність догляду за членом сім`ї, але й неможливість забезпечити цей догляд іншими способами, наприклад, залученням інших членів родини або сторонніх осіб. Позивач не надав достатніх доказів того, що інші члени його сім`ї не можуть забезпечити догляд за матір`ю. Тобто, командування військової частини діяло в межах чинного законодавства та обґрунтовано відмовило у звільненні Позивача, оскільки надані документи не підтверджують підстави для звільнення відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позивач у встановлений судом строк правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

В подальшому відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжено, в тому числі до моменту судового розгляду даної справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII) .

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

За змістом підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, обов`язковою умовою для звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня спорідненості або якщо такі члени сім`ї самі потребують необхідного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Як встановлено судом, підставою для відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача зазначено те, що надані ним документи не підтверджують потребу його матері у постійному догляді.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком відповідача про те, що зазначена обставина сама по собі давала достатні підстави для відмови у задоволенні рапорту, оскільки під час його розгляду відповідачем не було належним чином з`ясовано всі обставини, необхідні для вирішення питання про наявність у позивача права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Як убачається з матеріалів справи, разом із рапортом про звільнення з військової служби позивачем було подано, зокрема, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №10473/25/2301/В від 07.04.2025, відповідно до якого його матері ОСОБА_2 з 07.04.2025 встановлено ІІ групу інвалідності, висновок ЛКК від 15.04.2025 за формою №080-4/о про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хвора особа не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, а також рішення ЛКК №8 від 15.04.2025, яким визначено необхідність постійного стороннього догляду за матір`ю позивача.

Відтак, на час розгляду рапорту відповідач мав у своєму розпорядженні документи, які об`єктивно свідчили про наявність у матері позивача інвалідності ІІ групи та про її стан здоров`я, який, на думку лікарсько-консультативної комісії, зумовлює необхідність постійного стороннього догляду.

При цьому сама по собі обставина, що висновок за формою №080-4/о має визначений строк дії та містить рекомендацію щодо отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, не свідчить про відсутність у матері позивача потреби у догляді як такої, а тому не могла бути безумовною підставою для відмови у розгляді рапорту без з`ясування інших обставин, визначених статтею 26 Закону №2232-XII.

Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що положеннями підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII не встановлено вимоги про підтвердження необхідності постійного догляду виключно висновком МСЕК. Навпаки, відповідна норма прямо передбачає можливість підтвердження такої обставини висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Отже, з огляду на наведене правове регулювання, відповідач не був вправі обмежитися формальним посиланням на недостатність наданих позивачем документів, не надавши належної оцінки їх змісту та не з`ясувавши, чи підтверджують вони у сукупності стан здоров`я матері позивача та необхідність здійснення за нею постійного догляду.

При цьому колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11.04.2024 у справі №420/16689/23 та від 13.06.2024 у справі №520/21316/23, щодо можливості підтвердження необхідності постійного догляду відповідними медичними документами, виданими ЛКК закладу охорони здоров`я, залежно від конкретного стану здоров`я особи.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що питання про наявність у позивача законодавчо визначеної підстави для звільнення з військової служби не може бути зведене виключно до встановлення факту необхідності постійного догляду за його матір`ю.

За змістом пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, є лише однією з передбачених законом умов для звільнення. Іншою обов`язковою умовою є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або наявність щодо таких осіб підтвердженої потреби у постійному догляді.

Таким чином, для вирішення питання про наявність у позивача права на звільнення з військової служби відповідач повинен був з`ясувати не лише стан здоров`я матері позивача та необхідність здійснення за нею постійного догляду, але й обставини щодо наявності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення матері позивача, які можуть здійснювати такий догляд, або щодо неможливості ними його здійснювати з підстав, визначених законом.

Саме в цій частині колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неповноту розгляду відповідачем рапорту позивача.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач, відмовляючи у задоволенні рапорту, послався на ненадання позивачем документів, які, на його думку, підтверджують необхідність постійного догляду за матір`ю, однак при цьому не вжив заходів для повного з`ясування іншої юридично значущої обставини - наявності чи відсутності інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення матері позивача, які відповідно до закону можуть здійснювати за нею догляд.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач самостійно мав довести неможливість забезпечення догляду за матір`ю іншими особами, не спростовують наведеного висновку.

У цьому випадку суд не покладає на відповідача обов`язок самостійно встановлювати всі обставини сімейного життя позивача або збирати докази замість нього. Йдеться про обов`язок відповідача, як суб`єкта владних повноважень, при розгляді рапорту військовослужбовця здійснити належну перевірку обставин, які мають значення для прийняття рішення, та забезпечити повний і об`єктивний розгляд поданого рапорту.

Згідно з абзацом 16 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №154, районні ТЦК та СП наділені повноваженнями здійснювати перевірку сімейного стану військовослужбовців за зверненням командирів військових частин або за заявами родичів.

Отже, чинним законодавством передбачений механізм перевірки сімейного стану військовослужбовця, який претендує на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а командування військової частини наділене відповідними повноваженнями для ініціювання такої перевірки.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що проведення перевірки сімейного стану не означає автоматичного встановлення права військовослужбовця на звільнення з військової служби та не підміняє собою оцінку інших передбачених законом умов такого звільнення. Результати відповідної перевірки є лише одним із засобів встановлення обставин, які мають значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для звільнення.

Саме тому доводи апеляційної скарги про недоцільність проведення перевірки сімейного стану з огляду на те, що, на думку відповідача, позивач не довів необхідності постійного догляду за матір`ю, є передчасними. Оскільки відповідач не здійснив повного з`ясування всіх обставин справи та не надав належної оцінки поданим позивачем медичним документам, він не мав достатніх підстав вважати, що результати перевірки сімейного стану за будь-яких обставин не можуть вплинути на остаточне вирішення питання за рапортом.

Крім того, колегія суддів враховує, що згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак саме відповідач повинен довести, що при розгляді рапорту позивача ним було вжито всіх необхідних заходів для встановлення обставин, які мають значення для прийняття обґрунтованого рішення.

Проте таких доказів відповідачем не надано.

Посилання апелянта на пункт 14.30 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Зазначене положення регламентує порядок подання військовослужбовцем відповідного рапорту та передбачає обов`язок командира військової частини після його подання надіслати у триденний строк до територіального центру комплектування та соціальної підтримки запит на перевірку сімейного стану. При цьому наявність у військовослужбовця обов`язку подати документи, що підтверджують право на звільнення, не звільняє командування військової частини від обов`язку належним чином розглянути поданий рапорт та перевірити обставини, що мають значення для його вирішення, у тому числі з використанням передбачених законом механізмів.

Отже, посилання відповідача на те, що позивач не дотримався встановленої форми рапорту та мав самостійно звернутися до ТЦК та СП, не може бути підставою для виправдання бездіяльності відповідача у цій конкретній справі, оскільки судом встановлено, що рапорт позивача фактично був прийнятий та розглянутий командуванням військової частини. При цьому відповідач не відмовив у його розгляді з формальних підстав, а прийняв рішення по суті, пославшись на недостатність поданих документів.

Таким чином, після прийняття рапорту до розгляду відповідач був зобов`язаний забезпечити його повний та об`єктивний розгляд з урахуванням усіх обставин, які відповідно до статті 26 Закону №2232-XII мають значення для вирішення питання про звільнення військовослужбовця.

Водночас колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність внутрішньої суперечності у рішенні суду першої інстанції.

Так, висновок суду про те, що надані позивачем документи не є достатніми для безумовного підтвердження необхідності постійного догляду за матір`ю, не означає, що відповідач був звільнений від обов`язку провести повний та всебічний розгляд рапорту та встановити всі інші юридично значущі обставини. Суд першої інстанції не встановив наявності у позивача безумовного права на звільнення з військової служби, а визнав протиправними дії та бездіяльність відповідача саме у зв`язку з неповнотою адміністративного розгляду рапорту.

При цьому суд першої інстанції не вирішував питання про звільнення позивача з військової служби по суті та не зобов`язував відповідача звільнити його з військової служби.

Натомість суд зобов`язав відповідача повторно розглянути рапорт з урахуванням правової оцінки, наданої судом, після належного з`ясування обставин, які мають значення для прийняття остаточного рішення.

Саме такий спосіб захисту відповідає характеру встановленого судом порушення, оскільки суд не може підміняти собою командування військової частини у вирішенні питання про звільнення військовослужбовця, яке належить до дискреційних повноважень відповідного суб`єкта владних повноважень, однак має право перевірити дотримання ним встановленої законом процедури розгляду рапорту та зобов`язати провести його повторний розгляд у разі встановлення порушень.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2026 №23 позивача виключено зі списків особового складу частини у зв`язку з переведенням до нового місця служби - військової частини НОМЕР_2 , колегія суддів зазначає таке.

Зазначена обставина не свідчить про відсутність предмета спору та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з розглядом відповідачем рапорту позивача від 18.07.2025 та прийняттям за результатами його розгляду рішення про відмову у звільненні з військової служби. Саме правомірність дій та бездіяльності відповідача під час розгляду цього рапорту була предметом судового розгляду.

Подальше переведення позивача до іншої військової частини не змінює оцінки правомірності поведінки відповідача на момент виникнення спірних правовідносин та не спростовує встановлених судом порушень, допущених під час розгляду рапорту.

Крім того, суд першої інстанції не зобов`язував Військову частину НОМЕР_1 безпосередньо звільнити позивача з військової служби, а зобов`язав її повторно розглянути рапорт від 18.07.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Отже, саме по собі виключення позивача зі списків особового складу у зв`язку з переведенням до іншої військової частини не спростовує висновків суду щодо протиправності бездіяльності відповідача та не усуває необхідності належного вирішення питання, яке було предметом первісного звернення позивача.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що законність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється виходячи з обставин, що існували на момент його прийняття, а тому обставини, які виникли після прийняття спірного рішення, не можуть бути покладені в основу висновку про його правомірність.

За таких обставин відмова відповідача у задоволенні рапорту була передчасною, оскільки прийнята без належного встановлення всіх передбачених законом умов, необхідних для вирішення питання про наявність у позивача права на звільнення з військової служби.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо неініціювання перевірки сімейного стану позивача та протиправність відмови у задоволенні його рапорту без повного з`ясування обставин, що мають значення для його вирішення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.